Хвороба, про яку неможливо мовчати: історії 8 людей, чиє життя змінив рак легені (частина 1)

В Україні триває Рік обізнаності про рак легені. Інформуванню про цю недугу в усьому світі присвячений листопад.

Проте, зважаючи на поширеність цього виду раку в Україні та світі, а також високу смертність від нього, компанія "Рош Україна" вирішила розпочати масштабний інформаційний проєкт довжиною в рік.

В Україні смертність від раку легені становить понад 9000 випадків за рік, а більшість пацієнтів потрапляє до лікарів уже на пізніх стадіях.

Щоб наголосити на важливості своєчасної діагностики, розповісти більше про симптоми, лікування й ризики раку легені, ми вирішили зібрати історії  людей, чиє життя змінила ця хвороба.

Читайте першу частину ексклюзивного матеріалу.

Наталі 46 років. Вона живе в Молдові та працює правничим консультантом з питань інтелектуальної власності.

Рак у неї діагностували 2015 року, лікування проходила в Україні.

Тільки через чотири місяці постійного кашлю я звернулася до лікаря.

Одне за одним пішли флюорографія, комп’ютерна томографія, візит до онколога, імуногістохімія. Ще місяць очікувань ― і діагноз "рак щитоподібної залози". Помилковий.

Минуло дев’ять місяців, перш ніж мені поставили правильний діагноз ― "рак легені, III стадія". Я одразу почала лікування.

У той час я працювала на себе. У мене був крутий офіс у центрі міста, асистент, багато клієнтів і безмежні перспективи зростання. Діагноз змусив пригальмувати.

До хвороби я думала, що рак ― це вирок. Діагноз навчив, що жити можна.

Я відмовилася від офісу й почала працювати з дому. Роботу я не полишила ― вона приносить мені задоволення, гроші й спілкування, допомагає відчувати свою потрібність.

Наразі в Україні для мене лікування немає, я змушена шукати інші варіанти. Але я чітко усвідомлюю: життя не зупиняється з хворобою.

Я працюю з дому, регулярно відвідую клініку для контролю, ходжу на йогу, спілкуюся з психологом, виховую дітей.

Живу не для того, щоб лікуватися, а лікуюся, щоб жити.

Василю Михайловичу 64 роки, він живе в Івано-Франківській області. Трохи більш ніж рік тому він дізнався, що в нього неоперабельний рак легені.

Усі питають, чи я не хвилююся. А чого мені хвилюватися?

Я займаюся різьбленням по дереву й розписом. Здебільшого працюю для нашої сільської церкви. Наразі роблю для неї новий іконостас.

Лише нижній ярус має шість метрів завдовжки й більш ніж три метри заввишки. Щоб зробити його як слід, знадобиться рік чи два. Це велика робота. Маю встигнути.

Коли дізнався про діагноз, не мав ані страху, ані болю. Це мене аж ніяк не збентежило.

Я знав, що зроблю усе належне, а решту вирішувати не мені. Усі переживання забрала на себе дружина, усі страхи дісталися їй.

Іноді вона не спить уночі, часом може вдаритися у сльози.

Єдине, що я можу, ― це дякувати. Минув добрий день, коли я міг попрацювати, ― я дякую. Є невеличкий позитив на КТ ― дякую.

Коли працюю в церкві, чую Христові повчання ― вони приносять спокій і дають наснагу. Втім, аби це відчути, необов’язково ходити до церкви.

Людині, яка в біді, часом просто потрібно почути добре слово. І знаєте, це добре слово може сказати кожен.

Володимиру 54 роки, живе в Івано-Франківську. Рік тому в нього діагностували плоскоклітинний рак легені.

Після операції та чотирьох курсів хімієтерапії у нього настала ремісія.

"У вас пневмонійка", ― сказав лікар, вдивляючись у рентгенограму моїх легень. Кашель турбував мене вже кілька місяців: після антибіотиків притихав на кілька тижнів і повертався знову.

Це була друга "пневмонійка" за рік, але ні мене, ні лікарів це не збентежило. А 14 жовтня минулого року, на Покрову, я раптом почав кашляти кров’ю.

У той день я був за кермом, поруч дружина. Надалі вона супроводжувала мене на кожному кроці, була моїм найпершим і найкращим охоронцем.

Одразу з місця ми рушили в обласну лікарню.

Мене поклали під крапельниці, а вже за два дні сказали, що у мене в легенях злоякісне утворення.

По колу пішли аналізи, огляд, біопсія, аналізи, огляд. Результат ― дрібноклітинний рак легені. Неоперабельний, шансів мало.

Дочка везе до Києва пересвідчитись. Знов біопсія, одна, друга, й тільки третя вдала. Остаточний діагноз ― плоскоклітинний рак, шанси є.

Я пройшов операцію і чотири курси хімієтерапії. Уже під час операції хірурги зрозуміли, що зберегти легеню не вдасться. Я не жаліюся. Думаю собі: якби не кинув палити ще дев’ять років тому, хвороба забрала б не лише легеню.

Нещодавно повернувся на роботу водієм, хоча як раніше себе вже не навантажую. Потроху відновлюю сили та мрію, що одного дня зможу пробігтись.

Я не про марафон, а про кілька метрів, які подолаю без зупинки. Аж дивно, якими простими стали мої мрії.

Наталі 57 років, вона живе в Одесі, працює в міському департаменті праці й соціального захисту. У 2017 році їй діагностували рак легені на першій стадії.

Після складної операції вона провела в лікарні два з половиною місяці. Зараз вона проходить лише контрольні обстеження.

Рак забрав мою маму й чоловіка. Пізніше я дізналася, що саме від раку легені помер мій батько. Тому я була інформованою пацієнткою.

Я б навіть сказала ― онконастороженою. Але неможливо підготуватися до того, що це станеться саме з тобою.

Мене врятувала звичка регулярно проходити медогляди. У висновку до чергової флюорографії я побачила слово "затемнення" й одразу побігла на КТ.

У графі, де пишуть направлення на консультацію до хірурга, я прочитала "потрібна операція".

Тому вже наступного дня була в онкоцентрі. Не минуло й двох тижнів, як мене прооперували.

Зізнаюся, читати про свій діагноз я наважилася лише після виписки. Не мала емоційного ресурсу, аби занурюватися в цю термінологію, статистику, протоколи.

Не хотіла відволікатися від єдиної мети ― одужати. Втім, історій моїх сусідок по палаті було достатньо, аби усвідомити, що мені страшенно пощастило.

Згодом я приєдналася до пацієнтських спільнот у соцмережах і знайшла в тому певну терапію. Тільки той, хто пережив подібне, може тебе по-справжньому зрозуміти.

Бо діагноз розділяє твоє життя на до й після. Ти не відкладаєш гроші на новий будинок, якщо тобі не вистачає на контрольне КТ.

Бо який сенс у тому будинку, якщо в ньому не буде тебе?

Хочу наголосити на одній важливій речі. Якщо ви колись зіткнетеся з онкологічним діагнозом, вам, найбільш імовірно, стане дуже страшно, ви розгубитеся.

Вам захочеться простого розв’язання складної проблеми й ви можете почати дивитися в бік альтернативної медицини: бабок-цілительок, народних засобів, гомеопатії.

Пам’ятайте: це цинічні злодії, що грають вашими почуттями. Йдіть до онкологів. Ви прийдете до них усе одно, але від вас залежить ― вчасно чи запізно. 

Дізнайтеся більше про рак легені, його можливі симптоми, групи ризику та лікування. Переходьте на інформаційний сайт Року обізнаності про рак легені: https://stoplungcancer.org.ua

* Національний канцер-реєстр України http://www.ncru.inf.ua/publications/BULL_21/PDF/leg.pdf (режим доступу 09.12.2020)

Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров'я