Стійкий і вразливий. Як Чернігів плекає скарби Русі та Гетьманщини впритул до ворога

Стародавні кургани, що пам’ятають давньоруських богатирів не з легенд, тисячолітній печерний монастир, його однолітки наземні церкви і оборонні споруди князівської дружини, козацьке бароко і гетьманські клейноди – Чернігівщина займає 3-є місце серед українських регіонів за кількістю історичних пам’яток. 

Починаючи з лютого 2022 всі ці свідчення стародавньої української історії перебувають постійно загроженими. В березні два роки тому місто було за крок до окупації. Від обстрілів зазнали пошкоджень і руйнувань будівлі міста. Зокрема від розриву міни постраждали історичний та художній музеї, був фактично знищений колишній музей старожитностей. Вже після деоблоги, у серпні минулоріч в драматичний театр на центральній площі міста влучив Іскандер.

Попри те, що загроза не зникає, а фінансування культури скорочене до мінімуму, місто відновлюється. Тепер драмтеатр майже повністю поновив діяльність, а музей старожитностей відновлений від фасаду до покрівлі. Місцеві дієвці культури знаходять і ресурси, і шляхи для покращення умов роботи: залучають благодійні фонди, організовують збори, збирають артефакти з нинішньої війни і проводять виставки.

Журналістка УП.Культура Анастасія Большакова відвідала Чернігів і поспілкувалась з керівниками Історичного музею імені Тарновського, Художнього музею Галагана та Чернігівського департаменту культури. Щоб зрозуміти, які у стародавнього княжого міста шанси зберегти історію.

Скарбниця історії

На порівняно тихих і зелених вулицях середмістя Чернігова можна зустріти стародавню історію не заходячи у музей. Особливо гуляючи княжим Дитинцем – укріпленою стародавньою частиною міста над гирлою Десни та Стрижня.

Це місто поставало з попелу декілька разів. 800 років тому столицю найбільшого київського князівства зруйнували монголи. 350 років тому коштами та зусиллями українських гетьманів головні церкви та споруди міста відновили у стилі козацького бароко.

Тут серед паркових стежок між дерев ховається маєток Івана Мазепи, який згодом використовував козацький полк. Над деревами височіють золоті шпилі Спасо-Преображенського собору, а вздовж валу розставлені й чекають на ворога 12 старовинних гармат. Те, що це історичне місце буквально ще два роки тому могло знову перетворитись на згарище, майже нічого не нагадує. Але саме серед цих стародавніх споруд відчуваєш, наскільки вони вразливі і незахищені.

Скарбницею історії, що відбувалась у стінах цих будівель, є Історичний Музей Тарновського. Він і є першим місцем мого призначення. З керівником музею Максимом Блакитним зустрічаюсь в його кабінеті. Тут на стіні висять дві картини Чернігівського дитинця, відображені у різний період – князівства та гетьманщини. Саме експонати цих часів зберігаються у фондосховищах: універсали, зброя, клейноди, одяг та ювелірні вироби. Основу цього зібрання представляє колекція засновника музею мецената Василя Тарновського.

Після того як історичний музей пережив блокаду в 2022 році, експозиція в ньому відчутно змінилась. В першу чергу з виставкових залів приховали постійну колекцію, тож зараз глядачам доступні незалежні виставкові проєкти.

Ми ідемо гуляти музеєм і прогулянку розпочинаємо від сьогодення. Як розповідає Блакитний, після відкриття музею у серпні 2022 року, одразу розпочалась нова експозиція – "Рашизм=Фашизм (Чернігів у 1941-2022 роках)". Над її створенням разом працювали музейники, містяни та жителі області. Окрема зала присвячена комунальним підприємствам та приватним компаніям, які працювали під час облоги.

"Тут такі предмети, які люди нам передавали: копії фотографій, особисті речі, роздруківки переписок і щоденники. З тих населених пунктів, які були окуповані або перебували на лінії вогню, часто передавали уламки зброї, здетоновані ракети, усе те, що за собою лишили росіяни під час відступу".

Ще одні нові експонати – реконструкція барокового одягу від авторки історичних романів Ганни Гороженко. Нещодавно Ганна разом зі співробітниками музею організувала тут музичні вечори і танці. А після залишила в музеї костюми, щоб містяни могли уявити, якими були їх предки.

Є серед нових експонатів і ґудзики чернігівського колекціонера–краєзнавця та різноманітні сувеніри від мандрівників з країн Азії та південної Америки: "Зараз, коли мова заходить про нові виставки, то простіше домовитися з місцевими жителями й щось організувати, часто ми самі відгукуємося на ідеї. Щоб не витрачати бюджет на додаткове обладнання ми можемо друкувати фото, або брати ті речі, які нам передали. Через заходи безпеки дуже складно транспортувати різні експонати від колег, вони не будуть зараз наражатися на ризики".

Плани історичного музею незмінні з 22-го року – головне це збереження колекції старовинних скарбів. За збереженням скарбів стежать працівники і музею, і Національного дослідницького реставраційного центру.

"За досвідом подій 24 лютого ми зрозуміли, що оперативно вивезти колекцію, якщо це не було зроблено заздалегідь, дуже важко. Передусім процедура евакуації має прийматися Києвом (Міністерством культури та інформаційної політики – прим.ред.). Ми по суті вже виконуємо накази та розпорядження звідти. На жаль, говорячи про наш музей, до 24 лютого наказу не було – були розмови та консультації, проте практичних кроків, до прикладу транспорту, ми не мали".

Зараз в разі евакуації керівництво музеїв автономно вирішує, куди має направитись колекція та узгоджує це з МКІП, каже Блакитний. Цього разу планам евакуації довіряють трохи більше.

Між залами, наповненими експонатами від небайдужих благодійників, стоять зовсім порожні кімнати. В них зберігається тільки розуміння, що у воєнний час історія може виглядати саме так.

На задньому дворику музею лишається згадка про деколонізацію. Серед дерев стоять великі бюсти дієвців, які так чи інакше приносили в Україну та Чернігів зокрема, "рускій мір". В чорному пакеті, повернутий обличчям до стінки, стоїть російський поет і драматург Олександр Пушкін…

Мистецтво в підвалах

У художньому музеї, що знаходиться по сусідству з історичним, в цей час відкрилася виставка живопису і графіки з приватних та музейних колекцій. Усе присвячене до дня депортації кримськотатарських народів. Це лише одна зала картин місцевих митців й тих, хто вирішив поділитися своєю творчістю з музеєм.

З самого фойє мене серйозним поглядом зустрічає бюст Тараса Шевченка. Піднімаюсь по сходах, оминаю зібрані на підлозі віконні шибки та заходжу в кабінет директора музею – Юрія Ткача.

Розмову починаємо з найголовнішого – колекції музею знаходяться в безпечному місці, проте де саме говорити не можна. Фондосховища музею не використовуються, в березні 2022 року перед входом до будівлі впала російська ракета, тож вікна повилітали одразу. З того часу музейники працюють з пошкодженнями, відновили фасад й поступово встановлюють нові шибки.

"24 лютого ми всі дуже організовано спрацювали – зняли всі наші експозиції, запакували, перемістили все, що змогли за один день, й потім продовжували роботу. Зараз всі знають, що робити. Ми готові, матеріалів пакувальних достатньо. У нас є плани на можливу евакуацію, проте будемо сподіватися, що робити цього не доведеться", – говорить директор.

Більшість робіт, які зараз можна побачити на стінах музею – фотокопії або ж предмети приватних колекцій. З фондів час від часу відкривають одноденні виставки. Переважна більшість цих експонатів вже оцифрована й відтворені копії чекають на глядачів. Як розповідає Юрій Ткач, найближчим часом мають відкрити колекцію майстрині наїву – Марії Примаченко.

Як би не хотілося "відвідати" художній музей онлайн, наразі в Україні немає єдиної платформи для музейних колекцій, яку б підтримувала держава. Хоча, останнім часом від Міністерства культури лунають заяви про роботу над таким проєктом, та поки процесом фізичного оцифрування музей займається самостійно.

Наразі в музеї функціонують 6 залів: найбільше з відділу сучасного мистецтва – 4 зали, 1 в основному приміщенні музею та підвальне приміщення, де найчастіше відбуваються культурні заходи. Простір між ними не зовсім порожній, будівельні матеріали в коридорах показують, що лишати все як є музей не збирається.

Будь–які доступні для ока глядачів закутки будівлі використовують на повну: вивішують фотовиставки, графічні роботи та інші невеликі проєкти. Особливу увагу привертає "Підвал", мистецький простір в укритті художнього музею, перехідний пункт між основним корпусом та флігелем.

Раніше підвал використовували партнерські організації, проводили кіноклуби та театральні студії. В невеликому приміщенні ще до початку повномасштабного вторгнення зробили ремонт, тож простір став пристосованим для андеграундних виставок, в прямому і переносному значенні. У 2022 році ним користувались за прямим призначенням й після деоблоги міста працівники почали шукати благодійну допомогу, щоб покращити та убезпечити простір.

Нещодавно художній музей імені Григорія Галагана став першою культурною інституцією, яка отримала підтримку у відновленні від українського культурного простору "Модуль тимчасовості" (МОТ) від команди Don’t Take Fake та "Алгоритму дій". Зараз музей отримав координацію від фондів, які співпрацюють з МОТ та почав закупівлю обладнання: рекуператори, будівельні матеріали, створення системи пожежної сигналізації. Планують облаштувати ще декілька підвальних залів, використовувати їх для майстеркласів, невеликих виставок.

Цілі на майбутнє у музею лишились незмінними – дочекатись перемоги й зберегти свою колекцію. Поступово йому вдається працювати з тими можливостями, які є.

"Ми продовжуємо нашу роботу й прагнемо показувати надбання української та світової культур. Звісно, довелося трохи переформатувати роботу, адже виставкова діяльність з багатьох причин обмежена: ми стараємося зберегти та експонувати наше культурне надбання, проводити дослідницьку роботу і шукати нові способи презентувати її".

Відновлення фундаменту

Прогулюючись Черніговом, час від часу все ж очікуєш побачити розруху від обстрілів. В пам’яті лишаються новини про знищений драмтеатр влітку 2023 року, пошкоджені храми, фото про вщент розбиту бібліотеку для юнацтва на початку повномасштабного вторгнення облетіли майже увесь світ. Проте в реальності все дещо інакше – усе навкруги відбудовується та відновлює роботу з новими силами й нерідко, власними можливостями.

Департамент культури і туризму, національностей та релігій опікується пам'ятками історії, монументального мистецтва і археології на території Чернігівської області. Як розповідає директорка Людмила Замай, всього на балансі департаменту знаходиться 21 установа, серед них й обласний академічний музично-драматичний театр імені Шевченка. 19 серпня 2023 року він зазнав пошкоджень, проте театральна трупа продовжила працювати.

До відновлення театру долучились місцеві бізнеси і територіальні громади завозили плівку, дошки, будівельні матеріали. Зараз, прогулюючись Красною площею, можна побачити цілком відновлений театр з дахом та колонами, хоч і перекритими захисною будівельною сіткою. Минулого місяця в будівлі відкрилася головна зала, де тепер проводяться покази вистав.

На іншому боці міста знаходиться вже відновлена бібліотека для юнацтва, колишній музей старожитностей Тарновського – приклад відбудови, відновлення і оперативного реагування.

"Якщо ви бачили ці фото — там були вирви по 20 метрів навкруги, зруйновано повністю дах, книгозбірня і книжковий фонд. З усього нам вдалося врятувати 30 тисяч книг зі 150, адже ми не могли наражати людей на небезпеку. Зараз частина фонду зберігається в музеї Михайла Коцюбинського. Головне, що сьогодні у нас вже є відновлений дах і стіни", – говорить Людмила Замай.

Все ж, культурні дієвці сподіваються не тільки на відновлення пошкоджень, а й на захист. Той самий Чернігівський дитинець, на якому лишилися відбитки Київської Русі й Гетьманщини, досі перебуває у попередніх списках світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Директорка говорить, що номінація, у якій територію Чернігова внесли як "історичний центр" ще у 80–х зараз застаріла та потребує оновлення, тому спільним рішенням експертів до організації подали нову заявку. В ній визначили межі "культурного центру міста Чернігів":

"В цю номінацію входить історична частина: Дитинець стародавнього Чернігова, території Болдиних гір, Троїцько–Іллінського та Єлецького монастиря. Ми узгодили це із заповідником "Чернігів стародавній" ще до війни, проте наш запит застряг у Міністерстві культури. Після початку повномасштабного вторгнення питання актуалізувалось й зібралась робоча група".

За словами Людмили Замай, процедура внесення до списку культурної світової спадщини не буде прискореною, хоч Чернігів і є прикордонним містом. Тож тепер фахівці мають подати заявку на оновлену номінацію, дочекатися затвердження й лише потім формувати номінаційне досьє. Перший крок до цього вже зроблено.