Як молодим авторам взаємодіяти з видавцями

Головна редакторка і співзасновниця "Видавництва Старого Лева" Мар’яна Савка прочитала лекцію "Перспективний автор шукає ідеального видавця: дорожня карта ефективної взаємодії". Це відбулось на фестивалі-воркшопі для молодих авторів "Прописи". Фестиваль організований Українським ПЕН за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні, відбувся в Івано-Франківську 6 – 10 березня.

Вибір між професійністю і аматорством

Якщо ти як автор став цікавим сам собі, в якийсь момент тобі захочеться, щоб про це дізналися. Бути цікавим собі, мені здається, є ключовим у всіх сферах, а особливо у письменництві.

Автор має бути першим своїм читачем, який, прочитавши свій твір, розплачеться, розсміється, закричить від захвату, заніміє, і взагалі переживе неймовірну палітру емоцій. Бо якщо тебе як автора не проймає те, що пишеш, це не цілком чесно з собою. Автор також має бути введеним в контекст літератури і розуміти, що інші пишуть в цей момент.

Ми завжди робимо якийсь вибір. Ви вибираєте, чи бути вам професіоналом чи письменником-аматором. Між аматорством і професійністю є невеличка кладочка – ваше ставлення до цих речей. Ви вибираєте, чи бути зануреним в літературний процес. Чи маєте ви ресурс, щоб відкинути все другорядне і займатися виключно літературою? Чи вам, на жаль, бракує допомоги чи фінансової підтримки, і ви змушені постійно займатися іншими речами? І тоді ви розпорушуєте свій час на те, щоб утримувати себе і викроювати маленькі шматочки часу, щоб створювати літературу.

Довгий час в Україні була така думка, що письменник не може на себе заробити, бо в нас не достатні заробітки в літпроцесі від продажів, від роялті. То виходить, що ми будемо більшість свого часу займатися, в кращому разі, перекладом, чи писати колонки, викладати, працювати на когось піарником, і 10% – або інколи навіть 3% свого часу – писати. Якщо ми з цим погодилися, то так воно, напевно, в нашому житті і буде. Ви будете письменником на 3% часу і раз на рік зможете щось створити, але цього, ймовірно, буде недостатньо.

Професійні письменники – це ті, котрі вирішили спіймати велику рибу. Ті, хто поставили на карту дуже велику ставку. І зменшили свій час і простір, свою зайнятість і свій дохід так, щоб писати.

Це не може статися в один момент. Це не можна, мабуть, зробити в дуже молодому віці, тому що ще не достатньо досвіду. Як на мене, письменник, особливо прозаїк, реально мусить отримати досвід, коли він живе, працює, має енну кількість робіт, спілкується, має стосунки, належить до якогось середовища, потрапляє в складні обставини, йде на війну, бере участь у рятувальних операціях – що завгодно. Цей досвід потім може повернутися в літературу і людина буде реально мати про що писати. Просто начитки інших книжок замало, щоб створювати те своє важливе. Фантазія, хист, талант, працездатність - також не менш важливі. Але досвід – король історії. Для мене це пояснення, чому довгий час я не писала прози. Мені не було з чого її писати.

Зараз час, коли багато драматичного досвіду, і треба його, проживаючи, не втратити. Молоді письменники мають унікальну нагоду прописувати цей складний період війни. Не відкладайте це на страшно далекий час, ви просто про це забудете. Робіть це зараз. Це можуть бути щоденники, короткі оповідання, вірші, але відрефлексовуйте цей час.

Баланс між критичним мисленням і здоровим авантюризмом

Всі рішення правильні. Коли вам здається, що у вас була якась фатальна помилка – це просто один крок на шляху. Насправді, що більше цих кроків, тим краще. Кожна криза робить нас сильнішими та пластичнішими, і тільки падаючи, розуміємо, наскільки наші коліна крихкі і в який спосіб краще піднятися.

Не бійтеся, коли видавець вам каже… нічого не каже. Переважно видавець “випадає на мороз”, не відповідає на ваші розпачливі листи, це класична поведінка. Адже видавці – насамперед люди, і в них також є ліміт комунікаційних можливостей, вони мають дуже багато інформації і завдань. В процесі відписування на 65 листів ваш лист міг просто загубитися.

Буває так, що молоді письменники хочуть одразу потрапити в круте видавництво. Не факт, що це насправді для них найкраще. Скажімо, у вас як у видавця переповнений портфель, і тут приходить молодий автор і каже: “Я дуже хочу, щоб ви видали мій твір”. Видавець може забувати, автор буде про себе нагадувати, і в якийсь момент видавець, можливо, погодиться. Але він може і не згадати, бо мало про вас знає, бо ви не є для нього тою крупною рибою.

В цей момент, можливо, є трохи менший видавець, але не повернений на тому, щоб піймати в свої сіті тільки крупняк. Можливо, ви будете класно разом розвиватися. Можливо, цей видавець пропонує відразу якісь інструменти розкрутки книжки чи малює перспективу виходу на іноземний ринок.

Є автори, які приходять до видавців зі своїми коштами чи грантами. Був час, коли мене “бомбили” питанням: “Чому ви не хочете мене видати, у мене є гроші”. І ти пояснюєш, що не робиш такого вибору, бо вкладаєш в автора, чекаєш віддачі і сподіваєшся, що ця книжка буде успішною.

Видавець хоче автора, в якому бачить перспективу успішного автора. Уявіть собі, що коли він знайомиться з новим автором, то намагається зрозуміти: а що буде через рік, а через п’ять? Куди цього автора понесе? Я буду його розкручувати, вкладати в промоцію, а потім він скаже: “Та ні, я пішов в ІТ”.

Успіх полягає в балансі між критичним мисленням і здоровим авантюризмом. Важливо намагатися чесно і критично себе оцінити, і якщо після цієї оцінки ви самі собі сподобаєтеся, тоді можна говорити з кимось іншим. Показати свій твір комусь іншому – умовно кажучи, схопити за руку Юрія Андруховича чи Юрка Іздрика.

Спочатку я читала рукописи. Фактично більшість мого часу було віддано на це. І так складалося, що з цих рукописів майже нічого неможливо було видавати. Як у молодого видавництва – скажімо, до 7-10-ти років (Видавництву Старого Лева – 23 роки – ред.) – в тебе обмежені можливості в тому, що і скільки видавати, але ти чомусь вирішуєш, що треба все прочитати, раптом там буде щось супер успішне. Але в якийсь момент ти розумієш, що в тебе вже просто не залишається часу на життя.

Чому важливо знайти “свого видавця” і видавати книжку вчасно

Книжковий бізнес – дуже складний і багатокомпонентний. Він потребує ресурсу, стратегії, щоденної, божевільної часом праці.

Буває так, що ви потрапили не до того видавця. Який – за умови, що у вас класний текст – не доніс його до аудиторії, прикопав його. Це буває через відсутність ресурсу – замалий колектив, щоб розкручувати вас як автора, або ж в нього не було на це фінансів чи особливого бажання. І через це ваш перший досвід був невтішним. Можна сказати: я розчарувався, нічого не вийшло. Але насправді це означає, що можна написати багато нових книжок, при цьому мати ще одну готову, і далі шукати свого класного видавця. Коли закінчиться термін контракту, можна забрати той ідеальний твір від видавця і зробити його друге втілення.

Ви маєте відчути, чи відгукується вам видавець за цінностями. Мусите зрозуміти, наскільки він відповідає вашим внутрішнім запитам.

Буває так, що текст з'являється невчасно. Запізно або зашвидко. Відчути час, коли має з’явитися книжка, це свого роду інтуїтивний маркетинг. Треба дуже добре відчувати, що потрібно зараз на ринку, що буде затребувано, що отримає свого читача.

Якщо ви зарано “вистрілите” своїм текстом, він може провалитися інформаційно, тому що суспільство зараз до цього не готове. Можете навпаки затягнути видання - і всі скажуть, що це вже читали, це щось вторинне, нам не до того.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, певна література перестала бути актуальною: вона вже не смішить, не розважає, не доносить якісь сенси. Кожен письменник, як і кожен видавець, має чесно з собою говорити і відмовлятися від видання цієї книжки, якщо зараз не той момент. Це насправді сильне рішення і треба розуміти, наскільки воно виправдане – чи ми не спускаємо в унітаз якісь важливі тексти. Цей текст можна просто притримати. Бо книжки, які виходять не у свій час, насправді завдають збитків.

Як народжується бестселер?

Буває так, що письменник хоче, щоб його текст вийшов через місяць. Але це неможливо. Чим більше видавництво, тим воно повільніше. Так у цілому світі. В британських видавництвах вихід бестселера – це дуже виважений, обдуманий процес.

У нас був досвід з видавцями, коли нам продають права на переклад бестселера, який ще не вийшов, але права уже продані у 30 країн. Щоб цей бестселер вистрелив, обов'язково мусить бути підігрівання в інформаційному просторі. І коли видавці досягають піку зацікавленості публіки, яка очікує цю книжку, вона “вистрілює”, і всі отримують те задоволення, яке очікують. Або розчаровуються – таке теж може бути. Але, якщо вони зроблять фальстарт, то програють в тиражах та у впливі цієї книжки на суспільство.

Зверніть увагу, що в нас в суспільстві всі страшенно нетерплячі. Це не дає нам доотримати якоїсь ваги і загальної вигоди.

Часто буває у видавців — коли вони невеликі, не мають достатньо ресурсу —, що вони купують бестселер, обігнавши більшого видавця, видають його і зникають з ринку. Тому що не втрималися. Вони тим самим “закопують” цю книжку: вона не йде далі в суспільство, вона вийшла маленьким тиражем. В них може не бути ресурсу продовжувати додруки.

Я думаю, що в певний момент розвитку нашого ринку ми дійдемо до того, що великі видавці будуть модерувати простір малих видавців і давати їм певні платформи чи приєднувати їх, щоб вони отримали більше ресурсу і щоб, фактично, розширювати цю структуру. У світі часто є не просто видавництво, а ціла мережа — видавництва в різних країнах, але це одна структура, яка добре функціонує, бо має значно більший фінансовий, адміністративний і промоційний потенціал.

За час з 2000-го до 2024-го року я переживала дуже складні, кризові ситуації, коли у тебе як у маленького видавця бракує оборотів, немає ресурсу, немає команди. Звичайно, що автор, який вибирає свого видавця, мав би на це зважати. Мусить працювати цей баланс, хто кого розкручує: автор видавця чи видавець автора? Часто буває, що автор репутаційно більший, ніж видавець.

Допомогти видавцеві себе розкрутити

Коли автор з'явився на книжковому ринку, важливо, щоб він не провалився інформаційно. Він мусить мати внутрішній ресурс для того, щоб допомогти видавцеві його розкрутити.

Класно, коли автор відкрита людина, коли він малює собі сам власну стратегію. Стратегувати – дуже класна штука. Це треба робити постійно, не тільки зі своєю професією чи книжкою. Стратегувати треба зі своїм життям, стосунками, бо ти мусиш розуміти, куди розвиваєшся і чого прагнеш.

Буває так, що автор каже видавцеві, що це не його справа – займатися розкруткою своєї книжки. Видавець тоді розуміє, чи потрібно йому з цим автором мати справу. Це буває дуже важко, коли ти маєш надії на автора, а він каже, що пішов працював на серйозний пост і не має на це часу. Мовляв, ви ж маєте книжку – робіть щось з нею. Так не працює.

Якщо автор хоче ефективної роботи, то він знайде спосіб звернути на себе увагу. Коли ти вже щось написав, то точно мусиш апробувати цей текст

в своєму близькому колі. Потім трошки розширити це коло. Тоді знайти якусь спільноту. Знайти своє середовище, яке буде казати “Оленка класно пише. Зверніть на неї увагу, бо Оленка класно пише”. Не недооцінюйте Фейсбук. Переважно там тусують “олди”, а вони все ще приймають ключові рішення.

На українському ринку найуспішнішим автором є Ілларіон Павлюк. Він сказав, що покинув свою продюсерську компанію, тому що 100% в першу чергу хоче бути письменником. Це автор, який стратегує, який намалював собі своє майбутнє, і це дуже круто.

Третя книжка Іларіона Павлюка “Я бачу, вас цікавить пітьма” – це вже майже 90 тисяч примірників. 90 тисяч примірників для українського ринку, українського автора, не британця – це дуже круто. Це для мене було абсолютним підтвердженням того, що коли людина собі поставила мету, у неї є великі шанси її досягнути. Спрацювало і те, що це неймовірна історія людини, історія Павлюка як військового, його бойового досвіду в серйозних військових операціях, але це водночас історія людини - інтелектуала, сімʼянина.

Потреба посидючості і концентрації

Свого часу я зробила вибір на користь видавця. Не знала, як можна жити з літератури. Я забрала в себе дуже багато часу і можливостей створювати тексти. Так, я щось створила, ось вже виходить 25 книжка, але це переважно вірші. Це короткий жанр.

Якщо ви хочете писати романи, есеїстику, наукову літературу – це вимагає великої концентрації і часу. Уявіть собі, яка має бути посидючість в наш час, щоб написати великий твір. Ми катастрофічно втрачаємо увагу через те, що користуємося неймовірною кількістю ґаджетів, хочемо отримати інформацію з 50 джерел одночасно. А література вимагає очищення цієї матриці всередині голови і просто концентрації на своїх думках.

Мені це складно – людині з аналогового часу. Я вже давно перейшла на цифру, і розумію, наскільки з плюсами багато мінусів, наскільки багато відволікання, як складно концентруватися навіть на читанні довгих текстів, не тільки на писанні. Але мусимо дати собі раду. Бо тільки такі великі тексти нас врівноважують і дають можливість широко мислити і класно стратегувати.

Закликаю вас до власних практик, коли ви відключаєтесь від всіх девайсів – чи відʼєднуєте комп’ютер від інтернету, – щоб просто працювати з текстом.

Я вірю в те, що зараз створюється література, важлива для цілого суспільства – і не тільки українського. Ми творимо нові сенси, і вони мають бути почутими. Для видавців зараз значно краща ситуація, ніж була до війни. Подивіться, як багато з'явилося нових гравців.

Наш книжковий ринок розвивається дуже потужно, і ми все більше інтегруємося у світовий книжковий ринок. Минулого року Видавництво Старого Лева стало найкращим видавництвом Європи на Болонському книжковому ярмарку. А це є свідченням того, що видавці з цілого світу, які голосували, про нас принаймні чули. Чуючи про нас, вони будуть звертати увагу на наших авторів. Ми ж мусимо не просто пропонувати наших авторів і те, що вони вже мали 150 разів, тільки тепер українською, а пропонувати нові сенси. Тільки те, що є для них цікавим, новим і свіжим буде мати практичну реалізацію.

Записала Орися Грудка

Мар'яна Савка, письменниця, видавчиня, членкиня Українського ПЕН.

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.