Середньовічні танці. Хто їх виконує в Україні та як долучитися до історичного мистецтва

"Бельтайн" – це назва свята весни у кельтській міфології.

А ще таку назву має український колектив, який відтворює танці епохи Середньовіччя та Ренесансу, робить сучасні хореографічні постановки та влаштовує вогняні шоу.

Вперше дівчата та хлопці виступили під цією назвою у травні 2012 року. Танцюють на фестивалях середньовічної культури, організовують майстер-класи та реконструюють техніки пошиття одягу та аксесуарів.

У реальному світі Ірина Вах  – студентка історичного факультету, Олександра Первак – фітнес-тренерка, а Лілія Нижник – вчителька зарубіжної літератури.

Проте під час танцю вони стають мешканками середньовічної Європи: міщанками, дружинами купців, фрейлінами королеви та навіть принцесами.

Про своє незвичне хобі, яке стало другою роботою, Ірина, Олександра та Лілія розповіли "Українській правді. Життя".

КОСТЮМИ ДЛЯ ТАНЦЮ

У всіх дівчат "Бельтайн" пошиті вручну довгі сукні, ретельно дібрані аксесуари та заплетене у коси волосся.

Вони розповідають, що спочатку займались реконструкцією, тож усі елементи одягу виготовлені за тогочасними канонами та з урахуванням моди.

Окрім історично-достовірних костюмів, у гардеробі Ірини, Олександри та Лілії є плаття, які вони шили виключно для сцени.

– Докладаєш неймовірних зусиль, щоб кожна деталь гардеробу відповідала історичній епосі, однак така сукня може бути не достатньо виразною для виступу, – розповідає Іра, на якій яскраво-синя сукня – реконструкція плаття із зображення німецького надгробка 14 століття.

У такому випадку головний акцент робимо на силуеті сукні, додаємо кольорових акцентів.

При цьому вона уточнює, що природні барвники також можуть утворювати яскраві кольори і уявлення про виключно сірий, кремовий чи коричневий кольори одягу середньовіччя – стереотипні.

У ті часи до поясу зазвичай кріпився гаманець – так званий "омоньєр". Він був оздоблений вишивкою, коштовними каменями та використовувався для зберігання монет, які жінка після служби в церкві роздавала як милостиню.

У Олександри довга сукня з широким подолом, прикрашена скляними ґудзиками. У такому одязі могла ходити дружина купця.

– У Середньовіччі діяли так звані закони про розкіш (сумптуарні закони), які визначали що можна і чого не можна купувати чи одягати певним категоріям населення.

Це стосувалось навіть кольору тканини, тому моя сукня сірого кольору, – уточнює дівчина.

Не зважаючи на заборони кожній жінці хотілось бути модною та гарною, тому поділ сукні "дружини купця" дуже пишний, а тканина – дорога.

Рукави у сукні теж довгі, майже повністю закривають кисті рук. Тогочасні жінка цим підкреслювали, що вони не для фізичної роботи.

– Ґудзики на перший погляд також видаються дорогими, але вони зроблені із латуні та скла, – уточнює Саша.

Це імітація розкоші, яка нагадує блискучі стрази, якими вкриті сучасні футболки.

Пояс у Олександри доволі довгий, але теж прикрашений простими латунними вкладками.

– З елементів одягу видно, що жінка, яка його носила, хотіла бути модною, усіма силами намагалась підвищити свій статус, але до вищого суспільства так і не належала, – підсумовує танцівниця.

У Лілі плаття ще чудернацькіше: одна половинка "котарді" – червона, друга – зелена, манжети та поділ – чорні.

– Такий фасон міг бути пов’язаний із кольорами родинного гербу, – пояснює вона.

Чорний низ котарді та завершення рукавів робили з практичною метою: не так видно бруд, і при потребі завжди можна відпороти старі та пришити нові смуги тканини.

Олександра каже, що у Середньовіччі люди підкреслювали свій статус надлишковими елементами гардеробу: шпильками, довгим поясом з оздобленням, шлейфом плаття, багатим мереживом чи кількістю каблучок на руках.

– Багаті люди одягали перстні на усі фаланги пальців. Щоб їх було видно, носили спеціальні рукавички з прорізами.

Якщо хтось міг собі дозволити купити хутро, то не знімали його навіть у спекотні дні.

Білий поділ, зроблений із хутра, демонстрував особливий достаток та статус жінки. Однак вервечки для молитви зазвичай були простими та зробленими з дерева: перед Богом рівні усі.

МАЙСТРИ ТАНЦЮ

У таких сукнях Ірина, Олександра та Лілія й танцюють. Але якщо ви уявили запальне гоцання, то це не про таку хореографію.  

Дівчата вивчають танці минулого за тогочасними малюнками та описами в книгах, інколи використовують напрацювання інших авторів-реконструкторів.

До нашого часу дійшов один із перших підручників із вивчення мистецтва танцю – трактат "Орхезографія", написаний у 16 столітті французьким композитором та майстром танцю Туано Арбо.

– У підручнику записані ноти композицій та кроки до них, багато уваги присвячено характеру виконання танцю. Зокрема сказано, що думати треба більше, а танцювати менше, – пояснює Олександра.

Потрібно обов’язково дотримуватись схеми, робити чіткі та стримані кроки. Якби ми зараз танцювали у рекомендованій автором манері, навряд би зацікавили публіку.

З огліду на це, каже дівчина, доводиться трішки гіперболізувати, щоб створити цікаву глядачеві хореографічну постановку.

Незважаючи на простоту самих кроків, складно запам’ятати їхні комбінації: на розучування одного танцю можна витратити декілька тижнів.

– Цікаве явище у Середньовіччі – паломницькі танці. Люди ходили на прощі, а увечері їм хотілось відпочити, зняти накопичену за день втому та напругу, от вони і танцювали, – розповідає Іра.

Популярним сюжетом у мистецтві середніх віків був Dance macabre – танець смерті. У скульптурі та живописі з’являються зображення, де разом з людьми різних професій та із різних прошарків суспільства танцюють скелети.

"Бельтайн" також виконує цей танець: танцівники одягають костюми королев, священиків, купців чи жебраків, а також чорні плащі з капюшонами, які символізують смерть.

– "Пам’ятай про смерть і живи сьогодні" – ось головна ідея сюжету танцю смерті, пояснюють дівчата.

Також колектив відтворює старовинний танець гальярду, поширений в Європі у 15-17 століттях.

Гальярда може бути як парним, так і сольним танком, складатися із простих кроків, або відзначатися складними комбінаціями кроків.

Ліля пояснює, що придворним дамам, які носили довгі сукні, не пасувало розучувати складні рухи та високо стрибати. Під час танцю могла ненароком піднятись спідниця, а показати щиколотку – верх непристойності у середні віки.

Також у Середньовіччі широко розповсюдженим був коловий танок – бранль.

Його виконували на ярмарках та народних святах, а згодом бранль став придворним бальним танцем.

– На майстер-класах ми з гостями часто танцюємо так-звані ігрові бранлі, наприклад, "кінський бранль". Імітуємо рухи коника, крутимось навколо себе, співаємо "цок-цок" чи "і-го-го".

Люди соромляться, коли ми пропонуємо їм заспівати, однак у ті часи це сприймалось як весела гра, – розповідає Саша.

Королі розважали себе театралізованими постановками: роздавали придворним ролі, проводили репетиції.

Ліля наголошує, що танці у минулому мали соціальну функцію, адже згуртовували людей.

Олександра ж додає, що у той час танок був мало не єдиним способом познайомитися з іншою людиною, потримати її за руку та подивитися у вічі.

Танцювати з одним і тим же партнером протягом усього вечора було просто невиховано.

ЧАС ДЛЯ ТАНЦЮ

У репертуарі "Бельтайну" – танці від 12 століття до сучасності.

Іра пояснює, що це танці середньовічної Європи, оскільки через брак достовірних джерел про тогочасну Русь знають надто мало.

Колектив часто виступає з ансамблем старовинної та народної музики Kings and Beggars.

Вибирають мелодію та готують хореографію. Нещодавно з ансамблем створили спільний проект "Cantigas de Santa Maria" за мотивами збірника кантиг (жанр галісійсько-португальської поезії тринадцятого століття) Альфонса Х Мудрого.

– Монарх захоплювався мавританською культурою і мелодії легко сплутати із сучасними арабськими, – пояснює Олександра.

Ми відтворюємо рухи танців, опираючись на тогочасні записи та власні відчуття...

Дівчата проводять майстер-класи, де навчають середньовічних танців. Жартують, що складно займатись з людьми, які приходять з класичної хореографії та мають відпрацьовану манеру виконання.

Однак професійний танцівник, навіть якщо сплутає кроки, не розгубиться, а зробить вигляд, що так і потрібно.

– Виступаємо на концертах, тематичних заходах в Україні та за кордоном, наприклад на фестивалях середньовічної культури "Тустань" чи "Срібний Татош".

На таких подіях костюми повинні максимально достовірно відповідати епосі, яку ми відновлюємо.

Людям, які хочуть приєднатися до нашого колективу, варто подбати про деталі одягу та продумати свого персонажа.

Олександра розповідає, що їхній клуб радо приймає нових учасників.

[L]Найближчим часом дівчата планують відновити заняття для молодшої групи, але не в сенсі віку, а досвіду.

– До нас рідко приходять діти, переважно це молоді люди, які вже визначились із професією та вподобаннями, – уточнює Саша.

Середньовічні танці не потребують значної фізичної підготовки, окрім того, де ще у наш час можна потанцювати під старовинну музику.

На середньовічних музичних інструментах не вдасться зменшити баси, вирівняти звук, чи забрати зайві шуми. Музика звучить незвично і танець також стає особливим.  

Катерина Москалюк, текст і фото, спеціально для УП.Життя