"Я вже й забула, що хворіла". Колишні онкохворі діти та їхні батьки розповідають, як це – перемогти рак

6070
21 вересня 2019

"Одного разу італійські лікарі робили мені наркоз, анестезіолог щось ввів, а потім каже: Ха-ха, це не те! Давайте заново!". 

Жартувати про свою хворобу Валентині Жадько нескладно. 

Зараз їй 16, дівчина навчається у 11-класі. Кілька років тому Валентина не могла і мріяти про навчання у школі, прогулянки з друзями та мандрівки: у Валентини був рак крові. Сьогодні киянка Валя згадує ті часи без страху і з гумором. 

Нещодавно фонд "Таблеточки" влаштував Свято переможців для 150 дітей, які перемогли рак, та їхніх сімей. На святі серед онкопереможців опинилися як діти 5-7 років, так і дорослі, які перенесли рак у дитинстві. 

УП.Життя завітала на Свято переможців та розпитала його гостей: як це – перемогти рак і яким є життя після хвороби.

Марина Гордієнко, 15 років

Рак лімфатичної системи, ремісія*

Під час хвороби я дуже хотіла в громадський транспорт. Це було заборонено, а я бунтарка і дуже хотіла порушувати правила. 

Тому зараз досі отримую величезне задоволення від метро! Часом саджуся в одному кінці міста і їду в інший. Це так прикольно!

Гордієнко Марина з мамою

Я знаю, що більшість людей, яким діагностують рак, думають, що не здолають його. Але вони не повинні так думати. 

Ось я хворіла, а тепер вже й забула про це – жива-здорова, руки-ноги на місці.

Це просто складний період, який триватиме в когось більше, в когось менше. Але він точно мине і далі буде тільки краще, тільки цікавіше. 

* Ремісія – послаблення або зникнення симптомів хвороби

Марія Курманенко, 17 років

Рак крові, онкопереможниця

Марія 

Я б порадила усім ровесникам, які зараз хворіють так само, як я колись, не закриватися. 

Бо коли ти на кілька років замикаєшся у великій бульбашці своєї хвороби, де, крім тебе, є тільки твоя родина, потім дуже важко знову спілкуватися з однолітками, повертатися до школи і так далі. 

Продовжуйте спілкуватися, жартувати, залишайтеся в курсі всіх новин та мемів, не відмежовуйтеся від всього світу.

Не ставайте вигнанцем за власним вибором через вашу хворобу.

Марія з мамою

Мама Жанна:

Для батьків порада така сама – не закриватися. Розповідайте про свої проблеми! 

Тоді обов’язково з’являться люди, які вас зрозуміють і які захочуть вам допомогти.

Надійних і добрих людей, як виявилося, багато, просто потрібно заговорити до них. 

І взагалі будь-що легше перенести, якщо цим поділитися.

Едуард Зубовник, 25 років

Рак крові, онокопереможець

Коли я хворів 10 років тому, на трансплантацію кісткового мозку їздило набагато менше дітей, ніж зараз. 

Мені тоді пощастило: я проходив лікування у Відні, Австрії. 

Едуард

Найбільш запам’яталося, що українські лікарі не давали їсти онкоховорим дітям майже нічого, що могло б містити канцерогени: кока-колу, ковбасу, чипси, картоплю фрі, майонез. 

А у віденській лікарні нам не просто дозволяли їсти все підряд, нас навіть щодня просили скласти своє меню і спеціально на наше замовлення готували все, що нам заманеться. Це було дуже круто!

Рак не проходить безслідно. У мене, наприклад, не виробляється в організмі імуноглобулін А, який відповідає за місцевий імунітет. 

Тому я все життя на підтримуючій терапії. Крім того, хоч я й онкопереможець, але все одно раз на кілька років маю літати до Відня, де проходив трансплантацію кісткового мозку. Там роблять обстеження, слідкують за показниками крові. 

Ну і після хвороби була затяжна депресія. 

Як не банально це звучить, але рак відібрав у мене дитинство. 

В результаті довгий час була депресія, асоціалізація. 

Я повернувся додому з Відня у 16 років, і моя апатія пройшла лише у 23.

Тільки тоді я зрозумів, що хочу від себе самого, чим хочу займатися у житті. 

Зараз живу на повну, радію кожному моменту. У мене дві освіти, я гейм-дизайнер, працюю у компанії, яка створює комп’ютерні ігри. Хотів би створити свій проект. 

 

Валентина Жадько, 16 років

Рак крові, онкопереможниця

Валентина з мамою

 

Мама Олена: 

Ніколи не потрібно приходити до батьків, діти яких хворіють на рак, і казати: "Мені так вас шкода!". 

Це пригнічує і зовсім не підтримує. Якщо можете і хочете допомогти – допоможіть без коментарів щодо хвороби. 

Просто спілкуйтеся, усміхайтеся, жартуйте, погуляйте в парку, проводьте час, як раніше. 

Увага – це найцінніше. Батькам часом хочеться виговоритися, а немає кому.

З дітьми теж треба говорити. Так, ти хворієш, так, буде складно, але це виліковно і давай все одно тішитися тому, що у нас зараз є. 

Не треба ніколи плакати біля дітей і розповідати, як все погано. 

Навпаки, треба переконувати, що все складеться якнайкраще. 

Треба, щоб дитина повірила у себе так, як ви у неї вірите. І самому вірити в свої сили і в Бога. 

 

Алевтина Волинка, 7 років

Рак крові, ремісія

Алевтина з родиною

 

Мама Катерина:

Перемога – слово, яке на 100% відображає наші почуття після всього, що ми пережили за останні роки. Від моменту, коли донечці встановили діагноз "рак", і до її ремісії. І згодом знову від рецидиву* і до ремісії. 

Під час лікування Аля сумувала за татом і старшою сестрою. Бути разом з усією родиною – це було головне бажання доньки під час хвороби. 

Це певний час не вдавалося зробити, але на її День народження батько та сестра таки приїхали до лікарні. Вона була неймовірно щаслива від того, що ми всі разом!

Сьогодні на Святі переможців ми теж усі разом. Невдовзі у старшої сестри будуть змагання у Львові, то Аля обов’язково хоче, щоб ми поїхали на них усією родиною. 

* Рецидив – повернення хвороби після ремісії

 

Артем Рибалко, 9 років

Захворювання крові, часто лікується пересадкою кісткового мозку, як рак крові. Ремісія

 

Тато Сергій:

Головне досягнення Артема після лікування – комунікабельність. 

Через хворобу він майже жодного дня не ходив до садочка, де зазвичай формуються перші навички спілкування з однолітками. 

Артем з родиною

Артем був ізольований майже на три роки по лікарнях, а потім сидів вдома довгий час і зовсім не мав досвіду спілкування з однолітками. 

Спілкувався тільки з дорослими лікарями, медсестрами, волонтерами. 

І ось те, що зараз Артем навчився цьому і продовжує вчитися далі – головне його особисте досягнення.

Вважається, що в лікуванні дитячого раку найскладніше і найважливіше – це трансплантація кісткового мозку, але після пересадки все тільки починається. 

Це наче дитина народжується знову, просто вона вже трохи доросліша. 

Дитині потрібні постійні обстеження, особливе харчування, обережне поводження, медичний нагляд… 

Це відповідальний період, і родинам дуже потрібна допомога в цей час. Як фінансова, адже ліки зазвичай закордонні і дорогі, так і – що навіть важливіше – психологічна.

Тому що після декількох років життя в лікарнях дорослі теж мають проблеми з поверненням до нормального життя, як і діти. 

Таке випробування дається тільки сильним, тому треба вірити в те, що маєш силу його здолати.

Частина фото дітей-онкопереможців

Радимо також почитати:

Лікуй з усмішкою, зберігаючи спокій: про будні дитячого відділення "ОХМАТДИТу"

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua