Хвороба, про яку неможливо мовчати: історії 8 людей, чиє життя змінив рак легені (частина 2)

В Україні триває Рік обізнаності про рак легені. Інформуванню про цю недугу в усьому світі присвячений листопад.

Проте, зважаючи на поширеність цього виду раку в Україні та світі, а також високу смертність від нього, компанія "Рош Україна" вирішила розпочати масштабний інформаційний проєкт довжиною в рік.

Це захворювання щороку забирає життя близько 9000 українців, а більшість пацієнтів потрапляють до лікарів уже на пізніх стадіях.

Щоб наголосити на важливості своєчасної діагностики, розповісти більше про симптоми, лікування й ризики раку легені, ми вирішили зібрати історії  людей, чиє життя змінила ця хвороба.

Читайте першу частину ексклюзивного матеріалу за посиланням.

Світлані Федорівні 80 років, вона живе у Києві. Півтора року тому їй діагностували рак легені четвертої стадії.

Завдяки таргетній терапії вдалося позбутися метастазів і стабілізувати пухлину. Боротися з недугою їй допомагає син Роман.

Світлана Федорівна:

Коли тобі майже вісімдесят, назвати рак найбільшим випробуванням у житті важко. Хворобу я зустріла спокійно, без паніки.

Напрацьована з роками сила волі не дозволяє розкисати.

Діагноз зробив мене ще більш вимогливою до себе. Щодня прокидаюся о 7:30, роблю гімнастику, снідаю, йду на ринок.

А по обіді в мене обов’язкова прогулянка Виноградарським лісом ― проходжу принаймні три кілометри. Знаю, що головне ― не лягти, бо хвороба любить лінивих.

Роман та Світлана Федорівна

І хоча дні бувають різні, я змушую себе підніматися й працювати над собою. Це дає мені незалежність.

Роман:

Раніше я був переконаний, що четверта стадія раку ― це вирок, люди з таким не живуть.

Десь тиждень був у повному відчаї, а потім почав шукати інформацію, став більш допитливим у розмовах з лікарями.

Один із них підказав, що в Україні от-от зареєструють таргетний препарат, який нам підійде. Ми дочекалися.

Мама наразі веде спокійне життя пенсіонерки, для неї нічого не змінилося. Страшно стає, коли подумаю, що могло б бути, якби ми вирішили "бомбити" її хімією замість таргету.

Втім, змінилося моє життя: кожного місяця маю будь-що дістати чергову коробку ліків для мами. Але що може бути важливішим?

Вікторія Штонда у лютому 2020 року втратила маму, в якої була четверта стадія раку легені.

Зараз Вікторія ― керівниця ГО "Легені", яка надає інформаційну підтримку пацієнтам із раком легені та захищає їхні права.

За два роки я жодного разу не бачила, щоб мама плакала. Можливо, вона просто все тримала у собі. У хвилини моєї слабкості вона мене завжди підбадьорювала.

Єдине, вона переживала за бабусю ― їй довго не говорили про мамину хворобу. Коли ми зрозуміли, що час спливає, я привезла бабусю до нас. Усі разом ми зустріли Різдво.

Діагноз дозволяє гостро відчути цінність часу, бо він обмежений.

Підтримувальна терапія дає можливість зробити найголовніше: попросити пробачення, сказати "люблю", наговоритися з рідними, зробити те, чого ніколи не робив. Спогади про це залишаться з близькими назавжди.

Ми з мамою прожили майже два чудові роки, сповнені любові й тепла.

Той, хто знав мою маму, не питає, чому я заснувала громадську організацію.

Вікторія Штонда

Бо в мене була така мама: її активна життєва позиція та настанови не дають мені закритися, мовчати про мій досвід. Хоча я розумію тих, хто не хоче згадувати найважчі моменти у житті.

Останній місяць мама провела в паліативному відділенні. У багатьох слово "хоспіс" асоціюється зі смертю й самотністю ― це хибне уявлення. Хворі отримують там цілодобовий догляд і турботу.

Я влаштувала там концерт, запросила саксофоніста ― мама дуже любила саксофон. Він грав здебільшого запальні мелодії, пританцьовував.

Із палат вибралися всі пацієнти та їхні родичі, щоб послухати музиканта. Ви не уявляєте, які всі були щасливі!

Цього ж дня мама пішла.

2017 року в чоловіка Анни** виявили рак четвертої стадії. Попри обширне метастазування хворобу вдалося стабілізувати.

Увесь цей час сім’ї доводиться працювати цілодобово, щоб оплатити лікування.

Імена героїв змінені за їхнім проханням.

Моєму Сергію було 38, коли йому діагностували четверту стадію раку з метастазами у головному мозку. Це така приголомшлива новина, що від неї важко встояти на ногах.

Втім, він не панікував, а дізнавався про можливі методи лікування. Виявилося, що з його формою хвороби дієвою є лише таргетна терапія. Ми пройшли вже три лінії таргету.

Зараз проходимо четверту, останню з доступних.

Час ― це гроші. Цей вислів найкраще описує наше життя. Ми буквально купуємо час для мого чоловіка. Кожна наступна лінія терапії дорожча за попередню.

Якщо перша коштувала 30 000 гривень на місяць, то остання ― більш як 4 000 доларів. Такі фінансові задачі підпорядкували наше життя єдиній меті ― зібрати кошти на ще одну коробку ліків.

Водночас нам пощастило, що таке лікування взагалі існує. На початку карантину, коли не було сполучення з іншими країнами, ми два місяці були без ліків.

За цей час хвороба прогресувала: у головному мозку налічувалося 24 метастази. За три тижні останньої лінії терапії метастазів залишилося всього чотири.

Ще кілька років тому мій чоловік був би приречений. Сьогодні попри всі перешкоди ми продовжуємо боротися.

Мій чоловік вражає. Увесь цей час він працює ледь не цілодобово. Прямо зараз він на роботі, хоча лише нещодавно на додачу до основного недугу захворів на пневмонію.

Де він бере сили? Як йому вдається не зламатися? Я не знаю.

Але його мужність наснажує і мене.

Наталя ― кондитер. Їй 45 років, вона живе в селі Мшана Львівської області. У січні 2020 року їй діагностували обширний рак легені.

Наразі вона приймає таргетну терапію, що уповільнило розвиток хвороби.

Наталю підтримують рідні, зокрема 17-річний син Дмитро.

"У ваших легенях усе чисто", ― почула я висновок лікарів після рентгенографії у червні 2019 року. На той момент я вже кілька місяців не могла позбутися кашлю.

Він не був надто сильним, проте я знала, що здорова людина не має кашляти без причини.

Лише через пів року, після повторної рентгенографії, КТ та "профілактичної" операції з гінекології, лікарі визначилися з діагнозом ― рак легені з ALK-мутацією.

Моїм єдиним варіантом лікування була таргетна терапія.

Страшно весь час. Кілька разів ловила себе на відчутті, ніби земля перестає бути твердою, а ти просто падаєш у провалля. Страх підживлюється розгубленістю, зокрема коли цю розгубленість демонструють лікарі.

Найгірше ― це чекати. Особливо, коли знаєш, що новини не будуть хороші.

Я б не вибралася з цієї емоційної ями, якби не підтримка людей навколо.

Мені допомагали шукати лікарів, піклувалися про мене після операції, зрештою, зібрали кошти на лікування.

Ліки є, та їхня ціна захмарна, сама би я не впоралася. Але мені на допомогу кинулися навіть сторонні люди! Така підтримка надає сил, поволі стаєш на ноги.

Особливо я вдячна моєму синові. Він із самого початку знав про мій діагноз, їздив до мене у лікарню, завжди привозив усе свіже й тепле.

Мені навіть трохи заздрили мої сусідки по палаті. 

Якось я впала в розпач, прочитавши результати чергової комп’ютерної томографії. Не розібравшись у термінах, вирішила, що рак поширився по всьому тілу.

Син, побачивши мій стан, взяв той опис і почав його вивчати.

За пів години вже був готовий мене заспокоїти: "Мамо, не засмучуйтеся! У порівнянні з попередньою КТ пухлина зменшилася, лімфовузли теж. Це означає, що лікування дає позитивний результат".

Потім його слова підтвердила лікарка. Отак моєму хлопчику довелося розбиратися в речах, про які зовсім не потрібно знати у 17 років.

Щодня живу з надією, що ми проведемо разом ще багато часу. Що я потраплю на його випуск із коледжу, згодом ― на весілля. І ця надія дає мені сили.

Зрештою, я мрію побачити онуків. 

Дізнайтеся більше про рак легені, його можливі симптоми, групи ризику та лікування. Переходьте на інформаційний сайт Року обізнаності про рак легені: https://stoplungcancer.org.ua

* Національний канцер-реєстр України http://www.ncru.inf.ua/publications/BULL_21/PDF/leg.pdf (режим доступу 09.12.2020)

**На прохання героїні, імена в історії змінені

Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров'я