Пісні для дітей та батьків, написані під обстрілами
"Батько – це перший герой для сина та перша любов для доньки" – слова, що пролунали з арабського світу, але набули популярності в Європі та Америці, адже вони лаконічно передають основну сутність батьківства, про яку написано сотні книжок і сказано тисячі слів.
Скільки батьків зараз залишилися у фото скринях памʼяті своїх дітей? Скільки втрачено моментів? Скільки втрачено обіймів? В кращому випадку – час та відстань. В гіршому – дитя, обіймаючи прапор, завше згадуватиме обличчя батька, який воював і загинув тут, на цій землі, запаливши смоколоскип свободи для своєї дитини і усіх майбутніх поколінь.
Батьківство є надглибокою відповідальністю, що тонізує та не дає жодної можливості опустити руки навіть у найважчі моменти. Лише рух, і лише вперед. Можливо, саме тому із 14-ти пісень, яки ми записали для проекту "Фронтова студія" три твори напряму пов’язані із батьківством. Ці теми обирали самі військовослужбовці, це те, що їм болить, те, що надихає, те про що вони мріють, і те за що вони воюють.
Колискова для доньки
Один із таких прикладів, де донька супроводжує свідомість батька у його військовому чині, та є вічним обрієм для нього – Валентин Ільчук, із псевдо "Буржуй", штурмовик у групі ветеранів Група Тора у складі Патрульної поліції України.
Я зустрів його у Запорізькій області, де він продовжує нести тягар війни і по сьогоднішній день. Пройшовши Київську кампанію, Херсонську кампанію, три місяці боїв на Донбасі, здобув тривалий бойовий досвід. Про нього намі розповідали, що він філіграно перетворює думки на музику. Саме таких людей ми й шукали.
Навіть без окремих питань він почав розповідати про те, що його їсть зсередини: як і сотні тисяч інших бійців, він не бачився з власною донькою вже більше двох років. Щоб зберегти емоційний контакт із дитиною, він написав веселу та бадьору колискову для своєї Леї. "Дуже боляче усвідомлювати, що ми з донькою два роки живемо окремо, і з цього і народилася ця пісня, – говорив він, – це пісня і для моїх побратимів, і пісня, яка поєднує два світи – мій і доньки. Коли ми заходимо на позицію, вона якраз засинає".
Пісня для сина
Інша історія – "Пісня для сина", яку виконав Герой України, полковник Едуард Хорошун. Цей кремезний чоловік таким чином створив звернення, свого роду настанову власному сину, про те, як спрямовувати своє життя, як ставитися до майбутнього і до викликів, яким є шлях кожного і чому важливо залишатися собою. Любов до сина було, є і буде тією самою мотузкою, що підтримуватиме Едуарда, спонукатиме і далі бути сильним – бути прикладом.
Хорошун – військовий у четвертому поколінні. Воював в АТО, евакуював поранених із напівоточеного Харкова. Фактично, він став батьком для багатьох людей, яким він врятував життя. Це відчутно одразу після знайомства з ним. Крім цього, він сам – батько, який дуже любить свого сина і пишається ним.
Разом із нашим музичним продюсером Сашою Чемеровим ми шукали варіанти – як нам зробити цю "батьківську" пісню потужнішою у звучанні? Вирішили додати дитячий хор. Але не звичайний дитячий хор, а колектив із прифронтового міста. І ми знайшли його. Це зразковий театр народної пісні "Златиця" Покровської музичної школи ім. Леонтовича. В хорі співають діти, які тривалий час жили у Покровську, в середовищі війни, під обстрілами. Співали, вчились і розвивались.
Пам’ять про батька
Історія третьої пісні є інакшою. Це епітафія загиблому батьку. Її написав та виконав військовослужбовець 110-та окремої бригади територіальної оборони Сергій Воробйов з позивним "Маестро". Ми приїхали до нього на фронт. З перших хвилин спілкування я відчув, що це – особлива людина, дуже щира та відверта. Він розповів, що один із його побратимів привіз йому гітару прямо в посадку – на бойові позиції. Кілька його пісень було записано на диктофон прямо там, в окопі. Сергій далі розповідав свою історію і вона дедалі більше вражала нас.
Він згадав про батька, в його словах було чути, що ця тема є для нього дуже вразливою, але в той же час, він пишався своїм родом. "Мій батько був артилеристом, командиром взводу, – тут Сергій зробив паузу, відчулося те, що йому боляче це згадувати, – так вийшло, що він загинув. І цю пісню я не встиг відправити йому аби він послухав". Як виявилось, його батько загинув за кілька днів до звільнення Херсонщини. Він прикрив собою побратимів від прильоту Ланцета, отримав дуже важкі поранення і згодом помер, але його побратими залишилися живими.
Ми записали його пісню, яку він присвятив пам’яті свого батька.
Аби підсилити цю композицію ми приїхали до Києва і запросили до участі в запису Ансамбль пісні і танцю ЗСУ. Тепер в цій пісні звучала не лише гітара, але і цілий оркестр, з аранжуванням Усеїна Бекірова, відомого кримськотатарського джазового музиканта.
Подібних історій з фронту ще дуже багато. Ми будемо і надалі шукати військових, які створюють пісні, вірші, книги. Адже ми віримо, що в цьому і полягає одна із місій Культурного Десанту – зберегти творчість, яка народжується на фронті. І дати цій творчості можливість вийти на широку аудиторію.
