"На рахунок три": як у Львові реальні лікарі нереальні травми лікували

6362
12 грудня 2019

В одному з кабінетів Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги у Львові видно кров, але чути сміх. 

Тут – більше 20 "пацієнтів", які очікують своєї черги, аби потрапити на лікарняний стіл. Вони – актори, які гратимуть роль потерпілих. 

Нині тут екзаменуватимуть лікарів за курсом "Підтримка життя під час травми" від ГО "Захист Патріотів".

Це – іспит, де не треба тягнути білети і розповідати, як надавати першу медичну допомогу при кульовому пораненні або переломі тазу. Треба спробувати врятувати справжніх людей, кожен з яких, за легендою, має власне поранення і власні показники життя.

За даними ВООЗ, травма входить до топ-10 причин смертності, поступаючись тільки травмам смерті від самогубства та туберкульозу.

Тому мета проєкту – навчити лікарів різних спеціальностей злагоджено та професійно діяти, коли у відділення доставляють пацієнта з травмою. Часто це ключовий момент у порятунку життя.

***

Придивляючись, можна зрозуміти, що рани – це силікон, а замість крові – фарба. Але працює над цим професійна гримерка, тому відрізнити не так вже й легко. Під рукою у неї – список травм, які треба "нанести" акторам-пацієнтам.

От що значить професійний грим!
Більшість "пацієнтів" - інтерни

Більшість з них – львівські інтерни. Нині вони можуть прорепетирувати симптоми свого уявного стану. А вже згодом їх виноситимуть на носилках до справжніх львівських лікарів.  

Лікарям до цієї кімнати заходити заборонено. Тому вони не можуть заздалегідь роздивитись рани та зрозуміти, що з "пацієнтами". Із цим треба розбиратись на місці, коли нібито стався масовий вибух.

Кожна група включає по одному лікарю кожної спеціалізації: анестезіолог, травматолог, хірург, реаніматолог. Себто лікарів, які найчастіше працюють із політравмами. У штучно створеній стресовій ситуації 24 лікаря, поділені на 6 груп, муситимуть застосувати усі свої знання, які отримали протягом 5-денного курсу "UTLS". Це – український аналог до американського курсу ATLS (American Trauma Life Support).

Loading...

Багато тут і тих, хто працює у лікарнях біля центральних трас. Тому не з розповідей знають, як це – коли до лікарні надходить багато травмованих пацієнтів. 

***

За легендою, у Василя ампутована нога і травма живота. Він – при тямі, але не може чітко і зв'язно відповідати на запитання. 

 
 

Не страшно, як лікарі надаватимуть вам допомогу? – запитую.

Ні, бо всі маніпуляції вони виконуватимуть на манекенах. А наш стан просто оцінюватимуть. І ми маємо себе відповідно поводити. От я нібито нічого не чую, – каже Дмитро.

 

За легендою, дехто з "пацієнтів" знепритомнів. Непритомна людина найперше допомоги. 

 Теоретично, якщо б лікар зайшов до нас у кімнату, то мав би запитати, хто може вийти. І тоді ті, хто більш-менш можуть ходити, не є в групі тих, кому треба перша медична допомога. 

А ті, хто не реагує, або має критичні поранення, потрапляють на лікарняний стіл першими, – пояснює інтерн Богдан.

***

Симуляція триватиме стільки, скільки треба буде лікарям, аби надати допомогу 14 пацієнтам. 

Окрім цього, актори створюватимуть атмосферу хаосу: люди запитуватимуть, де їхні родичі, хтось кричатиме, хтось плакатиме, хтось проситиме про допомогу. Все – як у житті. 

Але найважче, кажуть інструктори, провести так званий тріаж: вибрати пацієнтів, кому саме зараз треба надавати допомогу. Цим займатимуться тріажні офіцери, які скеровуватимуть пацієнтів у зелену, жовту чи червону зону.

У червоній зоні працюють команди, які займаються найважчими пацієнтами (зазвичай це ті, хто знепритомнів, або має велику крововтрату). 

Найперше допомоги потребують ті, хто знепритомнів

Жовта зона – для тимчасового перебування стабільних пацієнтів. 

У зеленій перебувають потерпілі, які не потребують невідкладної допомоги.

 За цим самим принципом зони ділять під час реальних інцидентів, де багато потерпілих.

 Головне – робота у команді. Бо українські лікарі, на жаль, звикли думати і працювати в межах своєї спеціальності. Якщо я нейрохірург, то бачу травми лише нервової системи, а травматолога цікавлять лише кістки.

Тут ми працювали над тим, щоб лікар мав загальний системний підхід до травми. Тому у команді вони мають вирішувати, хто що робить. Інструктори в це не втручаються, – пояснює Денис, інструктор курсу.

Лікарі вже чекають біля своїх столів. Усі хвилюються і перебирають пальці. З хвилини на хвилину сюди винесуть "пацієнтів".

Кожна група має обладнання, яке може знадобитись. Але такі показники, як-от пульс, частота дихання, результати рентгену, УЗД чи інших досліджень, які потребують окремої апаратури, лікарям говоритимуть інструктори.

На основі цих знань лікарі муситимуть ставити діагнози та надавати першу допомогу. Інструктори – реальні лікарі. І більшість з них неодноразово працювали у прифронтових територіях, де зіштовхувалися з масовими травмами.

***

На одному зі столів лежить молодий хлопець. Навколо нього – юрба лікарів. 

"Пацієнт" стогне від болю, лікарі спокійно його оглядають. Стресостійкість – ще одна з навичок, яку треба відпрацювати на цьому курсі.

Дихання? – запитує лікар в інструктора.

 Швидке та шумне, ослаблене справа. На команди реагує, – відповідає той. 

 Пульс?

 130.

 Пульс на периферії пальпується, але дуже слабо. Капіляри наповнені.

 

Коли "пацієнтів" в аудиторії більшає, стає не до сміху і не до втамування стресу. З іншого столу чути: 

 Є активна кровотеча?, – запитує хірург.

 Так, на кінцівках. Перш за все, зупиняємо її, – відповідає анестезіолог.

Тріажні офіцери кричать на весь голос, чи є вільні столи – несуть ще одного "пацієнта".

 Скільки років?, – запитує лікар.

 23, – відповідає хлопець на столі.

 Що болить?

 Нога.

 О котрій ви годині впали?

 У мене нога болить, – повторює хлопець.

Біля голови "пацієнтів" майже всюди навприсядки є лікар, який періодично запитує, чи чує пацієнт усе, що відбувається.

Якщо так, коментує все, що роблять лікарі. Може також запитати ім'я, прізвище та про алергію на препарати. 

Однак найголовніше, що впевненим голосом лікар каже: "Все добре!". 

"Все добре!"

В якийсь момент я розумію, що втрачаю відчуття того, що все навколо – симуляція. Мимоволі з’являється відчуття, що лікарі часто працюють із такими травмами та такою кількістю людей. 

Ненадовго застигаю біля одного зі столів. Лікарі одразу запитують, чи не треба мені допомога. Це трохи приземляє, йду спостерігати за іншими.

 Вони все роблять, як в реальності, – зупиняє мене прибиральниця центру швидкої допомоги зі сльозами на очах. –  Аж хочеться допомогти.

На одній з лавочок сидить хлопець, який тримає палець. Вже тричі лікарі запитують, як той себе почуває:

 Я нормально, – повторює хлопець, – але де моя дівчина? Це її палець. 

 Що у тебе болить? – запитує лікар однієї з груп.

Мене нічого не болить.

 Тоді сідай і сиди, чекай. Ми знайдемо твою дівчину.

В кутку чоловік – йому вже надали допомогу. У нього – травма голови, йому надали допомогу і перевели до зеленої зони. 

Але Юлій називає себе Троянським конем. Бо згодом, за сценарієм, він має знепритомніти, лікарі про це ще не знають.

 
 
 

Наталії теж вже надали допомогу: зробили помірну сатурацію, тобто насичення киснем. Визначили, що дівчині треба операційна та невідкладна допомога, поміряли тиск та частоту дихання, – і направили до операційної.

– Лікарі все зробили правильно. Вони були трохи схвильовані, але згодом зорієнтувались, – каже Наталія.

В цей час одна з груп намагається витягнути з-під пацієнта тканину, не притримуючи його, аби було швидше. Інструктор помічає це:

 Так не можна, ви що! Треба його підтримувати. 

 Повертаємо пацієнта на лівий бік на рахунок три, – каже одна з лікарок. – Робимо рентген голови, шиї, грудної клітки, кінцівки.

Раптом у симульованій лікарні зникає світло. Лікарям ще важче працювати у темноті.  

У житті всяке буває, і світло теж може зникати

 Готуємось до інтубації. У нас є нестабільний пацієнт у свідомості, – виголошує один з лікарів.

 Інтубація – коли трубочку пхають в трахею для захисту дихальних шляхів та штучної вентиляції легень. Це треба, коли пацієнт не може дихати сам. Також інтубація захищає від потрапляння вмісту шлунку в дихальні шляхи, – пояснює збоку Роман, анестезіолог з військового госпіталю.

Він – єдиний, хто встигає пояснювати нам, що відбувається, і представитись, і лікувати потерпілого. 

 

***

Це 25-ий такий курс, що проходить в Україні. Він відрізняється від інших курсів в Україні, має 70% практики і 30% теорії.

 Ми надаємо останні найновіші дані, що стосуються безпосередньо травми. Перш за все, розвінчуємо міфи травм. Це – те, що прийшло до нас із Радянського Союзу. Часом під час навчання маємо по 12 практичних занять, – пояснює один з інструкторів. 

Курс – безкоштовний, але його планують зробити оплачуваним – надто багато матеріалу та обладнання треба закупити. Курс пройшли вже більше 500 лікарів. 

Окрім досвіду, успішне проходження курсу дає їм 25 балів до щорічної атестації. Водночас на рік лікар має набрати 50 балів.

Інструктори кажуть, лікарі так підвищують свій рівень, у них збільшується рівень впевненості та самооцінки. Про це свідчить опитування, яке минулоріч провела організація, серед слухачів курсу.  

 Це дуже непросто – прийти з цими знаннями у звичну ситуацію та звичайну лікарню, коли тебе не розуміють. 

Але ми просимо наших лікарів бути носіями цих знань, розповсюджувати їх. Та і ми не раз бачили, які лікарі приходили невмотивованими до нас, просто через те, що їм сказали прийти. Але через 2 дні вони розуміли, про що цей курс, і ставали його адептами, – каже інструктор Ігор.

 

За словами інструкторів, найстарші учасники курсу мало трохи більше 50 років, наймолодші – інтерни. Але середній вік учасників – це 30-40 років.

 Що ви лікували?, – запитую після симуляції в однієї з груп лікарів, які збирають інструменти.

 Ой, такий адреналін, що ми вже позабували. Подекуди втрачалось відчуття реальності. З таких курсів треба починати, щоб було легше у житті, – ділиться враженнями лікар-хірург Михайло.

 Один був з черепно-мозковою травмою, ще один з відкритою хребетною травмою, і останній – з кульовим наскрізним пораненням грудної клітки і перелом тазу. Один пацієнт у нас, на жаль, помер. Була зайнята операційна і наша підтримка не дала вдалого результату, – додає інший лікар з групи.

Слово "помер" лікар промовляє настільки тихо, що кілька разів доводиться у нього перепитати, про що йдеться.

Поки актори-пацієнти переодягаються, лікарі стурбовано йдуть за своїми сертифікатами. 

З 14 "пацієнтів" допомогу не змогли надати одному. Це, кажуть, інструктори, хороший результат. 

І, може, завдяки цьому курсу в реальному житті живими залишаться всі 14.

 

Марія Марковська, журналістка, постійна авторка УП.Життя

Корисно також:

Реформа швидкої: що відбувається з екстреною меддопомогою і на які зміни чекати

"Швидка" – не таксі". Як львівські медики влаштували бунт у Facebook і від того виграли

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя

powered by lun.ua