Що читати, коли не читається: 8 українських книжок на будь-який смак

У нашій бібліотеці є місце для всього: для трагедій, які вибивають ґрунт з-під ніг, і для комедій, після яких хочеться комусь подзвонити й переказати найсмішніше. Для трилерів, що не відпускають до останньої сторінки, і для любовних романів, які не соромно любити.

Книжка, яку рекомендують усім і кожному. Навіть якщо ви з українською класикою на "ви" – здається, саме цей роман має універсального читача.

Дія відбувається в Києві 1927 року, у часи НЕПу та українізації. Марта Висоцька, 22 роки, працює діловодкою і живе монотонним життям. Між рутинними справами у її житті зʼявляються кілька чоловіків: закоханий у неї Льова Роттер, інженер Дмитро Стайничний, і Марта опиняється між ними, між обов'язком і бажанням, розумом і почуттям.

Ще один глибокий, але дуже ритмічно вивірений твір, який читається на одному подиху.

Це остання повість письменниці, написана 1913 року. У тексті оповідається про піаністку Аглаю-Феліцітас, дівчину з промовистим ім'ям (Феліцітас означає "щаслива"), яка попри всі перепони закінчує консерваторію у Відні, бо музику вона не готова проміняти навіть на особисте щастя. Критик Микола Євшан свого часу назвав цю повість історією про "буйну жіночу душу". Прототипом Аглаї стала піаністка й композиторка Наталія Пігуляк, з якою Кобилянська дружила й жила по сусідству.

Ольга Кобилянська – письменниця, одна з перших в українській літературі, хто відкрито писав про право жінки на освіту, працю й незалежність. Хоч за життя її критикували, сьогодні "За ситуаціями" читається як напрочуд точна психологічна проза.

Книга, на момент свого виходу, стала першим українським медичним трилером.  Северин, патологоанатом, якому не пощастило ні на роботі, ні в особистому житті, як він вважає. Опинившись практично на дні, він хапається за можливість підзаробити, а для цього йому потрібно забирати в уже мертвих людей "дрібнички", які їм самим уже не потрібні. Це книга про етичні дилеми, з якими стикається герой, і про питання – як далеко можна зайти й чи існує шлях назад із "темної сторони".

Андрій Сем'янків, більше відомий як лікар і популяризатор доказової медицини MED Goblin. Ідея роману виникла ще 2015-2016 року, коли справи в державній медицині йшли особливо скрутно, і більшість історій у книжці засновані на реальності. "Танці з кістками" стала дебютною художньою книгою Семʼянківа, втім була визнана критиками й отримала премію "Книга року ВВС" за 2022 рік.

Душевне фентезі української авторки про вигаданий світ, натхненний епохою раннього модерну.

Канре – звичайна служка без надзвичайних умінь, Жаррак – спадкоємець одного з наймогутніших родів чаротворців. Їхня зустріч випадкова, але саме на тлі смертельної хвороби, що шириться країною, загрози війни з півдня й змов на півночі їхні долі переплітаються. У певний момент між нерівними за статусом Канре і Жарраком спалахує кохання, яке ніхто не підтримує. Історія хоч і подається як підліткове фентезі, є дуже захопливою і залишає по собі післясмак саме завдяки тому, як у жорстокому світі вимірюється ціна людяності.

Авторка – Наталія Матолінець, письменниця, поетка і співзасновниця літературного об'єднання "Фантастичні talk(s)". У її книжках багато уваги приділяється ритму й атмосфері, тож читання обіцяє затягнути до себе надовго.

Абсолютний фаворит комфортного читання – як і всі наступні художні твори Кузнєцової.

Сестри Соломія (та сама Мієчка) й Лілічка приїжджають на літо в будинок свого дитинства, до бабусі Теодори. Мієчка щойно заручилася, але не впевнена у своєму рішенні і, здається, кохає іншого чоловіка. Лілічка – вже в третьому шлюбі, з двома синами, і планує переїзд до Австралії, не поспішаючи з цим. Обидві хочуть відтермінувати момент, коли доведеться ухвалювати складні рішення, і просто поставити життя на паузу – серед старого саду й обплетених стін дому, де на них ніхто нічого не запитує. Це реалістичний роман із елементами магічного реалізму, дебютна художня книга авторки, і при цьому зовсім не ностальгійна проза про минуле.  Героїні живуть у сучасності, мають буденні проблеми й проживають наслідки власних рішень.

Автобіографічна фронтова проза про те, що робить із людиною військова форма, і що неможливо зняти разом із нею. Людина одягає її, щоб вижити, боїться цього до нестями, але й хоче захистити своїх рідних.

Водночас військовий втрачає частину себе і ця нова роль витісняє попередню ідентичність, поки зупинити цей процес неможливо. Чех зосереджується не на зовнішніх подіях фронту, а на внутрішній трансформації особистості: самотності, страху, розпачі й пошуку опори. 

Артем Чех служив у Збройних силах України ще у 2015-2016 роках, а з початком повномасштабного вторгнення повернувся в армію знову. Він автор понад десяти художніх книжок, серед яких "Точка нуль", "Район Д" і "Хто ти такий?". "Гра в перевдягання" продовжує цю лінію чесної й емоційної чоловічої прози про війну.

"50 хвилин трави" – про Євку, 19-річну дівчину з легковажним, на перший погляд, характером, і її роман з хлопцем тримається на відстані і відправлених йому листах. Вона то в Карпатах у наметі, то раптом пише йому з "іншої країни", що вони одружаться в паризькій церкві святого Етьєна, а він тим часом вважає, що покинутий. "Фройд би плакав" ще розкиданіша географічно – Париж, Франкфурт, Джокджакарта, Бангкок, Київ, Делі, Катманду: героїня на ім'я Марла встигає завести шведського коханця зі шляхетною місією рятувати світ і російського – з купою власних проблем, покрутитися в світі шоубізнесу і побувати в буддистських храмах, а між цим – купа коротких притч і анекдотів, то смішних, то сумних.

Обидві повісті – ранні тексті Карпи, які називали провокативними і навіть революційними в момент їхньої публікації. Це той фірмовий гострий, безкомпромісний стиль, з яким письменниця асоціюється й досі – з живою ненормативною лексикою і повною відсутністю бажання подобатися читачеві.

Ірена Карпа – письменниця й музикантка, одна з перших авторок покоління двотисячних, яка почала писати відверто про тіло, секс і жіночий досвід. 

Легке гумористичне міське фентезі про трьох подруг-чаклунок – Марину, Орисю та Ельзу, – які ведуть цілком звичайне життя в Києві 2008 року. Марина послуговується побутовою магією у практичний спосіб, в Орисі сила більш нестримна, а Ельза – тиха й спокійна душа компанії. Магія тут зображена не через феєрверки й епічні битви, а завдяки управлянням з щоденними клопотами. Марина водночас допомагає сусідці з весіллям, готує зілля, рятує історичну пам'ятку на Київщині і при цьому вперше в житті стикається з питаннями власної (а)сексуальності – жоден хлопець досі не запалював у ній того, чого, за уявленнями, мав би запалювати. Є тут і відьомське сестринство, і самопізнання, а ще ностальгія за студентськими роками, поп-культурні відсилання й фамільяр на ім'я Людовік.