Запеклий яструб. Пам’яті дисидента та правозахисника Степана Хмари
Про смерть правозахисника та дисидента Степана Хмару стало відомо 21 лютого 2024 року. Депутат трьох скликань, співавтор Конституції України та політв'язень радянських концтаборів пішов з життя у віці 86-ти років.
Останні дні життя він провів у лікарні та потребував коштів на дороговартісне лікування.
Боротьба від самого початку
Степан Хмара народився 12 жовтня 1937 року на Львівщині, в селі Боб’ятин. На роки його дитинства припали голод 1946–1947 років і боротьба УПА. У спогадах, яке зібрало Суспільне Культура, дисидент розповідав, що в батьківській хаті переховувалися партизани, а під час Голодомору родина допомагала переселенцям.
"Багато подібних картин з дитинства виробили в мені вічний імунітет проти наших ворогів. З радянським режимом і московитами не могло бути в мене ніякої спільної мови", – розповідав Степан Хмара.
Шлях дисидентства
У 1964 році він Львівський державний медичний інститут, отримав диплом за спеціальністю лікар-стоматолог. Цю професію він обрав, тому що вона вважалася “ідеологічно нейтральною”.
“Він рано збагнув, що вузівська наука така ж фальшива, як і шкільна: чесна людина неминуче законфліктує з окупаційною владою і це заведе її за ґрати”, – йдеться на сайті віртуального музею "Дисидентський рух в Україні".
Після декількох років роботи в місті Гірник Львівської області, Степан зацікавився дисидентським рухом, тому почав поширювати самвидав. У 1972 році він брав участь у випуску підпільного журналу “Український вісник” у якому публікували твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюби.
Сам він також друкувався в журналі під псевдонімом “Максим Сагайдак”, одною з найвідоміших його статей стала “Етноцид українців в СРСР”.
Вже за кілька років, в 1975-му його вперше спробували арештувати, але тоді справу закрили через відсутність доказів.
Його арештували у 1980 році та засудили до 7 років позбавлення волі і ще 5 років заслання за статтею “антирадянська агітація та пропаганда”. У карцері в’язниці на Уралі він провів 306 днів.
Проте, одразу вийшовши з в’язниці у 1987, він долучився до створення української Гельсінської групи, виступав за легалізацію української греко-католицької церкви та національного руху. Також став був одним із авторів Декларації про державний суверенітет України.
“Ми всі робили все, що могли і навіть більше. Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу Перемогу! Я так хотіла бачити його щасливе обличчя! Його прекрасне обличчя! Бо він був таким красивим навіть у свої 86. Його голубі очі вже не були такими чисто голубими, але все ж бездонними. Він так любив Україну і українців. Він рвав свою душу і серце за неї. І Україна підніметься з попелу, вона Воскресне! Я знаю…”, – написала у згадку про нього дружина Роксолана Хмара.
Після проголошення незалежності
Весною 1990 року Степана Хмару обрали депутатом Верховної Ради України, долучився до створення Української республіканської партії разом Левом Лук'яненком та Михайлом Горинем. Вже восени він стояв на Майдані у Києві та зі студентами підтримував Революцію на граніті.
“З усієї опозиційної когорти саме з Ільковичем ми найбільше протягом всього життя перетиналися на всіх опозиційних акціях. Бо він був нервом опозиції, чутливим і до болю гострим. Його слово було зброєю. Його позиція була зброєю. Його поведінка була зброєю. Степан Хмара-це наша зброя”, – згадував про нього колишній нардеп та голова Мистецького Об'єднання "Остання барикада" Олександр Доній.
Він розповів, що тоді Степан Хмара підтримав вимогу студентів – "Перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі". Тоді депутат зорганізував групу з 12 людей, й ті також голодували разом з мітингувальниками.
Степан Хмара тричі обирався народним депутатом. Зокрема, був у фракції “Батьківщина”, проте вийшов з неї через конфлікти з іншими депутатами. Сам називав себе “запеклий яструб” через свій радикалізм та принципи.
Як зазначає BBC News Україна, у часи депутатства і після роботи у парламенті він був проти відмови України від ядерного статусу і запекло критикував Леоніда Кравчука. також закликав вивести з України війська Чорноморського флоту.
У 2006 році президент Віктор Ющенко присвоїв Степану Хмарі звання Героя України із врученням Ордена Держави “за визначні особисті заслуги у боротьбі за відродження незалежності української державності, відданість ідеалам свободи і демократії”.
“Ми були знайомі з 2007. Степан Хмара був одним з перших активістів і патріотів, які увійшли до Громадської ради з реформування Служби безпеки України. Таку першу в історії держави інституцію започаткував на посаді голови служби, щоб з КДБ зробити справді українську Службу безпеки”, – написав про нього колишній голова СБУ Валентин Наливайченко.
Степан Хмара також був автором колонки Української правди з 2010 до 2014 року. З його поглядами на тогочасну політику можна ознайомитися тут.
Хмара закликав знищити будівлю Верховної ради в Криму, коли ту в 2014-му захоплювали “зелені чоловічки” російської армії. Разом з Міхеілом Саакашвілі брав участь в акціях протесту проти Петра Порошенка, звинувачуючи того в потуранні олігархам.
"Цю шпану, що прийшла до влади, їх всіх чекає трибунал! Це – перекотиполе, яких цікавлять тільки гроші", – заявляв він у грудні 2019 року після виборів, які переміг Зеленський.
2021 року Степан Хмара і його колишній колега Віктор Шишкін, разом з яким вони створили Конституцію України, специфічно привітали президента Зеленського із Днем Конституції. На урочисте засідання Верховної Ради вони прийшли у футболках з написом "Зе! Вбивця Конституції".
Як зазначило видання BBC News Україна, Степан Хмара казав, що він ніколи не бачив тієї України, про яку мріяв. І саме цим пояснював свою багаторічну опозиційність до влади.
"Ніколи людина не має замикатися на тому, що "якщо мені не доведеться бачити, то мені однаково". Ні, мені не однаково, буду з того світу дивитися", – запевняв Степан Хмара в одному із інтерв'ю у 2017 році, пише BBC.