Як виникає схильність до прокрастинації? Щоб з'ясувати, вчені дослідили мозок близнюків-підлітків

Тривала прокрастинація (схильність відкладати або затримувати виконання завдань, навіть якщо це матиме негативні наслідки) тісно пов'язана з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) та тривожними розладами.

Про це свідчать результати дослідження вчених з Китаю, результати якого опублікували у науковому журналі Molecular Psychiatry, пише Medical Xpress.

У рамках дослідження науковці зібрали та проаналізували магнітно-резонансні знімки мозку 71 пари близнюків-підлітків. Вісім років потому вони опитали їх, оцінюючи рівень прокрастинації.

Дослідження близнюків дозволило оцінити, наскільки прокрастинація обумовлена генетично. Вчені встановили, що схильність відкладати справи має помірну спадковість та залежить від розвитку певних структур мозку.

Аналізуючи знімки учасників у зв'язку з їхнім рівнем прокрастинації, дослідники змогли виявити ділянки мозку, які в підлітковому віці розвивалися по-різному. Через вісім років ці мозкові структури демонстрували серйозні схильності до прокрастинації.

Вчені виявили, що підлітки, які згодом у житті частіше прокрастинували, мали відмінності у NAcc – "центрі задоволення" та винагороди у нашому мозку.

У дорослих учасників із високим рівнем прокрастинації вчені помітили відмінності у рецепторах, що вивільняють дофамін та серотонін.

"Використовуючи нормативне моделювання морфології мозку, ми виявили, що відхилення нейророзвитку підлітків, зокрема у ядрі акумбенс (Nucleus Accumbens, NAcc), передбачають психопатологічну прокрастинацію у дорослих.

Важливо, що ці прогностичні відхилення NAcc у підлітків мали сильну спільну генетичну основу з психопатологічною прокрастинацією у дорослому віці", – написали автори.

Загалом результати дослідження свідчать про те, що психопатологічна прокрастинація частково зумовлена біологічними та генетичними відмінностями. Подальші роботи можуть підтвердити спостереження вчених на інших групах учасників або детальніше вивчити виявлені відмінності.

Також науковці переконані, що виявлення закономірностей у структурі мозку та генетичних факторів, пов'язаних із прокрастинацією, може допомогти визначати цю схильність у людей. Це може сприяти розробці профілактичних стратегій або втручань, спрямованих на подолання прокрастинації на ранніх етапах, ще до того, як вона погіршить інші наявні психічні розлади.