"Творити, щоб не з'їхати з глузду". Прем’єра українського балету "Драконячі пісні" у харківській Схід Опері

25 і 26 жовтня у Харківській опері відбулися прем'єрні покази балету-притчі "Драконячі пісні". Проєкт має особливу вагу для театру, адже створений командою українців у нових воєнних умовах. Постановка вельми унікальна у масштабах всієї України і пропонує новий погляд на балетне мистецтво.

Музична оглядачка Наталка Писанка побачила та почула "Драконячі пісні" і побувала за лаштунками театру.

Стежте за поступом української культури в Telegram i WhatsApp!

Другий день поспіль зала Харківського оперного (або ж Схід Опера) заповнена: на поки єдиній у місті сцені-укритті – прем'єра балету "Драконячі пісні" на музику українського композитора Максима Коломійця. Раніше Максим отримав замовлення на написання опери від нью-йоркської Metropoliten Opera.

На афішах зазначено "16+", організатори анонсують еротичні сцени і обіцяють, що це буде щось нечуване не лише для Харкова, а й для всієї України.

Постановка і справді вражає: упродовж години ти ніби перебуваєш в іншому Всесвіті, де панують міфічні Дракони. Одні з них зірвали маски і прозріли, іншим було зручно залишатися незрячими. Під космічну музику Максима Коломійця вибудовувалася пластична історія кохання, зради, відносин із соціумом, пошуків свого шляху… Усі ті вічні проблеми, які завжди є і в мирні, і у воєнні часи.

Все ж кохання в історії про Драконів перемогло. Відеоінсталяція створювала відчуття неземної реальності, водночас артисти танцювали на сцені з розсипаним ґрунтом, який нагадував про земне. Несподіваний чорний сніг і так само несподіваний дощ у фіналі балету діяли як символ очищення.

Балет на електронну музику на сцені українського театру – явище справді непересічне. Мало які театри в Україні ідуть на експерименти з сучасною хореографією. Натомість, Схід Опера не зупиняє експерименти впритул до кордону із ворогом і під постійними атаками.

Після вистави творча група – режисерка Жанна Чепела, балетмейстерка Антоніна Радієвська і художник з костюмів Костянтин Пономарьов – емоційно обговорюють подію.

"Артисти такі молодці, ні слова не сказали, що вони нічого не бачать у цих костюмах або їм щось незручно", – розказує Антоніна Костянтину.

"Все просто! Як казала моя улюблена дизайнерка Донна Каран: ми повинні зробити красиве зручним, а зручне – красивим", – сміється Костянтин.

"Я так переживала за освітлення, просто дивилася на спину освітлювача і подумки казала: вимкни цю лампочку, вимкни! – І він все зробив правильно!" – згадує Жанна.

"А я побачила, що вони трохи нерівно танцюють, пішла за сцену, трохи постояла там. І вони вирівнялися!" – підхоплює Антоніна.

"Знаєте, якби не було цього творчого процесу, ми б, напевне, поїхали дахом", – ділиться своїми роздумами Жанна.

Історія створення балету-притчі теж схожа на казку. Режисерка Жанна Чепела почула новий альбом електронної музики "Драконячі пісні" Максима Коломійця.

Композитор працював над альбомом три роки і з полегшенням "видихнув", оприлюднивши його. Але історія тільки починалася. Згодом режисерка і композитор ще раз прослуховували музику і вибудовували під неї драматургію балету. Так у тандемі з Антоніною Радієвською і Костянтином Пономарьовим народився балет-притча. Одна з амбітних ідей директора-художнього керівника Схід Опери Ігоря Тулузова – презентувати балет у Європі, але спершу організувати тур містами України.

Новаторська постановка є продовженням діяльності театру ще до повномасштабного вторгнення. Тут можна згадати сучасне трактування на великій сцені Схід Опери "Орфея у пеклі" Жака Оффенбаха – з карколомними трюками і блискучим українським перекладом лібрето.

Проте навіть зараз, в умовах повномасштабної війни, оперний театр прифронтового міста вміє дивувати і навіть випереджати оперні театри інших українських міст. Хоча дається це нелегкими зусиллями, адже лише цього року театру вдалося відновити діяльність трупи, яка до того базувалася і виступала в Європі. Не обійшлося без кадрових втрат. Але Схід Опера і тут знайшла вихід: запросила до роботи студентів Харківського університету мистецтв. Це сталося завдяки тому, що вдалося облаштувати безпечний майданчик для виступів і отримати дозвіл на проведення заходів від військової адміністрації.

Вистави з довоєнного репертуару доводиться фактично ставити по новій з урахуванням розміру сцени. А майданчик перед узвишшям сцени тепер слугує імпровізованою оркестровою ямою.

Звісно, не всі вистави можливо відновити. В одному з коридорів оперного видніється бутафорний годинниковий механізм. Це декорації до грандіозної постановки "Попелюшки" Жуля Массне. Прем'єра цієї опери (і не лише для Харкова, але й для України) відбулася у лютому 2022-го. Досі цієї вистави немає в репертуарі жодного українського театру.

Будівля оперного – дитя конструктивізму: зовні похмура, зсередини схожа на химерний лабіринт. А на даху театру, як на долоні, видно центральну частину Харкова.

З одного боку – красиве місто в осінніх барвах, з іншого видно будівлі, що постраждали від прильотів. Просто на очах ведуться ремонтні роботи. Оперний теж був жертвою російських атак: хоча на даху все акуратно, але подеколи бачиш залишки розбитого скла чи залатані панельними вставками вибиті вікна. Тут і досі лежить шматок ракети (на щастя, не бойова частина), яку відомий харківський художник Гамлет Зіньковський перетворив на арт-об’єкт "Олівець страшної реальності".

Сцена-укриття Схід Опери поки єдиний безпечний простір у Харкові, будь-які важливі культурні заходи відбуваються саме тут. А для того, щоб до Харкова приїжджали інші колективи з різних куточків України, під егідою Мінкульту розробили проєкт "Мистецька фортеця". Відкривав проєкт київський театр Франка виставою "Музи не мовчать", активною учасницею також є Національна філармонія України.

Наступного року, коли театр святкуватиме своє сторіччя, заплановані ще дві грандіозні прем'єри: опери-кабаре "ТГШ: подорож у часі" на музику Золтана Алмаші і опери "Енеїда" Миколи Лисенка.