"Музей сучасного мистецтва повинен бути приватним": фізик і колекціонер сучасного мистецтва Борис Гриньов

Борис Гриньов – український колекціонер мистецтва, науковець, академік Національної академії наук, директор Інституту сцинтиляційних матеріалів, представник України в CERN.

На сайті колекції Гриньових Борис пише, що кожен фізик має своє хобі, проте ніхто з фізиків не має колекції сучасного мистецтва. Він зазначає, що колекціонуванню приділяє "рівно половину свого життя".

Наразі родинна колекція Гриньових налічує близько чотирьох тисяч робіт, з яких 20% – це сучасне мистецтво. Борис вважає, що саме через нього можна відстежувати тенденції та зрозуміти трансформації сьогодення.

Раніше всі роботи з колекції перебували у Харкові, звідки родом родина Гриньових. Тепер, через повномасштабне вторгнення, твори розпорошені не лише містами України, а й світом.

Журналістка УП.Культура Дар'я Лобанок поговорила з Борисом Гриньовим про наукову діяльність, досвід колекціонування та потребу в музеї сучасного мистецтва в Україні.

Фізик, який увесь час в пошуку

За освітою Борис Гриньов – фізик. На вибір професії вплинула його родина, у якій усі були науковцями: тато – інженер, а мати – викладачка у Полтавському педагогічному університеті.

"Мій дідусь був ботаніком. Він зібрав колекцію рослин у 1930-х роках на Полтавщині, завдяки чому зробив декілька відкриттів рослин, яких тоді не могло бути в регіоні. Там рідкісні рослини, які були тільки в Канаді і невідомо, як опинилися тут", – розповідає Борис.

Його дідусь також був професором у Полтавському університеті до 1937 року, поки його не репресували та не відправили у заслання на 10 років. Він повернувся до Полтави вже тоді, коли його реабілітували. Борис з дитинства спостерігав за тим, як його дід проводив дослідницьку роботу.

Науковець закінчив фізичний факультет Харківського державного університету імені Максима Горького (нині Харківський державний університет). Дослідження Гриньова увійшли до переліку робіт, за які науковці з CERN та Японії отримали Нобелівські премії.

"Я продовжую займатися науковою роботою. Чому фізика – певно, мода була. Ми жили в часи Холодної війни, тому фізика на той час була популярною серед науковців", – зазначає Гриньов.

Наразі, на його думку, фізика втрачає популярність. Нині актуальні штучний інтелект та електроніка, завдяки яким, зауважує науковець, Україна перемагає росіян.

Серед основних наукових прагнень Гриньова – робота з вирощування сцинтиляторів. Тобто, спеціальних кристалів, які можуть перетворювати енергію іонізаційного випромінювання (частинок і променів) у видимі спалахи світла.

Наразі Борис Гриньов є представником України в CERN – Європейської організації з ядерних досліджень. У межах цієї співпраці він займається створенням детекторів нового покоління, які використовуватимуть на майбутньому колайдері, який запрацює у 2070-х роках.

"Це робиться наступний крок. Тому що фізик увесь час у пошуку. Як художники, весь час у пошуку, так і фізики. Вони думають про це, щось пропонують, спілкуються, їздять на конференції, зустрічаються з колегами", – доповнює Гриньов. Він також говорить, що наука допомагає йому в колекціонуванні. Тому що колекція – це цілісна система.

Етапи створення колекції

Борис разом із дружиною Тетяною почав збирати мистецтво із середини 1990-х років – від робіт першої половини XX століття: соцреалізму, конструктивізму, бойчукізму, неофіційного українського мистецтва – і до сьогодні. Наразі родинна колекція Гриньових налічує близько чотирьох тисяч робіт.

Перша робота в колекції була антикварною. Борис розповідає, що її завезли в Україну з Австрії під час війни. Купівля стала поштовхом до започаткування збірки; як пригадує Гриньов, картина дала відчуття можливості.

"Коли ти ходиш по музеях і бачиш такі роботи, а потім тобі пропонують купити, і ти вже маєш гроші. Вона коштує відповідно до твоїх можливостей. Це зносить дах. Далі починається період, коли збираєш роботи, які просто подобаються, а потім це переростає у щось більше.

Починаєш колекціонувати роботи так, щоб можна було скласти якусь загальну картину. Дивишся на закордонні виставки і надихаєшся тим, як це роблять інші люди. Всі знають, що мене не цікавить монетизація. Все, що потрапляє до нас у колекцію, не продається", – пригадує колекціонер.

Водночас за його словами, він не одразу вирішив збирати саме твори сучасного мистецтва. Рішення стало наслідком кількох шахрайських схем, на які натрапив Гриньов під час купівлі робіт. Відтоді він ніколи не купує антикварних картин у родин митців та в антикварних лавках, оскільки там багато підробок, та обережно ставиться до аукціонних домів.

"Я обираю тільки оригінальні роботи, зроблені вручну. Тому що на ринку дуже багато підробок, і навіть у книзі з моїми роботами, яку ви гортаєте, є три підроблені роботи. Я їх придбав на аукціоні. Тому збирання – це процес дуже кропіткий, тонкий і такий делікатний", – додає Гриньов.

Згодом Борис почав співпрацювати із сучасними митцями:

"Я можу спілкуватися, розуміти цих людей, бачити в порівнянні ці роботи, бачити тенденції і не боятися того, що тебе будуть обманювати.

Хоча графічні роботи також бувають підробками. Коли у когось збереглися пластини і вони продають їх як роботи відомих сучасних митців в Україні, які загинули. Траплялося таке".

Під час розмови Борис пригадує, що його часто звинувачують в тому, що він скуповує твори за дуже низькими цінами та торгується з митцями. Колекціонер не відкидає цього, проте вважає, що багато художників переоцінені, і він ставить свою ціну.

"Нещодавно я слухав сюжет про Третьякова і дізнався, що він теж до смерті торгувався з художниками і ніколи не платив грошей, які просив митець. Так і я. У мене завжди в голові складена ціна. Я розумію, що багато художників переоцінені", – вважає колекціонер.

Після початку повномасштабного вторгнення він продовжує збирати колекцію. Під час нашої зустрічі в кабінеті Бориса стоять дві бандеролі з картинами – поповнення колекції роботами одеських модерністок, які чекають на розпакування.

Серед чотирьох тисяч робіт у колекції родини Гриньових можна знайти роботи українських авангардистів та модерністів, бойчукістів, шістдесятників. Зокрема, твори Олександра Саєнка, Валерія Ламаха, Алли Горської, Олександра Дубовика тощо.

Проте найцінніші зібрання – це роботи нової української хвилі та сучасного мистецтва, Харківської школи фотографії, Київської фотографії, нонконформістів тощо. Колекція містить роботи Давида Чичкана, Олександра Ройтбурда, Василя Цаголова, Жанни Кадирової, Влади Ралко, Тіберія Сільваші, Анни Звягінцевої, Олександра Сухоліта, Олександра Солонського, Юрія Рупіна, Олександра Краснощока.

Зокрема, Борис Гриньов має найбільшу колекцію спадщини херсонського художника Стаса Волязловського. Це український художник, перформер, графік, автор об'єктів із текстилю та відеороликів, один із ключових митців 2000 – 2010 років. Був переможцем премії Малевича. Художник помер у 2018 році.

Після його смерті мати митця, Алла Волязловська, у 2019 році передала його архів – 360 одиниць – у приватну колекцію Grynyov Art Foundation. На тлі цього виникла суперечка. Мати хотіла, щоб твори її сина були відомими, що й пообіцяли Борис і Тетяна Гриньови, які працюватимуть згідно з бажаннями матері. Утім, мистецька спільнота наполягала на тому, що роботи Стаса мали б залишитися в Херсоні, адже художник активно розвивав локальну художню сцену.

Водночас Гриньови повезли роботи Волязловського в Київ, представляли їх на різних виставках і випустили книгу з доробком художника. Друзі та колеги художника говорили про те, що доробок Стаса не можна зрозуміти, не знаючи контексту, адже чимало робіт було створено колективно, існували різні версії творів, окремі речі були навмисно незавершеними або взагалі не призначалися для показу.

Тому його друг, дизайнер та засновник Музею сучасного мистецтва в Херсоні, Семен Храмцов, критикував випущену книгу про художника "Волязловський. Стереоскопічно".

На його думку, у виданні використали робочі матеріали, які сам художник не планував публікувати, тексти не були відредаговані, архів структурований хаотично, деякі матеріали були неправильно атрибутовані, до книги потрапили навіть файли, які належали іншим авторам або були створені у співавторстві.

Проте Борис Гриньов не погоджувався з цим і наполягав на тому, що виконує волю матері. Водночас мистецька спільнота була переконана в тому, що через це створюється новий образ Волязловського.

Порятунок колекції під обстрілами

До початку повномасштабного вторгнення колекція Гриньових зберігалася в Харкові, проте наприкінці зими 2022 року через обстріл було пошкоджено сховище, там прорвало труби.

"У люті морози до -19 градусів у нас були пошкоджені вікна і з батареями були проблеми. У нашій майстерні, де були роботи, у батареї з'явилася дірка, і вода била в стелю та розбризкувала гарячу воду навкруги. Поки ми намагалися дістатися місця, митці, які жили в тому будинку, спустилися рятувати наші роботи", – розповідає Борис.

Трохи раніше УП.Культура спілкувалася з Мариною Конєвою, кураторкою колекції Гриньових, про евакуацію. Вона розповідала, що розрив труб стався під час комендантської години; попри допомогу від художників, деякі роботи все одно були пошкоджені – їх треба було підсушувати.

Конєвій доводилося щодня під обстрілами пішки по півтори години добиратися до майстерні, щоб пакувати роботи до евакації самотужки. Ситуацію ускладнювало й те, що в майстерні були вибито вікна. Працювати потрібно було оперативно. Проте на запакування не вистачало навіть скотчу, який витратили на заклеювання вікон.

Однак вихід усе ж знайшли – напередодні 23 лютого щойно завершилася виставка в муніципальній галереї, роботи з якої лишилися там запаковані. Тоді Марина просто знімала верхній шар пакування та намагалася розділити матеріали, щоб вистачило на якомога більше робіт. Врешті знайшли радянські килими і намагалися перекладати ними твори.

Поті волонтери вивозили роботи з Харкова. Спочатку до Полтави, а потім уже до інших міст та країн. Після евакуації робіт один із волонтерів загинув від російського удару.

Так, у перші дні повномасштабного вторгнення вдалося евакуювати близько двох тисяч робіт, а згодом, коли стало безпечніше, – решту. Зараз близько 900 робіт знаходяться за кордоном, а інші – в містах України.

Проте небезпека для них все одно залишається. Росіяни продовжують атакувати культурні інституції, а заразом і твори мистецтва. Так, за словами Бориса Гриньова, після удару по Харківському художньому музею 14 червня постраждала колекція Іллі Лучковського, яка не була вивезена.

"Родина весь час намагалася передати роботи в Харківський музей. Це унікальні твори, серед яких два-три десятки робіт світового рівня. Такі, як є в музеї авангарду в Нукусі, куди засилали митців, в Узбекистан. Там першим директором був Ігор Савицький. Він збирав роботи в родинах митців, яких розстріляли. Він знаходив твори під диванами, ліжками, у родинах, які багато бідували. І таких робіт багато було в колекції Лучковського", – пояснює Гриньов.

Роботи з колекції Бориса також були в музеї, проте наразі залишки цих робіт зберігаються в кабінеті науковця. Він говорить, що якби не забрав їх, то вони були б пошкоджені під час атаки на музей.

Та попри загрози колекціонер продовжує виставкову діяльність в Україні. Зокрема, з 2023 року кожні пів року представляє нову експозицію в Полтавському художньому музеї імені Миколи Ярошенка. Наразі співпраця продовжується і колекція демонструє нову виставу у Полтаві.

А досвід евакуації ліг у виставку "Ковчег", яку відкрили у Харкові 1 квітня до дня народження Бориса Гриньова. Над виставками працює Марина Конєва.

Важливою складовою експозиції став артпростір "ЄрміловЦентр", який і відіграв роль Ковчега. Адже цей простір на початку повномасштабного вторгнення став прихистком для харківців, митців та їхніх родин.

До експозиції увійшли твори Романа Жука, Ніни Мурашкіної, Віктора Ігуемнцова, Стаса Волязловського, Сергія Солонського, Олександра Судакова, Іллі Чичкана та багатьох інших авторів.

"Я ніколи не втручаюся в тему чи ідею виставки. Ми лише узгоджуємо назву та роботи, які Марина хоче представити. Але це її кураторські проєкти, і я в них не втручаюся. Я взагалі і в творчу роботу не втручаюся. Хіба коли бачу помилку чи є якісь внутрішні тертя", – додає Борис.

Музей сучасного мистецтва в Україні та місце культури України у світі

Борис Гриньов розповідає, що через свою колекцію він хоче зберегти українську спадщину. Саме тому всі роботи, які він має, відскановані та розміщені на сайті Гриньових. Кожен може відкрити їх і ознайомитися з ними, а також проводити власні дослідження.

Власне, на запитання про можливість створення приватної галереї чи музею колекціонер відповідає заперечно та пояснює це тим, що він уже має "онлайн-музей". Проте Гриньов намагається співпрацювати з українськими музеями, зокрема, дарує їм роботи. Також підтримує культурні інституції та неодноразово підтримував проєкти України на Венеційській бієнале.

Водночас він не погоджується з тим, що наразі Україні потрібен державний музей сучасного мистецтва. На його думку, це не на часі щонайменше через війну. При цьому він переконаний, що музей сучасного мистецтва повинен бути приватним.

"Необов'язково держава повинна створювати умови. У нас достатньо центрів сучасного мистецтва: Jam Factory, ZAG у Львові, Корсаків у Луцьку", – говорить Гриньов.

На думку колекціонера, наразі у пріоритеті – закупівля нових дронів і побудова нових технологічних ліній з ракетами.

"Державна установа працюватиме як звичайний музей. Наскільки це зашорені структури. Музей сучасного мистецтва повинен бути приватним. Тому що він повинен швидко реагувати. Ось створили фактично музей сучасного мистецтва – Мистецький Арсенал – державний. Він проводить дві-три виставки на рік. У той час Корсаків проводить десятки за рік", – додає Борис.

Попри те, що держава до сьогоднішнього дня не збудувала Музей сучасного мистецтва, ще з 2021 року Президент видав указ про створення Музею Івану Марчуку. І на це Борис Гриньов, який має у колекції ранні твори художника, також має власну думку.

"Я дав би Івану Марчуку другий поверх Арсеналу, там, де лише інколи роблять виставки. І подивився б, як люди будуть туди ходити, купувати квитки і як це працюватиме. Потім зробив би висновок: потрібно робити такі кроки чи не потрібно", – відповідає Борис.

Він переконаний, що зараз є чимало інституцій, які підтримують митців. Коли закінчиться війна, то музеї матимуть гроші на те, щоб купувати роботи митців, проте питання у тому, кого купуватимуть: "Я не думаю, що Харківський художній музей, коли у нього будуть гроші, в першу чергу купить Макова. А купить когось іншого, хто їм близький по духу".

Хоча Борис Гриньов вважає, що українські митці увесь час затребувані на міжнародному ринку, водночас українське мистецтво недостатньо представлене у світі. Саме тому ще до повномасштабного вторгнення створили Український клуб колекціонерів сучасного мистецтва. Його заснували у 2018 році Юрій Когутяк, Зенко Афтаназів та Михайло Царьов. Клуб виник при центрі сучасного мистецтва М17 у Києві. він об'єднує меценатів, інвесторів та поціновувачів для популяризації українського арту, розвитку артринку та організації виставок, лекцій та форумів.

За словами Гриньова, цей клуб створили, щоб подарувати Центру Поміпіду українські роботи в колекцію. Тоді вдалося передати 130 робіт, які представляють зріз Харківської школи фотографії 1970-х – 2010-х років. Твори, подаровані з колекції Бориса та Тетяни Гриньових та Музею Харківської школи фотографії.

Після цього Гриньова звинувачували в тому, що він "пограбував українське мистецтво і віддав роботи за кордон". Проте колекціонер так не вважає. Він зауважив, що важливо дарувати твори, щоб вони були представлені по всьому світу. Крім того, подаровані роботи – це фотографії. Тобто це тиражні роботи, які також є і в Україні.

"Україна зараз – це світова держава, яка стоїть на кордоні зі злом. І ми повинні показувати, що ми маємо власне обличчя. Що у нас є не тільки вояки, які сильніші за всіх у світі зараз, у нас є й митці, найсильніші у світі. У нас є свій хор Верьовки, хор Гомін, своє мистецтво, свої письменники, які повинні отримувати нагороди, у нас є свій Жадан, у нас є свої рок-виконавці", – підсумовує Гриньов.