Українська конкіста. Цивілізаційний виклик і призначення України

Цей матеріал є частиною тематичної серії статей "Українська конкіста" Ярослава Михайловського.
Стаття 1 з 6
З наступною статтею можна ознайомитися за посиланням

У 1996 році Семюел Гантинґтон оприлюднив книгу "Зіткнення цивілізацій".

У цьому філософсько-історичному трактаті американський вчений спробував виявити ключові конфлікти, яким, на його думку, судилося визначати глобальний розвиток людства після завершення "холодної війни".

Гантинґтон припустив, що політична реальність найближчих десятиліть буде детермінованою переважно не економічним, політичним чи ідеологічним протистоянням супердержав, як це було впродовж попередньої історії, а культурними конфліктами між різними цивілізаціями, що об'єднують народи з єдиною культурною ідентифікацією.

У своїй книзі Гантинґтон вирізнив 8 основних сучасних цивілізацій: західну, ісламську, православну, індуїстську, синську, японську, латиноамериканську та африканську.

Зіткненням між ними, на його думку, і буде зумовлений розвиток історії XXI століття.

При цьому вирішальні для майбутнього людства конфлікти розгортатимуться на "лініях розламу", географічних стиках цивілізацій, де перетинаються ключові культурні парадигми.

Одна з таких принципових ліній розламу, за баченням вченого, проходить через Україну, розмежовуючи її на дві частини з носіями західної і православної культур.

Двадцять років, що минули з моменту видання книги, підтвердили високу точність прогнозу Гантинґтона.

Конфлікт західного світу з ісламським фундаменталізмом і російсько-український конфлікт – два найяскравіші приклади цивілізаційних клінчів, що визначають сьогодні порядок денний міжнародних відносин.

Смуга відчуження АТО проходить трохи на схід від цивілізаційної межі, окресленої колись гарвардським професором. Однак це не змінює суті та історичного значення конфлікту.

В Україні, на стику цивілізацій, триває розв’язання суперечки двох культурних парадигм: "західного" і "російського" світу.

Результат цього зіткнення великою мірою визначатиме подальший розвиток європейської та світової історії.

Байдуже, чи до вподоби нам те, але на нас, українців, історією покладено відповідальність подолання колізії цивілізацій.

Цей небезпечний виклик містить не лише тягар відповідальності, а й унікальну можливість історичного прориву як для української нації, так і для людства в цілому.

Особливість ситуації у тому, що українці, перебуваючи на перетині цивілізацій, мають культуру, що синтезує західну і православну традиції.

По суті, в сьогоднішньому конфлікті протистояння відбувається не між представниками західної і православної культурних парадигм, а між репрезентантами однієї української культури з двома різними домінантними цивілізаційними началами.

Внаслідок суперечності фундаментальних ціннісних настанов західної і православної цивілізацій українській культурі, що синтезує дві цивілізаційні парадигми, іманентно властивий антецедентний аксіологічний розлад.

Цей внутрішній конфлікт цінностей завжди був і залишається стрижневою пружиною розвитку української культури.

У ньому водночас криються наше прокляття і наш шанс.

Подолання цього конфлікту передбачає два важливі моменти. По-перше, його не можна перебороти у "прирістний" – еволюційний – спосіб, через накопичення компромісних рішень.

Такі рішення завжди паліативні та, як показує історія, лише консервують конфлікт.

Розлад цінностей можна подолати тільки проривним зусиллям культурної революції за зразками Ренесансу, Просвітництва або Реформації.

По-друге, розв’язання внутрішнього конфлікту цінностей культури неможливе виключно зсередини.

Уражена ціннісним розладом культура продукує імунні патерни соціальної поведінки, що постійно притлумлюють конфлікт.

Тільки завдяки відмові від цих паттерів можна подолати зіткнення ціннісних матриць, відмова означає для культури порушення імунітету.

Вона завжди наражатиметься на жорстке відторгнення з боку соціального організму культури, здатного виробляти потужні захисні механізми, що запобігають небезпеці.

Конфлікт цінностей можна розв’язати тільки за умови виходу за межі культури, скутої цивілізаційним клінчем.

Це означає, що українська культурна революція має бути експансіоністською за своїм характером.

Під кутом зору як ресурсних, так і цільових передумов, вона мусить бути спрямованою на глобальні цивілізаційні центри, залучаючись до поточного процесу глобалізації через творчий синтез західної та православної культур.

При цьому вихід з фундаментального цивілізаційного протистояння передбачає не тільки культурну, а й неминучу соціальну та економічну трансформації.

Справжня культурна революція змінює не тільки ціннісні установки – не тільки attitudes, а й основні патерни поведінки – behavior, включно із соціальними та професійними практиками.

Приреченість на культурну експансію означає для України призначення до реалізації міжнародних проривів – політичного й економічного.

Щоб вижити як нація і зберегти культурну ідентичність, українцям необхідно запропонувати світові варіант розв’язання цивілізаційного конфлікту, що становить сутнісну заваду для сучасного глобального прогресу.

При цьому такого роду розв’язання можна втілити в життя тільки в рамках включеності до процесу глобалізації й тільки за умови, що Україна стане впливовим міжнародним гравцем, здатним здійснювати глобальну експансію – культурну, політичну, економічну.

Сьогодні ми стоїмо перед вибором – залишитися буфером між "західним" і "російським" світом, виканючуючи вступ до дедалі слабшого Євросоюзу, або стати новою глобальною силою, що нестиме світові унікальну синкретичну культурну та ділову парадигму дій і встановлюватиме новий світовий порядок.

У цьому сенсі стрілки годинника української історії стоять наразі на позначці 12.

Століттями намагаючись підлаштуватися під нації, що домінують, та всидіти на двох цивілізаційних стільцях, ми підійшли до завершення довгого циклу культурного камуфляжу і вступаємо в добу нової української культури.

Стрілка годинника може застигнути на місці або рушити вперед. Вибір гранично жорсткий.

Або ми збережемо усталені ціннісні настанови разом із традиційними паттернами соціальної та професійної поведінки й так і не здобудемо національну ідентичність і свободу, залишаючись у локальному розламі цивілізацій.

Або звершимо культурну революцію, здійснивши переоцінку цінностей, докорінно змінивши етику комунікації та праці і сформувавши нову глобальну синкретично-універсальну культурну парадигму через міжнародну експансію. У першому випадку історики назвуть наш час періодом затяжної кризи та, ймовірно, останньої Руїни.

У другому – періодом української конкісти та розквіту культури. Годинниковий механізм, що визначає рух стрілки годинника – це сукупність рішень і дій кожного з нас, сучасних українців.

Проект української конкісти передбачає, що Україна має глобальну цивілізаційну місію – через здійснення культурної революції та подолання внутрішнього ціннісного клінчу перетворитися на новий форпост західної цивілізації.

Українцям призначено стати новою інтелектуальної кров'ю Європи й повернути Старому Світові становище глобального лідера та флагмана наукового прогресу.

При цьому культурна трансформація передбачає необхідність активної міжнародної експансії творчої, політичної та економічної діяльності українців.

Проект української конкісти надзвичайно широкий і багатогранний. Однак стартовий механізм його здійснення має включати три інструменти:

1. Розроблення теоретичних засад культурної революції, або філософії української конкісти.
2. Визначення національної ідеї.
3. Створення економічного базису української конкісти.

Відповідно до цих інструментів, у подальших статтях я запропоную концептуальний начерк головних елементів концепції української конкісти:

• особистісного аспекту культурної революції;
• соціального аспекту культурної революції;
• глобального аспекту культурної революції;
• національної ідеї;
• створення економічного базису української конкісти.