Як працює велокав’ярня, або Микита варить каву і мріє про дитячий садок
Микита мріє про те, що колись у нього буде власний дитячий садок.
– Садок?! – перепитую я з недовірою.
Так, говорить Микита, а якщо не садок – то дитяча анімаційна студія.
В нього вже був проект приватного дитячого садка, але "справа не пішла". Тому зараз він займається кавою – має власний Coffee Brew Bike, який допомагає Микиті годувати сім’ю.
Тож поки Микита варить каву, але планує запустити ще один невеличкий бізнес, а згодом, колись, обов’язково відкрити свій дитячий садок і свій ресторан, де неодмінно буде найкраща кава.
Микиті Курилко 25 років. Він переселенець з Луганська. Зараз мешкає у Запоріжжі.
| Зараз Микита займається кавою, яка допомагає йому годувати сім’ю |
– Я люблю спілкуватися з дітьми, – наче виправдовується Микита.
Колись він навчався у Харківській гуманітарно-педагогічній академії на вчителя молодших класів, але не довчився – весь час доводилося працювати.
– У групі я був один хлопець і 27 дівчат, – сміється він.
Це все одно, проводить аналогію Микита, що от вчора їхав у маршрутці, а за кермом була жінка.
– Ніби – чом би й ні, але незвично. Так і я себе іноді почуваю, – каже він.
Микита не згадує війну: з Луганська він виїхав ще у лютому 2014-го, до окупації – пастор церкви, у яку він ходить, відправив його на місію в Запоріжжя, відкривати новий храм.
Буквально за кілька місяців стало зрозуміло, що повертатися вже нема куди – дім залишився, але родичі всі виїхали.
– Якось у 2015-му році наша церква мала проводити програму для дітей-переселенців, і мені запропонували поїхати до гуртожитка, де розмістили тих, хто переїхав з окупованої території, – згадує Микита.
[BANNER1]
Він тоді під час служінь займався звуком – налаштовував мікрофони, підключав колонки…
А потім сталася історія: ніхто, крім Микити, поїхати не зміг.
– Одягнувся я в костюм корови, приїхав до дітей і дав жару, – згадує він.
Ще каже: все пройшло весело і чітко.
Після цього аніматором він був уже щосуботи – їздив до модульного містечка і до гуртожитка переселенців у Запоріжжі. Два концерти на день.
– Я не знаю, як пояснити це розуміння, що ти займаєшся своєю справою, – каже він.
Тоді і в гуртожитку, і в модульному містечку була страшна ситуація: люди приїжджали часто з-під обстрілів, подекуди, як тоді казали, "в одних капцях".
– Уявіть: ти приїжджаєш грати з дітьми і дарувати їм подарунки, а їхні батьки, часто нетверезі, "буровят" на тебе, що ти мало приніс, – згадує Микита.
"Ти не знаєш, що ми пережили", – казали йому й вимагали грошей. Ну як вимагали, казали, що гроші були б доречнішими.
– Я пам’ятаю, як відкрив свій паспорт з луганською пропискою, тикнув його в лице якомусь п’яному мурлу і сказав: я такий же, тільки годую твою дитину, а ти бухаєш, – ділиться спогадами Микита.
| У Микити є дружина і син |
На його думку, завжди є люди, які щось роблять, а є ті, хто плекає в собі комплекс жертви.
– Тільки вони і там весь час були жертвами. Що я, там таких не бачив? – обурюється він.
У чомусь він навіть заздрив тим людям, яким дісталося житло в модульному містечку – і умови непогані, і за оренду платити не треба.
– Я змінив у Запоріжжі шість квартир. Зараз нам пощастило: живемо в квартирі уже 2,5 роки, хазяйка – адекватна людина, – розповідає Микита про своє переселенське життя.
Одружився Микита не в Луганську, а вже тут, у новому житті.
Народився син, з квартирою весь час проблеми, родину треба годувати, а тут ще проект з дитячим садком ніяк не запускався: працювали над ним два роки, рік робили ремонт, ще рік пішов на те, щоб підключити опалення та воду, а коли все було завершено, орендодавець сказав "до побачення".
У цей період Микита потрапив на презентацію директора Isla – компанія тоді якраз запускала мобільні кав’ярні Coffee Brew Bike, це кав’ярні на велосипедах. У світі таке існує, але конкретно Coffee Brew Bike – це українська розробка компанії Isla.
[BANNER2]
– Коли я його слухав, то мені сподобалася філософія компанії і те, як він ставиться до України. Він каже, що наші люди це або "терпіли", або ті, хто хочуть змінювати життя.
Коли люди виходять на мітинг, "терпіли" кажуть: та що ви пішли на мітинг, та кому воно треба. Люди йдуть на вибори, а терпіли кажуть: нащо ви голосуєте – все одно за нас усе вирішать…
І от поки ми будемо просто сидіти і терпіти або валити за кордон, то нічого у нас в країні не буде. Тому треба розвивати свою справу тут, в Україні, – переказує мені Микита те, що надихнуло купити франшизу.
Його інвестиція у Coffee Brew Bike становила на той момент 2,5 тисячі доларів – майже всі його заощадження. Може, для когось це мала сума, але не для Микити.
– Вдалося відбити? – цікавлюся я.
– Звісно! Мені прямо зі старту реально пощастило, я тільки потім зрозумів як, – каже він.
Того року був великий захід: у Геничеську на Азовському морі відбувалася конференція реабілітаційних центрів – три дні, 5 тисяч людей.
– За три дні мені повернулася половина вкладеного в бізнес, – згадує Микита.
| На кавабайк Микита витратив всі свої заощадження |
Проте така удача буває нечасто: цьогоріч він знову поїхав туди, але заробіток суттєво відрізнявся.
Але відтоді Микита зрозумів, що його спеціалізація – обслуговування масових заходів.
– Я приїжджаю в "Козак палац" або на "Юність" тоді, коли проходять концерти, книжкові толоки, форуми, ярмарки, – розповідає хлопець .
Проблема – зі стаціонарним місцем. Постійну оренду платити дорого, Микита пробував "стояти", але виходить, що максимальний заробіток – 5 тисяч гривень на місяць. І це за умови, якщо він працює сам один.
Конкуренція в сегменті кави дуже велика, у Запоріжжі є свої монополісти.
– Я все прорахував, крім цього моменту. Розумієте, це ж навіть не конкуренція. Конкуренція – це коли стоїмо поруч, а купують у того, в кого кава смачніша.
Тільки біля них навіть стояти не можна – тебе попросять посунутися, – розповідає Микита, але без подробиць, і назву компанії-монополіста не говорить.
Я цікавлюся, наскільки мобільна ця велоконструкція – Coffee Brew Bike.
– Якщо ви питаєте, чи можу я їхати на велосипеді й одночасно варити каву, то ні, – сміється він.
А якщо без жартів, то конструкція доволі мобільна – вона залежить тільки від розетки. Якщо тобі необхідно переїхати – не треба тягати кава-машину з місця на місце, все обладнання складається в тумбу.
– Ти тільки сідаєш – і крутиш педалі, – пояснює хлопець.
[BANNER3]
Зараз у Запоріжжі, Микита каже "у нас", не про Луганськ "у нас", а про своє нове місто, – так от там побудували новий палац спорту.
– В палаці виступають такі зірки, як Монатик, наприклад. Якщо вдасться там домовитися, то це буде круто. Бо кейтерингові заходи це добре, але нерегулярно, – пояснює він мені кавову економіку.
Бувають у нього і такі заходи, з яких нічого не заробляє – все іде на покриття оренди. Наприклад, у Запоріжжі є фестиваль вуличної їжі у парку "Райдуга" – "Пікнік на Райдузі". За словами Микити, його байк там відпрацював взагалі без заробітку, лише за місце.
– Зате мене запросили на свято села, неподалік від Запоріжжя. Я спочатку їхати не хотів – думав, ну яка кава, вони, мабуть, тільки бухати будуть. А вийшло добре, – згадує він.
Про каву Микита може розповідати годинами – як її вибирати, як готувати, які сорти який спосіб більше люблять.
Ще йому подобається розповідати, що філософія байка – це альтернативні способи заварювання кави. Тому на початку в нього в комплектації байка були лише крапельна машинка для кави та електротурка.
– Але, як показала практика, люди найчастіше замовляють стандартне еспресо, американо й капучино. Те, до чого звикли, – каже він.
І тут Микита зрозумів: альтернативні способи – це добре, але щоб вижити, потрібна кавомашина. Без неї ніяк.
– Спочатку було дуже важко з фінансами – ніяк не міг розібратися, скільки я можу взяти з каси для сім’ї, скільки треба лишити на бізнес. Відкладати взагалі здавалося нереальним, – ділиться він своїми труднощами.
– Я моніторю всі можливості, де можна взяти участь, повчитися чи отримати фінансування, – розповідає Микита, і додає, що просто з інтернету дізнався про грант від проекту ЄС "Містки громадської активності".
От до Києва з’їздив по грант. Презентував там свою мобільну кав’ярню.
| Микита шукає всі можливості |
– Здається, прямої вигоди немає, але цікаво заводити нові знайомства, вивчати інший ринок, дивитися, як інші працюють…
І раптом каже:
– Знаєте, я коли в Луганську жив, то вважав себе "русским". Якби лишився, може, й далі б так вважав. А сюди приїхав і зрозумів важливу річ. Що люблю Україну.
Навіть слово "Україна" – Микита вимовляє "Україїїїїна" – йому подобається:
– Влада не подобається, розбиті дороги не подобаються, те, що в маршрутках колеса відлітають чи водій їде і матюкається по телефону. І те, що всі мовчать. А коли ти робиш зауваження, то страшно те, що на тебе починає виступати вся маршрутка: мовчи, ти що найрозумніший. Мене це бісить.
Я вважаю, що в людей має бути ревне ставлення до цього – до своїх прав, до свого міста, до своєї родини – не дай боже, хто мою родину зачепить…
Ми ж українці, ну хорош терпіти. Ну так же?
Вас також може зацікавити:
Леся Ганжа, спеціально для УП.Життя
Титульна світлина IgorTishenko/Depositphotos