Бібліотеки. Закрити не можна модернізувати. Кому (,) – ставить держава

Минулого тижня в одній із громад Хмельницької області військовий зайшов до бібліотеки, йому треба було просто... поговорити. Киянин після обстрілу на Соломянці пішов у бібліотеку поруч, бо йому потрібно було просто посидіти. Ця бібліотека теж постраждала, вибухова хвиля вибила вікна, але як магніт притягнула жителів сусідніх будинків, яким важливо було побудти разом та оговтатися після стресу. Саме в цій бібліотеці наступного дня облаштували гуманітарний штаб.

Значення бібліотек саме як соціальної інфраструктури якісно не осмислено ні національними, ні регіональними елітами. Навіть в повітрі відчувається неозвучений консенсус – буде як буде, самі помруть? Про це свідчить декларативний характер усіх стратегій, відсутність планів дій та ресурсів для їх реалізацій. Про це свідчать факти неконтрольованого закриття бібліотек в багатьох громадах.

Світовий економічний форум відносить ерозію соціальної згуртованості до довгострокових ризиків для світу. Західна спільнота давно переосмислила ролі публічних бібліотек і розглядає їх як базову соціальну інфраструктуру, яка зміцнює зв’язки, зменшує ізоляцію, підвищує стійкість громад. Ідею популяризував соціолог, урбаніст, автор книги "Місця для людей" Ерік Кліненберг. "Майбутнє демократій тримається не лише на цінностях, а й на спільних просторах – бібліотеках, парках, комунальних центрах". Спільні простори зшивають суспільство, посилюють міжгрупові, міжпоколінневі контакти.

Усі проблеми бібліотечної системи були предметом багатьох статей, аналітичних записок та обговорень. Але давайте подивимося, що побачив швецький дослідник Емануель Карлссон, автор дисертації "Українські бібліотеки під час війни" (Ukrainian Libraries at War: Contesting Colonial Heritage in Western Ukraine, 2024). Автор виділив п’ять структурних проблем:

• Бідні та застарілі фонди.

У фондах досі переважають російсько-радянські книжки, які мало читаються й водночас займають місце. При цьому українських видань, сучасних перекладів і особливо англомовної літератури бракує.

• Недостатнє фінансування та застаріла інфраструктура.

Приміщення часто тісні та застарілі. Більшість простору займають колекції радянських книжок та карткові каталоги. Нестача сучасних ІТ-рішень: у багатьох відсутні електронні каталоги, доводиться вести облік вручну.

• Адміністративні особливості.

У містах України досі існують дві паралельні системи бібліотек – міські та обласні, що залишилося у спадок від СРСР. Це призводить до дублювання функцій, конкуренції за читачів і ресурси, а також неефективних витрат (наприклад, закупівля тих самих книжок обома системами).

• Державна зарегульованість.

Процес закупівлі нових книжок через міські ради повільний і забюрократизований. Навіть процес списання книг вимагає багато часу. (Я з Ші приблизно порахувала – 75 млн книжок (50% із ~150 млн у публічних бібліотеках), якщо на 1 книжку треба виділили мінімум 3 хв, то це потребує всього 3 750 000 годин роботи. Ми точно впевнені, що ці книжки та зусилля цього варті? Дісклеймер – йдеться про невеликі публічні бібліотеки, а не наукові, спеціалізовані, національні та інші де є ризик щось важливе втратити)

• Застарілі каталоги та класифікації.

Багато бібліотек досі працюють із картковими каталогами, бо радянські залишки фондів не перенесені у цифрову систему.

Водночас дослідник також зазначив, що бібліотекарі демонструють небачену стійкість, шукають нові форми діяльності. Війна стала каналізатором змін, – дала поштовх масовому очищенню фондів від колоніальних нашарувань, змусила бібліотеки переглянути свої функції. Соціальні та культурні ініціативи під час війни роблять їх ближчими до громади, і цей зворотній зв'язок в свою чергу мотивує бібліотекарів. Вони відчувають свою цінність.

Що робити? Простих рішень для цієї теми – немає, достатньо ресурсів – немає. Але розмазувати наявні ресурси тонким шаром на усю мережу, з яких майже нічого не інвестується в розвиток, – жахлива практика.

Передовсім усвідомити нові ролі бібліотек, – зокрема озвучені професійною спільнотою в Заяві ВГО Українська бібліотечна асоціації та Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого – Бачення майбутнього українських бібліотек для післявоєнного відновлення, розвитку людського капіталу та економічно сильної і демократичної України.

В цьому документі озвучені і рекомендації для усіх рівнів влади, та бібліотекарів.

Коли я чую закиди від дуже поважних панів та панянок – "та хто там буде читати", "так усе є в інтернеті", я наводжу приклади бібліотек, які я відвідувала блукаючи вулицями міст та містечок в Італії, Польщі, Британії та Канаді. Так, мережа там набагато менша, але вони наповнені життям, і в 11:00, і ввечері о 19:00 там багато відвідувачів. Вони поступово модернізували їх завдяки тому, що бібліотеки були в більшому контакті саме з громадами, а не пост-радянськими відділами культури районних адміністрацій. Тобто вони швидше рухалися за потребами громадян, але з іншого боку – на національному рівні були чітко визначені пріоритети розвитку, ресурси та інструменти для реалізації. Здебільшого вони наступні:

• Бібліотека як соціальна інфраструктура – покращення добробуту.
• Бібліотека як інфраструктура демократії – громадська участь та діалог.
• Цифрова рівність: доступ до цифрової економіки та цифрові навички.
• Освіта протягом життя

До дня бібліотек я не маю подарунку або ідеального рецепту, але в умовах обмежених ресурсів я би сфокусувалася на вивченні та масштабуванні успішних кейсів. Ключове питання: кому і як вдалося модернізувати бібліотеки, а ще важливіше – мережі бібліотек в певних містах та громадах? Які ключові фактори цього успіху, яким був алгоритм дій?

Давайте знайдемо та опишемо 50 кращих кейсів, побудуємо моделі та виділимо ті, які можливо масштабувати. Складемо наше власне меню рецептів успіху, – особливо цінне, адже ці модернізації відбулися в українському контексті і враховують усі реалії.

Тамара Сухенко, співзасновниця благодійного фонду "Бібліотечна країна", психолог, фасилітатор, спеціально для УП.Життя.

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.