"Наш фільм програмує перемогу України": як пройшла світова прем'єра фільму "Редакція" на Берлінському кінофестивалі

16 лютого в рамках Берлінського міжнародного кінофестивалю відбулася світова прем'єра стрічки "Редакція" Романа Бондарчука. Повна зала людей подарувала українському фільму про Херсонщину довгі оплески та майже 40-хвилинну сесію питань та відповідей. 

Кінооглядачка УП.Культура Єлизавета Сушко розповідає, як глядачі реагували на фільм, знятий напередодні повномасштабного вторгнення та окупації росіянами частини українського Півдня.

Цьогорічна програма Берлінале не хизується зірковими іменами. Але арт-директор(-к)и, які працюють свій останній рік на фестивалі, дозволили собі взяти багато сміливого кіно в різні програми. Так можна сказати про ті стрічки, які досліджують структуру свого світу – Брюно Дюмон та його імперія у французькому селі, брати Зеллнери та їх бігфути в північноамериканському лісі та Херсонський всесвіт Бондарчука. 

Прем'єра "Редакції" зібрала багато небайдужих, а українців та українок можна було визначити за мокрими очима після перегляду. А знімальну групу фільму та їхніх друзів – за синьо-жовтими значками бабаків на зразок минулорічних берлінальських ведмедиків. Цим фестиваль відрізняється від інших міжнародних подій – тут завжди багато українців та українок. 

Багатьох Роману і вдається вразити. Він повертає зі свого попереднього фільму, фантасмагоричного "Вулкану", пряму та жорстку сатиру, в якій українці впізнають себе чи знайомих. А з достатнім рівнем самокритичності навіть посміються з того, що відбувається: чи то внутрішні проблеми редакції місцевої газети чи теорії змов та віра в мотиваційного коуча, як в Бога. 

Хапаючись за час між пандемією ковіду та повномасштабним вторгненням, Бондарчук компілює сюр з реальністю. Іноземцю може бути дивно, а українському глядачеві – болісно. В першу чергу від того, яким пострадянським постає український Південь до повномасштабного вторгнення.

Продовжуючи створювати свій кіновсесвіт, Бондарчук зробив глядацький, гострий фільм на теренах рідних йому Херсону та Олешківських пісків. Його він наповнює історіями, які тримає в голові та серці з 14 років, коли почав працювати у журналістиці. Нині він викручує спогади на максимальну гучність. Тут народжуються герої та героїні, яких йому допомагають огранювати актори і акторки – кожен зі своїм особливим бекграундом.

Головний герой стрічки – Юра – журналіст-ідеаліст. Він бореться за справедливість, і міфолог Джозеф Кемпбел напевно назвав би його Тисячоликим героєм, який має пройти власний шлях трансформації, щоб щось вдіяти з системою. Ситуація в регіоні невтішна – на горизонті без зупину горять ліси, а щоб донести про це Європі чи хоча б достукатися до місцевих редакторів газет, потрібно лавірувати між передвиборчими кампаніями майбутніх мерів. Вони танцюють в соціальних мережах, роблять акції один проти одного, а головний кандидат роздає віртуальні обіцянки з коми. 

"Змішування жанрів та певний сюрреалізм виник випадково. Але ми дійшли до цього у прагненні показати цей нічний кошмар, старомодних політиків, які все ще намагаються керувати з коми чи створювати екопоселення для одуховнення", – каже Роман Бондарчук на сесії питань та відповідей після світової прем'єри. 

Окрім власних спогадів з газети "Гривня", де працював батько Романа, а майбутній режисер підлітком підробляв та набирався досвіду як фотограф, в основу стрічки лягли дослідження та розслідування Дмитра Багненка про горіння лісів Херсонщини й протиправні дії влади проти природи та громади. Дмитро врешті-решт і виконав головну роль, проводячи глядача крізь свої пригоди до правди. 

Йому прийдеться зустріти і корумповану поліцію, і бандитські перестрілки, і напади, і маму (Римма Зюбіна) з її мутним коханим та вірою проповідникам-рептилоїдам, і навіть подорослішати і покохати феміністку (Жанна Озірна). 

На Q&A з залу прозвучало питання: "Я з Херсону. Мені все це було дуже близьке. Але чи вийде наша журналістика, наша система з цього сюрреалізму, який затягнув нас в діру та змусив загубити частину своєї ідентичності? Фінал стрічки – це надія, що ми її віднайдемо?" 

"Редакція" – стрічка, яка дає надію, що ми вигребемо з сюрреалізму після перемоги. Надію, що ми повернемося на Херсонщину та будемо бачити українській гори Криму, що здолаємо сексизм і мізогінію. Та що тисячі людей, які вірять вовку в овечій шкурі, у даному випадку політику в образі проповідника, віднайдуть свою власну думку, силу та пустять корені. 

Рівень сюрреалістичності цієї надії складно зрозуміти. Але вона є, навіть коли чуєш найболючіше: про загиблих на війні членів команди – режисера монтажу Віктора Онисько та актора Василя Кухарського до інформації про наслідки вторгнення росії на Херсонщину, які команда стрічки зараз показує у рамках виставка біля Бранденбурзьких воріт в центрі Берліна. 

"Редакція" Бондарчука здобула і схвальні відгуки міжнародних критиків. Її порівнюють з роботами фінського кінорежисера Акі Каурісмякі та навіть повістю-притчею "Чайка Джонатан Лівінгстон" Річарда Баха. "Цей фільм може стати несподіванкою для споживачів західних ЗМІ, які звикли бачити Україну як відважного аутсайдера, що протистоїть могутності Москви. Бондарчук не написав ані любовного листа до України, ані повноцінного звинувачення. Швидше за все, його краще розглядати як складну елегію потенціалу країни, сюрреалістичне вираження жалоби за зникаючим світоглядом, заснованим на вірі в цінність істини", – пише оглядач Variety.

"За гумором проглядається чимало серйозних моментів – від замовної журналістики та прагненням клікбейту, що її підживлює, до експлуатації довкілля. Хоча структура фільму іноді здається настільки розхитаною, що може розвалитися, сила режисури утримує все разом. У світі, спраглому новин, де нічого не редагується, правду буває важко розгледіти, навіть коли вона на виду", – ділиться враженнями авторка Eye for Film.

"Знята безпосередньо перед російським вторгненням у лютому 2022 року, війна, що насувається, не просто створює настрій у фільмі, а є своєрідним обрамленням мета-рівня", – зазначає Cineuropa.