"Ukraine WOW, бо ми – WOW": про зворотні сенси виставкового проєкту на 14 колії

До 30 листопада на 14 колії київського вокзалу триває виставковий проєкт Ukraine WOW, який прагне “занурити відвідувачів в українську спадщину” і стимулювати гордість за Україну тоді і зараз. Вартісний та масштабний, проєкт фінансується великими українськими брендами та збирає довгі черги. 

Як і попередні проєкти Ярослави Гресь, Ukraine WOW має широку популярність – понад 80 000 відвідувачів за місяць. Часто саме ініціативи Гресь в широкій суспільній свідомості асоціюються з сучасним мистецтвом, хоча вони є радше “едьютейнментом” – освітньо-розважальними виставками. Спеціально для УП. Культура публіцист Олексій Мінько аналізує, якій версії історії хоче навчити нас новий інтерактивний проєкт.

На виставку Ukraine WOW формуються великі черги. До ангару на 14 колії Залізничного вокзалу в Києві людей притягує успішна медійна кампанія, яка наголошує на масштабі експозиції, обіцяє сильні емоції та поглиблення знань про українську культуру. Очільниця проєкту Ярослава Гресь – професійна піарниця, яка неодноразово працювала з форматом великих інтерактивних проєктів на виставках "Парк корупції", "Щирі", "Музей новин", "Чорнобиль. Подорож" та інших. 

Гресь разом з Юлією Соловей вже вдруге відкриває Ukraine WOW. У 2019 році першу виставку перервала пандемія ковіду. А продовження проєкту відтермінувало повномасштабне вторгнення. Гресь та Соловей в цей період працювали на фандрейзинговій платформі Президента Зеленського, United.24, яку покинули у 2024 році. Ukraine WOW повністю незалежний від державних грошей – бюджет покривають бренди Аврора, ROZETKA та Visa. (Команда Ukraine WOW не розголошує бюджет проєкту). Якщо першу виставку Укрзалізниця замовила, то зараз виступає в ролі організаційного партнера. Приватні гроші суттєво вплинули на концептуальні та просторові рішення проєкту та на сприйняття його змісту. 

Ваувізація країни

В одному із залів відвідувачі займають місце перед екраном. Актори, перевдягнуті у впізнавані образи українських князів та гетьманів, посвячують відвідувачів у спадкоємців. Перед тим, за посередництва планшета та проєкції кожен охочий може підписати "Угоду спадкоємців" – акт прийняття духовного зв’язку з пращурами. В другій едиції проєкту Гресь та Соловей у співпраці з кураторською командою Ukraine WOW обрали концепцію спадкоємства, аби втілити місію проєкту – популяризувати українську культуру. 

Автори проєкту демонструють геологічні, культурні, технологічні, наукові, спортивні та політичні надбання незалежної України і наголошують: це все належить "тобі", "вам", "нам". Минулі та потенційні досягнення українців в багатьох сферах Гресь та Соловей і називають "вау". Обрані кураторською групою різноманітні "вау" створюють основу для єднання – спільний культурний простір, єдиний культурний наратив. В одному з текстів на виставці межа між історичним спадком та відвідувачами стирається: "Ця оповідь про них. Ця оповідь про вас".

Виставка мотивує, як можуть мотивувати TED-токи бізнесменів та коучів. Шлях "скарбницею" починається від фрази "Ukraine WOW, бо ми – WOW", а закінчується "Україна вау, бо ти – вау". Спільне надбання та визнані світом національні досягнення стають підґрунтям для індивідуальних вольових рішень: напис "НАШ ЧАС НАСТАВ" в кінці експозиції, де звучить однойменна пісня театрального колективу МУР, збирається з папірців-намірів, на які виставка надихає відвідувачів. Серед них є як соціально значущі ("Я стану донором крові", "Я долучуся до Сил безпеки й оборони України"), так і приватні наміри ("Я освідчуся в коханні", "Я буду займатися тим, що мені до душі").

За задумом авторок, після піднесеного відео з архівними кадрами з життя незалежної України експозиція завершується. Але насправді залишається ще одна зала. Останній етап перед виходом: торгівельні блоки Аврори та Розетки. Так до персональних намірів додається ще один, неписаний: "Я куплю продукти ваших партнерів".

Якщо, непередбачувано (?) для авторок оглянути виставку у зворотному напрямку, експозиція набуде відповідного значення. Перекрите пластиковим парканом жито виглядатиме як запакований на продаж "родючий степ". Вітрини з українськими ґрунтами та коштовним камінням – як візуалізація розрахунків для угоди з адміністрацією Трампа. Інакше читатиметься фраза "Україну визначає земля". Розіграні блогерами та інфлюенсерами сценки нагадуватимуть інстаграм-рілси, які презентуються для замовників інтегрованої реклами. Здаватиметься, що деякі з фотозон існують лише заради того, щоб фото, викладені відвідувачами в соцмережі, рекламували сам проєкт та притягували ще більше гостей.

Врешті можна знайти себе всередині спіралі: потрапивши на Ukraine WOW внаслідок потужної рекламної кампанії, опиняєшся серед інтерактивних об’єктів виставки, які рекламують саму виставку. В деяких місцях з’являється враження, що проєкт популяризує не стільки українську культуру, скільки саму популяризацію, надихає інфлюенсерів працювати з брендом "українська культура" як маркетинговою стратегією.

Разом з тим деякі концептуальні рішення здаються виконаними за методом колажу, що має не стільки привабити глядача товаром, а розвіяти чари. Подіям проголошення незалежності посміхається Сабріна Карпетнер в сукні українського дизайнера. Нагороди фестивалю реклами Канські леви дивляться на нову українську зброю. Крізь такі колажі мимоволі проривається економічна та політична реальність України.

Вони і є тими "вау", яким будеш дивуватися, роздивляючись рекламу в метро додому та у стрічці інстаграму. Бригади закликають громадян ставати до лав Сил оборони тією самою мовою, що і Ukraine WOW – закликаючи "я" і "ти" приєднатися до "ми" та "нас". Моторошно анімовані штучним інтелектом портрети українських дієвців на виставці Ukraine WOW живуть в одній естетиці зі згенерованими відео, які спокушають замовити послуги в приватної ветеринарної клініки з патріотичною назвою. В якийсь момент можна заплутатися: чи це Ukraine WOW чи вся Україна знаходиться у величезному ангарі під сходами? 

Спадкоємці компліментів

На третій рік російського повномасштабного вторгнення український народ повертається до звичної розладнаності. Зовнішня політика США під керівництвом Трампа сколихує українське суспільство та поглиблює розбіжності між прихильниками різних сценаріїв завершення війни. Версії бажаного майбутнього в українських громадян часто полярні – бо цінності українських громадян, якщо придивитися в деталях на приховане за ідеологічною ширмою, різні, а культурні контексти різноманітні. 

Ukraine WOW на практиці втілює амбітну мету, яка поки що не під силу українським управлінцям – об’єднати українців в одному загальному ціннісному просторі. Важко заперечувати, що проєкт відвідують люди з різних соціальних груп та географій – це їхній спосіб отримати новий досвід, спогади та на пару годин сховатися від виснажливої боротьби за межами виставки. Проте чи витримає випробування часом той клей, яким авторки склеюють конфліктні епохи української історії та разом з тим аудиторію проєкту?

Ukraine WOW не передбачав проблемного виміру та пошуку змін у національній культурній політиці. Проєкт привчає захоплюватися українською культурою, а не випробувати її. Гресь та Соловей підвищують привабливість української культури, точніше, тієї її версії, яку ми успадкували від часів колоніального поневолення.

Однак, що якби такий фінансовий ресурс здобула команда, готова працювати зі складнощами української культури? Її учасникам довелося б шукати шлях до популяризації не стільки єдиного міфу української культури, скільки ідентичнісних конфліктів, морально непривабливих компромісів, проблемної співпраці, яка супроводжувала Україну в її історії стосунків із сусідніми країнами-імперіями. Проте, можливо, саме така виставка могла б пояснити відвідувачам, що яким би складним та нюансованим не був би досвід, його носій може знайти собі місце всередині, а не ззовні українського суспільства. 

Відвідувач виставки UkraineWOW стає спадкоємцем зручних фігур. Суперечливі біографії тим часом перетворюються на сплощені через усунення з них гострих частин. Текст про "Розстріляне Відродження" закінчується фразою "Ми родом з 20х". Дійсно, сучасні українці отримали від ранньорадянських українських митців модерністську спадщину, рівну світовому авангарду. Проте прийняття подібних подарунків передбачає розплату з боргами попередників.

Багато з представлених на виставці культурних та громадських діячів щиро захоплювалися ідеями, які врешті призвели до політичних катастроф. Контекст ідеалізованих фігур залишається непроговореним. Інакше коридори виставки не склалися б в єдине ціле. Але хіба це "нескладання в єдине" не свідчить про життєздатність культури, не викликає захоплення?

Чи готові "ми", які так часто виринають в текстах на виставці, прийняти спільність з "ними", пращурами? Яка реальна ціна за квиток в ангар, який складався б не з прийнятних у поточному політичному кліматі міфів, а із суперечностей між ними? Які персональні наміри з’являлися б після його відвідування? Ставити такі питання необхідно. І від них не вдасться сховатися у штучних хащах українських "вау".