Розлючені співачки: від Rosalia до Grisana
У популярній культурі поняття "жіночий гнів" або ж "female rage" описує жіночих героїнь, які не підпадають під уявлення про "слабких" та "фемінних", натомість бунтують проти чоловічого світу та діють. Мабуть, уперше фрустрацію від чоловічих правил гри ще у 16 столітті описала письменниця Джейн Єнгер у памфлеті Her Protection for Women. Утім, сьогодні цей термін вдало описує троп, який можна прослідкувати у кіно та музиці – героїні, які керуються своєю незгодою зі статусом кво, відмовляються обслуговувати суспільні очікування і карають своїх кривдників.
У 2025 році за статус ключової провідниці у всесвіт "female rage" змагаються дві яскраві співачки – Rosalia з новим релізом LUX та Lily Allen з гучним поверненням West End Girl після семирічної паузи. Спеціально для УП.Культура музичний оглядач Сергій Павленко пише про гнів жінок у сучасній музиці.
Помста гаряча і холодна
Rosalia привернула увагу української аудиторії тим, що у пісні De Madrugá вставила рядки українською, заспівавши: "Я не шукаю помсти. Помста шукає мене". Важливо усвідомлювати контекст, в якому створювалась De Madrugá. У альбомі LUX артистка, яка захоплюється теологією, присвятила кожну пісню постаті жінки-святої, яка вплинула на неї. 14 мов, які співачка використала у піснях, пов'язані з культурами, з яких походять святі. Пісня De Madrugá натхненна княгинею Ольгою, звідси і українська мова, і рядки про помсту.
У LUX артистка створює монументальний простір, де жінці дозволено бути справжньою, злою та сильною. Її сприйняття сили транслюється не через сухий символізм, радше крізь синтез вибухової емоційної палітри, що призвів до народження тієї гнівної опери, яку ми маємо змогу почути в LUX. Тема помсти та її осмислення у альбомі проявляється не лише у випадку ліричних референсів до правління княгині Ольги, але й у менш завуальованій оповіді Rosalia про своє особисте життя.
Композиція La Perla – це звертання співачки до свого колишнього нареченого Rauw Alejandro. У тексті пісні Rosalia без жалю проходиться по усім гріхам чоловіка – від звинувачення у зраді до кепкування над його фінансовою неграмотністю. Уся пісня фактично складається з гострих і вигадливих епітетів про колишнього: "емоційний терорист", "національний розбивач сердець", "Олімпійська золота медаль за найбільшого негідника", "місце на п'єдесталі з великого розчарування".
Тренд на публічну помсту чоловікам за розбиті жіночі серця простежується не лише в новому альбомі Розалії, але й у іншому гучному релізі – West End Girl від Lily Allen, що вийшов у жовтні. Проте якщо Розалія пропонує палку і гарячу помсту, Лілі Аллен у властивому їй інді-поп стилі представляє композицію з пісень, які найпростіше описати фразою "revenge better served cold". Cпівачка, яка перебувала у шлюбі з зіркою серіалу Stranger Things Девідом Харбором, випустила альбом, який детально переказує його зради, сексуальні девіації та емоційні приниження, напередодні виходу нового сезону серіалу.
Разом із темами жіночого гніву розвиваються і теми власного безсилля чи кризи ідентичності, яка не може вписатися в нормативне суспільство. Тут доречно згадати ще одну ліричну роботу, створену у співпраці української та західного виконавців, яка, втім, залишилася у тіні.
У релізну п'ятницю 7-го листопада, одночасно з LUX вийшов альбом Stardust від репера Danny Brown. Трек The End був написаний у колаборації з польско-українською артисткою ta Ukrainka, яка використала українську мову для цілого приспіву композиції, де вона співає:
"Я хочу вийти з цього чортового кола
Я бракована, я бракована
Якась мала білява дівчинка в фотоальбомі схована
Я не памʼятаю хто вона, не памʼятаю хто вона".
Гнівне кіно
Жіночий гнів є продуктом невдоволення, втоми від патріархальних обмежень, об'єктивізації та гендерних упереджень, що тим чи іншим чином впливають на життя кожної жінки. Проте ця внутрішня лють не обов'язково передбачає помсту за отриманий біль. Натомість, будь-який вихід жінки за усталені межі стереотипного образу "ніжної та слабкої" вже може сприйматися суспільством як прояв фемгніву.
Популярна культура усе частіше пропонує жіночі образи, які протистоять штучним конструктам про фемінність, натомість експериментують з брутальністю, агресією та домінацією. На ще одному нещодавно виданому альбомі Everybody Scream від Florence + The Machine у першій композиції Florence Welch співає: "Я могла би прийти і кричати настільки сильно, наскільки захочу". В сусідній пісні One of the Greats є не менш красномовні рядки тексту – "Кумедно, що чоловікам сила не здається сексуальною".
Цей мотив у ліриці нагадує деякі жіночі кінообрази – чи то Pearl, персонажку Мії Гот у однойменному фільмі, чи то головну героїню фільму Titane, який отримав Золоту пальмову гілку 74-го Каннського кінофестивалю 2021 року.
Передусім сучасний інтерес до "female rage" викликаний саме новою хвилею феміністичного кіно. Ключовими популізаторками жіночого кінопогляду стають не лише режисерки, на кшталт Джулії Дюкорно чи Коралі Фаржа, а й такі акторки як Аня Тейлор-Джой, які через неузгодженість з діями власної персонажки, можуть коригувати власні репліки чи сцени, що були написані режисерами-чоловіками. Репрезентація жіночого гніву у кіно вже мало кого дивує, водночас у межах музичної індустрії тема залишається досить молодим явищем, яке продовжує розвиватись.
"Female rage" в Україні
Нові імена серед українських трансляторок жіночого гніву, хоч і рідко, але все ж з'являються на локальній сцені. Найяскравішою представницею музичної феміністичної хвилі доречно назвати артистку Туча. Її неодноразово порівнювали з іноземними попзірками, здебільшого через сходість на співачку Charlie XCX. Копіювання проглядається не тільки у наслідуванні звучання альбому Brat, але й у візуальних медіумах. Перше, що може спасти на думку – відверте запозичення композиції, вибору пози й стилістики для обкладинки релізу Лірика моєї Любові, які нагадують візуальну мову альбому how i'm feeling now від Charlie XCX.
Незважаючи на усі порівняння, Туча залишається вагомим голосом власної ніші, яка знаходиться у постійному протистоянні патріархальним стереотипам та ейджизму. І з цієї перспективи важить не так жанровість чи структура музики, як цілісне позиціонування артистки.
Серед інших свіжих прикладів пригадується альбом Розкішна і зла від співачки Grisana. Альбом співачки складається з дещо примітизованих кіч-хітів, створених для масового музичного сегменту. Проте наявність спрощеної ліричної форми не суперечить ідейності релізу, який повторює глобалізовані теми "жінки у гніві".
Водночас скандальність Grisana отримала не через теми свого альбому, а через звинувачення у корупційно-кримінальної діяльності її родичів. Нещодавно у мережі з'явилась інформація про батька співачки, адвоката Дмитра Грицуна, якому влітку 2025-го року висунули підозру за спробу уникнення кримінальної відповідальності його підзахисного за хабар в розмірі один мільйон доларів. Сама співачка, Анастасія Грицун (Grisana) є співвласницею готелю Крокус у Павлограді, який може бути пов'язаний з незаконною приватизацією. Наразі ці звинувачення не підтверджені, а співачка їх заперечує.
Утім, на сприйняття її дебюту це відкинуло тінь недовіри.
Чому ця зміна парадигми?
У цьогорічних списках найкращих альбомів року помітно переважатимуть роботи від артисток-жінок — Rosalia, Addison Rae, Erika De Casier, oklou, Malibu, Anna von Hausswolff та десятків інших представниць. Ми знаходимося посеред масштабного культурного зсуву, де вже зараз відчувається як female gaze набуває мейнстримності.
Цей процес констрастує із соціально-політичними імпульсами – консервативним поворотом, який позначився новим президентством Трампа і мотивами патріархального домінування у новому альбомі Тейлор Свіфт чи ж обкладинці альбому Man's Best Friend Сабріни Карпентер.
Можливо, саме як реакція на зміну суспільних настроїв жіночий гнів у музиці стає для багатьох артисток спробою утримати своє право на самовираження, не допустити об'єктивізації жінок-співачок – сумнозвісної риси попкультури "нульових" і "десятих".
В Україні на суттєве посилення суб'єктності жінки впливає війна, де жіночий гнів та злість стають чи не найприроднішою реакцією на зовнішнього ворога та екзистенційну загрозу. Тут варто згадати українську співачку Стасік, чия Колискова для ворога стала чи не маніфестом української люті. Війна змушує жінок бути сильними – не лише через пряму боротьбу за свободу країни на рівні з чоловіками, але і через більшу відповідальність в усіх сферах, яку жінки беруть на себе, поки їхні партнери воюють на фронті.
Чи стане 2025 рік фінальною точкою неповернення?