Жіноче лідерство: які навички потрібні для керівної посади

– Розкажіть про свій професійний шлях. Як усе почалося?

– Мій шлях у компанії Kormotech почався зовсім не за сценарієм. На той момент я вже працювала головною бухгалтеркою в державному підприємстві та не шукала нових можливостей. Але знайомі наполегливо радили звернути увагу на вакансію в компанії, яку дуже хвалили. Було незвично: як це – з головної бухгалтерки на просто бухгалтерку? Проте я вирішила довіритися інтуїції.

Наступного дня мені подзвонили й запросили на розмову з Орестом Володимировичем Вовком, засновником компанії. Та зустріч виявилася вирішальною: він говорив не як керівник, а як людина, що живе своєю справою. У його словах було багато щирості, тепла й віри в майбутнє.

У Kormotech я починала з відділу бухгалтерії, потім очолила фінансову службу. Коли у 2019 році змінювалась організаційна структура, Ростислав Вовк (нинішній СЕО та співвласник Kormotech) запропонував мені посаду директорки ТзОВ "Кормотех". Це відбулося швидко, без довгих розмов.

– Прагнення керувати було завжди?

– Мені завжди було комфортно, коли є чітка структура, зрозумілі правила гри й простір, де можна робити свою справу якісно. Я завжди фокусувалась не на посаді, а на суті та цілях роботи.

Для мене посада – це не самоціль, а інструмент.

Я завжди прагнула не "правити", а поєднувати управління з глибоким розумінням процесів.

– Які скіли найбільше допомогли досягти керівної посади?

– Ключовим для мене був і є досвід. Той, що не завжди прописаний у трудовій книжці, але відбитий у пам'яті кожним етапом зростання компанії. Коли ми у Kormotech запускали завод, я була поруч буквально з першого бетонного блоку. Спостерігала, як з нічого постає щось реальне – процеси, структура, команда. Я не просто працювала з цифрами – я розуміла, звідки ці цифри беруться. Знала логіку виробництва, людей, які стояли за машинами, і тих, хто розробляв перші технології.

Моя робота – це не лише про процеси, а й про відповідальність за репутацію. Не тільки свою, а й усієї країни, жінок у професії, колег у бізнесі. Я ніколи не хизувалася посадою. Навіть коли стала директоркою, моя родина дізналася про це лише через певний час. І то – випадково, коли прочитали інтерв'ю. Потім, звісно, образились. Але для мене статус ніколи не був причиною для гучних заяв. Я просто виконувала свою справу.

– Чим відрізняється жіночий підхід до управління від чоловічого?

– Жінки, за своєю природою, більше заглиблюються в процес. Вони не просто керують – вони пояснюють, ведуть, супроводжують процес.

Стосовно виконання функціоналу жінка більш глибше пропрацьовує різні задачі. Запитує себе: "Чому саме так?", "Чи є кращий варіант?". У жінки більше контексту, турботи, уваги до деталей і до людини.

Жінка ж прагне не просто результату, а рівноваги – між цілями компанії й самопочуттям команди. Вона керує не лише руками, а й серцем. І це не про м'якість – це про іншу якість сили.

На жаль, ця сила досі не завжди визнається. Жінці, щоби довести свою компетентність, часто доводиться працювати вдесятеро наполегливіше. Її частіше перевіряють, сумніваються, оцінюють суворіше. У чоловіків існує система підтримки – навіть неформальна. Вони "підтягують своїх", навіть якщо ті не найсильніші. У жінок такого братерства немає. І саме тому шлях угору для них зазвичай складніший.

Я намагаюся дивитися на професіоналізм, а не на стать. Але мушу зізнатись: і в мене є внутрішні бар'єри. Наприклад, мені досі складно уявити чоловіка на деяких посадах. Не тому, що це неможливо, а тому що певні ролі – не лише про документи й процеси. Це про емпатію, довіру, здатність слухати, заглиблюватися у деталі. А жінці частіше відкривають душу.

– З якими головними труднощами стикаються жінки на шляху до керівних посад в Україні?

– Насамперед зі стереотипами. Так склалося, що переважно на керівних посадах стоять чоловіки. І вони допомагають іншим чоловікам. Навіть слабшим. Жінці завжди треба доводити більше, ніж чоловікові. Її дії частіше ставлять під сумнів. На неї більш критично дивляться.

Але ситуація поступово змінюється. Наприклад, у топменеджменті Kormotech сьогодні – 30% жінок, у мідлменеджменті – 35%. Це не було заплановано. Сильні, компетентні, стратегічно мислячі жінки просто на своєму місці. Зрештою, як і чоловіки. Завдяки цим сильним героїням та героям наш бізнес там, де він повинен бути.

– Що ви мали на увазі, коли казали, що жінкам не варто приєднуватися до встановлених правил?

– Я мала на увазі, що більшість правил у сфері управління історично створювалися чоловіками і для чоловіків. Вони часто побудовані на логіці змагання, ієрархії, демонстрації сили. І коли жінка просто рухається тією самою протоптаною стежкою, вона не змінює систему – вона стає її частиною. Стає зручною, прийнятною, адаптованою. Але не новаторською.

А нам потрібно не вливатися в чужі правила, а будувати свої. Формувати нові підходи, в яких є місце не лише для результату, а й для сенсу, людяності, взаємоповаги. Жінка не повинна боятися бути інакшою – не наслідувати "керівника старої школи" з жорстким поглядом і показовою дистанцією. Її сила – в іншому. У здатності слухати, об'єднувати, створювати нову норму, де бути жінкою в бізнесі – не виклик, а перевага.

Тільки так ми справді зможемо змінити систему, а не просто адаптуватися до неї.

– Як змінився Kormotech, коли ви стали директоркою?

– Коли мене призначили на посаду, світ практично одразу сколихнув COVID-19. Це був стрес для всіх. Але я добре пам'ятаю цей стан – не паніки, а зібраності. Незважаючи на все, у 2020 році ми запустили завод у Литві повністю онлайн.

Далі – повномасштабне вторгнення. Але навіть тоді ми не зупинилися. І саме ці моменти відкрили ту силу, яка є в жінці-керівниці: витримати, зібрати, тримати процес – і при цьому не втратити людяність.

– Скільки жінок на керівних посадах у Kormotech? Чи це було вашим свідомим вибором?

– Як вже говорила, сьогодні в топменеджменті Kormotech 30% становлять жінки, а на рівні мідлменеджменту – приблизно 35%. Це не результат спеціальної гендерної політики чи системи квот. Ми ніколи не рахували, скільки має бути чоловіків чи жінок у керівництві. Просто компанія природно зростала, і разом з нею зростали ті, хто справді цього заслуговував.

Ці жінки – не тому, що "треба для балансу", а тому що вони сильні, професійні, стратегічні. Вони прийшли у Kormotech, бо були кращими, і з часом довели це щоденною роботою, витримкою, аналітичністю, вмінням тримати ситуацію. Їхнє місце в управлінні – не випадковість і не компроміс, а логічний наслідок.

І, мабуть, саме так і мають відбуватися зміни. Не заради красивої статистики, а тому що реальність – уже інша. Бо жінки в бізнесі сьогодні – це не виняток. Це – норма.

– Що конкретно робить Kormotech для підтримки жінок у компанії?

– У Kormotech ми не лише декларуємо підтримку – ми її реалізуємо на практиці. Створюємо умови, де жінка може не лише працювати, а й рости. Де вона може не вибирати між кар'єрою й особистим, а поєднувати.

У нас діє програма раннього повернення з декрету, а також фінансова допомога при народженні дитини. Ми розуміємо, що підтримка – це не лише слова, а конкретні рішення, які змінюють щоденну реальність жінки в компанії.

Окремо варто згадати "Програму розвитку лідерів Kormotech". Це довгостроковий освітній проєкт, спрямований на підтримку тих, хто нещодавно став керівником чи керівницею. Ми навчаємо людей мислити стратегічно, будувати бачення не лише у межах своєї команди, а в масштабі всієї компанії. Це програма про управління, про команду, про відповідальність, яка не лякає, а відкриває.

У першій хвилі програми було десять учасників – дев’ять жінок і лише один чоловік. Ми не планували цього – просто так склалося. У межах цієї програми також працювала менторська частина – з досвідченими менторками та менторами, які допомагали новачкам адаптуватися та знаходити свої сильні сторони.

Це не про "жіночі програми" – це про зростання. Але, як показала практика, саме жінки часто виявляються найактивнішими й найвмотивованішими учасницями такого зростання.

– Як війна змінила ставлення до жінок-керівниць в Україні?

– Війна показала, що жінки можуть усе: тримати тил, ухвалювати рішення, вести бізнес, підтримувати команди, приймати удари – і не зламатися. Ми стали сильнішими, навіть якщо іноді більш вразливими. Але ця вразливість – теж про силу.

– Що потрібно зробити, щоб у бізнесі справді цінували внесок кожного – незалежно від статі?

– Важливі не стать, а компетентність, готовність брати відповідальність, бажання змінювати. І саме так, на мою думку, має формуватись нова корпоративна культура – не через штучний баланс, а через органічне зростання тих, хто справді заслуговує.

Щоб тебе цінували – треба працювати.

Не боятися помилок, не чекати ідеальних умов, бо їх ніколи не буде. Успіх приходить після десятків падінь. Але якщо маєш внутрішній стрижень, якщо впевнена в собі – ти піднімешся і підеш далі.

Я добре пам'ятаю початок пандемії – коли всі були в розгубленості, коли здавалося, що діяти небезпечно. А мені, навпаки, хотілося руху. Хотілося не мовчати, не зупинятися. В мені щось прокидається, коли складно. Таке враження, що виростають крила.

Так само було й з початком повномасштабного вторгнення – не було місця для паніки, було лише бажання діяти.

– Чи доводиться вам змінювати свою поведінку або стиль керівництва, щоб вас сприймали "серйозно" у бізнесі?

– Я стала стриманішою. Не слабшою – саме м'якшою у прийнятті рішень, у підході до управління. Це прийшло з досвідом, з довірою до себе й до людей поруч. І я точно можу сказати: це мені допомагає. Але справа навіть не в мені – справа в контексті. У тому, як суспільство бачить жінку в бізнесі.

Жінка часто змушена доводити, що вона теж щось може. Що не прийшла сюди випадково. Іноді навіть змінює себе – говорить жорсткіше, поводиться стриманіше, ніби наслідує умовні "правила гри". Але я переконалася: найкраще працює той стиль, у якому ти залишаєшся собою. Бо сила – це не гучність голосу. Сила – це впевненість, яка не потребує демонстрацій.

Не бійтеся бути недосконалими.

Не бійтеся здаватися комусь смішними або необізнаними. Усі, хто сьогодні керує, колись теж були новачками. І шлях до лідерства не буває гладким. Він завжди проходить через помилки, через моменти недовіри, через ситуації, коли тебе недооцінюють.

І так, буває, що тебе навмисне "не розуміють". Буває, що хтось привласнює твої ідеї. Це неприємно. Але це не зупиняє. Бо коли ти впевнена в собі – ти все одно продовжуєш говорити. Все одно пропонуєш. Все одно рухаєшся. І саме так починається твій вертикальний шлях – з одного єдиного кроку, який зроблено попри страх.

– У яких галузях українським жінкам варто активніше брати на себе лідерство?

– Я переконана: це не питання галузі. Це питання організації. Якщо ти вмієш зібрати команду, вибудувати процес, тримати ритм і надихати – ти потрібна всюди. Навіть у металургії, логістиці, військовій чи інженерній сфері. Там, де раніше здавалося, що це "не жіноча справа".

"Не бійтеся бути недосконалими":