Це читомо: Оппенгеймер, роман про Запоріжжя, історія Галичини та інші нові книжки

Літо – ідеальний час для читання. Надто наше воєнне літо. Які книжки дають розраду і поживу для роздумів цього серпня?

УП.Життя рекомендує новий книжковий огляд, який спеціально для нас зробили книжкові експерти з "Читомо" – біографія того самого Оппенгеймера, роман про Приазовську саванну, нарис історії Галичини та неймовірне фентезі на основі близькосхідної міфології. Обирайте собі книжки, що варті ваших бібліотек!

Перекладна проза

Шеннон Чакраборті. Латунне місто

переклад Ксенії Сокульської

Шеннон Чакраборті. Латунне місто

Якщо звичне європейське та американське фентезі вам приїлось, варто спробувати "Латунне місто" Чакраборті. Це перша частина трилогії "Девабад", яка працює не зі звичними ельфами, фейрі чи чарівниками, а зі східною міфологією.

Нарі живе в Каїрі початку 18 століття. Вона – злодійка з незвичайним даром відчувати хвороби інших людей і зцілювати їх. Але якось після необережного обряду екзорцизму за дівчиною починають ганятися джини й гулі. І тут з’ясовується, що Нарі не звичайна людина, вона належить до давнього й поважного роду цілителів деві, фантастичних істот родом із зороастризму й міфології Ірану.

Якщо популярний фентезійний цикл "Макова війна" Ребекки Кван базується на історії Китаю, опіумних війнах та китайсько-японській війні, "Латунне місто" стає місточком на Близький Схід. Це далеко не перша книжка, яка звертається до близькосхідної міфології – чого тільки варті книжки Салмана Рушді. Також "Латунне місто" – не єдине східне фентезі, хоча безумовно, одне з найпомітніших.

Ця книжка зачіпає питання релігійного екстремізму й расової дискримінації, а також потроху вводить нас у контекст придворних інтриг на Сході. Сама Чакраборті добре розбирається в цій темі, оскільки вивчала історію Близького Сходу. І надзвичайно втішно, що героїнею цього орієнтального фентезі стала дівчина – нетипова персонажка для літератури про цей час і простір.

Марша Форчук Скрипух. Викрадене дитя

переклад Юлії Любки

Марша Форчук Скрипух. Викрадене дитя

Якою бачать Україну за кордоном? Якими книжками ми представлені в англомовному світі? Дуже часто це не переклади української літератури, а оригінальні англомовні тексти, про які ми мало що знаємо в Україні. Марша Форчук Скрипух – онука українських емігрантів до Канади. У своїх книжках вона торкається теми Другої світової війни й складнощів адаптації емігрантів в новому середовищі.

"Викрадене дитя" – невеличкий роман про адаптацію до повоєнного світу й асиміляцію воєнних травм. Після років у таборах переміщених осіб Надя приїжджає зі своїми названими батьками до Канади. Поки дівчинка мала виживати, її психіка блокувала болісні спогади. Але в безпечному канадському просторі пам’ять повертається до Наді у формі кошмарів і страшних флешбеків. Її тригерить запах паленого листя, її жахає вигляд закинутого замку по сусідству. Дівчинка намагається зрозуміти, хто вона насправді? Звідки вона? І чому в неї є спогади про життя в німецькій родині?

"Викрадене дитя" за способом подачі історії перегукується з популярними романами "Хлопчик у смугастій піжамі" та "Крадійка книжок". Це емоційна оповідь про страждання й виживання дитини в часи Голокосту й Другої світової війни. Роману "Викрадене дитя" понад 10 років, але він гарно передає відчуття людей, що пережили війну. Яким безпечним не було б середовище Канади, героїня зіштовхується з нечулістю однолітків. А з нею самою трапляються моменти дереалізації й неможливості поєднати свій досвід війни й реальність мирної Канади, діти якої ніколи не знали того, що знає Надя. До того ж Марша Форчук Скрипух заторкує тему остарбайтерів з України й Польщі, а також викрадення німцями дітей арійської зовнішності зі Східної Європи задля їх асиміляції.

Джессамін Чен. Школа ідеальних матерів

переклад Марії Кракан

Джессамін Чен. Школа ідеальних матерів

"Школа ідеальних матерів" – моторошна материнська антиутопія. Фріда залишає свою 18-місячну доньку без нагляду. Зовсім ненадовго, проте цього виявляється достатньо, щоб прокол жінки помітили, а її саму звинуватили й заарештували як неблагонадійну матір. Так жінка опиняється у виправному закладі для поганих матерів, де її повільно доводять до відчаю і божевілля.

Цей роман гіперболізує закиди, з якими зіштовхуються геть усі матері. Надто міцно обіймаєш – порушуєш кордони доньки. Не вчиш китайської мови – відмовляєш в її культурній спадщині. Що б героїня не робила як матір, вона все одно травмує свою дитину і зробить щось не ідеально. Але те, що в житті просто псує нерви й спричиняє свари, в романі доводиться до крайньої форми і криміналізується.

До того ж ця книжка показує кошмар наяву, з яким насправді зіштовхується чимало американських матерів. Бідність, вживання наркотиків, хронічне безробіття не ходять самі по собі. Для матерів ці проблеми часто супроводжуються страхом втратити батьківські права. Всі американські соціальні пільги й грошові допомоги для таких родин передбачають контроль з боку держави. Тобто за матерями на кшталт Фріди справді існує нагляд. Вони справді ризикують позбутися батьківських прав. Цю проблему неодноразово порушувала американська документалістика, зокрема минулорічна документальна книжка "Невидиме дитя", яка здобула Пулітцера.

Українська проза

Олексій Вишник. Приазовська савана

Олексій Вишник. Приазовська савана

Книжок про Запоріжжя існує не аж так багато. Місто, що асоціюється з козаками, нечасто потрапляло на сторінки як класичної, так і сучасної літератури. Можна згадати хіба прозу Павла Вольвача. У дебютному романі "Приазовська савана" Олексій Вишник подає цікаві описи рідного міста і розповідає про життя в Запоріжжі підлітка на початку нульових.

Кіра виростає в Запоріжжі без батька. Мати все торочить про майбутнє й відповідальність, але насправді її гіперопіка не дає хлопцю дихати чи думати самостійно. Нагляд матері добряче перегукується з радянським і пострадянським контролем, коли за будь-які самостійні думки й кроки можна було опинитись за ґратами. Але в "Приазовській савані" є людина, що може допомогти Кірі знайти свій шлях до майбутнього. Це незнаний батько, на пошуки якого вирушає герой.

"Приазовська савана" малює картинку життя на початку нульових, що за своєю стилістикою перегукується з прозою Сергія Жадана і фільмом "Носоріг" Олега Сенцова. Це книжка про звільнення з-під пострадянської гіперопіки, байдужості й безсилля. Книжка, в якій становлення героя перегукується зі становленням його країни, адже події роману закінчуються згадками про Помаранчеву революцію, яка для багатьох стала першим пробудженням від довгого радянського летаргічного сну.

Цей роман пахне степом і виїдає очі промисловими випарами з Запоріжжя. Це гарний дебют про підліткове становлення, наслідки радянського нищення пам’яті, а ще трохи про запорізьких менонітів.

Олена Лотоцька. Ангели в намистах

Олена Лотоцька. Ангели в намистах

Село залишилось на маргінесах сучасної української прози, інколи вигулькуючи оповіданнями Сергія Осоки чи вриваючись в переможці Книги року BBC "Юпаком" Сайгона. Тепер до числа цих книжок можна додати прекрасну збірку оповідань Олени Лотоцької "Ангели в намистах", на всі 100% вартої вашої.

Ця книжка продовжує традицію прози Григора Тютюнника, розкриваючи неповторний живий світ сільської місцевості. В цій книзі багато згадується про переживання й досвіди з часів Другої світової, про формування свідомості сільських дітей і про старість. І неможливо не сказати про розкішну говірку персонажів книжки, яка зберігає всі фонетичні особливості. Мова героїв "Ангелів у намистах" – безперечна родзинка книжки.

Що цікаво, старші люди тут не вигорають і не застигають у своїх почуттях. Вони азартні, заздрісні й пристрасні. Старші люди не механічно доживають віку, а танцюють, переживають пристрасть і гасають на мотоциклах. Наприклад, у книзі є оповідання, де дід прийшов кавалерувати до кохання своєї молодості, і ідучи, відчуває сором’язливість. Або ж баба, що переживає азарт до ходіння по гриби і збирання найбільшої їх кількості. Це вже не кажучи про те, що ці люди не обов’язково дотримуються традиційних гендерних норм. Тут є дід, який шиє костюм ковбоя, малює й вишиває – і жодних питань його поведінка в книзі не викликає. Це не типовий опис для літератури про село, що асоціюється з зашкарублими патріархальними нормами. Як і герої цієї збірки, вона дихає життям, а не стереотипністю.

Нонфікшн

Кай Берд, Мартін Шервін. Оппенгеймер. Тріумф і трагедія Американського Прометея

переклад Наталії Яцюк

Кай Берд, Мартін Шервін. Оппенгеймер. Тріумф і трагедія Американського Прометея

Якби не фільм Крістофера Нолана, біографія Оппенгеймера залишилась поза увагою українців. І це було б дарма, адже "Оппенгеймер" – розкішна біографія, що здобула в 2006 році найпрестижнішу американську нагороду, Пулітцерівську премію. Тож маємо подякувати Нолану і його зірковому складу акторів за те, що фундаментальна праця, над якою Кай Берд і Мартін Шервін працювали чверть століття, з’явилась в українському перекладі.

Роберт Оппенгеймер – фізик-теоретик і керівник Мангеттенського проєкту з розробки ядерної зброї. Водночас він був серед людей, які розуміли всю небезпеку цієї зброї і виступали за її контроль і непоширення. Власне. метафоричний заголовок книжки відсилає нас не стільки до античного міфу про Прометея, скільки до письменниці Мері Шеллі і її "Франкенштейна, або Сучасного Прометея". Оппенгеймер, як і Франкенштейн в романі, створив чудовисько, яке все життя мусив приборкувати.

Праця Берда і Шервіна – це масштабне дослідження життєвих подій Оппенгеймера, який був цікавою і різносторонньою особистістю. На відміну від багатьох своїх колег, він цікавився не лише фізикою. Оппенгеймер любив літературу, писав вірші, вмів підтримати культурну розмову і в юності довго не міг вибрати сферу своєї спеціалізації. Крім того, він не відрізнявся психічною врівноваженістю. Підкинути колезі отруєне яблуко або влаштувати сцену незнайомій жінці – фізику були притаманні такі небезпечні і не зовсім адекватні випади.

І, безперечно, вас зацікавить середовище цієї книжки. В молодості Оппенгеймер встигає спіймати хвилю прориву у фізиці. Тож у цій книзі ми бачимо блискучих вчених Америки та Європи, а також взаємодію вчених, які в майбутньому опиняться по різні боки барикади війни. Адже Оппенгеймер здобуватиме науковий ступінь разом з Фрідріхом Гаутермансом, який теж займатиметься створенням атомної бомби, але робитиме це для Німеччини.

Маркус де Сейтуа. Код творчості. Як штучний інтелект вчиться писати, малювати, думати

переклад Катерини Жуковської, Тетяни Турчин

Маркус де Сейтуа. Код творчості. Як штучний інтелект вчиться писати, малювати, думати

Ми вже живемо у світі, де видавництва випускають обкладинки, намальовані штучним інтелектом, а працедавці вимагають навички генерування текстів через ChatGPT. То чи здатний штучний інтелект до творчості? Британський математик і професор Оксфордського університету Маркус де Сейтуа у книзі "Код творчості" розмірковує про творчий потенціал штучного інтелекту.

"Код творчості" – масштабна книга, в якій наведено безліч історій і фактів про використання штучного інтелекту в математиці й мистецтві. Сейтуа показує, як штучний інтелект навчається і на що він здатний, а також чим цей процес відрізняється від людського потенціалу й навчання.

Одне з ключових питань, яке ставить у книзі автор – це що таке творчість і що означає бути творчим. Для математика це не про створення нового й вражаючого, а про здатність зробити щось оригінальне й важливе. Для цього необхідно виходити за межі правил, діяти нераціонально, зазнавати невдач, жадати висловитись і бути почутими. Тож це складний і заплутаний механізм.

Потенціал ШІ сьогодні може лякати, оскільки він б’є по нашому нарцисизму. Ми зіштовхуємося зі своєю замінністю. Багато з того, що люди звикли вважати своєю унікальністю, виявилось набором рутинних дій, які комп’ютери легко відтворюють. Тож говорячи про штучний інтелект і його можливості, Сейтуа також говорить про те, що означає бути людиною і яким є людський код.

Іван Гоменюк. Мурашник. Нотатки на манжетах історії Галичини, Буковини та Закарпаття

Іван Гоменюк. Мурашник. Нотатки на манжетах історії Галичини, Буковини та Закарпаття

Сьогодні Захід України для багатьох асоціюється з рафінованим українством, а міф про золоту добу Галичини в складі Австро-Угорської імперії досі виринає в художній літературі. Чим насправді була ця територія в різні історичні періоди? Це з’ясовує популяризатор історії Іван Гоменюк. У своїй новій книзі він розповідає про історію Галичини, Буковини і Закарпаття від Габсбургів, тобто з кінця 17 століття, і до окупації Заходу України СРСР.

Ця книжка є хорошою базою, що зорієнтує читачів в історії краю. У назві видавння Гоменюк акцентує на поверхневому огляді подій і феноменів цього періоду. Проте це не збірка історичних есеїв, а послідовний хронологічний огляд подій краю. Тут розглядаються династичні шлюби, війни, пошуки ресурсів (від золота до нафти), причини зазіхання на землі Заходу різних правителів та імперій. І особливу увагу автор приділяє заплутаній історії першої половини ХХ століття.

Читайте також: Це читомо: нові книжки про таємні товариства і світ за залізною завісою