Юрко Іздрик: Мої тексти –фільтрат із довколишнього спаму

Юрко Іздрик нарешті отримав офіційне підтвердження свого статусу "гуру". У чаті на Форумі видавців у Львові "Правда Життя" уже з'ясувала, що він писав свою книжку "Таке" під час багатоденного напливу миру і любови.

Тепер вона перемогла у конкурсі "Книга Року" за версією BBC, і з'явилася нагода розпитати про неї детальніше. Але з'ясувалося, що найскладніше загнати Юрка Іздрика в якісь шаблони сприйняття.

- Ви любите і часто використовуєте персонажів месіанського типу. Це якось пов'язане з вашими прихованими прагненнями?

- Я пропускаю повз вуха вашу іронію. Звісно пов'язано. Хоча мої герої радше місіонери, а не месії. Месія - посланець, а місіонер, так би мовити, - саме послання. Для героїв вербального світу бути власне посланням (іноді своїм власним) цілком природно, хіба ні?

[L]Якщо ж ідеться про мене й мої прагнення, не такі вже й приховані, зрештою, то я назвав би себе радше функціонером, себто людиною, яка намагається усвідомити свою функцію і якомога ненапряжніше її виконувати.

Взагалі, я гадаю, позірна "месійність" моїх персонажів є наслідком їхнього безперервного блазнювання. Адже кожен справжній месія - трохи блазень.

- Але поза тим ви хотіли би змінити світ?

- Ні. Створений Господом світ видається мені прекрасним сам по собі. А ціле паскудство, яке влаштували в цьому світі люди - то їхня проблема. Називайте це паскудство культурою, цивілізацією чи ще якимись порожніми словами.

Тому я намагаюся не оперувати категоріями "людство", "суспільство", "соціум", і взагалі не мати справи з цими "людствами", "суспільствами", "соціумами". Натомість я волію мати справу з окремими людьми, адже кожна людина - теж Господній світ, і кожен з цих світів також чудесний.

- Усі месії у вас, так би мовити, космополітичні. А власне місцевий український месія не цікавий вам через те, що наша держава, як ви кажете, подобається вам більше за інші частини світу?

- Послухайте, з такими запитаннями краще звертатися до компетентних органів. Хто там у нас завідує місцевими месіями? Я не в темі. А мій так званий патріотизм, хоч і має цілком логічні обґрунтування, мабуть, усе ж є справою біохімії.

Це як кохання: його можна оспівувати, описувати, знеславлювати, аналізувати, канонізувати, реконструювати... Однак усе вирішується десь на молекулярному рівні, дуже далеко від того, що ми звикли вважати власною волею.

- У "Такому" дуже багато відсилань на інші тексти. І якщо людина не читала Пелєвіна, Прохаська, казки Гайдука, то, напевно, могла би і не зрозуміти ваші натяки. На вашу думку, яким є перелік творів, які треба прочитати, щоб зрозуміти "Таке"?

- Я так підозрюю, люди, наділені інтертекстуальною компетенцією, можуть відловлювати додаткові приходи від "ТАКЕ", однак далеко не найкайфовіші.

Перенасиченість моїх текстів цитатами, лінками й алюзіями - це наслідок засміченості моєї, колись неперебірливо-читацької свідомості, а не якихось, сказати б, постмодерністських стратегій. Напевно, набагато важливішими є ланцюги асоціацій, які кожен читач здатен вибудувати собі сам.

Мої тексти - такий собі фільтрат із довколишнього інформаційного спаму. Для того я і працюю фільтром, щоб мої читачі не мусили бабратися в купах сміття. З них уже повитягувано все, придатне для вживання. Інша справа, що мій фільтрат пасує не всім. Але пропозицій на ринку селектованого сміття стільки, що кожен знайде своє.

"Кожен справжній месія - трохи блазень." Тут і далі - усі фото Ростислава Шпука з фотосесії Б.О.М.Ж. (Без Ознак Мистецького Життя)

- Подібність тяжОлих і мудаків (про шизофреніків, здається, в мене нічого немає) лише в тому, що і ті, і ті - представники роду людського. Колись на старість я читатиму в Гарварді лекції на цю тему. Заходьте - там і побалакаємо.

- Ви давно спілкувалися з чотирирічною дитиною? Ви справді думаєте, що у неї система цінностей така сама, як у півторарічної - "кака, гама, дай"?

- Моє останнє захоплення - дівчинка 4,5 рочків. В неї взагалі немає ніяких систем цінностей, однак якби мені бодай дещицю її мудрості, я сидів би зараз де-небудь у Непалі і розмовляв би з птахами, а не давав би дурнуваті інтерв'ю.

- А взагалі який відсоток свого часу ви витрачаєте на дурнуваті справи?

- Майже всі сто.

- Як реагує зазвичай ваша родина, коли ви "спілкуєтеся з ялівцевим кущем"? Дружина, діти?

- Ревнують, звісно. Крім того, їх піднуджує від ялівцевого духу. Ну, але я також не всі їхні захоплення розділяю. Коротше, співіснуємо, як можемо. Іноді навіть радіємо одне одному.

- Невже справді ваше коло спілкування розмовляє по обкурці деконструйованим Інтернет-сленгом?

- Щиро кажучи, більшість слів із цієї фрази мені незрозуміла. Та й немає в мене ніякого кола спілкування, тим паче, як ви це називаєте, "по обкурці". А сам я розмовляю залежно від настрою і бажання, використовуючи весь свій, не такий уже й багатий, як бачите, словниковий запас.

- Як видавництво відреагувало на те, що ви виклали книжку для скачування в інтернеті?

- Панічно. Але КСД (Клуб сімейного дозвілля) - це ТАКЕ видавництво, про яке і для якого повноцінно міг би писати хіба Франц Кафка.

- Що було більше - гонорар за книжку чи премія "Книжки року"?

- 1000 фунтів премії "БіБіСі" - це майже докладно втричі більше від авторського гонорару за "ТАКЕ". Однак найбільшою винагородою за цю книжку були кармічні, так би мовити, дари.

Це відгуки читачів, друзів. Чого варті лише міні-фільми Ростислава Шпука. Якісь абсолютно неймовірні рецензії (згадаю бодай же тексти Віри Балдинюк чи Олександра Михеда).

Почуті на церемонії нагородження проникливі слова таких неподібних людей, як Мирослав Попович та Ольга Герасим'юк.

І навіть блискуче в своїй парадоксальності висловлювання Олега Шинкаренка: "Ця безглузда, плутана та хвороблива маячня профанує не лише сучасну українську літературу, але й постмодернізм як такий". Усе це набагато цінніше за гроші. Принаймні за ту мізерну - чого гріха таїти - суму, яку я в сумі отримав.

- Наскільки точним для книжки "Таке" є визначення "Растаманські казки по умняку"?

- Ващє міма каси. Хоча "Растаманські байки" Гайдука, звісно, дуже добра книжка.

- Ваш наступний проект "Чорне та біле" - це будуть лише виступи у клубах перед публікою, з готовими текстами? Тобто, на ходу творити буде тільки фотограф?

- Проект називається Black&Wight, а не Black&White. Ваша обмовка свідчить про те, що назва вибрана вдало. Вона відразу ділить потенційних реципієнтів на уважних і неуважних, а нам таки розходиться на уважних.

Що ж до "живості" виступів, то вони таки дійсно будуть live, бо попри незначну кількість домашніх заготовок (а їх має кожен, хто виходить на публіку) це будуть цілком імпровізовані літературно-музичні акції, щоразу інші, щоразу з іншими музикантами, або й без них, одне слово - DRUMТИАРТ.

- Це за формою буде схоже на слем-імпровізації?

- Я не вживаю баскетбольних термінів типу "слем" у стосунку до літератури, тому обізвемо це краще "спам-імпровізаціями месіанського типу", тут я імпровізую з вашим формулюванням.

У цьому й полягає один з аспектів проекту: форма і зміст кожного виступу будуть залежати від місця і часу акції, себто знову - від хроносу, топосу, тантросу-танатосу, тобто, по суті ні від чого не залежатимуть. А бути незалежним ні від чого - це ж нормальне бажання, isn't it?