"Ми не задній двір, ми – сад": репортаж з Європейського фестивалю "Українська весна" у Стокгольмі

У Стокгольмі минув екватор четвертого Європейського фестивалю "Українська весна". Перші події проєкту, який послідовно працює над інтеграцією української культури в європейський інституційний простір, відвідала журналістка Анна Лодигіна. Чим подія унікальна для України – у репортажі спеціально для УП. Культура.

До концерту-відкриття залишається ще десять хвилин, а зала Королівської філармонії уже вщерть заповнена. У партері – посли багатьох європейських країн, представники шведського уряду та парламенту, журналісти й меломани. Завбачливо ми з колегою піднімаємося у пошуках місць на балкон, звідки, до всього ж, відкривається значно краща панорама на усе дійство.

З другого поверху ми уважніше роздивляємося публіку та оздоблення головного концертного майданчика Швеції. Konserthuset Stockholm за кілька днів відзначає сотий ювілей з дня відкриття, про що усіх відвідувачів сповіщають банери на фасаді. Саме у цій будівлі щорічно відбуваються церемонії нагородження Нобелівською премією та Polar Music Prize. А вже за мить її сцена вперше об'єднає молоде покоління музикантів Академії Королівської філармонії Стокгольма та Львівської національної філармонії.

З першого ж речення програми фестивалю, яку ми отримали при вході, читаємо, що спільний концерт стане лише початком творчої співпраці між двома провідними музичними інституціями Швеції та України й сприятиме музичному обміну між колективами: їхніми підходами до роботи, слухання й творення. А україно-шведський репертуар сьогоднішнього вечора "відображає дух цієї колаборації".

Здавалося, що диригент Роман Резнік ось-ось піднесе паличку, і залою розіллється "Симфонія до мажор" українського композитора Максима Березовського, якою мали розпочати концерт-відкриття фестивалю. Та лаконічний помах насправді був сигналом для оркестру й публіки підвестися, адже останніми до зали входять та займають свої місця король Швеції Карл XVI Густав з королевою Сільвією. Їхня присутність підкреслює важливість події.

"Протягом перших двадцяти років свого життя я ніколи не чула частину тієї музики, яка звучатиме сьогодні ввечері, оскільки вона була заборонена. Композиторів переслідували, а їхні твори забороняли", — однією з перших бере слово посолка України у Швеції Світлана Заліщук.

"Сьогодні ми відкриваємо для себе цю музику заново. Українську культуру сприймали як "задвірки" імперської. Та ми не задній двір, ми – сад. І сьогодні ввечері ми запрошуємо вас прогулятися цим садом".

Прогулянка розпочинається зі згаданого вже твору Максима Березовського. Його елегантну "Симфонію до мажор", написану, імовірно, у другій половині 18 століття, знайшли в архіві римських аристократів лише на початку 2000-х років.

Далі оркестр виконує твори інших українських класиків різних епох — Дмитра Бортнянського, Богдани Фроляк, а також композицію сучасної шведської композиторки Андреа Тарроді. Завершують концерт творами Мирослава Скорика – "Мелодією" та варіаціями на шведську народну пісню Ack Värmeland, du sköna ("Ах, Вермланде, ти прекрасний"), яку композитор колись створив спеціально для художньої керівниці та ініціаторки фестивалю, піаністки і солістки вечора Наталії Пасічник.

"Причина, чому українська музика досі відсутня майже в усіх програмах і майже в усіх концертних залах Європи, має дуже несправедливе історичне підґрунтя і не має нічого спільного з художньою цінністю цих творів", – представляючи твори Скорика, наголошує зі сцени Наталія Пасічник.

Саме намагання інтегрувати українську класичну музику в репертуар міжнародних концертних залів і вирізняє Європейський фестиваль "Українська весна". Систематично вони працюють над тим, щоб інтерес до творів наших композиторів не був заполітизованим, а увага до них не обмежувалася благодійними концертами на підтримку України. Адже вони гідні того, щоб бути природною частиною програм європейських музичних інституцій.

"Думаю, що сьогоднішній концерт був центральною подією року", – ділиться враженнями диригент Роман Резнік уже після того, як гості розійшлися. Його доповнює гобоїст Академії Королівської філармонії Стокгольма Матс Фредрік Вульф, який вперше виконував твори українських композиторів: "Було дуже цікаво грати, тому що, з одного боку, вони дуже європейські, але водночас є елементи, які мені були зовсім незнайомі".

Пізніше співорганізатор фестивалю та колишній очільник Королівського Стокгольмського філармонічного оркестру Петер Ерікссон пояснює мені, що саме спілкування між музикантами двох інституцій і є головною метою їхньої колаборації. Наприклад, вони можуть виконувати один і той же твір відомого усім композитора, але у кожного різний підхід, техніка, тож виконують вони його дещо інакше. Обмін досвідом, як і знайомство з репертуарами країн одне одного, створить підґрунтя для більш глибоких контактів та майбутніх музичних проєктів між Україною та Швецією.

Після грандіозного відкриття фестиваль продовжується показом документальної стрічки "Дівія", яка уже зібрала кілька нагород на міжнародних кінофестивалях. Без закадрового голосу, лише за допомогою зображень та музики, фільм демонструє, як російська агресія з обстрілами, замінуваннями та окупацією змінює природні ландшафти України та знищує її екосистеми. Звідси походить і назва, "Дівія" – це ім'я слов'янської богині природи.

Оскільки режисер фільму Дмитро Грешко служить у Збройних силах України, проєкт представляє команда. Зокрема, режисер монтажу Олександр Легостаєв, якому довелося серед 200 годин відзнятого матеріалу відібрати лише 79 хвилин екранного часу.

"Найскладніше було працювати з ритмом у цьому фільмі, адже у ньому немає закадрового тексту та коментарів. Довелося самому сповільнитися ментально, щоб привнести те саме у фільм", – каже Олександр, якого разом з продюсером Глібом Лук'янцем вдається перехопити на коротку розмову перед показом.

Команді уже вдалося показати фільм в багатьох країнах. Кажуть, що чим далі від лінії фронту, тим менше глядачі знають про війну в Україні, водночас їм резонують другорядні теми, зокрема тема екології та захисту природи. "Наприклад, у фільмі є знайомий усім нам кадр підірваної Каховської ГЕС. Якщо в Польщі нам не потрібно це пояснювати, то вже далі на Захід доводиться", – згадує Гліб Лук'янець.

Я не мала змоги раніше подивитися кіно, тому, начитавшись рецензій та позитивних відгуків, питаю, чи розраховує команда на якийсь реальний вплив, що його фільм може спричинити.

"Ми представили фільм на останній конференції ООН зі змін клімату", – каже Гліб. "Там він був використаний як інструмент для діалогу про війну. Хоча, насправді, не фільм, а сама природа ним виступає. Адже якщо ми тут між собою воюємо, то чи природа дасть нам можливість робити це довго? Бо вона, скоріш за все, буде і після нас, але чи буде вона у тому стані, щоб ми могли у ній жити?"

Саме цю тему і порушує фільм, на який уже зібралася численна публіка у найбільшому купольному кінотеатрі Швеції "Космонова" IMAX. Він знаходиться у Національному природничому музеї Стокгольма й відомий, зокрема, показами імерсивних стрічок про природу, космос та океани. Коштом Українського інституту в Швеції стрічку вдалося адаптувати до відповідного формату.

Як завжди вдало підбирає слова перед початком посолка України в Швеції Світлана Заліщук: "Мій чоловік та його команда розслідують воєнні злочини та злочини проти людяності в Україні. Щодня вони опитують людей про те, що з ними сталося. Це тисячі дуже болючих історій. Але є сторона, яка не має голосу, — це наша природа. Я вже мала нагоду помандрувати Швецією, її море, гори, ліси – це частина місцевої ідентичності. Те саме стосується України, але її природу сьогодні руйнують".

Завдяки об'ємному звуку та зображенню, що заповнило усе поле зору, глядачі буквально опиняються посеред української природи до повномасштабного вторгнення Росії та після. Здавалося, що варто лише простягнути руку — і можна доторкнутися до водоспаду, або зробити крок і опинитися на одній галявині з пораненими оленями чи конями. Без діалогів чи оповіді фільм розгортається як "метафізична симфонія", де пейзажі стають мовчазними свідками цієї війни. Втім, під кінець стрічки автори дають нам надію, показавши, як природа перемагає все: замість зруйнованої дамби розправляє свої віти вербовий ліс, а щойно стихли канонади, знову чути спів пташок, і тварини повертаються до осередків свого проживання.

Для команди, яка працювала над фільмом, показ теж став особливим. Унікальний формат кінотеатру "Космонова" дав змогу побачити деталі, яких вони самі раніше не помічали. Дискусія після показу супроводжувалася численними запитаннями як щодо художніх і технічних аспектів створення фільму, так і щодо змін у природі в зонах військових дій.

"Фільм захоплює унікальним зображенням екологічного спустошення війною", – ділиться враженнями після перегляду Посол Нідерландів у Швеції Йост Райнтієс. "Та попри ці руїни – у супроводі зловісного саундтреку – фільм дає нам проблиск надії: видно, як люди розміновують території, перевіряють якість води та годують безпритульних котів. Тож Дівія, слов'янська богиня природи, продовжуватиме боротися з жахами війни".

Тема фільму, як і підбитий підсумок у фіналі, дуже резонують з головним гаслом фестивалю, яким просякнута уся його програма – Contra Spem Spero ("Без надії сподіваюсь"), що відсилає нас до однойменного вірша Лесі Українки та заохочує публіку подивитися на українську культуру через його призму.

Вчергове згадую це кредо, прямуючи наступного дня на презентацію україномовної версії "Потягу казок" Астрід Ліндґрен в одному з найвідоміших дитячих культурних центрів Швеції, "Юнібаккен". Саме тут із покоління в покоління продовжують жити оповідання скандинавських письменників, насамперед Астрід Ліндґрен, а також Туве Янссон, Ельзи Бесков та інших.

Кожна кімната у музеї присвячена одній із казок. Чого тут лише немає: і будинок Пеппі Довгопанчохи, де можна з’їхати з гірки на перший поверх з другого, і кімната мумі-тролів. Але центральна подія – це "Потяг казок". Ви сідаєте у вагончик і протягом 12 хвилин рухаєтеся канатною дорогою над анімованою експозицією зі сценами найвідоміших казок Астрід Ліндґрен. Текст для цієї подорожі став останнім літературним твором шведської письменниці, і в оригінальній версії звучить її власний голос.

Відтепер слухати оповідь можна і українською мовою, яка звучить голосом акторки Ади Роговцевої, знайомим кільком поколінням. Це сталося завдяки зусиллям й наполегливості Українського інституту у Швеції, а також його коштом. Перемовини й втілення задуму у життя тривали близько року.

Під час презентації представниця "Юнібаккену" Сара Вітері каже, що для них важливо, аби кожна дитина відчувала себе частиною світу казок: "Для нас українська мова в "Юнібаккені" – це спосіб сказати кожній українській дитині: ця казка теж твоя. Ти також належиш до цього світу історій".

Протестувати україномовний "Потяг казок" прийшло близько 15 українських родин з дітьми, які були змушені покинути домівку через війну. Тепер вони мають власний острівець казок мовою, яку розуміють, що може допомогти їм відчути себе, бодай тимчасово, як удома. 

Натомість я, приїхавши до Стокгольма лише на тиждень, переношуся додому від співу Львівської національної академічної чоловічої хорової капели "Дударик". Концерт відбувається у найстарішій церкві Стокгольма напередодні Великодня, тож відчуття піднесення ширяє в повітрі навіть до того, як на сцену виходять хлопчики й юнаки капели.

За день до події, на запитання про кількість місць у костелі, Наталія Пасічник називає кількість у понад тисячу, але каже, що сумнівається, аби усі їх зайняли. Наступного дня я приходжу завчасно, втім ледь знаходжу собі місце збоку від центральної частини, звідки, вочевидь, ледь зможу розгледіти головних героїв фестивального дня. Але це стає менш важливим, коли починає звучати перша пісня й акустика храму, який протягом багатьох століть був центром церковної музики, дозволяє відчути багатство звучання української хорової традиції.

Під диригуванням Володимира Заборовського капела виконує твори ключових постатей в історії української духовної музики – від барокових композиторів Миколи Дилецького, Максима Березовського та Дмитра Бортнянського до пізніших, таких як Кирило Стеценко, Михайло Вербицький та Ганна Гаврилець. Завдяки цій музичній мандрівці слухачі можуть скласти цілісне уявлення про історію української хорової музики та розвиток цієї традиції протягом століть. Цей досвід доповнювали розповіді про кожного автора і його твір художньої керівниці фестивалю Наталії Пасічник.

Публіка дуже тепло зустріла хор зі Львова і віддячила йому довгими оплесками, які тривали навіть тоді, коли капела виконала ще три твори поза програмою. Хоча за кордоном так не прийнято, авдиторія не могла стриматися, щоб не закарбувати на відео у своїх телефонах фрагменти з концерту, особливо коли капела заспівала шведський великодній гімн "Jesus Kristus är uppstånden".

Та особливо щемко було, перебуваючи далеко від дому, почути в кінці "Молитву за Україну" Миколи Лисенка, якою концерт завершився. Здавалося, що навіть шведи, які не розуміють слів, відчули надію у пісні, яка винятково звучить напередодні Великодня.

European Festival: Ukrainian Spring 2026 триватиме у Стокгольмі до 24 квітня. Проєкт організовує Український інститут у Швеції у співпраці з Посольством України у Швеції та міжнародними партнерами.