Сигнал тривоги. Як це – жити з обсесивно-компульсивним розладом

"Я ніколи не хотіла помирати. Навпаки – завжди цього страшенно боялася.

Але у якусь мить… я відчула страх, що захочу це зробити. Від слова "суїцид" мене проймало. Коли я почула в новинах, що якась дівчина стрибнула з мосту, то зачинилася у кімнаті, плакала, а в голові крутилося: "Ти не зможеш позбутися цієї думки, ти тепер теж захочеш стрибнути".

Я зрозуміла, що мушу лікуватися, коли почала уникати метро – а раптом я захочу стрибнути під колію? Це було нестерпно: розуміти всю ірраціональність своїх думок і бути під повною владою паніки"…

[L]Так розповідає про свою хворобу Юлія (ім’я змінено на прохання дівчини). У неї – обсесивно-компульсивний розлад.

Життя з цим діагнозом перетворюється на пекло, в якому панує свій буденний розпорядок: нав’язливі думки (обсесії) доводять людину до стану паніки, яку на короткий час можна зупинити ритуалами (компульсіями).

Шість разів вимити руки з милом – і відчувати, що вони досі брудні.

Тричі перевірити, чи замкнені двері, та все одно не позбутися неспокою, нервово стискаючи ключі в кишені.

Обіймати новонароджену дитину і здригатися від страху, що захочеш їй нашкодити.

Триматися подалі від дахів, ножів і мотузок – щоб не відчути всепоглинаюче бажання здійснити суїцид.

Близько 2% людей у світі хоча б раз стикається з одноразовим епізодом необґрунтованої тривоги, коли насправді жодної загрози нема. Проблемою вона стає тоді, коли перетворюється у нав’язливі думки.

ЩО ТАКЕ ОКР?

Страх – це природна реакція кожного здорового організму, застереження, що йому може щось загрожувати.

Страх болю оберігає людину від необдуманої поведінки та ризиків, страх смерті нерозривно пов’язаний з базовим інстинктом самозбереження.

Юлія зрозуміла, що мусить лікуватися, коли почала уникати метро: "А раптом захоче стрибнути під колію?" Фото curaphotography/Depositphotos

Хвилювання перед контрольною роботою, співбесідою чи навіть побаченням означає лише небажання зіткнутися з негативними наслідками провалу: поганою оцінкою чи відмовою.

Панічні атаки, які є одним з симптомів обсесивно-компульсивного розладу, відрізняються тим, що є ірраціональними: виживанню нічого не загрожує.

"Це як імпульс, – додає Юля. – Я поспішала на пари, думала про зустріч з друзями, як раптом мені стало так страшно, що затряслися руки. Я не знала, куди від цього сховатися".

Часто ОКР плутають з фобіями. Головна ознака розладу – наявність "ментальної жуйки", постійних нав’язливих думок, які спонукають до виконання дій, які справді "знімають" тривогу. Ненадовго, до нового нападу.

Сперечатися зі своїм мозком можна до безконечності, та дискусією його не переконаєш: страх, що живить розлад, є необґрунтованим та нереальним.

Розглядати ОКР як окреме захворювання у західній науці почали у другій половині ХХ сторіччя. Тоді з’ясували, що нав’язливі думки найчастіше пов’язані зі страхом заподіяти собі шкоди або помилитися у виборі, а також те, що страхи відповідають актуальним епохам: якщо раніше люди боялися заразитися сифілісом, то тепер їх лякає СНІД.

Проте природа ОКР довгий час залишалася невідомою. Останні дослідження німецьких та нідерландських вчених встановили, що дефіцит одного білка може самостійно пояснити виникнення розладу.

Сьогодні вважається, що при ОКР робота центру, який відповідає за обробку сигналу небезпеки, порушена, тому людина обирає тактику уникнення, доки мозок не заспокоїться, при цьому усвідомлюючи нераціональність поведінки.

Достатньо зачинити двері один раз і один раз вимити руки: звіт про успішне виконання цих дій звичайна людина отримує через органи чуття. Проте обсесивно-компульсивний розлад змушує повторювати доти, доки не послабиться тривога і дискомфорт, що викликаний відчуттям незавершеності дії.

Незважаючи на біологічні причини походження, успішні випадки терапії ОКР спростували раніше поширену думку про невиліковність розладу.

Американський мільярдер Говард Х’юз та актор Леонардо Ді Капріо, що втілив образ мільярдера у фільмі "Авіатор", теж мали такий розлад

Американський мільярдер Говард Х’юз встиг спродюсувати кілька фільмів, облетіти земну кулю і побудувати бізнес-імперію, хоча з середини 1950-х років перестав з’являтися на публіці, а завдання для своїх співробітників він передавав записами через численних охоронців.

Він панічно боявся мікробів: мив руки десятки разів, не торкався жодного предмету попередньо не витерши його серветкою, а персонал набирав виключно з мормонів, яких вважав "чистими".

У Х’юза поєднувалися декілька форм розладу: окрім зациклення на чистоті, він вимагав нарізати м’ясо і овочі абсолютно однаково і навіть мав спеціальну виделку для контролю розміру шматків. Уся його поведінка – ритуальна, спрямована на угамування тривоги і не має під собою раціонального підґрунтя.

Актор Леонардо Ді Капріо, що втілив образ мільярдера у фільмі "Авіатор", також страждав на ОКР, щоправда у легкій формі: міг кілька разів проходити через двері або категорично не наступати на тріщині у асфальті дорогою до школи.

Сама по собі ритуальна поведінка не є патологією, інша річ якщо невиконання ритуалу призводить до приступу паніки та тривожності. Якщо у людини є звичка наступати на червону, а не на білу бруківку, це не означає, що у неї ОКР. Інша річ, якщо відсутність плиток цього кольору породжує страх.

"Я дізналася, що у людей з ОКР іноді буває кілька суміжних розладів. Наприклад, боятися суїциду і водночас заразитися ВІЛ.

Тоді мені стало страшно, що я почну боятися чогось іще, але цього не сталося, – каже Юля. – Самонакручування, яке не зупинити, ключова небезпека: думаєш, що одного разу від страху ти просто збожеволієш".

ЗУПИНИТИ МАЯТНИК

Тривога – це напруження, концентрація на подразнику, якого насправді не існує, небезпека тільки у нашій голові.

"А ще тривога – наслідок невпевненості у собі, від нерозуміння іншими чужого болю. Я б дуже хотіла, щоб люди повірили, що вони не одинокі, що їм зможуть допомогти", – пояснює психотерапевтка Світлана Гурова.

"Тривога – наслідок невпевненості у собі, від нерозуміння іншими чужого болю. Я б дуже хотіла, щоб люди повірили, що вони не одинокі, що їм зможуть допомогти", – каже психотерапевтка Світлана Гурова

У її багаторічній практиці постійно зустрічалися люди, які мали тривожні розлади, через які втрачали сон, відгороджувалися від соціуму та навіть переставали виходити з дому.

В сучасній Україні досі низький рівень культури звернення до терапевтів за психічною допомогою.

"Я не хотіла йти до терапевта – це означало визнати себе хворою, – розповідає Юля.

Просто страх. Я що, сама не можу впоратися? Було відчуття, що я перебільшую власні проблеми.

Крім того – куди іти? До кого? Я не уявляла, як це – розповісти про свої думки чужій людині, довіритися їй.

А ще я боялася, що мені випишуть медикаменти – і вони не допоможуть чи змінять мене.

Або що дізнаються мої друзі і перестануть спілкуватися зі мною, вирішать, що я психічно хвора.

Але я не змогла більше терпіти. Терапевта порадила подруга, якій я наважилася розповісти".

Основним немедикаметнозним методом лікування тривожного розладу є когнітивно-поведінкова терапія. Вона дозволяє корегувати несвідомі, "автоматичні" висновки пацієнта, які він сприймає за істину. Терапія базується на спільній роботі пацієнта та терапевта.

Обрати "свого" фахівця справді складно: ніколи не знаєш, чи вгадаєш, чи не витратиш час дарма. Терапевт не вчить, як правильно думати, а лише допомагає з’ясувати, підходить індивіду звичний тип мислення чи навпаки – заважає.

"Психотерапевт – це людина, якій довіряєш навіть більше, ніж собі. Симпатія пацієнта має величезне значення, цього не варто недооцінювати, – зазначає Світлана Гурова.

"Психотерапевт – це людина, якій довіряєш навіть більше, ніж собі. Симпатія пацієнта має величезне значення", – зазначає Світлана Гурова. Фото photographee.eu/Depositphotos

Лікар також зазначає, що "якщо терапевт не сподобався, краще навіть не починати розмову, швидше за все вас не зрозуміють. Спілкування має бути комфортним, тут не може бути недовіри, незручностей. Якщо психолог вдається до критики та осуду, це некомпетентний фахівець.

Однозначно насторожує велика кількість навідних запитань: швидше за все, так він намагатиметься підігнати ситуацію під відомі йому симптоми, що ставить під сумнів поставлений діагноз. Питання потрібні лише для того, щоб пацієнт сам себе зрозумів".

У лікуванні панічних розладів велике значення має джерело їх походження: поступово фокус зі скарг та симптомів зміщується на глибинні переконання чи події минулого, а також на те, у яких умовах виникають тривожні думки.

Спочатку у людини може виникати опір: здається, якщо почнеш розповідати, то паніка накриє з головою.

Людина з ОКР перебуває у постійному пошуку однозначної відповіді, розв’язання дилеми, і кроком до видужування є прийняття життя з невизначеністю, вміння витримувати емоційний дискомфорт.

Головне завдання – не викинути з голови запитання, а дозволити йому існувати поруч з собою, проте не давати можливість захопити контроль над поведінкою.

"Розповісти було складно, але ще складніше – дозволити цим думкам бути, – згадує Юля.

Наступним крок – виконання завдань у місцях, які викликають тривогу. Коли розмовляєш з психологом, здається, що тобі це легко вдасться. Але тоді піднятися на дах чи прочитати репортаж про самогубця здавалося неможливим. За кілька місяців це не викликало у мене труднощів".

Очікування швидких результатів і миттєвого полегшення – ворог терапії, загадувати наперед, коли настане покращення, не варто: це залишає мозку простір для інтерпретації, бажання довести, що позбутися "ментальної жуйки" до умовного жовтня не вдасться.

"Кожний випадок унікальний. Буває, що можна назвати конкретні терміни.

У випадку панічного розладу важливо не ставити собі часові рамки, а твердо вірити у те, що пізніше все неодмінно буде добре", – додає Світлана Гурова.

Людина з ОКР перебуває у постійному пошуку однозначної відповіді, розв’язання дилеми. Фото SIphotography/Depositphotos

Після першого приступу паніки навряд одразу захочеться йти до терапевта. Іноді можна впоратися самотужки, якщо тривога не переростає до нав’язливого стану.

"Людям з панікою найкраще відволікатися. Відпочити, послухати музику, подивитися комедію, прибрати – усе, що миттєво перемикає увагу, – радить психотерапевтка.

Одній пацієнтці я радила читати Канта осмислюючи все, що він хотів сказати. Концентрація з тривоги перейшла на "Критику чистого розуму".

Наступний крок – зайняти себе важливою справою. Це загальні рекомендації, подальший успіх залежить від особистості людини".

Успіх пацієнтів з різними формами ОКР залежить від готовності працювати над собою і не відступати.

Зараз Юля нарешті почувається врівноважено: зустрілися ми на платформі метро.

Позитивний настрій і віра у перемогу над розладом – ключ до спокою. За кілька місяців терапії дівчина відчула значне полегшення.

"Я змогла спокійно спати і прокидатися не з думкою про те, чи станеться сьогодні панічна атака, а з планами на день. І вірою, що він буде хорошим, – розповідає вона.

Кожна людина, яка відчуває паніку, повинна знати: це не назавжди, вихід є і веде він до майбутнього".

Тетяна Команицька, журналістка, спеціально для УП.Життя