"Золотий глобус" 2026: політика навпіл з мистецтвом

11-го січня в готелі Беверлі Гілтон у Беверлі-Гіллз, Каліфорнія, відбулася 83-тя церемонія нагородження номінантів премії "Золотий глобус", яка вручається за досягнення в галузі кіно та американського телебачення. Цього року в Україні її транслював Megogo. Традиційно "Глобус" є своєрідною підготовкою перед нагородженням премії Американської кіноакадемії "Оскар".

Нинішній "Золотий глобус" і його організація-засновниця – Асоціація іноземної преси в Голлівуді позначені ідеологічним та політичним протистоянням 5-річної давнини, яке розв'язалося впродовж минулого року. Тоді, у 2021 році, газета Los Angeles Times висунула у своїй публікації звинувачення на адресу "Золотого глобусу" "у сумнівних фінансових справах... а також жалюгідній репутації з різноманіття та інклюзії (включно з повною відсутністю в Асоціації темношкірих членів)".

Унаслідок цього телеканал NBC відмовився транслювати вручення премій, попри нещодавно підписаний з нею контракт, а значна частина голлівудського і загалом американського кінематографічного істеблішменту, включно з великими стрімінгами Netflix, Amazon і HBO, розпочала кампанію критики "Золотого глобусу".

У наступні роки до журі премії доєдналися 103 нові учасники та учасниці різних національностей та етносів. Таким чином, у складі Асоціації тепер 52% жінок, а 58,3% ідентифікують себе як "етнічно різноманітні". Приємно, що після 2023 року в Асоціації також з'явилися представники України.

Зміни сталися і з іншими аспектами "Золотого глобусу" – тепер його транслює телеканал CBS, а стрімінгом в інтернеті опікується Paramount+ (фільми і серіали якого частково представляє в Україні Megogo).

Відчутна політизація премії була пов'язана з наростаючим конфліктом всередині американського суспільства, який втілився у минулорічній радикальній зміні влади. За час правління Трампа консерватори суттєво переінакшили ситуацію. Здається, тепер "Золотий глобус" може не зважати на расові та етнічні квоти і повернутися до розгляду кіно як мистецтва, а не політичних стейтментів. Утім, контекст премії ширший, а підстави для рішень – глибші. Цей рік преміювання в якомусь сенсі переломний, адже показує, наскільки стан американського суспільства складний і вибухонебезпечний.

І один з головних претендентів на відзнаку – фільм Пола Томаса Андерсона "Одна битва за іншою" – лакмусовий папірець у цьому питанні. На ньому зламала списи не одна сотня критиків та глядачів. Називаючись одним з найкращих, він часом оцінювався ледь не найбільшим розчаруванням року. Попри майстерність режисера, який у фільмі звернувся до теми ліворадикального угрупування та стосунків батька і доньки, найдорожчий фільм в кар'єрі Андерсона став і його найболючішим провалом у бокс-офісі.

Любов і ненависть панують і у фільмі, і у відгуках на нього, і, мабуть, представляють теперішній світ, зокрема й американський. Тому виголошення його найкращим в номінації "Найкращий фільм (мюзикл чи комедія)" – це фактично ознака самого часу. Як і преміювання Андерсона за найкращу режисуру і найкращий сценарій ніби натякають на те, що Андерсон став вісником можливої революції, "що гряде".

Решта п'ять фільмів-претендентів у номінації були відчутно менш резонансні, хоча "Буґонія" Йоргоса Лантімоса перегукується з "...битвою…", зосереджуючись на критиці капіталізму, з яким у стрічці борються радикальні енвайронменталісти, які через знищення довкілля воліють стерти людей із Землі, як причину всіх проблем для планети.

Діаметрально протилежну тему розвиває чудова стрічка Річарда Лінклейтера "Нова хвиля" – фільм про те, як знімали фільм. Чорно-білий омаж Жану-Люку Годару і його дебютному "На останньому подиху" 1960 року демонструє ту віддаленість від сучасності, яку можуть собі дозволити політично незаангажовані люди. І чи не навмисно, щоб підкреслити це, в номінацію додали ще один фільм Лінклейтера – "Блакитний місяць". Такий самий за духом – камерна драма з акцентом на діалоги, а не на дії. Фільм переносить глядачів у 1943 рік, де в одному нью-йоркському барі композитор і пісняр Лоренц Гарт виливає душу бармену – усе це під цигарки і смачні розмови про музику, театр і стосунки жінок та чоловіків.

Але радикально протилежною "…битві…" видається все ж переможець у номінації "Найкращий фільм (драма)" – "Гамнет" Хлої Чжао (це вже друга її перемога після нагородження 2021 року за фільм "Земля кочівників"). Хоча і там, і там ідеться про любов батьків до дітей, "Гамнет" не вихаркує злобу і не залучає зброю, щоб вбити чи мститися. Розповідаючи про Шекспіра та смерть його сина, він демонструє емпатію і біль, які незнайомі та незрозумілі героям "…битви…".

Власне, і сам фінал "Гамнета" – антитеза "…битві…": поставлений Шекспіром в театрі "Глобус" спектакль "Гамлет" як присвята сину і результат мук через його смерть завершується тим, що глядачі, заворожені і розчулені смертю героя, тягнуть до нього руки, а дружина Шекспіра, бачачи це все, переосмислює ставлення до чоловіка і загалом мистецтва, здатного виказати через твір те, що не було промовлено вустами.

Виконавиця ролі дружини Шекспіра, Джессі Баклі, цілком заслужено отримала за свою роль "Золотий глобус", сильно випереджаючи у своєму артистизмі та переконливості образу інших претенденток на премію. Хоча в номінації була конкуренція хоча б між Ренате Реінсве ("Сентиментальна цінність") і Дженніфер Лоуренс ("Здохни, коханий").

У чоловічій номінації "Найкраща роль у кінофільмі (драма)" все відбулося не так однозначно, як виглядало. З певним подивом сприймається переможець Вагнер Моура за роль у бразильському фільмі "Таємний агент". Його перемога відлунює політикою, адже у фільмі йдеться про режим у Бразилії 1970-х років та політичні переслідування.

Незважаючи на кошмар теми, вона є "модною" для сучасної Америки, зокрема для "Оскара". Тому "Таємний агент", за оцінками букмекерів, є одним з найбільш вірогідних номінантів, а згодом і лауреатів в "оскарівській" номінації "Найкращий фільм іноземною мовою".

Певно, через тематичні тренди журі не зауважили роль Джоела Едгертона в "Потязі у снах", де актор майстерно втілює трагедію життя. Не вистачило політики і Дуейну Джонсону в "Незламному", хоча переживання рестлера надзвичайно вигідно показали актора, який, попри свій успіх в екшні та розвагах, зміг так переконливо і чутливо передати слабкість і біль сильної людини.

"Таємний агент" взяв "Золотий глобус" і в номінації "Найкращий фільм іноземною мовою" (ще один крок до "Оскара"). Тут він випередив, можливо, найсильнішого претендента від Норвегії – "Сентиментальну цінність" Йоахіма Трієра, а також дуже цікаву французьку роботу Олів'є Лаше "Сират". Сильна позиція була й у корейського "Жодного вибору" Пак Чан-ука, якому пророкують перемогу на "Оскарі". Хоча, зважаючи на протести в Ірані, найімовірніше, "Оскар" отримає іранський фільм "Проста випадковість" Джофара Панахі. У такому разі прикрість одна – при всій повазі до знаного і талановитого режисера, фільм є практично плагіатом до старого фільму Романа Поланського "Смерть і діва" з Сігурні Вівер та Беном Кінгслі. Чи закриють на це очі члени Американської кіноакадемії?

Анімація на "Золотому глобусі" теж постраждала від політики. Чи любов до К-поп – це не політика? Премійований мультфільм "Кейпоп-мисливиці на демонів" від Netflix виявляє саме захват США від корейської попмузики, а не захват від анімації. І це зрозуміло, знаючи, що всі прожектори направлені на групи на кшталт BTS, BLACKPINK чи Stray Kids.

Лише шкода, що у тіні залишаються варті уваги твори анімаційного мистецтва, якими є франко-бельгійська "Маленька Амелі" Майлі Валлада і Лянь-Чжо Ханя – маленьке диво не лише в сенсі мультиплікації, а й в сенсі психологічного портрета дитини. Стрічка вартує національного визнання і поширення на рівні держави так само як у свій час був впроваджений в школах Японії "Мій сусід Тоторо" Хаяо Міядзакі.

Друга частина "Золотого глобусу", телевізійна, фактично повторила премію "Еммі". Головними лауреатами за кількістю премій очікувано став британський серіал "Юнацтво" ("Найкращий мінісеріал або телефільм", "Чоловіча роль" (Стівен Грем), "Чоловіча роль другого плану" (Овен Купер), "Жіноча роль другого плану" (Ерін Дохерті) та американський серіал "Студія" ("Найкращий телесеріал (мюзикл чи комедія)", "Чоловіча роль" (Сет Роген)).

Серіал "Єдина" – напевно, через свою складність і повільність – був проігнорований академіками (УП. Культура писала про серіал тут і тут). Лише відзначили виконавицю головної жіночої ролі Рію Сігорн. Так само сталося і з серіалом "Вмерти заради сексу", у якому відзначили лише виконавицю головної ролі Мішель Вілльямс. Складність серіалу тут характеризувалася не так формою подачі, як самою ідеєю, коли жінка, хвора на рак, пускається берега, досліджуючи свою сексуальність в усіх її проявах, не гребуючи ні БДСМом, ні зоофілією.

В номінації "Найкращий телесеріал" був відзначений 1-й сезон медичного процедурала "Пітт" – гарна демонстрація того, як скучили критики і глядачі за "Доктором Хаусом", у нульових абсолютним фаворитом серед лауреатів "Золотого глобусу". І, судячи з 2-го сезону "Пітта", який стартував на початку січня, його очікує подібна слава. На зміну британцю Х'ю Лорі тепер прийде американець Ной Уайл, відзначений за "Пітт" поки вперше.

Традиційний щорічний приз Сесіля Б. ДеМіля вручили актрисі Гелен Міррен. Приз вручається за пожиттєві досягнення, яких Міррен має чимало. Наразі ж відзнака акторки, яка виступає за підтримку Ізраїля у війні з Палестиною, зчитується як ще один політичний жест від "Глобусу". Преміювання Міррен є рукавичкою, кинутою Асоціацією іноземної преси в обличчя Голлівуду. Ряд акторів висловлювалися на підтримку Палестини та засудження дій Ізраїлю у Газі. Усі ці дії та заяви, втім, підтверджують один беззаперечний факт: кіномистецтва без політики не існує.