Старовинний музей, "камасутра" і вітрина із повітряними кульками: у Ханенків відкрилась виставка сучасного мистецтва

У столичному музеї Варвари та Богдана Ханенків відкрилась виставка. Замість класичних експонатів у стінах музею показують артоб’єкти 16 сучасних авторів.

Відкриття виставки "Тим Часом в Домі Ханенків" відбулось у п’ятницю, 10 березня.

Кореспондентка УП.Життя Ганна Щокань роздивлялась, як сучасне мистецтво тепер живе серед старовинних стін музею, який і сам є експонатом.

"Музей Ханенків: розмаїття, рівність, доступність, інклюзія" – такий банер зустрічає перед входом. Всередині музею в гардеробі заледве знаходжу вільний вішак для пальто – музей наповнений людьми. 

На другий поверх піднімаюсь сходами з килимом. У першій залі ліворуч, де до повномасштабної війни знаходились картини з колекції східного мистецтва – у вітрині стоїть пара поношених кросівок. За ними – листя на зеленому пагоні та дві короткі гілки, зв’язані разом.

Це роботи з серії "Видіння по географії" митця Стаса Туріни.

"Коли об'єкти потрапили до вітрин музею, здалося що ці місця, часи і культури впізнають себе в об'єктах Стаса. Стало зрозуміло, що кращого місця для такої колекції не знайти", – пояснює кураторка Катерина Лібкінд. Вона об’єднала роботи 16 митців. Основні теми виставки – "любов" і "дім". 

Проєкт підтриманий Громадська організація "Музей сучасного мистецтва" у рамках співпраці Ukrainian Emergency Art Fund та Teiger Foundation. 

Роботи кожного з художників у свій спосіб осмислюють долю музеїв під час війни та історію Музею Ханенків, яка пов’язана із історією всього міста, всієї країни та історією світового мистецтва в цілому. 

Темі любові присвячена частина експозиції наступної зали. На столику праворуч – фігури людей, зроблені з різних матеріалів, зокрема з пластиліну. Їх втілив колишній військовий льотчик Віктор Боровик. Почав займатись мистецтвом як арттерапією. Роботи кураторка побачила у нього в майстерні – мали вигляд суцільної інсталяції, залитої фарбою. Катерина розгледіла в цьому окремий проєкт, назвала його "Камасутра". 

Читайте також: "Це толока, де музейники самі рятують себе і українську спадщину": Ініціаторка Музейного кризового центру Ольга Гончар

Всі роботи митців розташовані поруч із етикетками до старих експонатів, які висіли тут до вторгнення, а зараз переміщені в сховища. Поруч із написом "Скринька 17-18 ст" – яскрава зелена картина із зображенням, здалеку схожим на ієрогліфи. Це робота Богдана Бунчака з серії "Молитовний словник". 

Картини-"молитви" розвішані в різних залах – митець пояснює, що створив їх на резиденції в Європі – проте майже всі роботи про те, що відбувається тут, вдома. Молитви Богдана Бунчака втілені на пакувальному папері – це бажання убезпечити себе, сховатись.

"Мені здавалось, що в цьому домі також лунало багато молитов – особливо починаючи з 1917, коли почались революції. У описі до робіт є короткі замальовки, як молитви в цьому домі переживались для мене", – вказує на найбільшу червону роботу "Пристрасть", що знаходиться в залі з червоними стінами. "В сусідній залі всі дуже добре топчуться по роботі "Надія" – її вирішили розташувати на підлозі. Це те почуття, яке в мене зараз є", – пояснює художник.

Посередині "червоної" зали – вітрина із зв’язками ключів та одним дитячим капцем. В центрі – невеличка урна. Раніше в цій залі знаходилась частина історичної експозиції з поховальними атрибутами. Художник Діма Казаков використав для своєї роботи ключі, які залишили йому знайомі, коли їхали за кордон, а також взуття дівчинки, яка через зміну місця проживання так і не стала його похресницею.

Читайте також: Перед входом Одеського художнього музею лежить скульптура Катерини ІІ, а всередині показують фото мертвих ворогів: репортаж

"Хотів зробити експозицію про смерть кохання. Я розлучаюсь з дружиною – вирішив показати наші поділені речі, урну з прахом нашого кота. Коли Катерина сказала, що додаткова тема це "дім" – бачення змінилось, коли намацав у себе в кишенях три пари ключів від квартир, які стали символом того, як змінилось наше життя з початку повномасштабного вторгнення", – каже художник.

"Цікаво, що тут просто підсвітили люстру", – обговорюють відвідувачі гру світла й тіні у наступній залі. Велика старовинна люстра з багатьма канделябрами відкидає на стіну тінь, що повністю повторює її обриси. Праворуч на підлозі стоять портрети Варвари та Богдана Ханенків.

У наступному приміщенні – серед старовинного інтер’єру – розвішані картини із яскравими образами. Частина полотен розкладені на підлозі. Це – проєкт художника Романа Міхайлова.

"Величезні полотна – дуже яскраво виглядають особливо в такому контексті. Думаю, що в білому просторі – втратили би якусь свою чарівність таку. І простір заграв по-новому і роботи художників", – каже мистецтвознавиця Аля Сєкал. Проходимо з нею в наступну залу з вітринами, в яких розставлені різноманітні дрібні речі, схожі на сувеніри.

"Незвичні експонати зайняли те місце, де ми звикли бачити щось неймовірно коштовне – колекцію музею Ханенків, яка варта мільйонів і мільйонів. А тут тепер можна побачити навіть подарунки дітей, друзів художників яка дісталась безкоштовно – і під питанням, чи вони взагалі щось коштують.  До них відчувається сентиментальне ставлення – думаю, що вся виставка теж про це – сантименти, любов до музею й культурної спадщини", – каже Аля. Договорює в залі з комином, де висять відверті фотороботи художника Андрія Бойка. У старовинному просторі мають ноту провокації, створюють нові сенси. 

"Це виставки, які не можна оглянути повністю, бо вони в постійному русі – але щось побачив, так", – каже Левченко Ілля, історик мистецтва. Стоїть у залі з великим екраном.

"Я люблю ходити не на відкриття – тоді роздивляюсь роботи, а поки що мені цікава реакція публіки. Вважаю, що те, що могла собі поставити за мету виставка і Катя як кураторка – це цілком досягнуто, бо я підходжу до експонатів, а багато хто прийшли в музей Ханенків у пошуках шедеврів, не розуміючи що вже дуже давно шедеврів не може бути. І тут дуже багато шарів – це і сприйняття мистецтва, і культури й музею. І прагнення повернутись у цей теплий умовно довоєнний стан – прийти в гарний музей Ханенків. Де не якесь "потворство й естетика, над якою треба думати", а де можна вспокоїти свій погляд на звичних для сприйняття ока описах", – каже Ілля. Наголошує, що йому подобається, що різні покоління зовсім по-різному реагують. Зауважує, що все, що робить музей Ханенків з того часу, коли Юлія Ваганова стала в.о. директора – це все заслуговує на увагу й повагу.

"У нас не так багато музеїв, які зберігають такі репрезентативні для України колекції класичного мистецтва. Музей Ханенків – один з небагатьох, і нарешті на прикладі музею Ханенків можна подивитись, як може взаємодіяти сучасне мистецтво з класичним", – каже Ілля. Проходить у "Золоту вітальню", де звучить класична музика.

Читайте також: Без світла, але з куражем: як живе наймолодший музей України

"Мені подобається, що це така виставка, на яку не потрібно дивитись. Це штука в якій треба знаходитись – ти маєш тут ходити. Загальний вайб від полишеності й ніби орда варварів пробігла по класицистських барокових локаціях – і все знесла. І тут щось таке утворюється – дуже локальні історії, але вони такі, що хочеться тут ходити і просто придивлятись до кожної – здається це дуже кінематографічна штука. Ще не одне коло намотаю по музею – і після того, як я вийду – то матиму зовсім інші враження", – каже поет Антон Полунін.

При виході з Золотої вітальні зустрічаю скульптора Назара Білика.

"Ще не надивився на експозицію. Так рідко кудись виходиш – і так приємно багатьох людей бачити – тож головна експозиція поки що для тих, хто тільки зайшов – це люди, яких зустрічаєш. Але зараз доберемось і до виставки. Був тут дуже давно", – каже Назар Білик.

Чути сигнал повітряної тривоги. Працівники зачиняють зали й просять відвідувачів пройти в найближчі укриття. Йду за двома жінками крізь залу із вітриною, повною повітряних кульок.

"Не можу поки зрозуміти, чи мені подобається, але це точно нове", – каже чоловік при виході.

"Ще би транс увімкнули і траву курили", – ділиться враженнями відвідувачка. Йдуть з подругою до гардеробу.

Виставка триватиме до 30 квітня 2023 року