Кінець епохи хижаків. Як рух #MeToo назавжди переписав правила гри в Голлівуді

20 років тому в інтернеті вперше, як сигнал SOS, пролунав заклик Me Too. Спочатку спрямований до жертв насильства з бідніших "кольорових" районів Америки, згодом він перетворився на символ очищення шоу-бізнесу — насамперед Голлівуду, що став Новим Вавилоном, побудованим на сексі, брехні та об'єктивації жіночого тіла. УП.Культура розібралася, наскільки це вдалося.

Справжня історія руху #MeToo

20 років тому американська правозахисниця Тарана Берк запустила кампанію Me Too у соціальній мережі MySpace. Афроамериканка з Бронкса, ще з кінця 1980-х років вона працювала волонтеркою з темношкірими дівчатками та молодими жінками з бідних та маргіналізованих районів, які пережили сексуальне насильство. "Я теж" була формулою, що дозволяла переступити через страх, сором та упередження, аби отримати психологічну допомогу.

У 2006 році MySpace був головним інтернет-майданчиком для молоді, що дозволило Берк дотягнутися до всіх, кому була потрібна підтримка. Соцмережа дозволила сформувати безпечне цифрове середовище, де можна проговорити власну історію.

Через 9 років американське суспільство сколихнула серія гучних звинувачень Гарві Вайнштейна. 5 жовтня 2017 року газета The New York Times розкрила багаторічну історію систематичних сексуальних домагань з боку одного з найвпливовіших голлівудських продюсерів. Уже за тиждень журнал The New Yorker доповнив картину ще тяжчими звинуваченнями в насильстві.

А 15 жовтня 2017 року зірка серіалів "Мелроуз-Плейс" та "Усі жінки – відьми" Алісса Мілано оприлюднила допис у Твіттері, який підірвав соцмережі. Вона написала: "Якщо ви зазнавали сексуальних домагань або насильства, напишіть "я теж" у відповідь на цей твіт". Акторка хотіла донести до суспільства, що випадок Вайнштейна – не поодинокий, а системна проблема. До того ж не лише в індустрії розваг, а й у будь-якій професії.

За перші 24 години гештег #MeToo використали мільйони разів, перетворивши його на глобальний міжнародний рух. При цьому про існування Тарани Берк Алісса Мілано нібито навіть не підозрювала.

Першою реакцією Берк були паніка та страх: невже праця усього її життя буде привласнена білими голлівудськими знаменитостями? Сама вона не раз наголошувала на глибокій расовій нерівності: нібито історії білих жінок традиційно викликають більше співчуття і частіше висвітлюються в медіа, тоді як насильство над чорношкірими американками здебільшого замовчується.

На щастя, самі користувачі Твіттера та інші правозахисники швидко виправили ситуацію, після чого Мілано та Берк об'єднали зусилля. Сьогодні Берк стала однією з найзатребуваніших спікерок Америки з питань соціальної справедливості. Вона регулярно виступає в найбільших університетах США, консультує корпоративний сектор і продовжує розробляти програми психологічної реабілітації для жертв зґвалтувань.

Алісса Мілано також продовжує громадську діяльність, активно продюсує телешоу, а два роки тому здійснила свою давню мрію і дебютувала в головній ролі на Бродвеї у славетному мюзиклі "Чикаго". Проте в Голлівуді вона так і не зробила кар'єри: її найвідомішою роллю в кіно й досі залишається 12-річна донька героя Арнольда Шварценеггера у фільмі "Командо".

Секс, брехня та NDA

Кампанія #MeToo призвела до тектонічних зрушень в Голлівуді, які можна порівняти зі створенням Гільдії кіноакторів у 1933 році. Тоді вперше в законодавстві прописали стандарти робочого часу, розмір мінімальної оплати та інші механізми захисту акторів – до цього, по суті, безправних перед свавіллям студійних продюсерів.

У 2022 році було ухвалено федеральний "Закон про право висловитися" (Speak Out Act), який скасував практику NDA, попередніх угод про нерозголошення. За допомогою NDA та "чорних списків" студійні продюсери десятиліттями придушували будь-які скандали, зокрема й сексуальні, ще до їхнього розголосу – або купуючи мовчання жертв, або викидаючи їх із бізнесу.

Наприклад, розслідування звинувачень проти Роджера Ейлса, засновника інформаційного телеканалу Fox News, показало, що корпорація ХХ Century Fox десятиліттями закладала у свій бюджет мільйони доларів спеціально для таємних виплат жертвам харасменту. Відтепер, якщо йдеться про справи, пов'язані з сексуальними домаганнями або насильством, такі договори стають юридично недійсними.

Водночас "касові" кінозірки та топменеджмент втратили звичний імунітет. Принцип "нульової толерантності", запроваджений після 2017 року, означає миттєве звільнення за підтверджений харасмент, незважаючи на статус і заслуги. Якщо керівництво розпускає руки, можна поскаржитися на анонімні "гарячі лінії", які не контролюються продюсерами. Так, у 2022 році студія Searchlight Pictures повністю зупинила виробництво фільму "Бути смертним", а загальний улюбленець і легенда комедії Білл Мюррей був звільнений за неналежну поведінку. Половину фільму було вже відзнято, але студія свідомо пішла на багатомільйонні збитки.

Загалом, індустрія почала активно позбавлятися практики закритого "чоловічого клубу" на керівних посадах. Дослідження Школи менеджменту Ротмана з'ясували, що після скандалу з Гарві Вайнштейном продюсери почали на 35% частіше залучати до роботи жінок-сценаристок і режисерок. Крім того, став нормою "інклюзивний райдер" – пункт у контрактах топових акторів, що вимагає від студії формувати команду без гендерних чи расових упереджень. А перед стартом кожного проєкту для всієї знімальної групи проводяться обов'язкові тренінги з культури згоди та запобігання харасменту.

Хореографія згоди

Це не могло не призвести до появи нових професій на знімальному майданчику. Завдяки координаторкам інтимних сцен зйомки відвертих епізодів перестали бути зоною психологічного дискомфорту для акторок. Такі фахівчині заздалегідь обговорюють зі знімальною групою межі дозволеного, розробляють чітку хореографію рухів і стежать за тим, щоб на акторів ніхто не тиснув. Серед обов'язкових правил – жодних сторонніх на майданчику і попередня згода на кожен дотик.

Піонером виступила телемережа HBO, де координаторки є обов'язковими на всіх проєктах із відвертими сценами. Згодом таку практику перейняли стрімінги Netflix та Amazon. Це можна порівняти з появою професії постановника трюків у 1940-х роках. Індустрія визнала, що симуляція сексу вимагає такої ж професійної хореографії та страховки, як і стрибок із палаючої будівлі.

Цікаво, що одна із засновниць цієї професії, британка Іта О'Браєн (серіал "Сексуальна освіта"), за своїм першим фахом – професійна танцівниця. А її американська колега Алісія Родіс з HBO якраз була постановницею трюків та сценічних боїв.

У своїх інтерв'ю представниці цієї новітньої професії розповідають, що найскладніше в їхній роботі – професійне вигорання. На майданчику вони часто змушені брати на себе роль неформальних психотерапевтів: під час зйомок відвертої сцени у артистів раптово можуть загостритися особисті травми. Щодня пропускати через себе чужий біль – випробування не з легких.

І, звісно ж, їм доводиться долати опір режисерів старої школи: багато ветеранів сприймають координаторок як "творчу поліцію" та нав'язаних студією цензорів.

В інтерв'ю, ясна річ, обійшлося без конкретних імен, але у 2021 році відомий порушник спокою Пол Верговен (режисер "Основного інстинкту" – одного з найпровокаційніших фільмів, знятих на великій студії) назвав появу координаторок поверненням до пуританської цензури.

І хоча класик запевняв, що на його майданчику все будується винятково на особистій довірі між режисером та акторками, а треті особи цьому процесу лише заважають, відомо, що в "Основному інстинкті" він обманом змусив акторку Шерон Стоун зняти спідню білизну. Тож легендарна сцена допиту стала для неї самої таким же сюрпризом, як і для глядачів.

Голлівуд після Вайнштейна: перемогли стримінги

Кіномова теж змінилася. Режисери почали відходити від "чоловічого погляду" – прийому, коли камера об'єктивує жіноче тіло. Одним із найпомітніших фільмів останніх років, що пропонує принципово новий погляд на сексуальність, стали "Бідолашні створіння" Йоргоса Лантімоса. Цей фільм, що став касовим хітом і здобув безліч нагород, – цікаве дослідження того, як би виглядала і діяла жінка поза впливом та контролем патріархального суспільства, де вона змушена виправдовуватися за власні бажання та соромитися їх.

Такий ракурс вимагав від режисера разом із виконавицею головної ролі та продюсеркою Еммою Стоун зламати старі шаблони показу інтимності на екрані. При цьому уникнувши банальності та вульгарності: як то кажуть, завдання із зірочкою.

Незважаючи на те, що у фільмі величезна кількість відвертих сцен, камера не експлуатує тіло героїні. Навпаки, ми бачимо світ винятково з її точки зору, де секс – не акт спокушання, а метод наукового пізнання світу. Тому еротизм у картині навмисно деконструйований: він часто виглядає незграбним, незручним, відверто фізіологічним і навіть комічним, що позбавляє відверті сцени звичного вуаєризму в голлівудському стилі "софт-порно", який вже добряче приївся.

Але фільми Йоргоса Лантімоса – це завжди особливий випадок.

Останнім часом, коли фінансові ризики від публічного скандалу та судів значно перевищили будь-який потенційний прибуток, індустрія остаточно перетворилася на жорстко регламентовану корпоративну структуру. Значно вигідніше найняти спокійного та передбачуваного ремісника, ніж проблемного генія, який може зірвати виробництво. А страх перед "скасуванням" і тотальний корпоративний контроль зробили чимало творчих процесів надмірно стерильними.

У підсумку студійне кіно остаточно стало прісним та безпечним. Великі студії взяли курс на випуск гігантських супергеройських франшиз із рейтингом PG-13, де сексуальність відсутня як поняття.

На цьому тлі великі голлівудські студії практично припинили спонсорувати середньобюджетні картини для дорослої аудиторії: провокаційні драми, еротичні трилери або сатиру із суперечливими персонажами в дусі культових стрічок 1990-х. Надто високі репутаційні та фінансові ризики. Натомість стримінгові сервіси монетизують контент за принципово іншою схемою, ніж традиційні студії. Як наслідок, саме малі екрани стали головним майданчиком для художніх експериментів, глибокої психології та складних жіночих характерів.

Тож у цій боротьбі за мораль із погляду творчості Голлівуд програв, а виграли стримінги. На відміну від студійних фільмів, жорсткі правила нової етики допомогли серіалам стати ще сміливішими та відвертішими. Творці шоу на кшталт "Білого лотоса" або "Ейфорії" знають, що можуть знімати максимально провокаційний контент (зокрема й фронтальну чоловічу оголеність, яку не побачиш на великих екранах), оскільки за кадром увесь процес застрахований з юридичного погляду.