Сила картонок: популізм і протест під Театром Франка
Протести проти відставки міністра оборони Михайла Федорова залучили весь креативний потенціал натовпу. У перші дні мітингів на музичному фестивалі Atlas Weekend, який відбувався паралельно, виконавець хейтспіч вмикав у мікрофон голосове повідомлення колишнього радника МО з питань використання БпЛА Сергія Стерненка з подяками протестувальникам, а гурт LATEXFAUNA співав на тлі портрета Федорова на величезному екрані. На мітингах у Дніпрі діти на фоні картонок з вимогами повернути Федорова виконували танок під пісню Six Seven.
Різноманіття написів "революції на картоні" спричинило появу цифрового архіву "Голоси з площі". Актори та блогери у своїх аутфітах від українських брендів приходили на підтримку колишнього міністра оборони та постили свої фото з картонкою в інстаграмі, що зрештою викликало підозри щодо щирості мітингарів.
До дискусії про культурне та політичне значення картонного протесту у 2026 році у своїй колонці долучився й арткритик Олексій Мінько.
Політика у смартфоні
У нещодавньому випуску УП-2 політичний оглядач Роман Романюк спостеріг, що під час пресконференції в день відставки Федоров "і говорив, і поводився, і аргументи у нього були рівно такі, як у Зеленського в 2019 році".
І хоча висловлювання Федорова на конференції прямо стосувалися екзистенційних питань, а сам він говорив щиро та називав речі своїми іменами, мобілізаційний ефект цієї презентації за своєю силою не поступається епізоду із першого сезону "Слуги народу" 2015 року з Володимиром Зеленським у головній ролі.
Його виклали на YouTube окремим уривком під назвою "Как украинцы становятся хохлами", де він зібрав більше трьох з половиною мільйонів переглядів і вже тоді окреслив спосіб формувати електорат: різати правду-матінку на очах у всіх. При цьому зупиняючись виключно на культурному або поведінковому аспекті незручної правди.
Так само Федоров уникнув прямого називання імен осіб, відповідальних за структурні проблеми та корупцію в державі, зупинившись на протиставленні "совкової" культури управління та тієї, яка вітає реформи та зміни.
Школа "Квартал 95", помножена на компетенції вправного менеджера соціальних мереж, – це формула перемоги Володимира Зеленського на виборах 2019 року, яку забезпечив відповідальний за цифрову передвиборчу агітацію того часу Михайло Федоров.
Із зростанням популізму за нової влади зростала і вправність суспільства спілкуватися з владою її мовою. У країні, де управлінські рішення приймаються з огляду на політичний рейтинг та загальну популярність членів команди, політичні результати досягаються виключно результативним розголосом.
Політика продовжується під час війни. Але розкривається вона в цифровому просторі. Молодь, яка виросла на цьому форматі комунікації влади, змусила свою творчість працювати на розголос: вона розповідає у своїх сторіз про війну та воєнні злочини Росії для закордонної аудиторії, поширює свої збори серед друзів і постить картонки, щоб тиснути на владу.
Армія також запозичує цей політичний стиль. Існує пріоритетний, політично та соціально затребуваний контент від військових структур, незалежно від основної їхньої задачі: ураження об'єктів на території РФ. У інтерв'ю медіа ҐРУНТ ветеран Богдан Кротевич говорить, що одна з найбільших проблем в армії зараз – те, що командири самостійно управляють FPV-дронами з командних пунктів.
Відео влучань дають контент, а з ним і аргумент про дотичність до вбивства ворога: "Це дає ілюзію вбивства противника. Але командири забувають про забезпечення, наступальні дії, планування – свої основні задачі". Цей контент зрідка перекриває розголос про злочини проти українських військових у полку "Скеля" та 225-му штурмовому полку.
Все інше в армії залишається невидимим – важко зробити видовищний контент поміж прильотами десятків КАБів та заходами безпеки, яким суперечать зйомка та публікація зображень із бойових зон та військових центрів.
У цивільному та воєнному житті, організованому як воронка продажів, креативність необхідна для створення контенту для соцмереж. Підпорядкована вподобанням алгоритмів, вона відтворює націоналістичну риторику, на якій тримається зручне для держави педалювання "незламності" народу та військових, замість того щоб поривати з "нормальністю" та ускладнювати натуралізацію ідеології. Протест у цих умовах тим цінніший, чим більше він порушує сталий порядок.
Водночас картонковий протест сам по собі є соціальною мережею: обмежений площею Франка як платформою, на якій можна нескінченно обмінюватися зображеннями та текстами, реагувати на тренди, отримувати репости, віддаляючись від акції прямої дії, здавалося б, такої досяжної фізично. (У схожу, але дещо іншу політичну епоху на протестах за звільнення з-під варти Сергія Стерненка у 2021 році протестувальники розфарбовували будівлю Офісу Президента та пускали феєрверки у фасад. Площа біля театру Франка є однією з найближчих точок до будівлі Офісу Президента).
В сучасному суспільстві креативність задіяна в різноманітних індустріях. Капіталізм у його теперішній стадії очікує, що при наданні послуг та реалізації товарів підприємці та персонал шукатимуть "творчий підхід", а клієнти та покупці завжди очікуватимуть нового.
Стрічка соціальних мереж побудована виключно на цьому: постійному оновленні, в якому між переглядами користувачі знайомляться з брендами та товарами, а кількість переглядів, яку зібрав винахідливий блогер, перетворюється на капітал.
Якщо сам протест організовується як алгоритм, а емоції, реакції та бажання цивільних та військових знаходять себе у формі контенту, можливо, мистецтво, якщо його протиставити комодифікованій креативності, може порушити уподібнення суспільства мілітаризованому IT-стартапу?
Творча нація
На балконі фасаду Театру Франка, перед яким відбуваються "картонкові" протести, стоїть інсталяція Катерини Прокопенко із закликом до звільнення полонених "Азову", який за стилем нагадує ранньорадянську агітацію. Але на відміну від ситуації в молодій радянській республіці, надія на революційні перетворення суспільства не стоїть на порядку денному, і ця стилізація з суспільно важливим меседжем скоріше виступає як захисний щит для театру Франка.
Попри те, що експозиція всередині театру була доступна для перегляду до 19 березня, інсталяція залишається і зараз – не тільки для нагадування про невирішене питання повернення військовополонених, але й тому, що разом з "Азовом" Театр Франка готує постановку "Одіссеї".
Фасад театру Франка видніється на тлі зображення, використаного художником Томасом Гіршгорном для колажу з великим підписом "The power of cardboard!". На ньому молоді люди тримають картонки на минулорічному протесті за збереження антикорупційних органів НАБУ та САП, які президент та депутати Верховної Ради намагалися ліквідувати у зв'язку з підготовкою розслідувань щодо корупційних схем найближчого оточення президента. Сам колаж також виконаний на картоні.
Для Гіршгорна картон уможливлює винесення двовимірного простору у тривимірний. Художник часто імітує цифрові інтерфейси на картоні, чим зациклює дихотомію "віртуального" та "реального".
Протест біля Франка робить так само: цифрова реальність виходить на вулиці, аби повернутися назад до мемосфери.
Штучність – ще одна річ, яка цікавить Гіршгорна в цьому матеріалі. Картоном можна зімітувати будь-що. У тому числі політику, силу та владу.
В далекому минулому українського мистецтва також є епізод, в якому штучність подається як властивість, притаманна будь-якій політичній сцені. Заангажований лівим рухом львів'янин Генрик Штренг у 1933 році пише живописний твір "Демонстрація картин". На цьому полотні він зображує чоловіків, один поруч з одним. Двоє тримають картини як транспаранти, а один кричить у згорнуте в трубу полотно як у гучномовець. Сама назва "Демонстрація картин" читається одночасно і як показ творів мистецтва, і як спосіб протестувати картинами.
Сам Штренг прийшов до цього твору не одразу. До того критикиня Дебора Фоґель порівнювала роботи художника із роботами конструктивіста Фернана Леже та сюрреаліста Макса Ернста. Пошук політично дієвої форми врешті привів його до тієї фігуративності, яку Фоґель означила як період "суспільного реалізму".
Однак попередній живописний досвід Штренга, пов'язаний із модерністським експериментом зі зведенням людського життя до простих абстрактних форм, грає злий жарт із дедалі більшою політизацією його мистецтва. У невеличкій замітці про Штренга Фоґель описує, як людська фігура в його творах намагається "'щось робити' і змінювати", але не може подолати свою подібність до манекена.
У "Демонстрації" людиноподібний манекен "зберігає колишню, дещо тупу і штивну, безпорадну й кутасту фізіономію, і тупі тверді рухи при одночасному відкиданні давнішого узагальнення цієї фізіономії, що тепер стає детальною, індивідуальною і потрактованою з фотографічною докладністю".
Безпорадна фізіономія Штренга та штучність, дарована картоном Гіршгорна, прокладають місток до розуміння сучасної форми українського протесту. Протест, насправді, не підбурений ніким і, звісно, ніким не оплачений. Натомість його учасники самі є своїми ж лялькарями.
Ступінь радикальності висловлювань регулюється самими учасниками протесту. Вони просять не поєднувати гасла "Слава Україні" та "путін – хуйло", адже останнє спаплюжує перше.
У викрикуванні прийнятних лозунгів звучить відгомін безсилля через те, що вплив на управління державою малоймовірний. Свідомо чи ні, у гучне виголошення Молитви українського націоналіста учасник протесту вкладає усю свою злість на те, що його долю вершить Вероніка Феншуй.
Можливо, саме тому революція на картоні є авангардною? У безкомпромісному погляді на власну відчуженість від важелів управління та пошуку для цієї відчуженості найбезпораднішої форми: демонстрації мемів одне одному перед щільно зачиненими вікнами Офісу Президента.