"Якщо довго бити в одну точку, то стіна трісне". Чому адвокація прав є важливою складовою безпечної реінтеграції

Національна платформа "Діалог про мир та безпечну реінтеграцію" об'єднує громадські організації, у яких є спільні цілі, цінності. У такий спосіб вони виступають додатковим майданчиком для посилення голосу громадянського суспільства.

Центр громадянської просвіти "Альменда" і громадський холдинг "Група впливу" вже не перший рік займаються адвокацією прав, що є невід'ємним фактором на шляху до безпечної реінтеграції, і мають конкретні результати. Як вдалося "Групі впливу" повернути повноцінне виборче право внутрішньо переміщеним особам та як "Альменда" допомагає кримчанам навчатися в Україні, читайте у матеріалі УП.Життя.

Як пробити "залізний мур" або чому центр громадянської просвіти "Альменда" вже сьомий рік бореться за можливість кримчан навчатися в українських вишах

"Люди, які приїжджають з Криму, щоби навчатися в Україні, власним прикладом показують, що Крим — це Україна", — вважає аналітик центру громадянської просвіти "Альменда" Олег Охредько.

Фото: facebook Олега Охредько.

Представники цієї організації займаються освітніми питаннями для кримчан, які хочуть навчатися в українських вишах, і щиро вірять, що українська освіта є одним із ключових факторів реінтеграції мешканців тимчасово окупованого Криму.

Фактично, з перших годин окупації вони поставили питання руба: "А що робити студентам та майбутнім абітурієнтам, які хочуть навчатися в українських вишах?"

Правозахисниця та проєктна менеджерка "Альменди" Марія Суляніна, яка тоді також була студенткою, написала листа з відповідними запитаннями до Міністра освіти і науки України і Голови Комітету з питань освіти, науки та інновацій.

Фото: facebook Марії Суляніної

Відповіді прийшли через кілька днів, у листах йшлося, що українських студентів на тимчасово окупованих територіях у Криму ніхто не лишить без можливості отримати освіту в українському виші. І це стало основою для подальшої роботи Центру громадянської просвіти "Альменда".

Спочатку члени організації допомагали студентам з Криму переводитися до українських вишів, а згодом долучилися до створення системи, що допомагали би абітурієнтам вступати до бажаних університетів на материковій Україні.

"Завдяки нашим зусиллям з'явився відомий наказ №560 2016 року", — розповідає аналітик організації Олег Охредько.

У цьому наказі йдеться про затвердження порядку прийому для здобуття вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти осіб, які проживають на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

"Залізний мур" лише міцнішає у Криму, бо протягом семи років дітей виховують у такому інформаційному просторі, де Україна є ворогом.

Наприклад, у школах відбувається активна мілітаризація через так звані Юнармії, освітні виставки, зміна підручників тощо.

Так поступово і формується цей мур. Наше завдання — зробити у ньому хоча би діру. Один із таких інструментів — це вища освіта", — говорить Олег Охредько.

Це можливість не лише отримати українську освіту, а й відкрити для кримчан світ, вважає Охредько. Він розповідає, що до організації часто звертаються молоді люди, які закінчили виші в Криму та бажають вступити до європейських університетів, але там не визнають дипломів окупованого Криму.

У таких випадках є наказ Міносвіти, який дає можливість визнати результати та терміни навчання на окупованій території, проте для цього потрібно вступити на останній курс вишу та скласти необхідні іспити. Весь цей процес триває майже рік.

Тому "Альменда" радить молодим людям відразу вступати до українських вишів. Це можна зробити двома способами.

Перший – по загальному конкурсу ЗНО. Для цього майбутньому абітурієнту потрібно прикріпитися до будь-якої школи на екстернатну або дистанційну форму навчання, отримати документи про середню освіту українського зразка, а потім вступати до вишів. Це складний процес, оскільки дітям за кілька місяців доводиться опановувати знання, до яких вони не мали доступу протягом семи років. Вони здають ДПА за 9, 11 класи та ЗНО.

"Вони проходять карколомний, страшний шлях, щоби вступити на загальних умовах. Уявіть собі, ці діти навчаються в 11 класі на окупованих територіях, де тобі довблять, що на материковій Україні — вороги. А вони все одно паралельно навчаються українською мовою, яку там не викладають і зрештою вступають до бажаного вишу", — розмірковує Олег Охредько.

Другий — за спрощеною системою через спеціально створені для цього освітні центри "Крим-Україна" та "Донбас-Україна". На цьому шляху є певні обмеження, бо випускники можуть подавати документи до закладів вищої освіти, які є у заздалегідь зазначеному переліку.

З кожним роком кількість кримчан, які стають студентами українських вишів збільшується. За статистикою МОН, у 2016 році до університетів вступили 1 008 осіб з допомогою освітніх центрів. Минулого ж року це число збільшилося удвічі — 2 026 кримчан вирішили здобувати вищу освіту в Україні. І ще сотні студентів вступають самостійно за загальним конкурсом.

"Ця статистика невелика, у сотнях людей, але уявіть собі, що таке один студент, який вступив до українського вишу. Кожна така людина — це канал з України до тимчасово окупованого Криму. На мою думку, кількість охочих вступати зростатиме, бо Крим поступово замикається сам у собі, а у людей не залишається особливо вибору: або ти залишаєшся у в'язниці, або намагаєшся звідти тікати", — говорить Олег Охредько.

Представники "Альменди" контактують з багатьма студентами, їм добре відомо, якою ціною вони виборюють такий вибір. Деякі студенти вступають всупереч своїм батькам та знайомим. Деякі з них піддаються булінгу через це, навіть з боку вчителів. І майже всі змушені тримати у таємниці свої плани про вступ в український виш.

"І уявіть собі ситуацію: учні живуть в умовах, коли небезпечно казати, що ти збираєшся вступати до українського університету, коли неймовірно складно знайти репетитора навіть з української мови. Не завжди вчитель викладатиме історію України через події 2014 року. Бо як скаже, приміром, що Крим – це Україна, то може за це отримати кримінальну справу та 14 років ув’язнення", — пише у своїй колонці Марія Суляліна.

Але саме ці люди повернуться до Криму, коли він вже не буде окупований.

"Зрозуміло, що повернуться не всі, але частина — так. Це будуть українські патріоти і патріотки. Такий вигляд має один зі шляхів реінтеграції", — вважає Олег Охредько.

"Якщо ми хочемо, щоб Україна знову була цілісна, то треба зберігати зв’язки, працювати над знищенням міфів, які успішно плете Росія. Необхідно створювати тут агентів змін, які потім повертатимуться та розбудовуватимуть знову Україну на деокупованих територіях", — зазначає Марія Суляніна.

Проте навіть за умов, коли випускники з Криму мають можливість вступити до вишів, у "Альменди" все одно залишається багато роботи. Один із фокусів їхньої діяльності — інформаційне просвітництво. А саме повідомити потенційних студентів на тимчасово окупованій території, що вони мають можливість вступити в український виш.

Щороку вони проводять аналіз ефективності інформаційних інструментів, щоби залучити якомога більше абітурієнтів. Наприклад, дослідження 2018 року показало, що підлітки дізнаються про систему вступу в Україні найчастіше через соцмережі, на другому місці – сарафанне радіо, на третьому – "Крим.Реалії" та ATR. Проте організація не обмежується лише цими каналами комунікації.

"Кілька років тому ми розмістили інформацію про можливість вступу на білбордах на адміністративному кордоні з тимчасово окупованим Кримом. Ефект був миттєвим, через кілька днів кількість звернень збільшилася у десятки разів", — розповідає Олег Охредько.

Він також зазначає, що залізний мур, а особливо у сфері освіти, існує не лише в окупованому Криму, а й в українському суспільстві. І саме співпраця з Національною платформою "Діалог про мир та безпечну реінтеграцію" допомагає руйнувати цей мур, оскільки часто вона виступає як майданчик для поширення інформації.

"Національна платформа якраз допомагає пояснити українському суспільству необхідність тих процесів, які направлені на шляхи, що скеровують до реінтеграції, деокупацію і навіть формування українського суспільства.

Якщо ми починаємо ставитися до громадян України, які перебувають на окупованій території як до людей "другого сорту", то це свідчить про те, що війна відбувається і всередині нашого суспільства.

Наше головне завдання — протягнути їм руку допомоги, тому що ці люди перебувають у складній ситуації, де їм доводиться приховувати своє українське коріння чи політичні переконання. І йдеться не про незручності, а про фізичну небезпеку", — застерігає Олег Охредько.

Якщо ти не виборець в очах представників влади, то це заважає розмовляти на рівних. Як громадському холдингу "ГРУПА ВПЛИВУ" вдалося повернути повноцінне виборче право ВПО

"Людина не має відчувати себе не такою, недогромадянином, не повинна мати обмеження у доступі до певних прав через те, що їй не пощастило народитися не у тому регіоні чи мати іншу прописку", — вважає Тетяна Дурнєва, яка є виконавчою директоркою громадського холдингу "ГРУПА ВПЛИВУ".

Фото: особистий архів Тетяни Дурнєвої

Протягом п'яти років "ГРУПА ВПЛИВУ" та партнери вели тривалу боротьбу за повноту виборчих прав ВПО. Завдяки їхній роботі виборці, які живуть не за місцем реєстрації, а також виборці без "прописки" могли проголосувати на місцевих виборах минулого року.

Понад 100 тисяч громадян скористалися цим правом минулого року (з 1 липня до 10 вересня 2020 року) і змінили свою виборчу адресу. Проте загальна кількість людей, які можуть скористатися цим правом, значно більша.

"Потенційно така процедура стосується близько 5,5 мільйона громадян. З них 1,2 млн – внутрішньо переміщені особи, 1 млн – виборці без реєстрації та орієнтовно 3,3 млн мобільних усередині країни громадян", — пише у колонці юристка "ГРУПИ ВЛИВУ" Марія Красненко.

Раніше, щоби змінити виборчу адресу, треба було змінити місце реєстрації. Значна кількість виборців через це не мала можливості проголосувати на місцевих виборах, чи обирати депутата від округа, в якому проживають, на парламентських виборах.

Внутрішньо переміщені особи особливо гостро відчували це, адже вони були фактично позбавлені голосу. На відміну від інших внутрішніх мігрантів, у них не було можливості поїхати на вихідні у місто, де вони прописані, щоби проголосувати, адже ці території тимчасово окуповані. Окрім того, повноцінна інтеграція ВПО у життя громади, в якій вони живуть, неможлива у разі обмеження певних прав.

"Є центр життєвих інтересів, де людина живе, де її діти відвідують садочок чи школу, де вона користується громадським транспортом і сплачує податки. Адже, наприклад, переселенці-ФОПи, сплачують податки у тих громадах, де живуть. До речі, прописка — це атавізм, привіт з Радянського Союзу.

А якщо люди не можуть впливати на обрання депутатів, то вони для них ніхто, їхні інтереси не будуть представлені й захищені.

Якщо ти не виборець в очах представника влади, то це заважає розмовляти на рівних. Переселенцям прямо казали: "Ви тут ні на що не впливаєте". І вони не могли їм заперечити, бо не було жодного інструменту впливу", — каже Тетяна Дурнєва.

Фото: особистий архів Тетяни Дурнєвої

Вона зі шкільних років співпрацювала з Донецькою обласною організацією ВГО "Комітет виборців України". Спочатку була менеджеркою проєктів, а згодом очолила напрям захисту прав та інтересів громадян, тобто адвокаційний напрям.

31 травня 2014 року Тетяна виїхала з дітьми з Донецька до Львова, а через рік переїхала до Києва.

У 2015 році "ГРУПА ВПЛИВУ" у співпраці з Громадянською мережею "ОПОРА" вперше спробували внести зміни до законодавства. Проте спроба була невдалою, законопроєкт зареєстрували перед самими виборами, він не враховував інтереси всіх зацікавлених сторін і отримав негативний висновок.

Це був початок боротьби, вони створили робочу групу і протягом наступних п'яти років не лише напрацювали новий документ, а й проводили потужну комунікаційну кампанію. Загальнонаціональну адвокаційну кампанію підтримала Міжнародна фундація виборчих систем (IFES).

Так народився текст законопроєкту №6240, який зареєстрували у березні 2017 року.

"Далі був важкий період, коли законопроект вже був, проте його розгляд ніяк не рухався. Наприклад, профільний Комітет ВРУ мав надати висновок, а далі відпустити законопроєкт у залу ВРУ. Вони, здається,17 разів вносили текст на розгляд, відповідно, стільки ж разів ми готувалися до розгляду з нашого боку. Ми все це пережили і продовжували боротися попри всі ці перепони", — згадує Тетяна.

Паралельно "ГРУПА ВПЛИВУ" з партнерами вели потужну інформаційну кампанію, яка складалася з багатьох компонентів.

Регулярно вони проводили прес-конференції, круглі столи з презентацією основних положень законопроєкту у регіонах.

"Було багато міфів щодо надання голосу переселенцям, ці роки пішли на подолання стереотипів", — каже Тетяна.

Також інформацію поширювали на найрізноманітніших міжнародних заходах: Женева, Страсбург, Брюссель та інші.

"Ми були в усіх місцях, де можна було актуалізувати питання захисту виборчих прав ВПО", — говорить Тетяна.

Щоби посилити регіональний ефект, "ГРУПА ВПЛИВУ" навчала інші ГО та ініціативні групи громадян, як проводити адвокаційні кампанії, а також пропонували долучатися до загальнонаціональної кампанії по цьому законопроєкту.

"Ми говорили про важливість участі громадян у прийнятті рішень і впливу на цю проблему, яка існувала у законодавстві. І люди долучалися вже до практичних адвокаційних дій. Тобто це була адвокація знизу, через навчання і залучення самих ВПО.

Завдяки нашим місцевим адвокаційним кампаніям депутати орієнтовно з 14 місцевих рад різних регіонів від Ужгороду до Маріуполя зверталися до ВРУ через оформлення рішення про необхідність надання права голосу ВПО.

У такий спосіб ми демонстрували, що це не просто забаганка купки громадських організація, а це є також бажання безпосередньо самих органів місцевого самоврядування. Адже у громадах з'явилися нові виборці, яких вони фактично не бачать у списках", — розповідає Тетяна.

Щоби постійно підтримувати актуальність проблеми, треба було багато креативити.

"Ми жартуємо, що у кожному регіоні у нас є свої друзі, адже переселенці розселилися по всій території України. Відповідно, у кожному обласному центрі точно знайдеш своїх.

Наприклад, коли були навчання народних депутатів у Трускавці у 2019 році, ми знайшли знайому журналістку, яка передала звернення до президента з проханням відновити виборчі права ВПО. Це звернення підписали лідери 100 громадських організацій. До того ми відправляли цей лист усіма можливими способами, але зрештою спрацював цей підхід", — каже Тетяна Дурнєва.

А перед останнім засіданням профільного комітету ВР молодший син Тетяни вигадав зробити печиво з передбаченнями для депутатів, мовляв так вони зрозуміють, що проголосувати за законопроєкт — це їхня доля.

І представники "ГРУПИ ВПЛИВУ" спільно з партнерами з правозахисної коаліції дійсно зробили печиво з передбаченнями. Там були різні послання, об'єднані однією ідеєю. Наприклад, "Ваш улюблений колір кнопки — зелений. Натисніть її, коли будете розглядати законопроєкт №6240".

Наступного дня після того, як це печиво роздали депутатам, вони дали висновок про законопроєкт.

"Але ми вже знали, що він буде, адже текст висновку також готується не відразу. Я досі зберігаю кілька таких печив і показую їх на тренінгах, щоби проілюструвати, що навіть коли є така ситуація несприйняття, не можна опускати руки. Треба шукати креативні рішення, і пам’ятати, що якщо довго бити в одну точку, то стіна трісне", — наголошує Тетяна.

Вона підсумовує: "Поки люди мають право голосу, вони його не цінують. Спочатку на це не звертали увагу, бо вирішували питання забезпечення базових потреб, зокрема шукали житло і роботу. Але коли сусіди йдуть голосувати, а ти — ні, то люди почали усвідомлювати, що хочуть мати такі ж права, як і й їхні співмешканці".