Стрімінг НВО Мах випускає фільм "Озброєний лише камерою" про вбитого на війні в Україні американського журналіста Брента Рено. Рецензія
21 жовтня на новому в Україні стрімінгу HBO Max вийде документальний фільм "Озброєний лише камерою" (Armed Only With A Camera) про кіножурналіста Брента Рено. 13 березня 2022 російські окупанти вбили його під Києвом.
Присвячений не тільки Бренту, а й усім журналістам, як представникам одніє з найнебезпечніших професій, фільм всього за 38 хвилин дає уявлення про специфіку журналістської роботи, що висвітлює темні сторони військових конфліктів. І це цінно саме зараз, саме для українців, які обороняються від навали росіян і які в різних точках театру військових дій показують кошмар війни усім решта у світі.
Прикметно, що Брент Рено не встиг багато зняти в Україні після початку повномасштабного вторгнення. Принаймні до фільму ввійшло лише кілька шматочків. Ось чоловік середніх літ стоїть десь в приватному секторі поруч з величезною вирвою. На її місці тут був будинок, нині він повністю зруйнований прильотом.
"Це ваш дім?" – питає Брент. "Так, це мій будинок", – шоковано тихо відповідає чоловік, автоматично показуючи на порожню яму. І додає: "Але будинку нема".
Інший старий чоловік ходить по згарищу зруйнованих будівель і мова його більш емоційна. Скидаючи руки догори він каже: "Будь проклята та земля руская!". При цьому титр англійською йде "curse the russions", тобто "прокляття росіянам", цим видається незнання американців контексту прокльону чоловіка, що напряму йде від маси російських казок, мультфільмів та загалом всяко поширюваного пропагандистського мему про "руську землю".
Брент розібрався б у нюансах цієї війни, але йому не дали: коли він їхав через Ірпінь в машині разом зі своїм колегою, теж американським журналістом, куля російського солдата пробила лобове скло машини і поцілила точно в його голову. Він помер відразу. Тіло доставили в київський ОХМАДИТ. Президент України сказав про це у своєму щоденному звіті. Про це розповіли на британському телеканалі Sky і американському CNN, а радник Білого дому з комунікацій у сфері нацбезпеки Джон Кірбі виступив у "Пентагоні".
Але, попри вже чимало показане, фільм починається саме в цьому моменті, ніби після прологу. До Києва приїхав молодший брат Брента, Крейг, теж режисер і сценарист, його напарник по компанії Renaud Brothers Films і по більшості фільмів та турів Брента у зони військових конфліктів. Став біля його труни у морзі ОХМАДИТа, плакав, а потім взяв до рук камеру. Хтось, хто знімав це, спитав: "Що ви робите?" "Знімаю, щоб люди дізналися, ким він був і що він робив, як знімав про насилля і про війну. Я хочу зробити фільм про це". Так починається фільм, вдруге. Як друге життя, екранне.
Крейг знімає фільм, бо потрібно розповісти, як багато брат у своєму житті зробив, на благо суспільства, окремих людей, а також на честь свого імені.
Архівні фотографії та відео-зйомка з дитинства, юності та професійної роботи демонструють розлогу картину діяльності Брента (причому, навіть не залучаючи всієї інформації, насправді, більшої й ширшої, наприклад, представленої на його сторінці у "Вікіпедії").
Ось він малий в Арканзасі на велосипедику і конику, ось 10-річний тримає свій перший фотоапарат, потім камеру, а потім, вже дорослий, переходить з Go-Pro в руці річку десь в Мексиці, йдучи з хлопцем до кордону зі США. Далі він в Гандурасі їде в машині з поліціянтами, які зобов’язалися охороняти родину, якій погрожувала наркомафія.
2005-го року в Іраку він разом з американськими військовими потрапляє під обстріл. Один з морпіхів поруч з ним гине... Війна в Гаїті – Брент там, в Афганістані – теж там. В Сомалі в 2017-му він знімав саме в ту секунду, коли відбувся найбільший терористичний акт в країні – підірвані дві машини в Могадішо, забрали життя понад 500 людей.
Понад 20 років Брент знімав про гуманітарні катастрофи, війни та заворушення по всій планеті, знімав репортажі та фільми, здобувши десятки призів на фестивалях, Пуліцерівську премію, запрошення до співпраці та для викладання. Ба більше – у своєму рідному місті Літтл Рок він започаткував кінофестиваль та університет!
Втім, не це важливе. Тобто не тільки це. В другій половині фільму, коли труну Брента, покриту зоряно-смугастим прапором, перевезли додому, в місцевій церкві, під час поховання, почали проголошувати промови – його колеги-кінематографісти, герої його репортажів і навіть військові офіцери, з якими він разом був під кулями. І в цих промовах говорилося про людську чистоту Брента та його професійну відданість.
Ось це важливо, важливо для нього і для всіх решти журналістів, чия професія найбільш небезпечна і смертельна. Після військових. Але Брент не мав зброї, був, як названо фільм, "озброєний лише камерою", і все одно "вимагав правди і миру", як сказано у фіналі. Нехай він миру і не домігся. Та був чесний у своїй діяльності. Шана!