Що читати, коли дуже хочеться виборів: 6 книжок

Цього серпня слова "свобода", "довіра" і "влада" звучали чи не найчастіше за останній рік. Спершу Михайло Федоров, якого ще в липні звільнили з посади міністра оборони, заявив про можливість проведення виборів під час війни. У відповідь на це в соціальних мережах почали обговорювати, чому вибори неможливі, але надзвичайно потрібні. 

Тим часом НАБУ та САП розкрили деталі спецоперації з промовистою назвою "Форест Гамп". За версією слідства, група осіб, зокрема високопосадовці ОП та народні депутати, організували схему з легалізації 150 мільйонів гривень. У оприлюднених записах перехоплених розмов фігуранти обговорюють, як провести потрібні рішення в обхід офіційних процедур, а ще як очолити корупцію – "І контролювати. Не треба з нею боротися, її треба контролювати!"

На тлі цих політичних потрясінь УП.Культура пропонує книжки, які досліджують: що таке свобода і чим вона відрізняється від простої відсутності заборон, як пропаганда підмінює факти переконаннями, як диктатура тримається на страху й компромісах найближчого оточення, і що відбувається з людиною, яка щодня вирішує, наскільки далеко вона готова зайти заради власного виживання в "системі".

"Президент"

Мігель Анхель Астуріас

Видавництво: Вавилонська бібліотека

Вбивство впливового полковника, близького соратника президента, сколихує країну. Замість пошуку правди ця смерть стає інструментом державця – президент використовує її, щоб позбутися політичних опонентів. Під підозру потрапляють генерал у відставці та ліценціат, а створення потрібної версії подій доручають Мігелеві Кара-де-Анхелеві. Закоханий у президентську доньку Камілу, він погоджується виконати це завдання, навіть якщо ціна цього – чужі долі й власні переконання.

Дія відбувається в безіменній латиноамериканській країні, але читачі після виходу роману в 1946-му впізнавали в ній Гватемалу під владою диктатора Естради Кабрери, за якої сам Астуріас виріс. "Президент" вважається першим диктаторським романом Латинської Америки і прямо вплинув на всю традицію: після нього з'явилися "Осінь патріарха" Маркеса, "Я, Верховний" Роа Бастоса і "Свято Цапа" Варгаса Льйоси.

Мігель Анхель Астуріас народився 1899 року в Ґватемалі, вивчав право й антропологію, а частину життя провів у Парижі, де вивчав культуру майя і зблизився з європейськими сюрреалістами. Пізніше він також працював дипломатом, зокрема послом Гватемали у Франції. Астуріас отримав Нобелівську премію з літератури 1967 року за визначні літературні здобутки, тісно пов'язані з національними рисами й традиціями корінних народів Латинської Америки.

"Свято Цапа"

Маріо Варгас Льйоса

Видавництво: Фабула

У середині 1990-х сорокадев'ятирічна Уранія Кабраль повертається на батьківщину, в Домініканську Республіку, і знову переживає події 1961 року, коли столиця ще називалася Сьюдад-Трухільйо, а старіючий диктатор Рафаель Трухільйо тероризував тримільйонний домініканський народ. Насильство, страх і майстерний шантаж дозволяли Трухільйо міцно тримати під контролем своє найближче оточення, унаслідок чого зрада та боягузтво стали способом життя в президентському палаці. Але хватка диктатора з віком слабшає, у країні назріває змова, і її результатом стає державний переворот, який сам по собі матиме криваві наслідки.

Роман побудований на трьох переплетених лініях: сучасне повернення Уранії до батька, з яким вона не спілкувалася десятиліттями, останній день Трухільйо очима самого диктатора, і підготовка змовників до замаху. Роман одностайно визнаний критиками одним із найкращих політичних романів світової літератури.

Маріо Варгас Льйоса народився 1936 року в перуанському місті Арекіпа, навчався у військовому училищі, а згодом на філологічному факультеті університету Сан-Маркос. Він написав понад 30 романів, есеїв і п'єс і вважається однією з ключових постатей латиноамериканського літературного буму поряд з Маркесом і Кортасаром.

У 1990 році Варгас Льйоса балотувався на посаду президента Перу, але програв у другому турі Альберто Фухіморі, чий подальший авторитарний режим він потім послідовно критикував. 2010 року отримав Нобелівську премію з літератури за "картографію владних структур і гостре зображення людського опору, бунту й поразки".

"Смерть"

Борис Антоненко-Давидович

Видавництво: Віхола

Головний герой повісті, колишній діяч Центральної Ради та Директорії Кость Горобенко, принципово досі говорить українською. Ламаючи себе, він намагається перетворитися на справжнього комуніста і стати своїм, навіть пише доноси. Але у снах Кость досі бачить кохану, а реквізовані книжки зберігає в окремій кімнаті як згадку про колишнє життя. Він огидний сам собі за ті дії, які змушений учиняти, і попри цей внутрішній конфлікт продовжує вдавати комуніста. Щоб остаточно ним стати, йому доведеться наважитися на найгірше – вбивство.

Літературознавець Григорій Костюк вважав "Смерть" найглибшим із творів Антоненка-Давидовича на тему долі української інтелігенції, що на початку революції була активною в національному русі, а згодом опинилася перед вибором, чи піти на співпрацю з радянською владою.

Борис Антоненко-Давидович (Давидов) народився 1899 року на Полтавщині. За сфабрикованою справою його спершу засудили до страти, яку замінили на 10 років концтаборів ГУЛАГу, а згодом додали ще один термін у БАМЛАГу. Відбувши термін, письменник повернувся в Україну, але 1946 року його заарештували знову й без суду відправили на довічне заслання, звідки він зміг повернутися до Києва лише 1957 року, вже після реабілітації.

"Про свободу"

Тімоті Снайдер

Видавництво: Човен

Снайдер досліджує, що таке свобода і чому це не просто відсутність обмежень, а можливість діяти та впливати на власне життя в конкретному суспільному контексті. Він поєднує філософські роздуми, історичні епізоди та власний досвід, спираючись на праці філософів і політичних дисидентів, а також на розмови із сучасними мислителями. Книжка побудована як послідовність есеїв про різні чесноти й структури, фізичні та моральні, які або перешкоджають свободі, або уможливлюють її: від права на власне тіло й безпеку до права на правду й на політичну участь.

Снайдер писав цю книжку, кілька разів приїжджаючи в Україну і розпитуючи людей, як вони самі розуміють свободу. У передмові він прямо пише, що предмет його роботи тут відчутний на дотик. Оригінал вийшов восени 2024 року, а українське видання у перекладі Галини Герасим з'явилося у видавництві "Човен" майже одночасно з релізом у США. Снайдер подарував перший примірник книжки Володимиру Зеленському.

Тімоті Снайдер – американський історик, професор Єльського університету, фахівець з історії Східної Європи ХХ століття, зокрема історії України, Польщі й Росії. Він досліджує націоналізм, тоталітаризм і Голокост, викладає популярний курс "Становлення сучасної України" і є одним з ідеологів проєкту "Українська історія: глобальна ініціатива".

"Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності"

Пітер Померанцев

Видавництво: Yakaboo Publishing

Це книжка про індустрію маніпулювання думками, рішеннями й бажаннями людей, про нові й старі інструменти залякування та брехні, які використовують політики, релігійні фанатики й популісти, і про те, що можна цьому протиставити. Померанцев пише про інформаційні війни, ботів і тролів, фейкові новини і втрату прозорої політичної дискусії, а також про ХХ століття, Холодну війну і КҐБ, про втрачену ілюзію, ніби більше інформації означає більше свободи й глибші дискусії. Це також сімейна історія і історія дисидентства, яка мала завершитися у ХХ столітті, але триває досі: у книжці Померанцев прямо звертається до досвіду власної родини.

Пітер Померанцев народився 1977 року в Києві в родині поета, радіожурналіста й радянського дисидента Ігоря Померанцева. Уже наступного року КДБ змусило родину емігрувати на Захід через переслідування за поширення антирадянської літератури.

Померанцев виріс у Німеччині й Британії, закінчив Единбурзький університет, а на початку 2000-х кілька років працював у Москві телепродюсером, спостерігаючи зсередини, як влаштована російська пропагандистська машина. Цей досвід ліг в основу його першої книжки "Нічого правдивого й усе можливо". Зараз Померанцев викладає в Лондонській школі економіки, де керує дослідницькою програмою Arena, присвяченою дезінформації.

"Суспільство втоми. Психополітика: неолібералізм і нові техніки влади"

Бьончхоль Хан

Видавництво: Комубук

Технології та збудований на них новий достаток мали зробити нас вільними й щасливими, але щось пішло не так. Надлишок інформації, надлишок особистісного вдосконалення, надлишок постійного зв'язку з іншими людьми і просто надлишок товарів і послуг насправді дезорієнтують і виснажують психіку. Хан вважає, що це симптоми глибокої структурної зміни всього суспільства, яке він називає "суспільством втоми".

Хан аналізує ці суспільні зміни, відштовхуючись від концепцій Мішеля Фуко і водночас сперечаючись із ними. Він стверджує, що важливі для Фуко феномени контролю, зовнішнього примусу й експлуатації сьогодні відійшли на другий план, поступившись місцем автоконтролю й самоексплуатації.

Стикаючись із надлишком позитивного, люди прагнуть постійного самовдосконалення й підвищення власної продуктивності і внаслідок цього виснажують себе психічно й фізично. За словами Хана, це вже не біополітика Фуко з її школами, тюрмами й трудовими таборами, а психополітика неолібералізму – приховані техніки сучасної влади, що перетворюють людину на найкращого наглядача над самою собою.

Бьончхоль Хан народився 1959 року в Сеулі й спершу вивчав металургію в Кореї, щоб заспокоїти батьків, які хотіли для нього стабільної професії. У 22 роки він переїхав до Німеччини, де натомість зайнявся філософією, німецькою літературою й католицькою теологією у Фрайбурзі та Мюнхені.

1994 року він захистив у Фрайбурзі докторську дисертацію про Мартіна Гайдеґґера, а згодом отримав габілітацію (найвищий науковий ступінь) у Базельському університеті з роботою про Жака Дерріда. Хан був професором Берлінського університету мистецтв і лишається одним із найбільш перекладених сучасних європейських філософів.