ЕКЗ без міфів: як дійти від першого уколу до вагітності й чому може знадобитися кілька спроб

"Ще трохи – й усе вийде". Саме з цією думкою тисячі українських пар проходять через екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ).

Воно супроводжується десятками обстежень та уколів, змушує жити від процедури до процедури в постійному очікувані двох смужок на тесті. Та все ж ЕКЗ стало рятівним колом для тих, хто мріє про дитину, але не може зачати її природним шляхом.

Хоча цій процедурі вже 48 років, навколо неї існує безліч питань та міфів. Чи шкодить організму гормональна стимуляція? Наскільки болючою є процедура забору яйцеклітин? Як створюють ембріони? Від чого залежить успіх ЕКЗ? Чому вагітність не настає навіть після кількох спроб?

У цих та інших питаннях, пов'язаних з ЕКЗ, нам допомогла розібратися лікарка акушерка-гінекологиня, репродуктологиня та спеціалістка з ультразвукової діагностики Юлія Магера.

Десятки уколів, очікування і дві невдалі спроби: історія Тетяни Мун

Тетяна та Андрій – доволі нестандартна пара. Жінці 31 рік, а чоловіку – 60. Тетяна жартує, що ментально хтось із них точно не відповідає своєму біологічному віку. 4,5 року тому в подружжя народився син Ярополк – це стало дещо неочікуваною, але дуже радісною подією.

"Я часто кажу – неважливо, скільки днів у твоєму житті. Важливо, скільки життя у твоїх днях. Ця фраза дуже гарно описує зміни, які подарував нам Ярополк. Хоча до його народження наше життя теж було насичене подорожами, прогулянками, часом разом. Але син зробив його ще яскравішим і щасливішим. Тому, коли Ярополку було 1,5 року, почали працювати над ще однією дитиною", – розповідає Тетяна.

Рік самостійних спроб не завершився успіхом, тому пара звернулася до репродуктолога.

"Нас вислухали й дали перелік необхідних обстежень. Переважно вони стосувалися мене, чоловіка не відправили навіть здати спермограму. Коли я запитала у лікаря, чи вона потрібна, той показав на сина та сказав: "Ось ваша спермограма". Мене це дуже здивувало, адже на той момент з моменту зачаття пройшло понад два роки. Вік, війна, стрес могли вплинути здоров'я.

Зачіпає і той факт, що суспільство досі перекладає проблему ненастання вагітності тільки на жінку. Мені такий підхід лікаря не сподобався, тому ми на деякий час полишили ідею ЕКЗ", – ділиться жінка.

Далі знову були самостійні спроби зачати дитину. На жаль, марні. Тоді подружжя наважилося на ЕКЗ остаточно. В січні 2026 року вони звернулися до іншої клініки й удвох пройшли всі необхідні дослідження. Андрію діагностували астенозооспермію – зниження рухливості сперматозоїдів.

"Спершу мені робили гормональну стимуляцію, щоб виростити фолікули з яйцеклітинами. По кілька разів на день треба було робити болісні уколи в живіт і сідниці, ставити свічки. Я важко перенесла цей етап. Кожного дня боліла голова, пересихали очі, з'явився дивний зубний біль, якого раніше ніколи не було. Були перепади настрою, постійно хотілося їсти.

Сам процес ходіння з повним животом яйцеклітин теж не найприємніший. Важко нагнутися, покрутитися", – каже Тетяна.

Пункцію робили під загальним наркозом, тому саму процедуру жінка не відчула. Але після неї були виділення, схожі на менструацію, які супроводжувалися болем.

Загалом отримали 18 яйцеклітин, 17 з яких виявилися придатними до запліднення. 10 – запліднили, а решту – заморозили на майбутнє. З 10 яйцеклітин вийшло 3 ембріони: один, найслабший, перенесли одразу, ще два – заморозили.

"Під час підготовки до підсадки знову треба робити уколи прогестерону. Після них ще пів години ти наче в космосі. Голова крутиться, лежиш і не можеш нічого зробити. Цілий день тіло ніби ватне. Ходиш, наче в тумані, якась приторможена. В сон кидає, поперек болить, нагинатися важко", – пригадує Тетяна.

За її словами, перенесення пройшло досить легко й безболісно, хоча й не без неприємних відчуттів.

"Лікарка запевнила, що цикл, в якому була стимуляція, не вважається найоптимальнішим для зачаття, бо організму треба час на відновлення. Тому порадила перенести найслабший ембріон. Ми сподівалися на краще, але розуміли, що шансів мало", – розповідає Тетяна.

Після першого перенесення вагітність все ж не настала. Жінці призначили офісну гістероскопію – метод огляду порожнини матки за допомогою тонкого гнучкого інструмента. Вона допомогла виявити приховану хворобу – хронічний ендометрит. Це тривале запалення внутрішньої слизової оболонки матки (ендометрія), яке пролікували антибіотиками та протигрибковими препаратами.

Потім подружжя на кілька місяців взяло паузу від усіх процедур – це дало Тетяні змогу відновитися та відпочити від усіх маніпуляцій. Наприкінці червня їй перенесли два інші ембріони.

Фізично найважчим етапом для жінки виявилася стимуляція, а от морально найтяжчим стало очікування.

"Ти ставиш своє звичайне життя на паузу, відкладаєш все на потім. Боїшся зробити щось не так. Думаєш: "От дізнаюсь результат, тоді й почну щось робити". Живеш від етапу до етапу, від тесту до тесту. Чекаєш, чекаєш, чекаєш…

Чоловік дуже підтримує, хвилюється. Але він ніколи не зможе повністю осягнути все те, що доводиться проживати мені", – ділиться Тетяна.

Друга спроба також виявилася невдалою. Попри це в пари ще залишився шанс на другу дитину.

"У такі моменти дозволяєш собі засмутитися, трохи поплакати в подушку, а потім знову повертаєшся в буденність. Друга дитина – це мрія, але я вирішила не класти на неї все своє життя. Спробуємо ще раз із замороженими яйцеклітинами. Якщо не вийде, мабуть, зупинимось.

Гормональна стимуляція – це дуже важко. Краще вже в мене буде одна дитина і я буду здоровою, ніж гнатимуся за другою дитиною і покладу на це всі свої сили", – міркує жінка.

А поки вона знову взяла час на перепочинок. Її віддушина – це син, тварини, сад і книжки. А ще надія, що зрештою все вийде.

"Я почала вести блог на тему ЕКЗ, ділитися своїми переживаннями. І найбільшим відкриттям стало те, настільки багато пар не можуть завагітніти. Роками намагаються, але даремно.

Спершу я думала, що завагітнію в перший же місяць. Вже запланувала, що народжу восени. Але сталося по-іншому. Якби могла повернутися в часі, то сказала б собі не поспішати, менше хвилюватися та відволікатися. На жаль, все не так швидко, як здається", – говорить Тетяна.

Що таке ЕКЗ і кому потрібна така процедури?

Термін "екстракорпоральне запліднення" (ЕКЗ) походить з латині: extra перекладається як "ззовні", а corpus – "тіло".

Тобто ЕКЗ – це метод лікування безпліддя, коли зачаття відбувається поза межами організму. Яйцеклітину та сперматозоїд з'єднують у лабораторії, а за кілька днів з них формується ембріон, який переносять в порожнину матки.

Наразі безпліддям вважається ненастання вагітності протягом певного часу:

• після понад року спроб для пацієнтів, молодших за 35 років;
• і після шести місяців спроб для вікової категорії 35-40 років.

"Безпліддя не завжди є вироком, як може здаватися на перший погляд. На мою думку, цей термін краще замінити або ввести додаткові поняття. Є абсолютне безпліддя, коли пара 100% не може завагітніти: немає маткових труб, яєчників чи сперматозоїдів. Тоді треба вдаватися до замінного материнства.

Але якщо жінка зробила ЕКЗ і завагітніла, як можна називати її безплідною? Я схиляюсь до поняття "неплідність". Тобто завагітніти не вдається в даний момент, але потенційно це може статися. Тим паче, за статистикою, 10% пар після ЕКЗ вагітніють самостійно", – пояснює репродуктологиня Юлія Магера.

Людям 40+ років лікарка одразу радить йти до репродуктолога, оскільки часу на народження дитини в них значно менше.

"ЕКЗ часто вважають "останньою інстанцією": зараз спробуємо так, зробимо те, а вже потім, якщо не вдасться, підемо в протокол. Але це помилка. Якщо в людини зламалася нога, їй ставлять гіпс. Якщо вона не може 3 роки завагітніти – варто робити ЕКЗ", – зауважує експертка.

ЕКЗ – не та процедура, яку можуть провести за забаганкою пацієнтів, оскільки простою її не назвати. Існує наказ Міністерства охорони здоров'я, який чітко регламентує показання до такого методу запліднення.

Для жінок показаннями до ЕКЗ є:

• захворювання матки, до яких належать аномалії розвитку, міома, аденоміоз тощо;
• проблеми з матковими трубами – непрохідність або відсутність;
• ендокринного безпліддя, пов'язаного з відсутністю овуляції, як-от синдром полікістозних яєчників (нова назва – поліендокринний метаболічний синдром яєчників);
• знижений оваріальний резерв (запас яйцеклітин);
• безпліддя невизначеного генезу.

Серед показань для чоловіків:

• відсутність сперматозоїдів (азооспермія);
• порушення рухомості сперматозоїдів (астенозооспермія);
• низька концентрація сперматозоїдів в еякуляті (олігозооспермія);
• еректильна дисфункція;
• проблеми з еякуляцією – її відсутність або неправильний перебіг;
• безпліддя невизначеного генезу.

За статистикою, причиною безпліддя у третині випадків є жіночий фактор, ще у третині – чоловічий, і в останній третині – їхнє поєднання, каже Юлія Магера.

ЕКЗ складається з кількох етапів:

• підготовка (обстеження та аналізи);
• гормональна стимуляція для росту яйцеклітин;
• пункція для їхнього забору;
• запліднення яйцеклітини та культивація ембріонів;
• перенесення ембріону в порожнину матки.

До якого віку можна робити ЕКЗ?

У законодавстві немає вікових обмежень для проведення ЕКЗ. Тому рішення цілком і повністю залишається за лікарем.

Якість і кількість яйцеклітин починають знижуватись у віковому діапазоні 32-37 років. Часто лікарі називають середнє число – 35 років. Це не означає, що у 34 роки 11 місяців і 29 днів все нормально, а на наступний день починається спад. Насправді це поступовий та індивідуальний процес.

"У когось спад починається раніше, в когось – пізніше. Є пацієнтки, які в 40 років можуть дати 20 фолікулів, алез них вийде один ембріон, а не десять, як би це було у 30 років.

Між яйцеклітинами у 30 і 35 років різниця невелика, а в 40 і 45 – ситуація зовсім інша. У віці 44-45 років імовірність народити здорову дитину менша за 2%. Але все залежить від резерву: шанс отримати ембріон із 1-2 фолікулів близький до нуля, з 30 – можна спробувати. Та навіть за умови хорошої товщини ендометрію шанс прикріплення ембріону нижчий. Також не варто забувати, що з віком збільшується ризик хромосомних аномалій", – пояснює Юлія Магера.

Крім того, вік впливає і на виношування дитини. Після 40 років збільшується ризик розвитку хвороб матки, як-от міома, аденоміоз, ендометріоз, поліпи тощо.

Але важливий вік не лише жінки. Попри поширений міф, якість генетичного матеріалу чоловіків після 45 років також знижується.

"З віком погіршуються показники сперматозоїдів, як-от морфологія чи рухомість. Через стрес та спосіб життя накопичуються різні хромосомні поломки. Зараз також з'являються дослідження, які показують зв'язок між старшим віком батька і розладами аутистичного спектру в дітей. Звісно, поки це не абсолютна істина.

Проте чоловіча фертильність завершується не так різко, як жіноча, і вона не має суворих вікових обмежень. Найстаршому батьку у світі 92 роки – жінка в такому віці фізіологічно завагітніти й виносити не зможе", – зазначає репродуктологиня.

Які існують протипоказання до ЕКЗ?

Протипокази до ЕКЗ суворо регламентовані наказом МОЗ. Серед них хвороби:

• системи кровообігу – важкі форми легеневої гіпертензії, ішемічної хвороби серця тощо;
• сечостатевої системи – гострий нефритичний синдром, важка стадія хронічної хвороби нирок тощо;
• органів травлення – цироз печінки, тяжкий виразковий коліт тощо;
• крові – гемолітична анемія, серпоподібноклітинна анемія тощо;
• ендокринної системи – тяжкі форми гіпертиреозу, гіперпаратиреозу тощо;
• дихальної системи – важкі форми хронічної респіраторної недостатності, інших хронічних обструктивних хвороб;
• генетичні – деякі вроджені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії;
• деякі злоякісні новоутворення;
• туберкульоз;
• системні захворювання сполучної тканини в активній фазі;
• розлади психіки та поведінки – шизофренія, шизоафективні розлади, неуточнений неорганічний психоз, розумова відсталість тощо;
• гострі інфекційні хвороби.

"Злоякісні пухлини не завжди є протипоказом до ЕКЗ. Зараз взагалі розвивається окрема сфера – онкофертильність. Коли в молодої жінки діагностують рак молочної залози, яєчників чи матки, перед радикальним втручанням (видаленням органів, хіміотерапією чи променевою терапією) її відправляють до репродуктолога. Онколог робить біопсію новоутворення, й поки пацієнтка чекає на результати, можна провести м'яку стимуляцію та забрати яйцеклітини. Оскільки час обмежений, це робиться одразу.

Глобально на перебіг хвороби стимуляція ніяк не впливає, але дарує жінці можливість зберегти свій генетичний матеріал. Особливо це важливо, якщо на пацієнтку чекає видалення репродуктивних органів", – пояснює Юлія Магера.

Рішення про стимуляцію ухвалюють на консиліумі з онкологами. Воно залежить від стадії хвороби, чутливості пухлин до гормонів і наявності метастазів.

Як підготуватися до ЕКЗ?

Перед початком процедур необхідно пройти обстеження – це обов'язкова умова для будь-яких втручань.

Жінкам треба:

• взяти консультацію терапевта для виявлення хронічних хвороб, як-от цукровий діабет чи астма;
• за потреби – відвідати суміжних спеціалістів для корекції стану;
• зробити УЗД молочних залоз (для старших за 40 років – мамографію) і щитоподібної залози, а також кардіограму;
• здати низку аналізів – загальний і біохімічний аналізи крові, на групу крові, глюкозу, TORCH-інфекції;
• перевіритися на ВІЛ, сифіліс і гепатити (бо ембріони інфікованих батьків мають зберігатися окремо);
• пройти гінекологічний огляд і здати на дослідження мазки, цитологію та мікроскопію.

Для чоловіків список обстежень значно коротший:

• аналізи на ВІЛ, сифіліс і гепатити;
• флюорографія;
• група крові;
• спермограма.

"Бажано виключити будь-який вплив негативних факторів, як-от куріння чи алкоголь. Чоловікам, щоб оновити пул сперматозоїдів, за 3 місяці до здачі спермограми варто полишити шкідливі звички, стежити за харчуванням, займатися.

Але, звісно, ми не можемо оцінити, наскільки це вплине на результативність процедури. Ба більше, в жінок закладка яйцеклітин відбувається ще внутрішньоутробно. І все, що протягом життя ми наїли, напили, накурили, настресували, впливає на резерв. Супутні захворювання теж. Тому здорового способу життя варто притримуватися постійно", – зазначає Юлія Магера.

Гормональна стимуляція: як вона відбувається та чи може спричинити рак?

У природному циклі в організмі жінки росте лише один фолікул – "мішечок", в якому розвивається яйцеклітина. За цей процес відповідають два гормони, що виробляються в гіпофізі, – фолікулостимулюючий (ФСГ) і лютеїнізуючий (ЛГ).

Натомість мета гормональної стимуляції яєчників – виростити одразу кілька фолікулів. Для цього використовують препарати ФСГ і ЛГ, в яких доза цих гормонів значно вища за природну.

"Дозування підбирається залежно від ваги пацієнтки, запасу яйцеклітин і цілі. Якщо ми хочемо за одну стимуляцію отримати максимум, то будемо підвищувати. Якщо процедура навпаки треба м'якіша, то зменшуватимемо", – каже репродуктологиня.

Кількість яйцеклітин залежить від віку та резерву, тому середнє значення дуже важко вивести. В одних жінок вдається отримати 30, в інших – 10, або й 1-2. Часом яйцеклітин може не бути зовсім.

Стимуляція триває протягом 8-12 днів. Єдиного "стандарту" немає, адже в кожної жінки фолікули ростуть із різною швидкістю. Як тільки вони досягають преовуляторного діаметру (18-20 міліметрів), фахівці вводять тригер овуляції, який запускає фінальне дозрівання. Препарат підбирається індивідуально.

Один із можливих побічних ефектів від цієї процедури – гіперстимуляція яєчників. Це патологічне збільшення цих органів внаслідок росту надмірної кількості фолікулів, а також накопичення рідини в черевній порожнині.

"Зараз гіперстимуляція – дуже рідкісне явище. Її спричиняє препарат-тригер – хоріонічний гонадотропін, який не використовують у пацієнток, в яких ростуть понад 20 фолікулів.

Навіть у донорок, в яких за раз отримують 60-70 яйцеклітин, не спостерігається гіперстимуляції. Хоча невелика кількість рідини в тазу все ж буває. Але це рекордна кількість яйцеклітин, аж ніяк не середньостатистична", – пояснює лікарка.

Натомість серед поширеніших побічних ефектів:

• дискомфорт внизу живота;
• набряклі груди;
• збільшення кількості вагінальних виділень;
• закреп;
• підвищене лібідо;
• мінливість настрою.

Найпопулярніша "лякалка" про гормональну стимуляцію – рак. Нібито внаслідок цієї процедури в жінок з'являються злоякісні пулини.

"Для статистики кілька випадків – це нічого. ЕКЗ існує вже 48 років. Саме стільки нещодавно виповнилося Луїзі Браун – першій людині, народженій завдяки цій процедурі. Досі не існує жодного дослідження, яке б показало зв'язок між стимуляцією та раком. "Після" не означає "внаслідок". Так само, як із вакцинами та аутизмом", – стверджує Юлія Магера.

За її словами, якщо пацієнтка має схильність до гормонозалежних пухлин, то вони можуть виникнути й після вагітності. Особливо, якщо є генні мутації, як-от BRCA1/BRCA2, що спричиняють рак молочної залози та яєчників.

"Варто ще розуміти, що до ЕКЗ часто вдаються жінки 37+ років. Вони нерідко мають супутні захворювання: фіброаденому, міому, ендометріоїдні кісти. Ці хвороби й без стимуляції несуть ризики для здоров'я.

Тому старша вікова група й наявність супутніх захворювань все-таки підвищують ризики виникнення раку, порівняно з іншими категоріями жінок. Тим паче, що навіть природна вагітність у віці 40+ підвищує ризик злоякісних пухлин. Але повторюсь: "після" не значить "внаслідок", – запевняє лікарка.

Ще один міф про гормональну стимуляцію – що через неї "закінчуються" яйцеклітини. Якщо ви підете до гінеколога на УЗД, він вам дійсно нарахує 20 фолікулів, та це не означає, що вони останні й через 20 місяців почнеться клімакс.

"На кожен менструальний цикл є певний пул фолікулів. Зазвичай їх 18-20, але виросте та проовулює лише один. Інші просто загинуть. Саме ці фолікули видно на УЗД, решту – ні.

Під час стимуляції одночасно ростуть всі фолікули. Вони або самі загинуть, або ми їх заберемо. Природа взагалі дуже негативно налаштована до яєчників, бо основний запас яйцеклітин (близько мільйона) ми втрачаємо, навіть не будучи фертильними – до першої менструації. Чому так – невідомо", – зазначає репродуктологиня.

У деяких випадках стимуляцію не проводять – забирають лише ті фолікули, які є. Це, зокрема, стосується жінок із дуже низьким резервом яйцеклітин (забір проводиться кожного циклу, для накопичення) та гормонозалежними пухлинами.

"Однак ЕКЗ у природному циклі має низьку ефективність. Ми не знаємо, яка яйцеклітина в цьому фолікулі, чи вона там взагалі є, як вона заплідниться і який ембріон вийде. Тому, якщо є можливість отримати максимальну кількість клітин і не проводити постійні пункції, ми нею користуємося.

Гормональна стимуляція – не такий вже й страшний вовк, як його малюють. Якщо ви боїтеся цієї процедури, то варто боятися й вагітності, під час якої концентрація естрогенів значно більша та триває місяцями", – запевняє Юлія Магера.

Як проходить пункція?

Пункція проводиться під загальною анестезією. У піхву вводять трансвагінальний датчик УЗД з тоненькою голкою, якою проколюють кожен фолікул та забирають з нього рідину з яйцеклітинами.

В операційній жінка опиняється в середньому через 36 годин після ін'єкції препарату-тригеру овуляції. Пацієнтки старшої вікової категорії зі зниженим оваріальним резервом овулюють швидше, тому їм може вистачити 35 годин. Якщо в жінки були проблеми із дозріванням яйцеклітин, може знадобитися 37 годин.

Процедура досить швидка – триває близько 10-15 хвилин, залежно від кількості фолікулів. Якщо жінка добре почувається, через дві години її відпускають додому.

Серед можливих ускладнень – пошкодження суміжних органів, кровотеча, перекрут яєчника. Це сильно залежить від обережності лікаря.

Оцінювання й запліднення яйцеклітин

Після пункції фолікулярна рідина потрапляє до рук ембріолога, який шукає в ній яйцеклітини та рахує їхню кількість.

Ембріологиня Олена Шамрай в інтерв'ю для "УП. Життя" розповідала, що спершу яйцеклітини очищають від кумулюсу – це клітини, схожі на хмаринки, які годують їх під час етапу росту. Потім яйцеклітини кладуть у спеціальну чашечку для подальшого оцінювання.

Для запліднення вони повинні бути зрілими, а отже – містити правильний набір хромосом. Через мікроскоп порахувати їх неможливо, та можна побачити, чи є всередині полярне тільце. Це клітина, яка утворюється під час поділу й допомагає позбуватися від зайвих хромосом.

Також оцінюють зовнішній вигляд яйцеклітин: колір, товщину оболонки, однорідність цитоплазми. Абсолютно всі якісними бувають дуже рідко, оскільки під час стимуляції організм формує їх одночасно, а тому має розподілити всі необхідні речовини одразу між кількома. Зробити це ідеально вдається не завжди.

У цей момент на яйцеклітини вже чекають сперматозоїди. Переважно їх отримують шляхом мастурбації, а в рідкісних випадках – за допомогою пункції яєчок.

"Сперматогенез – це безперервний процес, який починається з початку статевого дозрівання і триває до кінця життя. Тому з чоловіками набагато простіше. Звісно, хвороби чи шкідливі звички можуть впливати на кількість та якість сперматозоїдів. Але тут цікава математика виходить: в одному мілілітрі сперми їх може бути 35-45 мільйонів. Тому один для запліднення точно можна знайти, і навіть поперебирати", – зауважувала Олена Шамрай.

При оцінці ембріологи звертають увагу на кількість сперматозоїдів, їхню рухливість (наскільки вони активні та чи правильно рухаються) і морфологію (як виглядає голівка, чи нормальні хвостик і шия, чи є акросома – пухирець на голівці, який розчиняє оболонку яйцеклітини для проникнення в неї).

Запліднення може відбуватися двома методами. Під час класичного сперматозоїди намагаються "пробитися" в яйцеклітину самостійно. Натомість метод ІКСІ (інтрацитоплазматична ін'єкція сперматозоїда) передбачає, що запліднення відбувається всередині спеціальної станції з мікроскопом і маніпуляторами.

Медики "ловлять" сперматозоїд, знерухомлюють його хвіст тоненькою голкою, а потім поміщають в яйцеклітину.

Як культивують та відбирають ембріони?

Після запліднення яйцеклітина відправляється в інкубатор. Через 16-18 годин ембріологи дивляться, чи запліднення взагалі відбулося – зміг сперматозоїд активувати яйцеклітину або ні.

Якщо утворилося дві кульки (пронуклеуси), то все йде за планом. Тоді ембріони повертаються в інкубатор.

"На 2-й день має бути вже 4 кружечки (бластомери), на 3-й – 8. В цей момент можна підглянути за процесом дроблення клітин, оцінити його перебіг. На 4-й день кружечки зливаються і починають утворювати порожнину. На 5-й – формується бластоциста, яка налічує близько 200 клітин. На цій стадії ембріони готові до перенесення в порожнину матки.

Якщо деякі трошки запізнюються, але мають потенціал, то можемо залишити їх ще на добу. На 7-й день ембріони виростають дуже рідко, тому стандартом є 5-6 днів", – розповідала ембріологиня.

В середньому ембріони утворюють з 50-60% яйцеклітин. Решта зупиняються в розвитку – переважно через неправильне розходження хромосом під час дроблення.

Також варто враховувати, що ембріон розвивається за рахунок ресурсів яйцеклітини – енергії, білків тощо. Якщо їх недостатньо, він не матиме бази для формування й також може зупинитися в розвитку.

У деяких випадках ембріони генетично тестують. Показами до цього є носійство поломаного гену батьками або старший репродуктивний вік, коли підвищується ризик хромосомних аномалій. Також процедура дозволена за бажанням пари.

"Генетичне тестування – це не гарантія. Воно показує конкретні патології – наприклад, синдроми Дауна, Едвардса, Патау, інші трисомії (варіанти зайвої третьої хромосоми) або ж моносомії (коли не вистачає певної хромосоми). Також можна визначити моногенні захворювання, коли обоє батьків є носіями певної хвороби, що спричиняє поломку в одному гені.

Але від усіх ризиків ця процедура не вбереже, бо збій може трапитися на будь-якому етапі розвитку ембріону", – пояснювала Олена Шамрай.

Також варто враховувати мозаїцизм – стан, за якого патологічний набір хромосом має тільки обмежена група клітин. Для дослідження можуть відібрати здорові, й тоді патологію ризикують не знайти.

Процедура перенесення ембріонів

Перенесення ембріонів у порожнину матку може бути "свіжим" (одразу після дозрівання) або "кріо" (після заморожування в рідкому азоті). Другий варіант дозволяє зберігати ембріони роками.

"Свіжі підсадки підходять не всім – має бути сприятливий гормональний фон, потрібна товщина ендометрію, спеціальний тригер для овуляції.

Я надаю перевагу кріоперенесенням. Вони дають вищу ефективність, тому що ми прицільно займаємося ендометрієм. Крім того, немає такої високої концентрації естрогенів, як після гормонального впливу", – зауважує Юлія Магера.

Якщо пацієнтка має овуляцію, перенесення можна робити в природному циклі. В іншому випадку вдаються до замісної гормональної терапії, яка триває аж до 10-12 тижня вагітності.

У природному циклі перед підсадкою жінка приймає лише прогестини – гормони, які готують матку до вагітності. У штучному – спершу естрогени, потім прогестини.

Перенесення проходить під контролем абдомінального УЗД-датчика (через живіт) з наповненим сечовим міхуром. У піхву спершу поміщають гінекологічне дзеркало, а потім – катетер з ембріоном, який вводять у порожнину матки. Переважно процедуру проводять без анестезії.

"Найчастіше підсаджуємо один ембріон, тому що одноплідна вагітність безпечніша для жінки, ніж багатоплідна. Раніше переносили по два, бо просто не вміли їх заморожувати.

Інколи пацієнти самі просять підсадити два ембріони, бо хочуть народити двійню. Це не заборонено, якщо немає протипоказів до виношування. Але два ембріони не означають двоплідну вагітність – може імплантуватися тільки один із них. А може навпаки хтось поділитися й вийде трійня. Тому це гра в рулетку", – розповідає лікарка.

Коли перевіряти, чи настала вагітність?

Вагітність після перенесення ембріона визначають не за допомогою сечового тесту, а за результатами аналізу крові на ХГЛ. Зазвичай його здають на 12-й день після процедури.

"Переважно ввечері сьомого дня вже видніється друга смужка на сечовому тесті. Але на нього орієнтуватися не варто. Вагітність – не моментальний процес, тому одразу після процедури немає сенсу ні в аналізах, ні в тесті.

Проте на сьомий день вже можна здавати кров на ХГЛ. Якщо вагітність настала, число ще буде низьке (15-20), але вже вказуватиме на імплантацію ембріону. На 12-й день після перенесення воно зростає до 120-150. Тому я раджу здавати саме в цей період", – каже репродуктологиня.

Від чого залежить успішність ЕКЗ?

Абсолютної гарантії на успіх процедури ЕКЗ немає ніколи. Але є кілька факторів, які можуть сприяти вагітності:

• висока якість ембріону;
• товщина ендометрія більш ніж 8 міліметрів та його однорідна структура;
• концентрація прогестерону в крові вища за 10 нмоль/л.

"Це не гарантія, але статистично шанси ростуть. Буває, що всі показники ідеальні, а вагітність не настає. Є дуже багато факторів, на які ми не маємо впливу, про які ми навіть не знаємо. Тому все відбувається шляхом спроб.

Можливо, ембріон був із хромосомними аномаліями, і матка його не імплантувала. Може, препарат не підійшов чи вводили неправильну концентрацію. Можливо, недогледіли проблеми з ендометрієм. Варіантів безліч.

Європейські колеги вважають, що треба просто переносити – й колись вагітність точно настане. Насправді, є випадки, коли вагітніють і з 11-го перенесення. Коли довго не виходить, міняємо препарати, пробуємо в інші дні, призначаємо додаткові обстеження. Намагаємося змінювати підхід", – зауважує Юлія Магера.

За умови правильно проведеної процедури сумарна частота настання вагітності після трьох підсадок – 95%. Решта 5% випадків вважаються складними.

За словами лікарки, в середньому рівень настання вагітності дорівнює 40-50%. Якщо ембріон не імплантувався, ще один перенесення можна робити вже в наступному циклі (за умови непотрібності додаткових обстежень). Натомість між стимуляціями має пройти щонайменше три місяці.

"У протоколі нашої клініки максимальна кількість стимуляцій для донорів – вісім. Далі профіль безпеки цієї процедури невідомий, але суворої норми немає. Не існує також жодної всеукраїнської бази, в якій вказували б кількість проведених стимуляцій для кожної жінки. Тому буває таке, що донори применшують.

Для пацієнтів теж можемо орієнтуватися на цю цифру. Якщо ми зробили 5-6-7 стимуляцій і не отримали здоровий ембріон, то краще використати донорський матеріал", – зазначає репродуктологиня.

Чи є різниця між природною вагітністю та внаслідок ЕКЗ?

Вагітності за допомогою ЕКЗ та природні відрізняються не завжди. Це залежить від того, в якому циклі відбувається перенесення ембріону. Якщо у природному, зі своєю овуляцією, то така вагітність нічим не відрізняється від звичайної.

Є лише нюанс із замороженими ембріонами. За словами репродуктологині, таке перенесення дещо підвищує ризик щільного прикріплення плаценти – стан, при якому плацента патологічно міцно з'єднується зі стінкою матки через відсутність або недорозвинення спеціального прошарку.

Якщо підсадка відбувається у протоколі замісної гормональної терапії, коли в жінки немає своєї овуляції, збільшується ймовірність мимовільних викиднів, прееклампсії (ускладнення, що характеризується підвищенням тиску та появою білка в сечі або порушенням роботи внутрішніх органів), затримки розвитку плоду, передчасних пологів.

Попри всі міфи, здоров'я дітей, народжених внаслідок природного зачаття та ЕКЗ, нічим не відрізняється.

"Ембріон – це генетичний матеріал мами й тата. Матка не знає, звідки він взявся – з труби спустився чи "прийшов" ззовні. Тому взаємодіє з ембріоном, як зазвичай", – зазначає Юлія Магера.

Фахівчиня говорить: попри прогрес у медицині, результати ЕКЗ все ще важко передбачити.

"Вагітність може настати одразу, у свіжому циклі з першого перенесення, а може затягнутися на 4-5-6 спроб. Інколи навіть доводиться брати донорський матеріал. Тож, якщо ви маєте показання до ЕКЗ, краще робити його чимшвидше. Часом причина ненастання вагітності та методи боротьби з нею стають зрозумілими вже у процесі", – підсумовує Юлія Магера.

Альона Павлюк, "Українська правда. Життя"