Бабак, розхристана Херсонщина й банкрутство регіональної журналістики: Рецензія на фільм "Редакція" Романа Бондарчука

В український прокат вийшов фільм "Редакція" Романа Бондарчука – режисера й артдиректора кінофестивалю Docudays.

Ця стрічка продовжує кінематографічну обсесію Бондарчуком його рідної Херсонщини. Тут режисер заходить на територію трагікомедії, в якій сюрреалізм керує наративом. Це історія про одного небайдужого журналіста, який щиро прагне покращити якість регіональної преси та громадську мораль.

В цьому фільмі можна побачити бабака, намальованого в комп'ютерній графіці, політиків, які танцюють для відео в соцмережах, фантастичні сцени, що тяжіють до фолк-горрору. І насолодитись краєвидами херсонських степів, ще не поруйнованих окупантами – "Редакцію" знімали напередодні російського вторгнення.

Кінокритикиня Соня Вселюбська аналізує творчий підхід Романа Бондарчука та розмірковує, як повномасштабна війна бере гору над виробництвом українських фільмів.

Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!

Перед тим, як взятися за ігрове кіно, Роман Бондарчук видав чимало документального. Серед його здобутків такі гіти, як "Українські шерифи" та "Євромайдан. Чорновий монтаж". Споглядальна манера зйомки стала основою художньої кіномови цього режисера.

Попередній ігровий фільм Бондарчука "Вулкан" оповідав про іноземця Лукаса, перекладача ОБСЄ, який загубився в південноукраїнському Бериславі. І тягучий містицизм українського степу біля великої ріки, підсилений екзотичними уламками радянщини зрештою засмоктує Лукаса. Глядачу було легко і самому віддатись на поталу цього південного містицизму, який сконструйований на екрані з документальною точністю.

Рідна режисерові Херсонщина є кінематографічною утопією, в якій він не лише висловлює безумовну любов до своєї рідної землі, а й дозволяє міфологізувати регіон задля творчих й політичних висловлювань.

Створювати фільм із себе, надихаючись територіальним походженням чи історіями родини – це (майже) завжди робоча режисерська схема. Так само вчинив Бондарчук з новим фільмом "Редакція". Тато працював у місцевій газеті, а юний Роман проводив позашкільний час у його кабінеті, роздивляючись газети та спостерігаючи за життям газетярів.

"Редакція" розповідає про юнака Юру, який працює в краєзнавчому музеї. Він випадково стає свідком підпалення лісу. Вражений жорстокістю паліїв, він ставить собі за мету донести людям правду та влаштовується в місцеву газету "Пектораль".

Утім, у редакції зайняті зовсім іншим – виборами. Журналісти безпосередньо залучені до кампанії одного з кандидатів у мери. Сам кандидат перебуває в комі. І поки Юра намагається прорватися крізь брехню й лицемірство, період виборів буквально трансформує регіон у сюрреалістичний всесвіт.

У своїх численних інтерв'ю режисер підкреслював, що ідея "Редакції" була здебільшого стимульована його розумінням стагнації регіональної преси. Причому не просто в Херсонщині, а в усій Україні. Щоб прокомунікувати цю проблему, Бондарчук і створив цю історію.

Сфабрикований у "Редакції" всесвіт є колективним образом, метафорою на застиглу медійну систему й того, як її злука з політикою гальмує розвиток великих громад. Саме тому режисер навмисно приховав у кадрі все, що могло б вказати на конкретний час і місце подій.

Бондарчук впізнаваний своєю мізансценою, що, власне, надає його фільмам статус авторських. Його відомі кадри складаються з трьох елементів: широкий план, щільність кадру та глибокий фокус. Ця сукупність технічних прийомів зазвичай надає глядачу можливість роздивитись події на першому та дальньому планах, що створює ефект мальовничої рухомої картини.

Втім, такий підхід приносить стрічці небезпечний ризик перенавантажити мізансцену символізмом, що в народі називається "в лоб". Наприклад, коли герой Юра стоїть у розваленому кабінеті біля вікна, на задньому плані складно не помітити дим від лісової пожежі. А на одному з будинків розвивається український прапор, що додатково розтлумачує (для тих, хто не зрозумів) політичну напругу, яка посилюється буквально "за вікном".

Цю ж прямолінійність можна розчути в репліках героїв, які не раз натякатимуть один одному про швидку ескалацію війни. Бондарчук називає свій фільм "машиною часу", яка засобом метафоричного збирального образу мала передбачити майбутнє. Натомість "Редакція", за незалежними від неї умовами, стала заручником своєї ідеї. В кайданках конкретного часу вона ділиться на все, що було "до" вторгнення та "після".

"Редакція" – це, мабуть, останній з ігрових фільмів у календарному прокаті, первісний сенс якого було сформовано повномасштабним вторгненням, що припало на етап завершення зйомок чи постпродакшен.

Передбачаючи нові рівні чутливості глядача до критики, режисери ухвалюють радикальні сценарні рішення, щоб адаптувати наратив під актуальні умови. Такою є жорстокість ігрового кіновиробництва, яке й без війни може затягуватись на роки. Тому гострота сатири була вимушена дещо пом'якшитись з приходом вторгнення, яке взяло гору над сенсом фільму.

"Редакція" радше є сміливою спробою осмислення минулої системи, аніж релевантним коментарем на сучасну. Власне, після початку вторгнення режисер навіть був змушений переписати епілог фільму, що трансформує весь його сенс. Водночас ця сцена настільки сира й абсурдна, що стає чи не головною причиною подивитись цю кінокартину.

"Редакція" неймовірно кмітливо підійшла до кастингу. Історія, що відірвана від конкретного часу і простору, виконується реальними журналістами. Роль Юри виконує херсонський журналіст Дмитро Багненко, який багато своїх зусиль спрямовував на активізм проти підпалення лісів. Серед інших тут грає одіозний журналіст Сергій Іванов, який у фільмі постійно сперечається з персонажкою режисерки Жанни Озірної, яка і в реальності, й у фільмі відстоює фемінітиви та гендерні права.

Реальні медіаперсонажі, що грають фактично самі себе, створюють додаткову лінію картини. В певний момент реальні люди та їхні роздуми про їхні ж метаморфози після вторгнення стають цікавішими, ніж герої стрічки. Що зрештою робить її тільки кращою.

Що ж до анонсованого степового бабака, він виявився настільки рідкісною твариною, що його довелось створювати штучно. На відміну від його людського втілення – головного героя Юри, з його відчайдушним прагненням зберегти природу й зробити революцію в журналістиці. Про це історія самого актора – журналіста Дмитра Багненка, який після років регіонального активізму став до лав ЗСУ. І нині головна загроза для нього – це окупанти.