"Комусь точно гірше": як працюють психологічні групи для жінок під час війни

Пів року повномасштабної війни в Україні змінили психологічний стан українців. 

Кожен обирає свій шлях адаптації до життя в постійному стресі. Хтось втратив рідних, хтось тривожиться за своїх в Збройних силах України, а хтось важко переживає розлуку з близькими. 

Таких людей психологи інколи готові консультувати навіть безкоштовно. Саме про таку ініціативу для жінок розповідає "Українська правда. Життя".

"Такі самі проблеми"

Олені – 38 років. За рік до повномасштабної війни в Україні вона вирішила звернутися до психолога. Не з першого разу, але жінка таки потрапила на ту терапію, яка їй підійшла – групову. 

Жінка пригадує, що спершу мала побоювання щодо такого варіанту, оскільки їй важко було проговорювати свої проблеми з кимось чужим один на один, а тут ще й аудиторія буде.

"Половину першої зустрічі я сиділа тихо, мов мишка, мені хотілося забитися у куток чи навіть втекти, – пригадує Олена. – Проте після розповідей кількох інших пацієнток зрозуміла, що маю такі самі проблеми. 

А ще прийшло усвідомлення, що у мене не все так погано і я прийшла вчасно. Ясно побачила, що за кілька років чи за п’ятиріччя все може стати гірше і тоді, наприклад, я буду розповідати те, що каже нині пацієнтка, яка сидить навпроти мене".

Рік роботи з психологом в групах допоміг Олені адаптуватися до материнства, змінити роботу та налаштувати життя. І тут почалася війна, яка зруйнувала все – жінка евакуювалася з рідного міста та опинилася в чужому домі, з дитиною і без роботи. 

"Єдине, що мене тримало – групові психологічні сесії, які перейшли в онлайн, – зізнається Олена. – Це було комфортне середовище де не засуджували, приймали і підтримували. 

У групі ділилися досвідом, радили інструменти самопомочі, допомогли знайти опору та відштовхнутися, щоб вигребти. Я знайшла роботу та почала знову жити". 

"Всі потребують допомоги однаково"

"Зараз багато українок думають, що вони не потребують допомоги, бо комусь точно гірше. Думають, що хтось її потребує більше, ніж вони. Це дуже хибні думки, – каже психологиня Наталя Підлісна. – Насправді нині всі потребують допомоги однаково. Просто є люди, які мають 12-бальний стрес, але вони настільки адаптовані до нього, що переживають це краще, ніж хтось, хто має стрес на рівні п’ятірки".

Наталя – психологиня і психотерапевтка, співзасновниця ГО "Сила віку жінок". Вона практикує групову терапію давно. На початку війни щоденно консультувала людей безкоштовно, а нині з іншими спеціалістами з психічної допомоги взялася реалізувати проєкт "Відновлення психологічного стану жінок постраждалих від російської агресії в Україні". 

Троє психологів, психіатр та соціальна працівниця проєкту разом намагаються допомогти жінкам, які переживають кризу в стосунках з рідними через зміну місця перебування, переселення, через розрив сімейних стосунків чи розділення родини.

"Насамперед ми націлені на аудиторію жінок 50+, адже цьому віці необхідність покинути домівку, рідне місто, країну і стати тимчасово переміщеною особою погіршує якість життя і психічну врівноваженість більше за все. 

Ці жінки також вимушено лишаються на тимчасово окупованих територіях та розлучені з молодшими членами своєї родини, які виїхали. Часто ці жінки доглядають дуже стареньких батьків, – зазначає Наталя Підлісна. 

Проте також ми працюватимемо із жінками всіх вікових категорій, які є членами родин військовослужбовців, або членами родин загиблих військовослужбовців. Вдови, матері, сестри та інші родички комбатантів. Ці жінки постійно відчувають тривогу, страх, апатію та хворіють на депресію".

Для пацієнток відвідування груп безкоштовне, адже проєкт фінансується Міжнародним фондом "Відродження". Проєкт триватиме до лютого 2023 року. Перші групи вже набрані, до наступних можна записатися. 

"Не всім підходять групові заняття"

"У нас немає задачі знайти найдостойніших. Психолог ніколи не обирає за проблемою, обирає за мотивацією до змін, – уточнює Наталя Підлісна. – Культура звернення до психологів у нас тільки почала розвиватися. Цьому явищу років п’ять, не більше. У нас дуже поширена недооцінка людьми себе і своїх потреб. Багато українців досі живуть у радянській парадигмі маленької людини та вважають себе не цінними для суспільства. Проте люди, які звертаються, дуже часто знають одразу, що їм треба". 

У проєкті це передбачили, тож із жінками взаємодіють психологи з двох напрямків – гештальтистка та когнітивістка. Це різні підходи і вони по-різному працюють над адаптацією.

Наталя Підлісна особисто застосовує також інтегративну терапію, яка використовує окремі техніки з різних видів психотерапії. 

"Не всім підходять групові заняття. Якщо у жінки хтось загинув, то вона можливо потребуватиме індивідуального консультування, аби навчитися пристосовуватися до нового життя і будувати плани. Це будуть короткі інтервенції, 4-5 занять, але людина багато може отримати", – зазначає психологиня.

Інколи люди помилково звертаються до психологів, а їм потрібен психіатр. Або інколи вони бояться йти до лікаря, а йдуть до психолога. А може так статися, що людина має комбіновану проблему і потрібно попрацювати одночасно і з психологом, і з психіатром.

"Наприклад, зараз дуже поширені розлади сну. Для того, щоб це вилікувати, потрібна не просто одна якась консультація, а інколи три-чотири сеанси у психіатра, бо треба прописати ліки і відстежити прогрес", – уточнює Наталя Підлісна. 

"Рівна рівній"

Колега Наталі, Олена Девіс в проєкт привнесла практики самодопомоги, вона багато років працювала з програмою "12 кроків". 

"Інколи людям не дуже хочеться асоціювати себе з програмою 12 кроків, бо це модель, яка стереотипно пов’язана з анонімними алкоголіками, але насправді це дуже мудра практика і вона дуже універсальна. Вона працює як трикутник. На одній стороні єдність, на ще одній підтримка і на третій – відновлення, – розповідає соціальна працівниця. – Ми взяли п’ять кроків з цієї програми і адаптували до нинішніх реалій. Наприклад, перший крок – це визнати своє безсилля, адже ми не можемо контролювати військові дії та зупинити ворога". 

Ще 2-3-4 кроки націлені на те, щоб розслабитись, а останній 5 крок – взяти на себе відповідальність. Адже, уточнює психолог, справжнє відновлення відбувається тоді, коли людина змінює модель поведінки, або спосіб реагування в критичних ситуаціях, лише після цього повертається відповідальність за те, що відбувається.

"Це групи "рівна рівній", де немає авторитарної складової, де все залежить від групи, її єдності та підтримки. Кожна учасниця ділиться своїм досвідом і його можна перейняти чи відкинути як не підходящий.

Робота в групі в кризових ситуаціях може показати, які рішення і варіанти взагалі можуть бути, – пояснює Олена Девіс. – Ми вже усвідомили, що нам треба не просто вижити, а жити. Жити, щоб перемогти. Ми не знаємо, коли буде перемога, але нам треба знайти ресурси, щоб її дочекатися і долучатися до неї. Щоб знайти ресурси – треба змінювати поведінку. І якраз в групах, кожна з жінок здатна відкритися для іншого досвіду, якщо захоче може взяти його в іншої". 

Ольга Ситнік, спеціально для УП.Життя