Дружина сказала: "Відрощуй ноги". Як почувається перший в Україні пацієнт з протезами, вживленими в кістку

57-річний Ігор Крупнов – підприємець, який добровільно став на захист нашої країни. Він мав військовий досвід в Афганістані.

На початку повномасштабного вторгнення Ігор пішов у військкомат: його одразу скерували на південний фронт. Він з побратимами звільняв Херсонщину. Там й отримав поранення та втратив обидві кінцівки.

Лікарі Національного реабілітаційного центру "Незламні" провели для бійця унікальну операцію з остеоінтеграції, тобто вживили в кістку металевий імплант, до якого тепер кріпиться протез.

"УП.Життя" відвідала Центр реабілітації та поспілкувалась з лікарями, пацієнтом Ігорем та його дружиною Валерією.

Протез, вживлений в кістку

Остеоінтеграція – це новітня для нашої країни методика. Нею володіють фахівці лише 4 країн у світі: Австралія, США, Німеччина та тепер – Україна.

Вона полягає в тому, що пацієнту імплантують частину протеза прямо в кістку. А після загоєння та відновлення припасовують штучну стопу. Це дає людині більшу мобільність та функціональність, зменшує незручності у побуті та користуванні.

Крім того, завдяки цьому протезу людина може відчувати поверхню під штучними стопами.

Щоденні тренування Ігоря. Фото: Роман Балук

Першу в Україні операцію провів топовий фахівець з Австралії Муньєд Аль Мудеріс. Він встановив Ігорю імпланти, а також провів навчання для українських лікарів, щоб вони могли проводити такі операції самостійно.

Це відбулось на початку квітня – через п’ять місяців після поранення. За шість тижнів після цього він нарешті став на ноги та зробив перші кроки.

"Такої кількості людей з протезами немає у жодній іншій країні світу, крім України. Люди, які втратили кінцівки на війні, заслуговують отримати найкращі протези", – зазначає керівник Першого медоб'єднання Львова Олег Самчук.

Він додає, що технологія не дуже поширена у світі, бо є інноваційною. Однак після вдалої імплантації Ігорю у лікарні вже сформувався список із пацієнтів, які хочуть отримати такий протез.

Як пояснив лікар-травматолог Василь Рокита, найважливіше, аби до імплантації була готова кістка. Більшість пацієнтів надходять після вибухових травм, а запальний процес може спричинити відторгнення імпланту.

"Ігор наполіг, щоб зробили операцію на двох ногах одночасно. Нам це вдалось.

Найбільша складність полягає у чистоті рани, куди інтегрується протез. Не менш важливим є розуміння пацієнта та догляд за імплантом у майбутньому", – каже лікар.

Перший день після операції

Супутні хронічні хвороби також можуть бути протипоказами для імпланту, однак першочерговим є стан кістки.

"Ідеальний пацієнт для остеоімплантації – це той, який ходив на класичному протезі до того, але має певні незадоволеності цим адаптивним засобом і він хоче саме такий", – додає Василь Рокита.

Серед переваг остеоімпланта: мобільність, функціональність, відчуття поверхні.

"Імплант, який вживляється в кістку, потім дає змогу пацієнту мати тактильні відчуття до поверхонь – м'яких, твердих, пружних тощо. Наприклад, пан Ігор відчуває різницю між бетоном і лінолеумом", – пояснює лікар-травматолог.

Водночас пацієнтам не рекомендують практикувати надмірний біг та стрибки, оскільки ризик перелому кістки дуже високий.

Читайте також: Протез – не панацея. Що треба знати про штучні руки та ноги

Військовий досвід Ігоря

Раніше чоловік служив в Афганістані. До повномасштабного вторгнення понад 20 років керував бізнесом з будівництва басейнів.

"Війна нас застала у Львові – ми сідали в авто, щоб їхати у Київ по моїх справах у бізнесі. Ми залишились у місті. Кілька днів Ігор намагався влаштуватися в тероборону, але його не брали через прописку у Дніпрі. Тоді він почав "штурмувати" військкомати. Його відправили на південний фронт", – розповідає Валерія.

Ігор був капітаном ЗСУ на Херсонському напрямку.

"Ми тримали оборону майже 7 місяців, і в листопаді отримали потрібний результат: ворог відійшов, а ми зайняли звільнені території.

На півдні звільненої Херсонщини отримав поранення: пікап наїхав на 2 протитанкові міни. У той момент моя служба закінчилась", – розповідає чоловік.

Впертість Ігоря трансформувалсь у стійкість

Валерія додає, що з першого дня, як Ігор пішов на фронт, постійно збирала гроші на амуніцію, аптечки, тепловізори, дрони.

"Коли волонтери і мої друзі втомились, збирати великі суми стало досить важко, я вирішила допомогти якомусь волонтерському центру. Зранку того дня у листопаді я провела стратегічну сесію для учасників Центра волонтерства і захисту – найбільшого об'єднання у Львові.

А за кілька годин мені подзвонив командир Ігоря та повідомив про поранення. Чоловіка повезли у лікарню в Миколаєві, він втратив багато крові. Можливостей у тої лікарні не вистачало, і гарантій того, що Ігор виживе, майже не було", – згадує жінка.

Вона звернулась до волонтерського об'єднання, яким надала консультацію, а вони сконтактували її з "Незламними".

Порятунок життя у Львові

На оформлення документів для переведення пацієнта у Львів знадобилося кілька днів, але час треба було рахувати годинами.

"Я фактично встигла застрибнути в останній вагон, щоб врятувати чоловіка. Вірогідність того, що він помре у дорозі, була 1:1, тобто 50%. Але й вірогідність того, що він помре у тому госпіталі, була захмарно великою. Це була дуже страшна ніч. Його доставили реанімобілем, чергували двоє реаніматологів у дорозі.

Коли його привезли у Львів, у нього вже була маска Гіппократа – це застигання мімічної мускулатури. Вважайте, що людина вже майже в могилі. Його одразу повезли в реанімацію та відрізали ногу", – розповідає дружина Ігоря.

Лікарі у Львові врятували життя Ігорю

За життя 57-річного капітана боролись довго: десь півтора місяця операції та відновлення.

"Я їздила в лікарню по 2-3 рази на день. Ногу відрізали кілька разів. Загалом було 10 операцій, остання була про імплантацію. Коли він збирався на десяту операцію, я бачила, що більше він не зможе перенести.

Він дуже впертий в житті, ця риса трансформувалась у стійкість. Гадаю, завдяки цим характеристикам він вижив", – каже Валерія.

Після низки операцій для Ігоря виробили звичайний механічний протез.

"Під час реабілітації у нього дуже коливався настрій. І часом казав, що хоче додому. Але я жорстко відмовила, мовляв, не прийму додому таким. Бо коли Ігор йшов на фронт, він обіцяв мені, що повернеться живий і здоровий. А прийшов без ніг, отже – відрощуй ноги, тоді вертайся додому. Це була дивна і жорстка реакція, але він зібрався і почав тренуватися.

Я не набрехала йому. Я чесно не хотіла, щоб він повертався додому у кріслі колісному як інвалід, якого всі жаліють", – категорично, але з посмішкою каже дружина пораненого бійця.

Читайте також: "Ноги мої назад несіть". Як 24-річний військовий з потрійною ампутацією вчиться жити

Протез-імплант

"Коли мені вперше запропонували цей вид протезування, я ще був у такому стані, що не міг аналізувати ситуацію. Я доручив це своїй дружині та другу. Вони ознайомились з темою та дізнались, що цей тип протезування дає найбільш природні відчуття та має найбільшу функціональність.

На звичайних протезах чутливість складає близько 40%, а на остеоімплантах – 70%. Я відчуваю різницю між поверхнями, по яких ходжу", – розповідає Ігор.

Валерія зазначає, що це рішення не було легким.

"Інноваційні речі – це коли ти не маєш можливості розпитати, як було в інших. В Україні це вперше, і для нас це був стрибок у прірву. По моїх відчуттях – велика відповідальність.

З моменту поранення щодня треба було робити безліч виборів. Але цей найбільше впливав на майбутнє. Лікар Гнат Герич та Василь Рокита допомогли нам прийняти це рішення", – каже вона.

Жінка додає, що лікування є партнерством між лікарями та пацієнтом, де всі важливі рішення приймаються разом.

Рабілітація вже з протезами-імплантами

"На моє рішення також повпливала довіра до лікарів. У мене була складна травма, і поставало питання щодо ампутації вище коліна, але лікар з Австралії пообіцяв його зберегти", – згадує чоловік.

Подружжя зазначає, що переломним моментом у лікуванні став другий день після операції з остеоімплантації. За протоколами, пацієнт вже мав стати на мініпротези, які вживили в його кістки.

"Я думав, що це не можливо чи принаймні боляче, але медики переконали мене спробувати. Я став і не відчув болю. З ран ще текла кров, ноги були страшні, але стояти було зручно.

Весь період після поранення було дуже багато болю, який треба було терпіти. Після останньої операції з імплантації теж був біль, але з ним проходив процес реабілітації", – розповідає Ігор.

Валерія поділилась, що дуже важко пройшла період первинного протезування, коли нога була як окрема деталь.

Ігор та Валерія

"Я дивилась на чоловіка і думала, що це інша людина. Але коли йому поставили імплант, я почала сприймати, що мій Ігор повернувся. Це дивне відчуття, ніби майбутнє знову стало переді мною.

До того моменту кожен день був як бій. Ігор сказав, що він закінчив свою війну, однак вона трансформувалась: це стала наша війна і наш фронт. Вона тривала понад 6 місяців, бо ми з лікарями боролись за життя, його якість і свободу Ігоря", – розповідає Валерія.

Перші кроки

У центрі розповіли, що в день, коли Ігор мав зробити свої перші кроки на остеоімплантах, він зустрів дружину у палаті зі словами: "Відросли мої ніжки".

Ігор вперше став на імпланти

"Головне у таких ситуаціях – жага до життя. Часом з ампутованою кінцівкою йде життя. Це було те, чого я боялась найбільше. Оскільки Ігорю кілька разів різали ногу, то й життя ніби йшло з нашого союзу. Було страшно, наприклад, коли приходжу до чоловіка в лікарню, а він не їсть, бо ногу завтра знову треба відрізати.

Коли він став на імпланти я відчула себе вільною, а не людиною, яка приставлена до інваліда. Це був розворотний момент нашого подружжя", – згадує дружина Ігоря.

За протоколами пацієнт може робити перші кроки через 6 тижнів після операції. Весь цей час треба було щодня стояти на імплантах по 40 хвилин в день. Ігор каже, це не було складно.

"Коли поставили протези, я побачив, що вони такі маленькі, зручні. Думав: стану і піду. Але коліна виявились не готовими до цього. Їх пронизав різкий біль. Він ще не минув повістю донині, але зменшується кожного дня. Помалу розходжусь. Поки ще ходжу з милицями, вже на цьому тижні переходимо на палиці, а потім і без них буду", – оптимістично додає він.

Ігор вже ходить на милицях, які невдовзі замінить палками

Лікар-травматолог Василь Рокита зазначає, що Ігорю поставили звичайну функціональну стопу, однак за бажанням пацієнта можна приєднати бігову або для плавання.

Важливо, що з таким типом протезування можна водити авто зі звичайним керуванням: ручного тут не потрібно. Це пояснюється тим, що протез-імплант передає різні поверхні і має певну чутливість. Її достатньо, аби керувати автівкою.

"Я спершу проїхав по території лікарні кілька кіл, потім зрозумів, що це дуже легко.

Обмежень щодо кількості кроків чи навантаження жорстких також не має – треба орієнтуватись по відчуттях, треба просто не перенавантажуватись", – розповідає Ігор.

Ігор водить авто на протезах

Станом на сьогодні він вже відчуває прилив сил та енергії, покращився настрій. Ігор зазначає, що на шляху до одужання.

"Поки що не бігаю, але вже нормально ходжу. Хочу спробувати себе у бігу на цих гаджетах. Наприклад, марафон здолати", – з посмішкою каже боєць на реабілітації.

Він додає, що після відновлення повернеться до цивільного життя, планує відновлювати свій бізнес та допомагати у бізнесі своїй дружині.

А потім мрійливо каже, що треба ще квартиру в Одесі до ладу привести.

"Після перемоги – обов'язково. Бо це ж наша мрія – жити біля моря. Хоча Ігор більше любить гори… Це він намагається мене підтримати. Можливо, навіть продамо квартиру в Одесі та купимо в Криму, де є і море, і гори", – додає Валерія.

Вікторія Андрєєва, УП.Життя

Читайте також: Щастя знову мати руку. Військовий про поранення, ампутацію та електричний протез