Сцени примирення зі злом

Сьогодні я хотів би поділитися деякими своїми спостереженнями про вільний світ.

Думаю, не всі з нас театрали, але я розповім вам про одну пʼєсу. Пʼєса називається "Донбас", а її авторка – Ольга Брага, дівчина з Придністровʼя, яка живе в Лондоні і робить вигляд, що вона українка. Пʼєса з успіхом йде у Лондонському театрі. Дія пʼєси відбувається на Донбасі, де вже 12 років триває війна, яку росія розпочала в 2014 році.

Преса пише, що під час вистави глядачі "починають усвідомлювати, що люди не такі однозначно розділені на росіян чи українців, оскільки всі ці окремі країни колись були частиною СРСР". В пʼєсі немає злодіїв та героїв, – всі приблизно однакові люди, які існують в несприятливих обставинах, і просто роблять вибір на користь виживання і пристосуванства.

Публіка в захваті. У пʼєси аншлаги. Псевдоукраїнка Ольга отримує замовлення на нові пʼєси. І справа не в ній, ми всі розуміємо, що світ сповнений шахраїв, які завжди будуть використовувати болючі і актуальні теми для заробітку. Проблема в тому, що людям, розумним людям, подобаються саме такі сюжети. Величезна проблема в тому, що люди в західному світі досі відмовляються приймати реальність, в якій вони живуть, через те, що ця реальність занадто проста. Тут немає сюжету, ніщо нікуди не розвивається, просто є зло і є добро. І зло, воно справжнє. Воно вбиває, калічить, ґвалтує, і отримує від цього задоволення. І воно не зупиниться само. Проблема не в тому, що всі орди одноразових російських штурмовиків мали погане дитинство і їх булили в школі, тому вони мають психологічні травми і тепер поводяться якось дивно. Ні. Проблема в тому, що їм платять величезні гроші за те, що вони і так люблять робити – вбивати, калічити і ґвалтувати. І це і є визначення зла на сьогоднішній день.

Це дистильоване чисте зло.

І весь світ сьогодні зайнятим тим, що намагається знайти цьому злу виправдання. Зрозуміти його. Запропонувати йому щось таке, що зробить його добром. Або хоча би не таким чорним злом, а трохи сіреньким. Можливо, навіть бантик зможемо на нього пов'язати, якщо пустити їх на Олімпіаду, чи повернути в футбольні змагання. Ні.

Ви можете запропонувати їм тільки свої життя і своїх дітей. Це єдине що їх влаштує. І у вас майже не залишилося часу, щоб це усвідомити.

Поки американська адміністрація вважає, що Путіну насправді потрібен Донбас і він зупиниться, в світі йдуть такі п'єси, які переконують інтелектуалів в тому, що українці і росіяни – це щось настільки подібне, що й розбиратися не варто. І це дуже близькі явища, тому що це все спроби західного суспільства переконати самих себе в тому, що росія – це тільки злий путін, але і сам путін не такий вже злий, він просто образився через те, що НАТО розширилось, і тому він знищив Бахмут і Покровськ. Це ж логічно.

Люди готові обманювати себе і наражати себе на смертельну небезпеку заради розваг. Заради балету, п'єски, гарних 15-тирічних російських фігуристок на Олімпіаді, псевдоінтелектуальних промов російських псевдоопозиціонерів. Вони продовжують шукати щось добре в монстрі, який вбиває, калічить, катує в прямому ефірі. Вони намагаються вигадати мотивацію. Печеніги, половці, Мазепа зрадив Петра першого, тому ми стерли з лиця землі Марʼїнку і просто зараз стираємо Херсон.

Це все маячня.

На жаль, я маю унікальний досвід. Я його обрав, хоча міг би відмовитись і переконувати себе до кінця життя, що правди не існує, є лише інтереси. Але я дуже погано вмію брехати, собі в тому числі. Тому мені довелося пережити полон, і він дав мені дуже ясне і чітке переконання, що справжнє зло існує, і його можна зупинити тільки силою.

Володимир Миколаєнко, колишній мер Херсона, який три роки провів у російському полоні.

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.