Що насправді думає громадянське суспільство в Україні про перспективу миру на сході?

Російська агресія викликала небувалу ситуацію в Україні, розділивши країну та її людей.

Військові дії на Донбасі призвели до загибелі десятків тисяч людей, внутрішньому переміщенню мільйонів осіб, а також до серйозної гуманітарної кризи для тих, хто залишився у регіоні.

Економічні санкції проти Росії та політичні переговори на високому рівні у Мінську поки що переважають дискурс щодо врегулювання даного конфлікту.

Проте є багато причин приділяти більше уваги місцевим мережам та організаціям громадянського суспільства (ОГС), які працюють над налагодженням діалогу та примиренням на Сході України.

Місцеві мережі та організації багато працюють над налагодженням діалогу та примиренням на Сході України. Фото palinchak/Depositphotos

По-перше, в той час, як переговори на високому рівні та імплементація Мінського договору застрягли на критичних пунктах, локальні зусилля щодо примирення можуть допомогти розрядити напруженість, підготувати підґрунтя для майбутнього політичного врегулювання, а також адресувати потреби та проблеми людей, які постраждали внаслідок конфлікту і сприяти примиренню між громадами, які розділилися через конфлікт.

Місцеві організації можуть висувати "інший бік історії війни", яка може не тільки значно відрізнятися від того, як уряди та міжнародні гравці формують уявлення про конфлікт, а й спростовувати домінуючі точки зору щодо конфлікту.

По-друге, дискурс українських ОГС також може оспорювати технократичний підхід до процесу примирення, характерний для міжнародних організацій.

Більша частина дій, спрямованих на вирішення конфліктів стандартизована через обмін "кращими практиками" або "засвоєння уроків" з досвіду минулого.

Такі заходи у більшості мають позитивні результати, але вони посилюють поняття того, що "експертиза" має зовнішній характер, і що місцеві гравці є лише пасивними "споживачами" цієї експертизи, які не мають організаційних спроможностей працювати своїми силами без зовнішньої допомоги.

І по-третє, як і у більшості переговорів щодо врегулювання конфліктів, рішення у Мінському форматі приймаються за зачиненими дверима.

Хоча потреба у конфіденційності у таких переговорах зрозуміла, недостатня інформаційна політика та відсутність залучення широкого кола громадськості напряму впливає на довіру громадян і спроби примирення.

Фото palinchak/Depositphotos

Саме тому українські організації громадянського суспільства відіграють важливу, але часто невизнану роль в обговоренні миру та залученні населення до миротворчого процесу.

Для того, щоб дізнатися більше про роль ОГС у процесі сприяння примиренню та порозумінню між громадами, ми зустрілися з представниками сімох організацій, щоб почути їхні погляди на конфлікт і краще зрозуміти їхні ідеї щодо того, як досягти миру.

Ці організації активно працюють над налагодженням діалогу та примирення на Сході України, а також у регіонах, в яких проживають внутрішньо-переміщені особи.

Під час інтерв’ю, ми спеціально не використовували жодних визначень "конфлікту" або "примирення", натомість дали можливість представникам організацій представити своє розуміння і бачення ситуації, що відбувається в Україні, його витоків (чи то конфлікту між країнами, чи/або між спільнотами) та їх власних тлумачень "миру" та "примирення". Ми не можемо розголосити назви цих організацій, щоб не ставити під ризик їхню роботу.

Представники організацій висловлювалися не з позиції "звинувачення" зовнішніх гравців (або країни) у конфлікті, а наголошували на тому, що даний конфлікт є "складним" через зіткнення "різних позицій", що належать "різним гравцям".

Разом з тим, у розмовах прозвучала позиція, що незважаючи на те, що представники ЄС "розуміють конфлікт дуже добре" і "добре знають" про високий рівень корупції серед представників українського уряду, вони продовжують "працювати з такими людьми без особливого тиску на них".

Декілька учасників також звертають увагу на роль українського уряду, наголошуючи, що державою ніколи не впроваджувалася політика "обміну" або пошуку "спільних позицій" між людьми на "Сході" та "Заході" України.

Це призвело до "відсутності будь-якої комунікації між громадами з різних регіонів України".

Політика уряду призвела до відсутності будь-якої комунікації між громадами з різних регіонів України. Фото Andrij-Ter/Depositphotos

Співрозмовники також підкреслюють більш системні причини конфлікту, наприклад, відсутність соціальної згуртованості між населення в цілому, значний "соціальний розрив" між громадами на Сході та Заході країни, а також відсутність належного соціального захисту у східних областях.

Ми також попросили представників ОГС обміркувати фактори та гравців, яких вони вважають доречними для розв’язання конфлікту.

Респонденти погоджуються, що процес примирення в контексті конфлікту може бути перш за все шляхом налагодження нових стосунків та переривання встановлених раніше шаблонів комунікації.

Основна увага має приділятися відновленню "мирного дискурсу", "об’єднанню людей", зокрема навколо "чогось нейтрального" або "перетворенню образу ворога шляхом діалогу".

Для одного з наших учасників, діалог є одним із найважливіших аспектів примирення, оскільки допомагає відтворити між людьми співчуття, шляхом встановлення людського зв’язку та "розуміння життя іншої людини", її страждань, а також через розділення почуттів того, як конфлікт вплинув на кожну окрему взяту людину "через особистий досвід, але не узагальнення".

Представники організацій, які працюють у цьому секторі також погоджуються, що визнання вини є частиною причини конфлікту, а не засобом примирення.

Більшість вірить у те, що на сьогоднішній стадії конфлікту єдиним реальним способом примирення є досягнення домовленості припинити вбивати один одного та почати віднаходити нові типи відносин.

Громадські організації мають різні погляди щодо того, як можна досягти примирення.

Приблизно половина опитаних нами бачать людей як основних гравців у даному процесі.

"Кожна людина є гравцем змін", – вважає один із наших співрозмовників.

Інші, підкреслюють важливу роль організацій громадянського суспільства як "експертної спільноти" у миротворчому процесі.

На думку цієї групи, ОГС відіграють важливу роль в "ініціюванні та підтримці соціальної потреби у мирі".

[L]Декілька респондентів визнають, що національна політика та "щира підтримка процесу примирення на високому рівні" необхідна для того, щоб припинити конфлікт та розпочати сталий процес примирення.

Разом з тим, у даній ситуації "найкраще, що можуть зробити на найвищому рівні, це не перешкоджати" зусиллям, які відбуваються на місцевому рівні.

Коли ми запитували про роль міжнародних організацій та донорів, більшість ОГС згадують свою участь у навчальних програмах та семінарах, що організовуються ООН, ОБСЄ, а також іншими організаціям, асоційованими з ЄС та його країнами-членами.

Разом з тим, на питання щодо застосування "зовнішньої" експертизи або моделей примирення, учасники дипломатично пояснюють, що вони "працюють у різних умовах і з різними засобами", або ж прямо говорили, що відносини між громадянським суспільством та міжнародними донорами мають свої "недоліки".

Інтерв’ю з місцевими організаціями ілюструють інший тип історій щодо конфлікту в Україні та його вирішення.

Місцеві ОГС не підтверджують статус-кво конфлікту. Незважаючи на те, що вони безпосередньо не заперечують наративу урядів та міжнародних організацій, місцеві організації безсумнівно додають багато альтернативних шляхів сприяння діалогу та примиренню, таких як відновлення розуміння, довіри, поваги та співпереживання серед людей.

Такі зусилля "переосмислення іншого (англ. "the Other")" є (і будуть) основними процесами досягнення сталого миру в Україні.

Жизель Боссе, доцент Маастрихтського Університету (Нідерланди)

Ганна Базіло, дослідниця у сфері Європейських наук (Україна)

"Спадщина Євромайдану" – спецпроект "Української правди. Життя" та авторів збірника наукових статей "Civil Society in Post-Euromaidan Ukraine", який опублікують у випуску 2017 року наукового рецензованого журналу "Kyiv Mohyla Law and Politics Journal".

Це спроба оцінити, принаймні частково, які перетворення відбувалися після зими 2013-2014 року з головним учасником тих подій – громадянським суспільством.