Пошуки "ноланівського" Героя: навіщо Одіссею Пенелопа

Одіссей тут узагалі ні до чого. Не він головний герой. Усі його поневіряння і страждання – це лише демонстрація хибності обраного ним шляху. Мандрівка, що перетворилася на дорогу брехні, марнославства, смерті й крові. Уся його героїка, як правило, зводиться до подолання проблем, які він сам же й створив.

Звісно, йдеться про суперпеплум Крістофера Нолана "Одіссей", але не як про кінорецензію, а як про есей з неминучим зверненням безпосередньо до гомерівського оригіналу.

Одіссей – антагоніст, який приходить зі світу хаосу та руйнування, що протистоїть світові порядку й творення, світові, уособленням якого є Пенелопа. Язичницька притча з християнським змістом у голлівудській оболонці. Нолан нічого не вигадує, а Гомер нічого не приховує.

Погляньте самі. І в Нолана, і в Гомера Одіссей постає сукупністю негативних, а подекуди й відверто огидних рис.

Патологічний брехун. Ухилянт, схильний до зради. Холоднокровний убивця. Невірний чоловік. Воєначальник сумнівних якостей. Можна, звісно, сперечатися, але навряд чи навіть три тисячі років тому такий набір "чеснот" викликав захоплення.

Спробуйте знайти у фільмі чи в міфі беззаперечний приклад шляхетності або чесності Одіссея. Хіба що його відмову від безсмертя, яке пропонувала Каліпсо. Хоча є підозра, що найбільше Одіссея лякало не саме безсмертя, а перспектива провести цілу вічність разом із Каліпсо.

В епізоді, коли цар Агамемнон закликає вирушити в похід на Трою, нагадуючи про клятву, яку свого часу дав і сам Одіссей, той удає божевільного. Античний ухилянт, який подає поганий приклад власній родині та своїм підданим.

А в історії зі знищенням женихів Одіссей холоднокровно виводить на подвір'я дванадцять служниць, які, за його словами, "зрадили дім", і спокійно наказує повісити їх усіх на одному корабельному канаті. Вочевидь, задля економії.

Одіссей – це брехня. І батько брехні. Навіть повернувшись на Ітаку, він обманює власного батька, видаючи себе за чужоземця.

Що саме і навіщо він робив сім років на острові Каліпсо, прямуючи додому, ще за гомерівських часів ніхто не міг пояснити переконливо. При цьому Одіссей демонструє рідкісне лицемірство: вдень сидить на березі, плаче й сумує за Ітакою, а ночі покірно і, схоже, зовсім не без задоволення проводить у ліжку Каліпсо. Їхній спільний син є цілком промовистим свідченням цього.

Із дванадцяти кораблів і приблизно шести сотень воїнів, яких Одіссей повів із собою під Трою, додому не повернувся жоден. Що насправді сталося з його людьми, ми знаємо лише з розповіді самого Одіссея – інших свідчень не існує.

Можливо, частину воїнів пожер Циклоп. А можливо, Одіссей залишив їх на якомусь безлюдному острові, заощаджуючи воду й харчі. Можливо, його кораблі справді потопили велетні-людожери лестригони. А можливо, він сам кинув людей у "м'ясний штурм", що завершився трагедією й ганебною втечею. Звісно, Харибда, можливо, й існувала – хто тепер знає, що відбувалося три тисячі років тому? Але не можна виключати, що Одіссей був не лише невірним чоловіком, а й мореплавцем таких самих сумнівних якостей.

Єдине, в чому антична традиція не залишає місця для сумнівів, – це історія Троянського коня, авторство задуму й безпосередня участь Одіссея в якій ніким не заперечуються.

Втім, уже тоді ця "хитромудрість" сприймалася неоднозначно, майже як злочин проти релігійних і моральних засад: використати удаваний священний дар, облудні клятви та довіру троянців для того, щоб перетворити приношення богам на смертельну пастку.

Цей перелік "славетних подвигів" Одіссея можна було б продовжувати й далі. Але Нолан показує достатньо, щоб остаточно зішкребти з міфу героїчну позолоту, залишивши перед глядачем оголену сутність людського озвіріння – як на війні, так і після неї.

Та цьому темному світові Одіссея протиставлено інше начало.

Пенелопа – єдина точка моральної й духовної стійкості. Бо який сенс у царстві Аїда, якщо пеклом стає вся земля? Куди і навіщо Одіссею йти, якщо у його світі немає Пенелопи? І чим глибший морок огортає його шлях, тим яскравіше він відтіняє світло Ітаки.

При цьому Пенелопа з точки зору традиційного сприйняття – фігура вторинна й допоміжна, хоча насправді наріжна. І фільм Нолана саме про це.

Навпроти аморальності та брехливості Одіссея Пенелопа – носій непорушного морального імперативу.

Вона коханням не торгує, він же не проти й поторгуватися при нагоді. Прямо заявляє про це в сцені прощання з дружиною. У результаті вона двадцять років зберігала вірність, а щодо Одіссея та Каліпсо вся Еллада ще довго шепотілася.

Одіссей – це первісний хаос і виживання. Пенелопа – це здоровий глузд і розсудливість.

Вся мандрівка Одіссея від Трої до Ітаки всіяна смертями й насильством. І при цьому на шляху до своєї мети йому весь час заважає хтось потойбічний: то бурі Зевса, то гнів Посейдона, то ліжко коханки.

Пенелопа в цей час двадцять років самотужки вирішує безліч земних завдань: утримання влади, ведення господарства, запобігання громадянській війні, збереження життя сина, недопущення силового захоплення її та трону, дотримання норм пристойності та традицій. І до всього цього у самому вирі цього пекла вона не має права дати бодай найменший привід засумніватися у своїй доброчесності.

Чотири роки, день у день, вона самотужки протистоїть ста вісьмом п'яним женихам, які дедалі більше втрачають людську подобу. І все ж не дозволяє їм розорити дім і знищити домашнє вогнище. Вона керується холодним розрахунком, зберігає самовладання й постійно балансує на лезі ножа.

Зауважмо: протягом усієї "Одіссеї" Пенелопа жодного разу не звертається по допомогу до всіляких віщунів чи пророків. Натомість її чоловік не здатен зробити й кроку без поради ахейського аналога ворожки Вероніки Феншуй.

То кого за таких обставин слід називати хитромудрим, а кого – мудрим? Хто уособлює тваринний інстинкт і первісне начало, а хто – розумний світоустрій і порядок?

Шлях Одіссея – це звіряче блукання дикими стежками у прагненні вижити. І єдиний шанс повернути собі людяність – це Пенелопа, яка чекає на нього на морському березі: втомлена, але не зламана й нездоланна у своєму коханні.

Андрій Демартіно, історик, публіцист, політтехнолог, спеціально для УП.Культура.

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.