Коли слухаєш барокову музику – здається, що летиш: у Кирилівській церкві заспівали одразу два хори

23 грудня в Кирилівській церкві в Києві громадська організація Open Opera Ukraine провела концерт барокової музики. Два хори – професіоналів і аматорів виконували партеси – церковні твори, написані відомим композитором XVII ст. Миколою Дилецьким. Потрапити на концерт можна було безкоштовно, заповнивши реєстраційну форму.

На виступі побувала редакція УП. Життя – ми дізнавались, що таке барокова музика, чому вона важлива зараз та чому учасники хору аматорів виконують пісні не гірше за професіоналів.

Близько 17 години на подвір’ї Кирилівської церкви юрмляться люди. З дверей храму скісною смугою ллється на вулицю насичене жовте світло. Здається, що всередині затишно. Заходжу разом із двома високими чоловіками й дівчиною. У храмі тепло, але верхній одяг знімати не хочеться. 

Одразу за металевими сходинками нас зустрічає адміністраторка концерту в чорному костюмі з червоним намистом на шиї. Перевіряє реєстрацію. Пояснює – якщо попередньо не підтвердили, то можна буде послухати стоячи – 70 стільців розставили за кількістю тих, хто відгукнувся в онлайн-запрошенні.

Місця облаштували двома секціями. Частина стільців уже зайнята. Стоять навпроти вівтаря. Вдалині ліворуч бачу відому роботу Михайла Врубеля "Богоматір із дитям". Ікона підсвічена згори там, де німб. Привертає увагу.

Ліворуч від входу – фресковий комплекс XII століття. Там ціла розповідь про те, як готують страшний суд. Стінопис із зображенням грішників у пеклі, що терплять різні муки, фотографує висока дівчина у чорному пальто. Надсилає комусь у месенджері, всміхається. 

До журналістки, синоптикині Наталки Діденко прямує високий чоловік у військовій формі з букетом молочно-білих троянд. Це чоловік Наталі. Обіймаються. Наталя одягнена у чорний костюм із червоними прикрасами на шиї, співає в аматорському хорі БАХ протягом 4 років.

"Я страшенно люблю хор. Навіть за характером така людина – ніколи не подобалось соло, люблю гармонію, тому обожнюю хоровий спів. Це важлива частина мого життя. Співала в "Щедрику" в дитинстві – з цього почалась любов до хорів, а вже в дорослому віці почала шукати свій – думала, що піду для розваги, для задоволення. 

Перешукала купу хорів – вони мені всі не підходили. У 2018 випадково через знайому дізналась про БАХ,він називався бароковий, тому я трошки боялась. Почалося все взагалі зі страху – хор виконував такі серйозні речі, а я хоча й училась в музичній школі, але вже нотну грамоту практично забула. І тут видали всім ноти – очі боялись, а голос робив своє. Коли вперше все вийшло – це неймовірна радість", – розповідає Наталя. 

Поглядає на гостей, які продовжують наповнювати храм. Каже – велике диво, що вдалось зберегти більшу частину аматорського хору, бо у війну багато людей виїхали.

"У нас складнощі почались ще з ковіду – тоді нікуди не пускали, збиратись не можна було – влаштовували зуми. Було незвично, коли всі дівчата й хлопці в піжамах, спортивках по домах присідали, розспівувались – але це, звичайно, не порівняти з тим, що зараз. Деякі люди під час війни роз’їхались, потім частина повернулась", – каже Наталя.

Вона захоплено оглядає старовинні фрески. Дивиться на давні орнаменти, які ніби зійшли з вишиваних сорочок. Каже, що давно не була в Кирилівській церкві – вражена красою. 

"Просто-таки флорентійський синдром – коли краса б’є під дих. Це вище розуму, усвідомлення, психіки. Те, що називається духовністю. Те саме, коли на репетиціях виконуємо твір Дилецького "Достойно єсть" – і кожного разу в мене течуть сльози. 

Я не занадто вже сентиментальна людина – просто є речі, які вражають красою. Якраз у бароковій музиці цікаві краса й гармонія. Така музика найбільше надається до хорового співу – не індивідуального. Те, що ми зараз будемо співати в такому неймовірному місці й таку музику – чесно кажучи, трохи страшно, але, гадаю, це буде саме те, про що я говорила – краса і гармонія", – каже Наталя та йде готуватись.

Ліворуч – вихід на круті сходи, що ведуть на старовинні хори. Сьогодні відвідувачам туди проходити не можна. Стоїть табличка з написом "Вхід лише для хору". Біля арки розспівується Володимир Середюк. Він – адміністратор Open Opera Ukraine і учасник хору "Партес". Каже – спочатку гадки не мав, що братиме участь у концертах.

"Прийшов у Open Opera як адміністратор аматорського хору. Навчався в нашій музичній академії на диригентсько-хоровому факультеті. Не знав, що сам буду співати – в процесі, коли виконував свої адміністративні функції, випала нагода долучитись до репетицій, допомогти аматорам під час виступів", – вказує поглядом на учасників хору БАХ, які збираються поблизу виходу на хори. Всі в ошатному чорному одязі, жінки – з червоними, зеленими, малиновими, бірюзовими прикрасами. Всі намиста хористок зробила майстриня Оксана Постова. Прийшла на концерт разом із чоловіком. Зайняли місця на середньому ряду праворуч. Не пропускають жодного виступу аматорського хору БАХ Володимир посміхається.

"Наші аматори – це глядачі, які зазвичай відвідують концерти, вболівають за музичне життя Києва. Раніше, коли приходив на концерти, для мене люди в залі завжди були різні люди – ніби вперше всіх бачив, нікого зі знайомих не було. Тепер приходячи на концерти, будь-які події в Києві – постійно бачу наших хористів. 

Аматори горять цим. Коли робиш щось для себе – маєш набагато більше натхнення, мотивації. Аматори-хористи роблять просто дивовижні речі. Вони самі копаються в музиці, досліджують епоху, духовні й світські тексти, етимологію слів – вона важлива. У бароко важливі музика й слова", – каже Володимир. 

Читайте також: "Росіяни від нас вже не сховаються": розмова про європейський тріумф української сучасної опери з композиторами Opera Aperta

Цьогоріч Open Opera вже робила концерт-присвяту Григорію Сковороді, який теж був автором і виконавцем партесної музики. Виступ у Кирилівській церкві – теж присвята важливій фігурі для української музики – Миколі Дилецькому. Концерт цілковито складається з його творів.

"Микола Дилецький є дуже яскравим представником нашої культури. Якщо зазирнути до нього в ноти, то зрозуміло, що ми є частиною Європи – ми ніяка не Азія, не чийсь шматочок, не окраїна – ми повноцінна європейська країна, в якої була своя висока культура дуже давно. Її намагались стерти з нашої пам’яті, але вона була і є. 

На нашому мелосі написано багато всесвітньо відомої музики – Артемій Ведель, Дмитро Бортнянський – це вже трохи пізніше. Так склалась політично ситуація, що країна-агресор, яка веде зараз з нами війну, ця імперія в принципі існує за рахунок того, що поглинає чужі культури. Тож тепер нам потрібно ще більше знати своїх митців, композиторів, творчих осіб – таких як Дилецький", – каже Володимир.  

Іде до інших учасників хору. Вони збираються у лівій частині храму. Готуються виходити на імпровізовану сцену перед вівтарем.Там уже стоїть Ганна Гадецька, яка модерує концерт. Разом із Галиною Григоренко і Наталею Хмілевською вона заснувала проєкт Open Opera Ukraine. Ганна Гадецька розповідає, що концерт присвятили не лише Миколі Дилецькому, а й дню народження дослідниці Ніни Олександрівни Герасимової-Персидської. Вона відкрила партесну музику періоду українського Бароко – ХVII-XVIII ст.. Досліджувала в архівах оригінальні рукописи, перенесла в сучасну нотацію. 

До публіки виходять учасники професійного хору "Партес" і аматорського БАХ. Звучать перші ноти "Мати милосерда, ти єси ограда". Спів ніби піднімається під самий купол, розтікається під склепінням храму. Складається враження, що виконавці десь вище за сцену. Ніби на підтвердження моєї думки чорнявий глядач у другому ряду піднімає голову, вдивляється в склепіння.

"Воскресенський канон" виконують лише професійні хористи. Учасники БАХ в цей час стоять ліворуч від публіки. Повз мене пробігає Наталка Діденко, стає за колону так, щоби записати на мобільний.

"Зараз почуєте, це просто неймовірно буде", – каже Наталя.

Частина хору співає з балкону. У час створення партесної музики – храм теж функціонував, ймовірно, що саме ця музика звучала тут 300 років тому. Звуки "Пасхального канону" заворожують.

"Спочатку нам самим було дивно, що беремо в програму Пасхальний канон. Він увійшов у концерт Дилецького, який завдяки Ніні Олександрівні вийшов друком у 1972. А потім зрозуміли, що це символічно. Воскресенський канон – якраз про перемогу, яку ми так сильно чекаємо. В ньому зображаються протистояння, боротьба світла з темрявою. З’єднує людське й сакральне, наповнює залу, з’єднує наші серця. Ми би хотіли дочекатись цього Воскресіння, співати канон тоді, коли він має звучати", – каже Ганна Гадецька.

Звук розливається згори по всьому приміщенню церкви, відлунює. Співають "Царю небесний". Всі композиції, які виконують хори, входять до літургійних служб. Написані Дилецьким у XVII ст., вважаються одними з найбільш яскравих творів українського бароко.

"Коли вивчаєш те, що було на той момент в Україні з різними традиціями, з фольклором – розумієш, наскільки ця музика увібрала наші особливості. 

Бароко – єдина музика, яка звучить у мене в голові з початку цієї війни. Барокові твори ніби проростають новим знанням, набувають нового змісту, кольору, бо цей досвід справді показує той безперервний хід часу, поколінь людей, які жили на нашій землі. 

Наскільки спочатку не розумієш цю музику – настільки потім вона буквально проростає, розвивається так, що хочеш її співати", – каже Ганна Гадецька.

"Многая літа" виконують обидва хори – професійний і аматорський. Долучають також публіку. 

Хором диригує Наталя Хмілевська. Увесь час супроводжує хористів поглядом, посмішкою. Робить уклін до публіки, залучає вклонитись хор. Зал аплодує.

Наталя Хмілевська барокову музику досліджує протягом 15 років. Підбирає репертуар до виступів, зацікавлює творами учасників хору.

"Це музика поєднує інтелектуальне й емоційне. З одного боку її треба аналізувати, розуміти, з іншого боку – вона яскрава, жива. Здебільшого несе в собі дуже радісне, світле й добре щось. 

Більш пізня романтична музика – всі згадують Бетховена одразу, чайковських всяких – воно все про страждання, переживання, внутрішню напругу. А барокова музика ніби здається більш відстороненою, але вона дуже про радість, про світло, про фарби, про емоції, про красу. Про все, що дуже асоціюється з перебуванням людини у стані щастя. 

Наша барокова музика українська така ж сама – хоча бувають різні стани, і сумні, переживання, але загалом вона про світло, кольори, радість", – каже Наталя.

Спадщину композитора й теоретика Миколи Дилецького називає справжнім надбанням української барокової музики. 

"Микола Дилецький жив у Києві, певний час у Литві. Потім поїхав в Росію – але це ніяк не робить його російським композитором – у той час вони всі подорожували. Ми вважаємо його своїм. Писав партесну музику для професійних церковних хорів – у той час це були хлопчики й чоловіки. Ця музика в нас досліджується дуже мало й виконується дуже мало – лише окремі колективи її співають. 

Вирішили, що оскільки в нас зараз активний євроінтеграційний процес іде – хочемо зробити в Україні цю музику більш популярною, щоби більше людей дізнались про партеси і про те, що в нас є своє серйозне барокове музичне насліддя", – каже Наталя.

Наприкінці виступу помічаю глядача Калініченка Сергія. Стоїть навпроти старовинної фрески, посміхається.

"Мене запросила подруга, вона виступає в хорі БАХ, періодично заходжу на її концерти. Напевне, саме місце – Кирилівська церква – якесь неймовірне, я ніколи не мав такого відчуття від прослуховування пісень, хору. І сльози пішли, тіло покачувалось, відчував піднесення – ніби ти трошки підлітаєш.  Це був наповнений яскравими враженнями досвід. А загалом я музикою хоровою не цікавлюсь, але на концерти подруги ходжу", – каже Сергій. 

Ближче до виходу мешканка Сирця Ірина Воля розпитує працівника храму, чи часто бувають концерти.

"Опинилась на концерті випадково. Маємо сайт нашого мікрорайону, одна жіночка розмістила оголошення, що буде концерт у Кирилівській церкві. Тому я тут. 

З деякою музикою була знайома, але в такому варіанті не чула – це було божественно, зануритись у таку атмосферу. У мене зараз шал емоцій, або умиротворення  – якийсь ковток свіжого повітря", – каже Ірина.

Праворуч дівчина підсвічує експонат – стілець Михайла Врубеля, на якому він працював, коли робив оздобу храму. Її подруга фотографує. Прийшли на концерт разом.

"Прийшла цілеспрямовано. Я – фанат Open Opera, вважаю, що вони прекрасні. Ходжу на всі їхні події, вони різні, але всі грамотно скеровані. 

Ведуть концерти так, ніби грають тобі особисто – в мене течуть сльози. І виконання і добірка – це завжди не випадкові твори, вони як кураторська робота. Концерт Дилецького особливий.

Сьогоднішній концерт для мене, як не дивно про Різдво. Хоча маю світське виховання, я не релігійна людина, але завжди є якісь є передріздвяні поклики до чогось. А барокова музика про відкриття загалом і української культури так само", – розповідає глядачка Єлизавета.

Повертається до своєї супутниці Валерії.

"Прийшла випадково. Я навіть не подивилась, на що ми йдемо. Дуже вражена. Намагаюсь через літературу більше відкривати бароко для себе, а тут так круто підкріпилися мої пошуки.

Звичайно, 300-річчя Сковороди накладається на це все. Дуже піднесене відчуття від розуміння, як це все розвивалось – і традиція, й культура.

Здавалось би, зараз у найтемнішому році  можна так багато почути і все це відвідати", – каже дівчина.

При виході зустрічаю учасницю хору БАХ Олену Кириченко. Вітаю з виступом.

"Це щось неймовірне – посеред війни, посеред блекаутів зробити такий концерт – це просто якесь світло. Ми навіть після репетицій всі окрилені. Якби цього не було – приходиш в темну квартиру, але світишся. Бо в тебе є чим. Ми всі один одного підтримуємо", – ділиться Олена. 

Олена Кириченко викладає техніку макіяжу. До аматорського хору приєдналась 3 роки тому після перегляду ролику на Ютубі. Каже, що спів став особливою, важливою частиною життя.

"По-перше, це хобі, воно людині дуже потрібне Якщо ти не маєш хобі – то й не живеш повноцінно. Це дає інші фарби, те, з чим у повсякденному житті ніде не стикаєшся. Також це спілкування: у нас тут фізики, математики, юристи, музиканти – більшість, хто грає на фортепіано, диригенти, пишуть музику. Після репетицій ми ще годинки 2-3 не можемо розійтись – все спілкуємось, і нам все мало. 

Я до цього хору не дуже звертала увагу на барокову музику – зараз розкриваю її для себе. Вона якась цнотлива, первинна – формувала подальшу музику. Дуже чиста. Така кришталева. Тепер я втягнулась і звертаю увагу, як її виконують інші колективи, на інструментальні твори", – каже Олена. Йде до інших учасників хору.

Виходячи з храму, глядачі продовжують обговорювати концерт.