Враховуючи всі репутаційні та комунікаційні виклики, адже досить довго в просторі Палацу не відбувалось виставкових проєктів великого масштабу, які б зацікавили нову аудиторію, команда проєкту поставила перед собою амбітні цілі:
створити масштабну виставку, яка вперше за довгий час охопить три поверхи та дах Палацу мистецтв;
залучити до виставки 39 молодих митців та мисткинь, відновити їхню довіру до інституції;
забезпечити стипендію для кожного учасника і знайти 54 жертводавців, які профінансують стипендії для 39 митців;
створити умови повної свободи для митців та мисткинь, де концепція, назва та експозиційні рішення виставки – це бачення учасників, а проєкт свідомо може відбуватися без куратора/ки;
створити щорічний проєкт, в якому цінність – горизонтальна взаємодія та довіра.
Того ж 2025 в серпні відбулось відкриття виставки "ОАЗА?", участь в якій взяли: Влодко Кауфман, Олексій Абрамов, Мирослава Бачкур, Микита Віска, Артур Гармідер, Андрій Гелитович, Віталій Грех, Сергій Грех, Сергій Декалюк, Богдана Давидюк, Андрій Дудченко, Стас Жалобнюк, Маргарита Журунова, Дзвенислава Загайська, Олексій Коношенко, Антон HUDO, Павло Круппот, Ольга Кузюра, Богдан Кухарський, Микола Лукін, Богдан Локатир, Ірина Максимова, Максим Мазур, Марія Пляцко, Андрій Підлісний, Тарас Попович, Сергій Радкевич, Вікторія Романчук, Андрій Роїк, Наталя Сацик, Петро Сметана, Софія Станко, Юлія Семків, Володимир Семків, Інна Харчук, Вероніка Чередниченко, Андріана Чуніс, Денис Шиманський, Ярина Шумська.
На фото: відкриття "ОАЗА? Резильєнтність". Зірка Савка, Северин Хобзей, Влодко Кауфман, Богдан Шумилович
Митці та мисткині колективно обрали тему виставки "оаза" і через живопис, інсталяції, скульптури, графіку, текстиль, кераміку, фотографію, перформанс кожен і кожна у своїх роботах розкривали питання: "Що таке оаза? Чи можлива вона в умовах війни?".
"Для нас важливо, щоб митці самостійно йшли на діалог один з одним, самі вирішували, яка буде тема цьогорічної «Оази?»", – каже Володимир Семків, скульптор, учасник першої виставки рамках проєкту.
Северин Хобзей разом із Володимиром Семківим придумали механізм для підтримки фінансування проєкту: створили 54 авторські дерев’яні скульптури "Скалка" Володимира Семківа, які обмінювали на благодійну підтримку.
На фото: експозиція роботи Зоркіна і Радкевича. "ОАЗА? Резильєнтність".
"39 «Скалок» по 15 000 грн – купуючи таку, людина напряму допомагала митцеві реалізувати проєкт. А 15 більших «Скалок» по 39 000 грн – це вже на рекламу, навігацію, постпродукцію", – пояснюють Хобзей та Семків.
Загалом, проєкт підтримали 54 благодійники.
Організатори проєкту зазначають: "Влітку 2025 року виставку «ОАЗА?» відвідало понад 5 тисяч глядачів. Палац мистецтв і наша команда проєкту поставили ціль – звернути увагу ще більшої аудиторії молодих митців і поціновувачів мистецтва на оновлений простір Палацу та нові можливості для експозицій. Завдяки підтримці губернатора Львівщини Максима Козицького та керівництва Львівської обласної ради, Палац мистецтв впевнено крок за кроком змінюється на сучасний експозиційний простір з усіма необхідними параметрами".
"ОАЗА?" 2026: як троє митців і дев'ятеро перформерів відобразили резильєнтність
Нова виставка в межах проєкту "ОАЗА?" відкрилася 4 квітня 2026 року й одразу дала зрозуміти, що проєкт не повторює себе, він відображає фізичні зміни Палацу мистецтв та набуває нових мистецьких форм та сенсів.
Цьогоріч символіку числа 39 зберегли, але переосмислили: троє митців і дев’ять перформерів і перформерок. А сам простір нагадує залу галереї сучасного мистецтва.
"Наша установа була зацікавлена у формуванні інклюзивного мистецького простору, який би відповідав запитам сучасних художників і глядачів. Також ми хотіли показати, що міняються не тільки простори палацу, а й політика взаємодії з митцями. І саме мистецький проєкт «ОАЗА?» продемонстрував нову взаємодію нашої інституції з митцями.
Ми перейшли від експерименту до успішного щорічного проєкту, який позиціонує Палац мистецтв як простір, відкритий для сучасного мистецтва, нових ідей, як відкриту платформу для нового самовираження. І це дало результат – Палац мистецтв став місцем, де хочеться демонструвати мистецтво та насолоджуватись ним", – каже в.о. генерального директора Комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський палац мистецтв" Левко Ванькович.
Влодко Кауфман зі Львова, Сергій Радкевич із Луцька та Костянтин Зоркін із Харкова створили єдину цілісну експозицію, де тема цього року – резильєнтність.
Резильєнтність – це здатність індивіда чи системи адаптуватися до складних обставин, стресу і травм. Відновлюватися і вдосконалюватися попри негативні події. Це не ігнорування болю, а вміння користуватися внутрішніми ресурсами для подолання криз. Якщо ж говорити простіше, це про те, як люди "гнуться", але не "ламаються", наче пружина, яка стискається і розтискається.
На фото: Сергій Радкевич, Северин Хобзей, Олена Поліщук, Левко Ванькович, Софія Стадник, Влодко Кауфман. "ОАЗА? Резильєнтність".
Сергій Радкевич пояснює, чому саме це слово: "Ми зрозуміли, що за рахунок роботи кожен з нас як художник може існувати. Для мене цим прикладом став Костянтин Зоркін, коли цей творчий процес тримає його на плаву. І поняття резильєнтності якраз відповідає тому, що за рахунок творчості – самого процесу – художник себе утримує".
Над сходами до третього поверху глядача одразу зустрічає інсталяція Влодка Кауфмана у формі підвішеного за струни фортепіано, під важкістю нависання якого до виставки потрапляють усі глядачі. Інсталяції з інструментами стають контрапунктами виставки, вони виникають в несподіваних місцях залу, зависаючи у повітрі, вони чутливі до руху відвідувачів.
На фото: інсталяція Влодка Кауфмана. "ОАЗА? Резильєнтність".
Наступною інсталяцією, яка видніється через скляні двері зали, є "Шкіра Варфоломея" Сергія Радкевича. Це довге полотно, в якому проглядаються тільки руки апостола, воно перерізає білий вивірений простір зали, втручається в нього.
Митець часто звертається до старозавітних й новозавітних тем у своїх роботах, а саме в цій інсталяції порушує питання абсурдності людської агресії й запрошує глядача в смисловий супротив до ідеї людської жорстокості.
На фото: інсталяція Сергія Радкевича. "ОАЗА? Резильєнтність".
Роботи не підписані навмисно, щоб стерти межі авторства і показати, як ідеї взаємно підсилюють одна одну. Глядач входить у простір третього поверху Палацу мистецтв – і роботи трьох авторів звучать до нього одним цілісним діалогом. Цьогорічна експозиція пропонує роздуми про внутрішню стійкість, трансформацію, досвід травми та пошук нових сенсів у непростій реальності. Без дидактики, без табличок із поясненнями, адже простір говорить сам за себе.
Частиною виставки також є тексти-роздуми Богдана Шумиловича, викладача Українського католицького університету, та Наталки Отріщенко, соціологині та дослідниці Центру міської історії, в яких вони рефлексують над обʼєктом дослідження – резильєнтністю.
"Ми побудували архітектуру резильєнтності, – сказав Кауфман на одній з екскурсій. – Через артоб’єкт глядач заходить у конкретне місце, з яким ми працювали разом. Автори вже висловилися. Наступна черга – глядача".
Роботи Костянтина Зоркіна акурат вписані в простір, взаємодіючи з ним напряму, – рівні, вивірені, досконало вирізані та змальовані. Та під час монтажу виставки митець лишив підказку до того, що будь-який образ може видозмінюватись залежно від простору й робіт навколо, у чому й полягає суть резильєнтності – після складних життєвих ситуацій ми змінюємось, але продовжуємо функціонувати.
На фото: інсталяція Sagittarius, образ кентавра-стрільця без рук та голови. "ОАЗА? Резильєнтність".
"Для «ОАЗИ?» я запропонував роботи з різних періодів. Частина з них – досить старі, зроблені до 2021 року і раніше. Інший блок зʼявився уже в новій майстерні зовсім нещодавно. Для мене це стало свого роду дослідженням: чи справді хочеться відмовитися від попереднього досвіду? Чи взагалі працює те, що я робив раніше? Адже для багатьох митців їхні роботи до повномасштабної війни тепер виглядають поверхневими, недостатніми. Великі текстильні роботи для мене – це одна з тих ліній, які тримаються й досі. Те, що я сформулював для себе ще до повномасштабної війни, досі не розсипалося. Образна система і символи залишилися зі мною і продовжують резонувати", – розповідає Костянтин.
Так, інсталяція Sagittarius, образ кентавра-стрільця без рук та голови, у першій залі є об’ємною фігурою з іржавого металу та дерева. Але вже за стіною другої зали цей образ зустрічається знову – закарбований у ледь об’ємну форму на стіні, дещо зменшений і не такий виразний. Цей образ з’являтиметься й надалі, але відшукати його – задача сприйняття глядача.
Сам Костянтин Зоркін ділиться, що для нього стало честю попрацювати з Влодком і Сергієм, адже знайомі вони вже досить давно. "Резильєнтність – це той стан, в якому ти можеш адаптуватися і водночас знайти сталість. Тож виставка про резильєнтність – логічна практика, яка допомагає структурувати реальність", – додає Костянтин.