"Все обов'язково вийде". Історії дітей, які розвивають свої таланти попри війну
Про те, як важливо продовжувати навчання та шлях до своєї мрії, розповідають діти, їхні батьки та вчителі.
Про досягнення молодого хлопця Андрія Лункана, який вчиться в ліцеї "Лідер", часто пише місцева преса. Наприклад, у 2022 році він виборов звання чемпіона України з пляжного волейболу, а у 2023-му став уже трикратним чемпіоном. У змаганнях тоді брали участь команди з усієї України. Хлопець займається волейболом з самого дитинства та хоче пов'язати зі спортом свою професію та кар'єру. Більшість його друзів — також спортсмени, і Андрій радий тому, що його оточують однодумці.
"Мама хотіла, щоб я з самого малку займався спортом. І я теж хотів. Тому з дитинства я пробував різні види спорту з м'ячем. Спробував грати у футбол, не дуже сподобалося. Мама відвела мене на волейбол, і цей вид спорту мені дуже "зайшов". Відтоді, як полюбив це заняття, маю багато тренувань. Зараз тренуюся практично кожен день у дитячій спортивній школі", — розповідає Андрій.
За його словами, мотивувати себе на спортивні заняття не складно, якщо це саме те, що подобається. Але часом буває і важко.
"Але труднощі тим і цікаві, щоб їх долати. Я собі поставив ціль — хочу стати професійним гравцем. Буває таке, що не хочеться йти на тренування. Наприклад, коли холодна погода. Але треба, тому я йду. Щоб іти до своєї мрії, треба докладати зусиль. Якщо вам щось подобається — просто робіть це, не бійтеся, все обов'язково вийде!" — ділиться власним рецептом мотивації хлопець.
Мама Андрія, Світлана Миколаївна Лункан, теж любить волейбол. Щоправда, на відміну від сина, для неї це приємне хобі — вони часто грають з друзями у волейбол під час відпочинку біля річки. Пані Світлана припускає, що у спортивному вподобанні сина є частина її особистого прикладу.
"Я дуже пишаюся Андрієм і завжди дуже вболіваю за нього, коли він грає. Завжди кажу, що він великий молодець. І ще нагадую, що він — командир команди, і саме на ньому лежить велика відповідальність", — розповідає жінка.
Також вона зазначає, що Андрію важливо було повернутися до очного навчання: це набагато ефективніше, ніж вчитись дистанційно вдома.
“Ходити до школи краще, ніж бути на дистанційному навчання. У дітей при очному навчанні краща концентрація, вони швидше засвоюють матеріали, і це дає безцінне спілкування з друзями. Тому я рада, що Андрій повернувся до звичайного формату навчання. І діти мають облаштоване місце, де можна провести час під час тривог", — вважає вона.
Андрій зізнається: вчитись вдома дистанційно було складно. Завдань було багато, але діти часто не встигали їх виконати: треба було перериватися на повітряні тривоги і йти в сховище. Але зараз у школі укриття облаштоване так, що там повноцінно можна проводити уроки.
“На очному навчанні однозначно краще. Я краще сприймаю нову інформацію, у мене покращилися оцінки. Наприклад, з математики. Я став більше нарешті спілкуватися з друзями вживу, а не телефоном”, — каже Андрій.
Раніше укриття у школі було таким холодним, що діти перебували там в холодну пору, не знімаючи курток. Були проблеми з місцями для сидіння, тому багатьом навіть доводилося стояти, згадує він:
"Тепер там облаштовані батареї, там тепло. Є лавки, де можна сидіти. Там проводять уроки, психологічні хвилинки. І ми вже не ходимо туди в куртках".
"Зараз вся наша родина радіє тому, що нарешті син повернувся до звичного життя — наскільки це можливо під час війни", — додає мама підлітка.
Без великої перерви на тренуваннях було важко, але головне не припиняти та продовжувати займатися й далі, каже сам Андрій.
"Крім спорту, у мене є ще один улюблений предмет — історія. Подобається насамперед тому, що мені хочеться знати про минуле, як жили наші предки. Комфортно ходити до школи, до мене чудово ставляться вчителі. З розумінням сприймають, що я займаюся спортом. Іноді пробачають мені, що я прийшов без виконаного домашнього завдання. Звісно, це трапляється не так часто", — зізнається хлопець.
Ще одному учню Кропивницького ліцею "Лідер" Артему Новаковському скоро виповниться тільки 13 років, а він уже три роки самостійно вчить польську мову. Причому йому вдалося опанувати її до такого рівня, що він кілька років поспіль займає призові місця на конкурсах читців польської поезії.
"Мене зацікавила польська мова, бо у мене самого польське прізвище. Мені також дуже цікаве моє походження, адже багато моїх предків — художники та співаки. По друге, знаючи польську мову, я матиму можливість подорожувати у міста Польщі", — розповідає хлопчик.
Батьки дуже підтримують Артема в його зацікавленості й за можливості допомагають, перевіряють граматику, лексику. Окрім польської мови, яку він вивчає додатково до шкільної програми, Артему подобаються алгебра і фізкультура. За словами хлопця, йому вдається встигати буквально все: і вчитися в ліцеї, нарешті повернувшись до очного навчання, і вчити польську вдома.
"Мене дуже мотивує, коли беру участь у конкурсах. Наприклад, у конкурсі читців польської поезії. Там є три групи вікові: молодша, середня та старша. Є обсяг віршів для кожної групи. Учні розповідають вірші, а оцінювати їх приїжджають фахівці з самої Польщі, носії мови", — описує конкурс Артем.
Артем надзвичайно любить брати участь у різних конкурсах, згадує мама хлопчика Надія Віталіївна Новаковська.
"Цікаво, що син вчить мову самостійно. Знаходить інформацію, розвиває навички пошуку даних. Наша педагогиня, Ірина Володимирівна, запропонувала йому спробувати себе в читанні поезії, коли син перейшов з молодшої у середню школу. І вже під час першої ж участі він зайняв призове місце. Гадаю, це його мотивувало найбільше. На жаль, під час війни конкурси стали проводити переважно онлайн. Але хоча б до очного навчання вдалося повернутись", — каже вона.
Артем загалом дуже любить читати, ще з початкової школи захоплюється книгами. Активно відвідує бібліотеку, адже вже всі дитячі й підліткові книжки вдома він перечитав. Любить детективи, а недавно читав "Захара Беркута" Івана Франка.
"На початку повномасштабної війни син був на дистанційному навчанні. Йому це не подобалося. Спочатку здавалося, що вдома вчитись добре, ми всі раділи. Але з часом стало гостро не вистачати спілкування, він сумував за вчителями, друзями. Як говорив Артем, вдома він був "без мотивації". Я теж вважаю, що ходити до школи краще, там діти швидше опановують матеріали, які дають вчителі. Тому коли у другому семестрі стало питання, виходимо ми на очне навчання чи ні, це навіть не обговорювалося: він точно цього дуже хотів", — згадує співрозмовниця.
Коли у школі нарешті з’явилося оновлене укриття, у дітей вже є умови для того, щоб продовжувати навчання.
Сам Артем каже, що всі діти вже звикли спускатися до сховища і добре розуміють, як себе там поводити. На щастя, у школі, де він вчиться, сховище добре облаштоване, і там є все потрібне для навчання: дошки, фломастери, ручки, карти. Є зручні лавки, запаси їжі та води.
Завдяки тому, що вдалося повернутися до навчання разом з однолітками, він сподівається, що далі вивчатиметься ще краще, і матиме вищі оцінки. А тим, хто хоче опанувати іноземні мови, найперше радить не боятися починати будь-яку нову справу.
"Якщо ви хочете вивчати будь-яку мову, головне самому цього захотіти й впевнено йти до цього. Так, це, може, не буде просто. Та ситуація в країні така, що дітям постійно треба себе відволікати від тривог, займатись улюбленою справою. І загалом знати будь-яку іноземну мову дуже корисно", — впевнений Артем.
Учениця ліцею "Лідер" Єлизавета Чумак закохалася у звучання бандури ще вісім років тому. Тоді вчитися грати на цьому інструменті ходила її подруга, і Ліза попросила її показати, як проходить навчання. З того часу це стало її улюбленою справою.
Дівчина розповідає:
"Мені дуже сподобалося, як звучить бандура. Це було магічно! Я почала вчитися грати. І зараз вже беру участь у дуже великій кількості конкурсів — і в Україні, і за кордоном. П'ять або шість разів на рік, якщо не більше. Чернівці, Суми, Вінниця, Харків та інші міста. На жаль, через війну їздити не завжди вдається, а багато конкурсів відбуваються онлайн. На одному з них я зайняла перше місце у Європі — виступала дистанційно".
У Лізи — творча родина. Мама, дідусь та бабуся — усі педагоги. А професія вчителя без творчості просто неможлива, тому таке заняття доньки — цілком логічний крок, впевнена мама дівчинки, Анастасія Іванівна Чумак.
"Дитина мала творчий погляд на життя з самого малку. А якось вона просто принесла мені заяву на зарахування до занять на бандурі, попросила підписати, так все й почалося. Хоча бандура — досить важкий для опанування інструмент, я знала, що у неї все вийде. Думку про те, що Ліза має такі здібності, підтвердила наша вчителька Ірина Миколаївна. Я впевнена, що музика точно не завадить, яку би професію дитина не обрала у майбутньому”, — каже жінка.
Спершу виїздам Лізи на конкурси за кордон завадив COVID-19: тоді родина вже забронювала і купила квитки до Італії, але країни закрили кордони. А потім почалася повномасштабна війна, і конкурси, які проводили в Україні, також скасували.
"На початку війни думки дітей, звісно, були зайняті іншим. Війна торкнулася і нашої родини: на фронті зараз всіх нас захищають батько та дядько Лізи. Я вважаю, що творчість та загалом навчання, спілкування з друзями допомагають дітям відволікатися від переживань, стресів. Якщо дитина береться за щось нове, треба її тільки мотивувати. Адже особливо зараз, в такий складний час, діти надзвичайно чутливі до того, як до них ставляться батьки. Фраза "у тебе не вийде" може зламати і закласти основу для багатьох комплексів у майбутньому", — переконана Анастасія Іванівна.
Зараз дівчинка має три заняття з бандури щотижня. Два уроки — це так звана спеціальність, де вона вивчає твори. І раз на тиждень — ансамбль, де вона грає з іншими музикантами. Найбільше їй подобається пісня "Мій край".
Поєднувати гру на бандурі з основним шкільним навчанням дівчині не важко. Її мотивує, що вона спілкується з друзями, з вчителями. Після виходу на очне навчання стала краще вчитися. Любить фізкультуру, математику.
Вона, як і її однокласники, змогла повернутися до навчання у школі, адже там облаштували укриття: під час повітряних тривог діти тепер не сидять у старих темних підвалах, а разом із вчителями проводять час у сховищі, де є тепло і все необхідне для навчання.
"Вчитися краще виходить, якщо не походити уроки дистанційно вдома, а саме ходити до школи. Зараз ми спускаємося в укриття під час повітряних тривог. Завдяки тому, що у нас тепер є оновлене сховище, ми можемо повернутися до повноцінного навчання і продовжувати уроки в укритті. Головне, щоб не було "прильотів", — впевнена вона.
У ліцеї "Лідер" діти мають можливість обирати, які таланти розвивати і яку професію вибрати у майбутньому. 10-ті та 11-ті класи — профільні. Є суто математичний клас, куди йдуть діти, які мають успіхи в математиці. Є військовий та економічний класи. Також діти самі обирають, який рівень навантаження для них кращий.
Торік в ліцеї була змішана форма навчання: комбінували очні заняття та дистанційні уроки. Зараз запровадили дві зміни, і усі діти ходять на навчання щодня. Завдяки проєкту KSE Foundation "ЗАХИСТОК", у закладі облаштували укриття, тож школярі та вчителі тепер мають змогу спускатися в сховище під час кожної повітряної тривоги.
Ірина Володимирівна працює заступницею з виховної роботи два роки у ліцеї "Лідер" і розвиває таланти діток вже 20 років. Вона визнає, що багатьом планам до саморозвитку дітей завадила війна. Та й самі діти сильно змінилися.
"На початку повернення до очного навчання я була свідком панічних атак у дітей, медсестра надавала їм допомогу. У перший рік повномасштабної війни такі ситуації ставалися дуже часто. До дітей навіть батьки приходили, бо їх буквально трусило. Це було дуже страшно. Зараз зовні діти трохи адаптувалися до повітряних тривог, наскільки це можливо. Але мушу констатувати, на жаль, що діти травмовані війною", — каже Ірина Володимирівна.
У такі моменти дітям дуже важливо тісно співпрацювати з психологом, впевнена викладачка. Втім, не лише війна впливає на психологічний стан дитини, від якого залежить успішність. Часто навчальні заклади пишаються своїми психологами. Досвідчена психологиня Тетяна Володимирівна Омеляненко у ліцеї "Лідер" працює не лише з дітьми, а й з самими педагогами.
Психолог завжди спускається в укриття разом з дітьми та вчителями, як тільки лунає сигнал повітряної тривоги. Зі школярами вона проводить заняття та розмови, які допомагають розвантажити дітей, зняти стрес і знизити рівень тривожності, коли ті перебувають у сховищі. Для дітей кожного з класів у сховищі вона проводить "психологічні хвилинки". Під час таких зустрічей школярі можуть відкрито поговорити про свої проблеми, про те, що їх хвилює. Це цінна практика, яка дає діткам можливість зняти стрес під час тривог.
"Також у класах, де я викладаю, регулярно проводжу фізичні хвилинки-руханки. Я їх називаю "хвилинки-веселинки". Діти протягом кількох хвилин виконують легенькі вправи, рухаються. Така практика дуже ефективно знімає фізичну і емоційну напругу, а потім вже можна більш ефективно проводити уроки", — зауважує викладачка.
Ірина Володимирівна переконана: важливо вчасно помітити, що дитині подобається якийсь предмет або заняття, і мотивувати їх продовжувати це робити. Особливо важливо це робити під час війни, коли діти матимуть активності, які їм подобаються. Це також значно зменшує у них рівень тривожності.
"Коли я помічаю талановиту "зірочку", то стимулюю її до саморозвитку, а також брати участь у різних конкурсах. Чому це важливо? Бо якщо дитина бачить наочний результат своїх зусиль у вигляді винагороди, то це працює як потужна мотивація. Також я впевнена, що дітей треба часто хвалити. На жаль, діток нерідко критикують, шукають недоліки. Але це однозначно не те, що мотивує. Треба нагадувати синові та доньці, які вони молодці, як добре у них все вдається. Це даватиме їм впевненість і віру у свої сили.” — говорить Ірина Володимирівна.
Коли в ліцеї вирішувалося питання про вихід з дистанційного навчання, Ірина Володимирівна була серед тих, хто рекомендував вихід в офлайн. Навчальний процес, який відбувається безпосередньо в класі, набагато ефективніший і сприяє соціалізації дітей. Адже освіта — це не тільки коли вчитель передає знання. Це і вміння працювати в команді, вміння виконувати групові завдання, навички: чути та сприймати інформацію, приймати рішення у реальному часі.
"Дистанційне навчання — це вимушеність. Однак ефективність такої форми здобуття знань набагато нижча. Справа ще в тому, що у молодших дітей слабкий внутрішній контроль, їх слід контролювати зовні. Завжди поруч має бути вчитель, який зможе скоригувати навчальний процес. Бо діти іноді йдуть шляхом найменшого спротиву: "Якщо ніхто не бачить, то й навіщо мені це робити?". Їм ще треба сформувати розуміння причинно-наслідкових зв'язків, адже дітки часто мислять дуже конкретно. "Навіщо мені англійська, якщо я не поїду за кордон?". Все це успішно вирішується, якщо діти повертаються до навчання у школі", — пояснює вона.
З цих причин Ірина Володимирівна активно виступає тільки за очне навчання. Це непросто як для вчителів, так і для учнів, але це значно краще, впевнена вона. У ліцеї у дві зміни вчаться майже 1400 дітей, і педагоги перебувають в навчальному процесі буквально з самого ранку до пізнього вечора.
Завдяки проєкту "ЗАХИСТОК" у школі облаштоване укриття, де діти мають можливість знаходитися під час повітряних тривог. Діти вже звикли, що за кожним класом у сховищі закріплена певна кімната. Є можливості проводити уроки, не перериваючи навчальний процес. Ірина Володимирівна зізнається, що найлегше проводити заняття в укритті саме у старших класах, а от у середній школі часто буває шумно. Якщо є можливість, уроки в укритті проводять у спрощеному форматі. А якщо це складно, то діти спілкуються між собою, чекають відбою тривоги.
Забезпечення шкіл укриттями – питання "номер один" для освітнього процесу зараз. Кілька думок про важливість безпеки під час навчання. Укриття у школах – беззаперечний фундамент для стабільного навчального процесу, острів безпеки під час війни, що дозволяє навчати та навчатися у очному режимі. Це більше, ніж приміщення, переконаний Олександр Писарук, голова правління Райффайзен Банку.
"Укриття в школі – це більше, ніж приміщення. По-перше, це гарантія того, що навчання може тривати під час повітряної тривоги та можливої небезпеки. По-друге, це про спокій батьків, які відводять дітей до школи та вирушають на роботу піднімати економіку України з впевненістю, що їх дитина захищена. По-третє, це відповідь всіх українців сучасним реаліям війни, як найбільш сміливого та адаптивного народу, що я знаю. Долучення до проєкту "ЗАХИСТОК: Безпечна освіта" – це наша віра у майбутнє України, для успіху якого Україні потрібні прогресивні та освічені люди", – підкреслює пан Олександр.
Завдяки підтримці Райффайзен Банку вже тисячі дітей повернулися до очного навчання, зауважує Наталія Гуріна, заступниця голови правління банку. Як мама трьох дітей, вона точно знає, що основна задача дитинства – це соціалізація, а більша частина дитинства проходить саме у школі.
"Навчатись в онлайні ми вже точно вміємо, але знайти найкращого друга, поділитись емоцією та відчути наживо підтримку однодумців – ці безцінні моменти по-справжньому можливо відчути тільки у школі. Тому, облаштовуючи укриття, ми не тільки забезпечуємо безпеку всім учасникам освітнього процесу: дітям, вчителям та батькам, а також повертаємо радість дитинства для наших найкращих маленьких, але таких дорослих та мужніх українців! І ми бачимо, що це працює: наші діти щодня мають бажання йти до школи, мандрувати світом знань і дорослішати саме тут – в нашій Україні!", – каже вона.
Коли урок провести складно, в укритті дітям на заміну приходить надзвичайно цінне спілкування, зауважує Ірина Володимирівна з Кропивницького ліцею. Якщо хтось з учнів переживав, то, поговоривши з другом, стає легше.
"За час дистанційного навчання вони дуже скучили за спілкуванням, і перерв їм не вистачає, тому в укритті вони реалізують можливість спілкуватися з однолітками. Скажу навіть більше: коли я веду урок в укритті, приходять послухати інші класи. Ми часто обговорюємо літературу під час війни, говоримо про другу світову, про Гітлера, розбираємо твір Джорджа Орвела "1984". Буває, що з фізкультури дітей забирають до мене послухати урок. Перевага перебування укритті в тому, що вони можуть між собою спілкуватися. Ми мусимо працювати, попри всі обставини, попри війну. Заради того, щоб у дітей було майбутнє".
Коли урок провести складно, в укритті дітям на заміну приходить надзвичайно цінне спілкування, зауважує Ірина Володимирівна з Кропивницького ліцею. Якщо хтось з учнів переживав, то, поговоривши з другом, стає легше.
Подати заявку на обладнання захистку у межах проєкту "ЗАХИСТОК" може будь-яка школа або дитячий садок, які мають підвальне приміщення, що може буде облаштовано під укриття.
