Польові дослідження нашої музики: чому і як іноземець Джанмарко Дель Ре вивчає незалежну українську сцену
Із Джанмарко Дель Ре, італійським режисером та журналістом з британським досвідом роботи і східноєвропейськими інтересами, протягом останніх чотирьох років встигли познайомитися ледь не всі українські музикантки та музиканти. Це могла бути участь у подкасті "A Closer Listen" на незалежній британській радіостанції Resonance FM, емейл-інтерв'ю або розмова за кавою в Києві, Львові чи Одесі.
Зацікавленість Дель Ре музичною сценою України після 2022 року призвела до публікації першого великого друкованого дослідження української музики в умовах війни. Книжка "Ukrainian Field Notes: Sound, Music and Voices from Ukraine After the Full-Scale Invasion", що вийшла на початку березня в британському видавництві Velocity Press, намагається підбити акустичний, ментальний та індустріальний підсумок чотирьох років повномасштабної війни.
Чому іноземець взявся за таку амбітну задачу і що з цього вийшло, розбирається Олена Погонченкова.
Читайте УП.Культура в Telegram та Instagram!
"Українські польові нотатки": історія створення
Відійшовши від німоти і неможливості концептуалізації перших днів вторгнення, культурна критика поступово фрагментувалася та мобілізувалася задля вирішення конкретних питань. Сама мета – написання книжки про українську музику після 2022 року – сьогодні виглядає утопічною. Брак попередніх досліджень, розгалуженість сцен, відсутність систематичної підтримки профільних медіа… імовірно, єдиний спосіб взятися за подібний проєкт – не мати ані найменшого уявлення про те, що на тебе очікує.
Саме в такій дослідницькій позиції перебував Джанмарко Дель Ре ранньою весною 2022 року, коли він, за власним зізнанням, "миролюбивий лівак", зіткнувся з не-гібридною, не-сірою, а повномасштабною, великою війною в Європі – й сприйняв її насамперед через тексти українських авторок і авторів на незалежних платформах, котрі миттєво з'явилися в інтернеті: "A letter to the Western Left from Kyiv" Тараса Білоуса, "10 Terrible Leftist Arguments against Ukrainian Resistance" Оксани Дутчак, нотатки до компіляції John Object "LIFE", "An open letter from the Ukrainian electronic music scene", й таке інше. Уже під кінець лютого Дель Ре влаштував перші е-мейл-інтерв'ю з представниками музичної сцени, які швидко опублікував.
Станом на кінець 2025 року масив інтерв'ю з українськими музикантами, букерами, діджеями, журналістами та іншими дотичними до музики людьми налічував понад три сотні текстів і подкастів. Пряма дія з підтримки української культури реконфігурувалася у спробу розібратися в процесах створення, слухання, відпочинку, терапії й будь-чого ще, що відбувається з українською музикою зараз.
Книжку "Ukrainian Field Notes" опублікувало лондонське видавництво Velocity Press, яке займається переважно дослідженнями британської клубної сцени, низовими ініціативами та історією електронної музики. Це третя друкована робота Дель Ре з такою назвою: перша паперова антологія інтерв'ю вийшла в 2023 році, друга, в електронному варіанті, ще за рік. Обидві супроводжувалися великими діджитал-збірками української електроніки на одеському лейблі "система | system". Підзаголовок "Sound, Music and Voices from Ukraine After the Full-Scale Invasion" свідчить про перехід від збирання до концептуалізації: видавництво позиціонує роботу як комплексну розвідку акустичного середовища та музичних спільнот.
Проте п'ятсотсторінкова робота не є чистим дослідженням. Вона вкорінена в прямій мові інтерв'ю, котрі задають контексти й диктують висновки, але також проводить пунктирні лінії передумов та історичних специфік: за лічені сторінки перестрибує епохи й перспективи – від кобзарських дум до совєтських платівок на рентгенівських знимках. Швидкий курс української історії двох перших розділів змінюється сучасністю, що в даному випадку починається 24 лютого 2022 року й збирається в хмари тегів: клуби й спільноти, звуки війни, культурна дипломатія, байрактаркор, створення музики в умовах військової служби, музична терапія, екзиль та діаспора.
Близьке й далеке в добрих очах Заходу
"Я знаходив респондентів на платформах Bandcamp та SoundCloud, а також сарафанним радіо. Мені не було важливо, чи в артиста лише 15 фоловерів у соцмережах, чи він їздить у тури за кордон та має багатотисячну фанбазу. Найзмістовніші відповіді часто надходили від бедрум-продюсерів, які раді були розповісти про свій творчий процес і емоційний досвід", – так Дель Ре обґрунтовує нехтування масштабами та ієрархіями, що важать у книжці значно менше, ніж у внутрішньоукраїнських музичних середовищах.
Війна створює контекст у насильницький спосіб, лишає вибору й ставить перед фактом, організовує спільне там, де, здавалося б, бути його не могло, і видирає з контекстів ретельно підібраних і побудованих. Свідчення про будь-що під час війни, у війні, перебувають у конфлікті між рефлективною дистанцією та прямою екзистенційною загрозою. Місце, в якому це свідчення відбувається, за таких умов набуває більшого значення, ніж його зміст.
У цьому розрізі підхід автора, в який він запливає на "горизонтальній" хвилі текстів української лівиці, знаходить зовнішнє місце відносно всіх можливих українських точок мовлення, рухається не тільки децентралізовано й кросжанрово, але й кросспільнотно.
Водночас відмова від внутрішніх ієрархій створює ризик зверхнього "вестернівського" погляду – Дель Ре вирішує цю проблему наданням агентності своїм респондентам і респонденткам. Невідредаговані або мінімально відредаговані інтерв'ю, справжні "польові записи", складають смислові ядра дослідження, навколо них – пояснення, історичні довідки й цитати: обрамлення, покликані підкреслити чи закріпити ту чи іншу почуту автором думку.
Жертвою такої тотальної агентності стає першою чергою структура "Ukrainian Field Notes" – книжка вміщує сотні конкретностей, які ніхто не в змозі універсалізувати. Водночас голоси, що співіснують на сторінках, були відібрані з масиву інтерв'ю, структура яких протягом кількох років опитувань не змінювалася. Дель Ре відбирав їх відповідно до власних попередніх уявлень. Заявлена кросжанровість скочується в бік електронної та експериментальної сцен згідно з авторською наслуханістю та начитаністю. Розділ про важку сцену, за яку відповідає значно менша вибірка музикантів та журналіст/ок, у будові книжки виглядає третім рукавом, що відділяє "акустичні" та "клубні" фрагменти від "маскультурних" та "соціальних".
Через пряму мову проглядається проблема дистанції. "Я знав, що "епічні переможні пісні", написані цивільними, були несправжніми", – коментує стан речей музикант та військовий birdsandpeople, який видав "занадто важкий", на власну думку, реліз "syndrome", написаний під враженням жахіть війни. Дель Ре розташовує його серед музичних свідчень інших військовослужбовців, щоби в кілька стрибків перейти до створення композицій в екзилі. Сирий шматок військової реальності від birdsandpeople протиставлений тут відбудованій, крихта за крихтою, реальності довоєнного Києва в альбомі Heinali "Kyiv Eternal", де сама дистанція в просторі й часі стає принципом організації.
Інші проблеми, що їх непрямо фіксує дослідження: протилежність низової музичної практики та практики інстуционалізованої в "культурні сили", а також саморепрезентація артистів, які настільки звикли дивитися на себе поглядом іншого (чи то Іншого), що перемежовують свою англійську в розмовах з Дель Ре маньєризмами й вишуканими риторичними прийомами, як у випадку найбільш розгорнутих розмов книжки – з Тімуром Джафаровим (John Object, Група Б) та Дмитром Кумаром (1914).
Задзеркалля українського інтернету
Джанмарко Дель Ре – не персона, а саме дослідник – є українським витвором. "Вестернер, який почув": дзеркало для прямої мови, а також розривів, перекосів, суджень руба й самозаспокоєнь, що їх вона тягне за собою. "Ukrainian Field Notes" є постінтернетною книжкою в тому сенсі, що, подібно до діджитал-стрічки, має точку початку, але не кінця – дослідження закінчується там, де автор, а за ним і ми, піднімає очі від нескінченного розгортання тексту. Після двох антологій, що транслювали погляди українських музиканток та музикантів у майже реальному часі, дослідження має поставити крапку, але однієї крапки ніколи не буде достатньо.
Фіксація подій та станів у роботі мінімальна, контексти змінюються, проте лишаються незавершеними, не припиняють розширюватися від точки початку – з тим же успіхом можна було б збирати "великий вибух". Її висновки проміжні, нетривкі, радше нагадують накреслені на полях олівцем nota bene. У певний момент автор намагається побудувати дослідження в паралелі до роботи Лізи Ґілман "Моя музика, моя війна", яка аналізує музичні звички американськіх солдатів у Іраку в епоху мп3-файлів, але ландшафт виявляється занадто строкатим і багатовимірним, розсипаним – як герої та героїні інтерв'ю – від "нуля" до Португалії та заокеану.
"Роль музики в російсько-українській війні є ані применшеною, ані виключно інструменталізованою. Натомість вона розпорошилася: від мемного патріотизму й фонового шуму до сповідального хардкору та особистого слухання. Якщо у попередніх війнах музика перебувала в центрі емоційного життя військових, цей конфлікт розкидує її платформами, функціями та темпоральностями", – відзначає сам Дель Ре.
Розпорошеність української музики воєнного часу, яку на сьогоднішній день об'єднує лише сам цей час, тут збережена як стан, зліпок – з таким звично стикатися у вебі, але не на друкованих сторінках. Можливо, головною ознакою й перевагою дослідження є саме це проміжне положення – феноменальна свіжість фактів і думок у друкованому світі (останні зауваження датовані січнем 2026 року) та їх збереження від забуття у світі цифровому.