Де знайти свою оазу

У Львівському палаці мистецтв відбувається виставка "ОАЗА? Резильєнтність"
Спецпроєкт
09 травня 2026
Львівський палац мистецтв на вулиці Коперника, 17 – інституція з довгою та різною до сприйняття біографією. Відкритий у 1996 році, комунальний заклад Львівської обласної ради – чотириповерховий комплекс загальною виставковою площею понад 3,5 тисячі квадратних метрів, роками залишався місцем, де простір поділяли господарські ярмарки та художні виставки. Місцем функціональним, але мистецько невиразним.
1996
рік відкритття
4
поверхи комплексу
3,5
тисячі м² виставкова площа
Інституційну біографію Палацу коротко можна було описати як турбулентність: керівників призначали й звільняли, відбувалися фінансові кризи, конфлікти з мистецьким середовищем. Кількість скандалів стала непоганою ілюстрацією того, як культурна інституція може існувати десятиліттями, так і не визначившись, кому вона служить і навіщо.

Якщо "оазу" не можна знайти – її необхідно створити

Виклик, з яким зіштовхнулася нова команда інституції, полягав в тому, що довший час, через історію та репутацію, багато молодих митців свідомо уникали просторів Палацу.
"Приблизно третина учасників першої «ОАЗИ?» навіть не заходила в приміщення Палацу останні роки. Вважали, що експонування своїх творів тут піде їм радше в мінус, ніж у плюс", – каже Северин Хобзей, підприємець, депутат та один з організаторів проєкту "ОАЗА?".
У 2025 році між представниками інституції та спільнотою митців стався важливий діалог в межах спільного обговорення концепції розвитку та стратегії "перезавантаження" Палацу мистецтв. Ця розмова підготувала ґрунт, з якого визріла ідея створити щорічний виставковий проєкт сучасного мистецтва під назвою "ОАЗА?".

"ОАЗА?" 2025 рік

На фото: Андрій Гелетович
На фото: робота Володимира Семківа
На фото: робота Дениса Шиманського
На фото: робота Павла Круппота
На фото: роботи Юлі Семків, Андрія Роїка та Тараса Поповича
На фото: роботи Ольги Кузюри
На фото: роботи Сергія Греха
На фото: робота Андріани Чуніс
На фото: роботи Софії Станко
На фото: інсталяція Богдани Давидюк
На фото: робота Дзвінки Загайської
На фото: скульптура Володимира Семківа
На фото: робота Ірини Максимової
На фото: інсталяція Влодка Кауфмана
На фото: роботи Стаса Жалобнюка та Володимира Семківа. В кадрі: Северин Хобзей.
На фото: роботи Стаса Жалобнюка, Володимира Семківа та Олексія Абрамова
На фото: роботи Сергія Радкевича, Антона HUDO, Богдана Локатира та Вероніки Чередниченко
На фото: робота Артура Гармідера
На фото: роботи Богдана Давидюка та Микити Віски
На фото: мисткиня Марія Пляцко та її робота
На фото: мисткиня Наталя Сацик та її робота
На фото: робота Микити Віски
На фото: команда організаторів та митці
Враховуючи всі репутаційні та комунікаційні виклики, адже досить довго в просторі Палацу не відбувалось виставкових проєктів великого масштабу, які б зацікавили нову аудиторію, команда проєкту поставила перед собою амбітні цілі:
01
ціль
створити масштабну виставку, яка вперше за довгий час охопить три поверхи та дах Палацу мистецтв;
02
ціль
залучити до виставки 39 молодих митців та мисткинь, відновити їхню довіру до інституції;
03
ціль
забезпечити стипендію для кожного учасника і знайти 54 жертводавців, які профінансують стипендії для 39 митців;
04
ціль
створити умови повної свободи для митців та мисткинь, де концепція, назва та експозиційні рішення виставки – це бачення учасників, а проєкт свідомо може відбуватися без куратора/ки;
05
ціль
створити щорічний проєкт, в якому цінність – горизонтальна взаємодія та довіра.
Того ж 2025 в серпні відбулось відкриття виставки "ОАЗА?", участь в якій взяли: Влодко Кауфман, Олексій Абрамов, Мирослава Бачкур, Микита Віска, Артур Гармідер, Андрій Гелитович, Віталій Грех, Сергій Грех, Сергій Декалюк, Богдана Давидюк, Андрій Дудченко, Стас Жалобнюк, Маргарита Журунова, Дзвенислава Загайська, Олексій Коношенко, Антон HUDO, Павло Круппот, Ольга Кузюра, Богдан Кухарський, Микола Лукін, Богдан Локатир, Ірина Максимова, Максим Мазур, Марія Пляцко, Андрій Підлісний, Тарас Попович, Сергій Радкевич, Вікторія Романчук, Андрій Роїк, Наталя Сацик, Петро Сметана, Софія Станко, Юлія Семків, Володимир Семків, Інна Харчук, Вероніка Чередниченко, Андріана Чуніс, Денис Шиманський, Ярина Шумська.
На фото: відкриття "ОАЗА? Резильєнтність". Зірка Савка, Северин Хобзей, Влодко Кауфман, Богдан Шумилович
Митці та мисткині колективно обрали тему виставки "оаза" і через живопис, інсталяції, скульптури, графіку, текстиль, кераміку, фотографію, перформанс кожен і кожна у своїх роботах розкривали питання: "Що таке оаза? Чи можлива вона в умовах війни?".
"Для нас важливо, щоб митці самостійно йшли на діалог один з одним, самі вирішували, яка буде тема цьогорічної «Оази?»", – каже Володимир Семків, скульптор, учасник першої виставки рамках проєкту.
Северин Хобзей разом із Володимиром Семківим придумали механізм для підтримки фінансування проєкту: створили 54 авторські дерев’яні скульптури "Скалка" Володимира Семківа, які обмінювали на благодійну підтримку.
На фото: експозиція роботи Зоркіна і Радкевича. "ОАЗА? Резильєнтність".
"39 «Скалок» по 15 000 грн – купуючи таку, людина напряму допомагала митцеві реалізувати проєкт. А 15 більших «Скалок» по 39 000 грн – це вже на рекламу, навігацію, постпродукцію", – пояснюють Хобзей та Семків.
Загалом, проєкт підтримали 54 благодійники. 
Організатори проєкту зазначають: "Влітку 2025 року виставку «ОАЗА?» відвідало понад 5 тисяч глядачів. Палац мистецтв і наша команда проєкту поставили ціль – звернути увагу ще більшої аудиторії молодих митців і поціновувачів мистецтва на оновлений простір Палацу та нові можливості для експозицій. Завдяки підтримці губернатора Львівщини Максима Козицького та керівництва Львівської обласної ради, Палац мистецтв впевнено крок за кроком змінюється на сучасний експозиційний простір з усіма необхідними параметрами".

"ОАЗА?" 2026: як троє митців і дев'ятеро перформерів відобразили резильєнтність

Нова виставка в межах проєкту "ОАЗА?" відкрилася 4 квітня 2026 року й одразу дала зрозуміти, що проєкт не повторює себе, він відображає фізичні зміни Палацу мистецтв та набуває нових мистецьких форм та сенсів.
Цьогоріч символіку числа 39 зберегли, але переосмислили: троє митців і дев’ять перформерів і перформерок. А сам простір нагадує залу галереї сучасного мистецтва.
"Наша установа була зацікавлена у формуванні інклюзивного мистецького простору, який би відповідав запитам сучасних художників і глядачів. Також ми хотіли показати, що міняються не тільки простори палацу, а й політика взаємодії з митцями. І саме мистецький проєкт «ОАЗА?» продемонстрував нову взаємодію нашої інституції з митцями. 

Ми перейшли від експерименту до успішного щорічного проєкту, який позиціонує Палац мистецтв як простір, відкритий для сучасного мистецтва, нових ідей, як відкриту платформу для нового самовираження. І це дало результат – Палац мистецтв став місцем, де хочеться демонструвати мистецтво та насолоджуватись ним"
, – каже в.о. генерального директора Комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський палац мистецтв" Левко Ванькович.
Влодко Кауфман зі Львова, Сергій Радкевич із Луцька та Костянтин Зоркін із Харкова створили єдину цілісну експозицію, де тема цього року – резильєнтність.
Резильєнтність – це здатність індивіда чи системи адаптуватися до складних обставин, стресу і травм. Відновлюватися і вдосконалюватися попри негативні події. Це не ігнорування болю, а вміння користуватися внутрішніми ресурсами для подолання криз. Якщо ж говорити простіше, це про те, як люди "гнуться", але не "ламаються", наче пружина, яка стискається і розтискається.
На фото: Сергій Радкевич, Северин Хобзей, Олена Поліщук, Левко Ванькович, Софія Стадник, Влодко Кауфман. "ОАЗА? Резильєнтність".
Сергій Радкевич пояснює, чому саме це слово: "Ми зрозуміли, що за рахунок роботи кожен з нас як художник може існувати. Для мене цим прикладом став Костянтин Зоркін, коли цей творчий процес тримає його на плаву. І поняття резильєнтності якраз відповідає тому, що за рахунок творчості – самого процесу – художник себе утримує".
Над сходами до третього поверху глядача одразу зустрічає інсталяція Влодка Кауфмана у формі підвішеного за струни фортепіано, під важкістю нависання якого до виставки потрапляють усі глядачі. Інсталяції з інструментами стають контрапунктами виставки, вони виникають в несподіваних місцях залу, зависаючи у повітрі, вони чутливі до руху відвідувачів.
На фото: інсталяція Влодка Кауфмана. "ОАЗА? Резильєнтність".
Наступною інсталяцією, яка видніється через скляні двері зали, є "Шкіра Варфоломея" Сергія Радкевича. Це довге полотно, в якому проглядаються тільки руки апостола, воно перерізає білий вивірений простір зали, втручається в нього.
Митець часто звертається до старозавітних й новозавітних тем у своїх роботах, а саме в цій інсталяції порушує питання абсурдності людської агресії й запрошує глядача в смисловий супротив до ідеї людської жорстокості.
На фото: інсталяція Сергія Радкевича. "ОАЗА? Резильєнтність".
Роботи не підписані навмисно, щоб стерти межі авторства і показати, як ідеї взаємно підсилюють одна одну. Глядач входить у простір третього поверху Палацу мистецтв – і роботи трьох авторів звучать до нього одним цілісним діалогом. Цьогорічна експозиція пропонує роздуми про внутрішню стійкість, трансформацію, досвід травми та пошук нових сенсів у непростій реальності. Без дидактики, без табличок із поясненнями, адже простір говорить сам за себе.
Частиною виставки також є тексти-роздуми Богдана Шумиловича, викладача Українського католицького університету, та Наталки Отріщенко, соціологині та дослідниці Центру міської історії, в яких вони рефлексують над обʼєктом дослідження – резильєнтністю.
"Ми побудували архітектуру резильєнтності, – сказав Кауфман на одній з екскурсій. – Через артоб’єкт глядач заходить у конкретне місце, з яким ми працювали разом. Автори вже висловилися. Наступна черга – глядача".
Роботи Костянтина Зоркіна акурат вписані в простір, взаємодіючи з ним напряму, – рівні, вивірені, досконало вирізані та змальовані. Та під час монтажу виставки митець лишив підказку до того, що будь-який образ може видозмінюватись залежно від простору й робіт навколо, у чому й полягає суть резильєнтності – після складних життєвих ситуацій ми змінюємось, але продовжуємо функціонувати.
На фото: інсталяція Sagittarius, образ кентавра-стрільця без рук та голови. "ОАЗА? Резильєнтність".
"Для «ОАЗИ?» я запропонував роботи з різних періодів. Частина з них – досить старі, зроблені до 2021 року і раніше. Інший блок зʼявився уже в новій майстерні зовсім нещодавно. Для мене це стало свого роду дослідженням: чи справді хочеться відмовитися від попереднього досвіду? Чи взагалі працює те, що я робив раніше? Адже для багатьох митців їхні роботи до повномасштабної війни тепер виглядають поверхневими, недостатніми. Великі текстильні роботи для мене – це одна з тих ліній, які тримаються й досі. Те, що я сформулював для себе ще до повномасштабної війни, досі не розсипалося. Образна система і символи залишилися зі мною і продовжують резонувати", – розповідає Костянтин. 
Так, інсталяція Sagittarius, образ кентавра-стрільця без рук та голови, у першій залі є об’ємною фігурою з іржавого металу та дерева. Але вже за стіною другої зали цей образ зустрічається знову – закарбований у ледь об’ємну форму на стіні, дещо зменшений і не такий виразний. Цей образ з’являтиметься й надалі, але відшукати його – задача сприйняття глядача.
Сам Костянтин Зоркін ділиться, що для нього стало честю попрацювати з Влодком і Сергієм, адже знайомі вони вже досить давно. "Резильєнтність – це той стан, в якому ти можеш адаптуватися і водночас знайти сталість. Тож виставка про резильєнтність – логічна практика, яка допомагає структурувати реальність", – додає Костянтин.

Дев'ять перформансів

Поруч із живописом та інсталяцією в одному просторі розгортається ще одна програма – 9 перформансів, розподілених протягом усього терміну виставки. Перший вже відбувся на відкритті: Зірка Савка. Далі – Андрій Гелитович, Наталія Лісова, Юрій Штайда, Ярина Шумська, Анастасія Прозора, Наталія Шевченко й Ольга Чигрик.
Северин Хобзей запропонував продовжити дотримуватися логіки цифр, розповіли творці проєкту: "Цифра «39» стає вже сакральною, тому з’явилися троє авторів, які творять основну концепцію, і дев'ять перформерів, які супроводжують проєкт протягом його тривалості".
Ярина Шумська, перформерка та кураторка перфоративної програми, ділиться, як виникла ця ідея: "Влодко запросив мене до проєкту як перформерку. При зустрічі я погодилася допомогти з організацією перформативної паралельної програми, яка супроводжує весь цьогорічний проєкт. В процесі з’явилася ідея спільного перформансу у двох частинах: «Видиво 1» та «Видиво 2»".
Кожен перформер розвивав ідею свого дійства навколо цьогорічної теми проєкту "ОАЗА?" – резильєнтність. По завершенню перформансу митці та мисткині залишили речі, матеріали та обʼєкти у виставковому просторі, таким чином доповнюючи розмову з авторами виставки.
На фото: відкриття "ОАЗА? Резильєнтність".
"Ми не обирали один одному перформанси. Кожен напрацьовував свій власний", – каже Юрій Штайда. Сам він в Embodied States досліджує вплив особистих речей, виключених із побуту й відкладених глибоко в шафу на початку 2022 року.
Андрій Гелитович показав "Похід" – вісім годин безперервної присутності й руху в просторі виставки. Він планував прокладати чітку пряму лінію по залі – але з появою чужих робіт, роялів-фортепіано і світлових акцентів первісна ідея розсипалась. "Моя ідея була зруйнована (сміється, – Ред.) – і це найбільше вплинуло на те, до чого я в кінці прийшов", – каже він.
Гелитович сприймає це не як поразку, а як саму суть: "Все це впливало як резильєнтність – здатність адаптуватися, щось змінювати. Найбільше ця робота проявляється саме при підготовці, у врахуванні всіх мінливих обставин". Він ходив вісім годин і свідомо вирішив не залишати слідів. Тільки лінію, прокладену ходою.
На фото: скульптура Костянтина Зоркіна. "ОАЗА? Резильєнтність".
Наталія Лісова у "Диханні", перформансі, який колись був її дипломною роботою в польській програмі Gaude Polonia, балансує між напругою і зламом. "Сьогодні дихання перестає бути автоматичним процесом – це акт контролю в умовах неконтрольованого, спосіб утримати присутність, коли простір навколо руйнується", – пояснює перформерка.
Цей перформанс вона обрала свідомо, щоб зробити тяглість між тим, що було до, і тим, що є зараз. Щоб підсумувати минуле і не повертатися в нього більше. І додає про саму природу жанру: "Під час перформансу ти не можеш бути нещирим. Глядачі могли контролювати, як я дихаю. Дихання показує твій емоційний стан. Якщо словами й мімікою ще можна щось скорегувати, то дихання – це та єдина ознака, яка визначає нас ще живими в цьому просторі".
Ярина Шумська у своєму перформансі працює зі спогадами, які опираються забуванню – і тими, що опираються пам’ятанню. Головний образ – пружина від каркаса старого матраца.
Шумська каже, що резильєнтність для неї – не про подолання, а про межу: "Будь-яка адаптивність має свій ліміт. Кожна людина, кожна подія доводить до якоїсь межі. І в цьому є багато життя. Це не про фатальність, а радше про пошук: попри різні складнощі далі рухатися і бути".
На фото: Зірка Савка, перформанс на відкритті виставки "ОАЗА? Резильєнтність".
Хобзей визнає, що перформанс для нього особисто – жанр непростий: "Чесно, мені важко його зрозуміти, й багатьом людям також, але щоб зрозуміти, треба дивитися. Чим більше ходиш по виставках, тим більше розумієш сенси". Саме тому перформативна програма тут – і частина концепції, й освітній жест водночас. Тіло, яке рухається або завмирає в просторі виставки, на рівних постає у розмові про стійкість, резильєнтність. Живопис фіксує – перформанс проживає.

"ОАЗА?" як відкрите питання

Знак питання на правду інтригує й змушує думати: якою ж буде наступна концепція? Олена Поліщук, менеджерка проєкту, формулює це так: "Ми будуємо традицію – дозволити собі розкіш мати щорічну виставку сучасного мистецтва в повній свободі для митця. Свобода такого рівня, що до останнього дня ми дозволяємо митцями берегти таємницю, якою буде наступна «Оаза?»".
За доброю традицією, у 2026 році проєкт "ОАЗА?" реалізовується за підтримки Северина Хобзея, підприємця та співвласника компаній ASIAFOODS, креативного простору KIVSH та друзів "ОАЗИ?".
Для Семківа "ОАЗА?" – це ще й меседж від Палацу до мистецького середовища: "Митці тут дістають рівень довіри, який в інших інституціях неможливий. Оскільки тут немає інституційної вертикалі, де куратор задає тему і запрошує тих художників, роботи яких, на його думку, найкраще відповідатимуть цій темі. Тут горизонталь на самоорганізації, відповідно, й довірі". І у зворотний бік: меседж від середовища до Палацу, що сюди можна повертатися.
У 2025-му прозвучали 39 голосів у діалозі про власну оазу. У 2026-му – троє говорять про стійкість. Що буде у 2027-му, не знає ніхто, крім тих, хто цей рік проживатиме і потім спробує сформулювати, що з ним сталося. "ОАЗА?" – це щорічне повернення до питання, яке не має фіксованої відповіді. Де ти знайдеш свою оазу? Залежить від того, яким проживеш і відчуєш свій рік.
Виставка "ОАЗА? Резильєнтність" триває у Львівському палаці мистецтв до 12 травня 2026 року (вул. Коперника, 17, 3-й поверх).
Назва: виставка "ОАЗА? Резильєнтність"
Локація: Львівський палац мистецтв
Термін: до 12 травня 2026 року
Адреса: вул. Коперника, 17, 3-й поверх).
Також під час завершення виставки о 18:00 відбудеться фінальне перформативне дійство в межах перформативної програми "Видиво 2" від Ярини Шумської, Влодка Кауфмана та Сергія Радкевича.
© 2007-2026, Українська правда.

Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.

Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.

Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".