“Мегалополіс” – монументальний делірій від Френсіса Форда Копполи

Чотири десятиліття поспіль Френсіс Форд Коппола розробляв ідею “Мегалополісу”. Він переписував сценарій, затверджував акторів на ролі і скасовував результати кастингу, шукав фінансування і врешті продав свою виноробню за 120 мільйонів, щоб зняти фільм, який він називає проєктом свого життя. 

І от стрічка про одержимого архітектора Нового Риму вийшла у прокат і далеко за рамки типового глядацького кіно.

Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає про фільм і згадує, за що ми любимо Копполу, який уже вписав у світовий кіноканон “Апокаліпсис сьогодні”, “Хрещеного батька” і “Дракулу”. 

Стежте за найважливішими подіями культури в Telegram i WhatsApp!

Ще задовго до премʼєри на Каннському кінофестивалі обговорення фільму почало набувати рис скандалу. Чимало анонімних коментарів про хаос на зйомках, дивна поведінка режисера і чутки про зловживання психотропними речовинами, скарги про домагання на майданчику – все це створило неабиякої гучності інформаційний шум довкола "Мегалополісу". Наче натякаючи глядачам, чого від нього очікувати.

Фільм оповідає нам про Нью-Йорк у збоченій версії Нового Риму, який перебуває на початку свого кінця. Перед глядачами розгортається оповідь про Цезаря Каталіну (Адам Драйвер) – геніального міського архітектора, який має здібність контролювати час.

Він одержимий ідеєю створити утопічну версію міста, яка стане можливою тільки через його повну перебудову з використанням невідомого матеріалу “Мегалон”. Каталіна має неабиякий політичний вплив, за що з ним суворо конкурує наявний мер міста Франклін Цицеро (Джанкарло Еспозіто). Він перешкоджує архітектурним амбіціям головного героя.

Також існує кузен Каталіни – Клавдій (Шайа Лабаф), хитрий ледар-син банкіра, який має вплив на владу через свій великий фінансовий капітал. За ними всіма стежить екстравагантна пані Вау (Обрі Плаза) – телеведуча новин, яка заманює Каталіну в інтриги. Втім закохується герой врешті у доньку мера Джулію (Наталі Емануель), яка своїм існуванням дозволяє йому хоч на трошки відволіктись від думок про велику імперію.

В таких умовах Цезар буде розриватися між боротьбою за грандіозні ідеї та розвитком романтичних справ. 

Приблизно так можна описати події в фільмі, якщо під час перегляду уважно робити нотатки. Бо про логіку оповіді і потребу в ній глядача думають тут в останню чергу.

Оповідь ця вкрай непослідовна і робить сюжетні стрибки у стратосферу. Вона скоріше є злим жартом над золотою формулою Голлівудського класичного кіно.

Деталі всесвіту й риси протагоністів зображені натяками, а сам фільм нагадує уривок з таємничого манускрипту, який, здається, не розуміє й сам себе.

Проте не спішіть відвертатись від цього кіно. Для поціновувачів своєї творчості, яких у світі назбиралось чимало, Коппола створив дуже особисту картину. 

"Я завжди прагну робити фільми з усього серця”, – говорив він в одному з інтервʼю. Тож, якщо ви серед тих, хто хоче порозумітись із цим фільмом, підступіться до нього, згадуючи попередню творчість Копполи. 

Фрагментована подача історії в фільмі “Мегалополіс” дуже суголосна еклектичним зразкам його фільмографії. Ось фільм “Розмова” – про спеціаліста з підслуховування – розповідав про героя, обтяженого заплутаністю моральних питань і  фаталістичним вибором. Ви знайдете їх в ризикованих рішеннях Цезаря Каталіни в його неосяжному проєкті.

“Хрещений батько” – велика історія про динаміку влади й корупцію. Її теж чимало у “Мегалополісі” з його очевидним трикутником боротьби за володіння корумпованим Новим Римом.

Тут є і політичний коментар-прогноз щодо майбутнього Америки. На цю тему Коппола вже висловлювався в “Апокаліпсис сьогодні”. Так само масштабно, з елементами психоделії і критики колоніалізму.

Сам образ Каталіни увібрав чималу кількість типових Копполівських героїв – неврівноважений сентиментальний ідеаліст, на чиєму горизонті існує фатальна жінка, яка буде вносити додаткову частину страждань в його життя. 

“Мегалополіс” – це зустріч двох Френсісів Фордів: Копполи часів другорядного треш кіно категорії Б, з якого режисер розпочав свою карʼєру, та Копполи-метра, який приборкав Голлівуд.

Попри масштаб спецефектів, фільм наче знятий на майданчику "З усього серця" - романтичної драми з  гіперекспресивним кислотними кольорами й дивакуватими декораціями. Коппола наче навмисно залишився на тому знімальному майданчику у 1980х. Тільки на цей раз відмовився працювати над цілісною естетикою фільму. І це, насправді, дуже пасує Риму, де змішане минуле і сучасне, давньоримськи і давньогрецькі стилі сусідують з ардеко і стімпанком.

В цьому всесвіті все блищить, переливається й одразу контрастує з темними кольорами і сюрреалістичним монтажем. Можливо, в такій еклектиці режисер намагається переосмислити крайнощі своєї фільмографії.

Чи значить це, що у “Мегалополіса” насправді існує єдиний комплексний сенс, який обовʼязково робить його фільмом з позначкою “шедевр” вже зараз? Щонайменше, це унікальний для наших терен глядацький кінодосвід - таке кіно рідко у потрапляє на великі екрани. Коли глядачу самому надають можливість скласти логіку оповіді, а не пропонують вже готовий і розжований сюжет і сенс. 

Та й врешті, амбіції Копполи заслуговують на повагу і увагу, рівно як і його непохитна відданість самому собі.