Запобігти інвалідності можна. Як виглядає послуга раннього втручання

"Витрать один долар – за декілька років зекономиш сім", – саме на таку формулу орієнтуються ініціатори впровадження в Україні послуги раннього втручання.

Якщо держава вчасно надасть допомогу дитині, якій загрожує перспектива стати у майбутньому інвалідом, то за три-п'ять років така дитина цілком може вже не потребувати системної допомоги. Не стати людиною з інвалідністю, не отримувати соціальну допомогу з бюджету, бути самостійною і соціалізованою.

З боку держави ініціативу підтримують аж три міністерства: МОЗ, МОН та соцзахисту. А також дитячий омбудсмен.

Єдність держструктур у цьому питанні вражає.

Але в чому полягає послуга, за яку виступають таким єдиним фронтом?

Якщо держава вчасно надасть допомогу дитині, якій загрожує інвалідність, то за три-п'ять років така дитина цілком може вже не потребувати системної допомоги. Фото oksun70/Depositphotos

Як виглядає раннє втручання, найкраще розглянути на прикладі родин, які свого часу отримали таку послугу в Харківському центрі.

В ідеалі це має виглядати так.

Народжується дитина. Якщо одразу зрозуміло, що вона особлива (наприклад, діти із синдромом Дауна) – то практично від народження її та батьків направляють до Центру раннього втручання.

Так само до Центру направляють, якщо це не виражена хвороба, а лише батьківські підозри, що в дитини порушення розвитку, навіть якщо медичного діагнозу немає.

У Центрі на таку родину чекає команда фахівців: психолог, фізичний терапевт, лікар, логопед. Усі вони командою починають працювати з батьками.

Тобто, практично навчають їх, як поводитися з дитиною, як її розвивати, як годувати, як спілкуватись, як взаємодіяти на прогулянці.

Ми ж пам'ятаємо, що мова про особливих дітей, і більшість батьківських інтуїтивних навичок поводження з дітьми працюють в цих випадках з перебоями.

Фахівці Центру раннього втручання насамперед працюють з батьками. Вони спільно визначають проблеми, над якими варто працювати саме зараз: що наразі є актуальним для розвитку дитини, що ускладнює щоденне життя родини. І після цього розробляється спільний план роботи.

Фахівці Центру раннього втручання насамперед працюють з батьками. Фото monkeybusiness/Depositphotos

Важливою частиною раннього втручання є домашні візити – коли команда Центру приїздить додому до родини і спостерігає за рутинним життям, або просить саму родину зняти на відео головні процеси. У системі раннього втручання вони називаються "рутинами".

"Я пам'ятаю, як приїхали до мене додому з камерою. Звісно, що напередодні я влаштувала генеральне прибирання, і ми зустріли фахівців при повному параді, – пригадує перші візити фахівців харківського благодійного фонду "Інститут раннього втручання" представниця всеукраїнського форуму "Батьки за раннє втручання в Україні" Вікторія Пирогова.

Проте вже за годину ми не пам'ятали, що нас знімають. Показово годувати чи вдягати все одно не виходить. Тим більше, що перед вами психологи, вони прекрасно розуміють, що в цей момент ви стараєтесь трохи більше".

За тиждень до Центру запрошують батьків, з якими обговорюють, з чим вони чудово впорались, а де можна ще додати якісь дії.

Тобто головне – підтримка. Завдання таких фахівців – надихнути маму і тата на допомогу дитині, а не загнати переляканих від невідомої біди батьків у ще більшу депресію.

Далі – щотижневі зустрічі та повноцінні заняття, які спрямовані крок за кроком розвивати навички дитини, розширяти її можливості для активної участі в житті.

Засновниця благодійного фонду "Харківський інститут раннього втручання", Анна Кукуруза розповідає:

"Це не заняття в традиційному уявленні. Ми звикли до чого? Батьки приводять дитину, залишають з фахівцем, а самі чекають на неї під дверима.

Тут же навпаки – батьки задіяні постійно. Більше того, заняття може проходити на дитячому майданчику у дворі, де живе родина, у квартирі, в Центрі – все залежатиме від тієї проблеми, яку на цей час вирішують дорослі: негаразди комунікації це чи, може, харчові навички"

Інтенсивність таких зустрічей – раз на тиждень. Адже, зазначає Анна Кукуруза, наукою вже доведено: як би часто фахівці не працювали з дитиною, все одно 90% часу з дитиною проводять батьки, і саме їхня робота і поводження з сином чи донькою – запорука успіху.

Тепер їхню роботу покладено в основу навчання колективів з інших регіонів.

У країні, де немає послуги раннього втручання, діти з ознаками відставання у розвитку частіше за все потрапляють до фахівців у три рочки, коли психіатри та неврологи вже вповноважені поставити діагноз.

Але ж діагнозу може й не бути.

"Ми зазвичай "ведемо" своїх дітей до 4-річного віку. Але до нас потрапляють не тільки важкі випадки, але й такі малюки, з якими достатньо правильно попрацювати в наймолодшому віці – і дитина вийде на норму.

Така малеча ходить до нас доти, доки батьки не відчують, що далі вже впораються самі. – пояснює Анна Кукуруза.

З іншими ми працюємо до чотирьох років та направляємо далі по шляху, який проходить будь-яка дитина такого віку – у садочок з інклюзією, у спеціалізований дитячий садок, або ж до навчально-реабілітаційного центру.

Це залежить від можливостей дитини та бажання батьків. Але головна мета, що дитина повинна соціалізуватися".

Діти з аутизмом, синдромом Дауна, дитячим церебральним паралічем, затримкою психомовного та психомоторного розвитку – усе це потенційні відвідувачі Центрів раннього втручання. Фото DenysKuvaiev/Depositphotos

Згідно із державним планом дій, у найближчі два роки в декількох пілотних регіонах України навчатимуть команди фахівців для раннього втручання. Після навчання місцева влада фінансуватиме діяльність таких центрів.

Центри мають бути маленькими, і їх має бути багато, щоби бути максимально близько до своїх пацієнтів – умовно кажучи, в кожному районі міста.

Остаточна і стратегічна мета полягає в тому, щоб така послуга для батьків була безкоштовною.

[L]Аутизм, синдром Дауна, дитячий церебральний параліч, затримка психомовного та психомоторного розвитку, різні генетичні порушення, психоемоційні розлади і ранні порушення дитяче-батьківських відносин – усе це потенційні відвідувачі Центрів раннього втручання.

За різними оцінками, у суспільстві вже зараз до 15% дітей потребують подібної послуги.

За підрахунками Національної асамблеї інвалідів України, на сьогодні в країні налічується 250 тисяч таких дітей.

За наявності раннього втручання багато з них мають всі шанси значно покращити якість свого життя та соціалізації. А частина з них – взагалі не стати інвалідом і вирости здоровою людиною.

Катерина Городнича, спеціально для УП.Життя