31-річний В’ячеслав Смислов родом з Маріуполя. Він – боєць ЗСУ та багатодітний батько.
Чоловік приєднався до лав оборони у 2015-му році. Через 2 роки він повернувся до цивільного життя – дбав про маму, будував сім’ю, працював на благо економіки.
Повномасштабне вторгнення зустрів з дружиною та дітьми у рідному місті. В’ячеслав відвіз близьких у безпечне місце та повернувся на Схід.
Після року служби він дістав поранення під Бахмутом – воїна вистежив дрон-камікадзе. На щастя, захисник вижив, але дістав значні осколкові поранення та втратив руку.
Вже кілька тижнів В’ячеслав опановує біонічний протез руки. Старший син через нього називає тата Трансформером.
В’ячеслав Смислов розповів про життя "до" та "після" вторгнення, а також про відновлення після поранення та нові можливості з протезом, який виготовлений німецькими спеціалістами. Цей протез управляється електронними датчиками та максимально близько відтворює функції втраченої кінцівки.
Далі – його пряма мова.
Коли росіяни вторглись у 2014-му, я розумів, що вони не зупиняться і через певний час спробують напасти на Україну.
Але Маріуполь у той час був не такий патріотичний – більша частина дивилась у бік Росії та не соромилась показувати проросійські погляди. Деякі посадовці "блокували" службу чоловікам призовного віку, але я до війська все одно потрапив – підписав контракт до особливого періоду. Це був найдовший з усіх контрактів, бо ніхто не знав, коли цей період завершиться. Тож у 2015 році я офіційно розпочав свою кар’єру військового у розвідці.
У 2017-му президент видав указ про завершення особливого періоду.
Я повернувся у рідний Маріуполь до свого цивільного життя. Опанував чимало професій – від м'ясника в супермаркеті до невеликого особистого бізнесу. Безумовно, була "ломка" за службою, кілька разів хотів повернутись до побратимів, але сімейні обставини не давали цього зробити.
Я розлучився з першою дружиною, зайнявся реабілітацією мами після двох інсультів, а тоді й зустрів свою теперішню дружину – життя завирувало новими фарбами. Я став батьком, а потім ще раз, і от – я багатодітний тато.
Повномасштабне вторгнення зустрів у рідному місті. Щойно оголосили воєнний стан – вивіз дружину з дітьми в Умань та хотів повернутися в Маріуполь, але не встиг – його вже взяли в кільце.
У Розівці Запорізької області я попав в оточення – там провів майже 2,5 тижні, а коли вибрався, то першим ділом подзвонив побратимам. Вони працювали у Херсонському напрямку, тож вже незабаром приєднався до них.
Старшому сину на момент вторгнення було лише 5 років. Тож діти на початку навіть не розуміли, що відбувається. Жінка казала їм, що тато на роботі. За кілька місяців старший почав розпитувати – то вона вже пояснювала, що я бороню державу.
Коли я приїжджав додому, то син завжди називав мене "Тато – це Слава Україні!".
Наш підрозділ одним із перших заходив в Херсон, а після успіху нас перекинули під Бахмут. Там я й отримав поранення.
3 лютого ми приїхали на позицію міняти хлопців, а над нами літав ворожий дрон. Він хотів вполювати авто, але не встиг – машина одразу поїхала. Я йшов перший і трохи випереджав групу. Дзеленчання дрона чув, але його не бачив. Вирішив присісти під дерево і лишень трохи повернув голову – бачу, що летить на мене. Нічого вдіяти не встиг, хіба виставив руки перед собою.
Він впав мені в ноги – ймовірно, обірвався зв'язок. Це був дрон-камікадзе, нашпигований вибухівкою. Мене відкинуло вибуховою хвилею на півтора метра, відірвало кисть лівої руки та три пальці на правій. Осколки пошкодили очі – я миттєво осліп.
Він впав мені в ноги – ймовірно, обірвався зв'язок. Це був дрон-камікадзе, нашпигований вибухівкою. Мене відкинуло вибуховою хвилею на півтора метра, відірвало кисть лівої руки та три пальці на правій. Осколки пошкодили очі – я миттєво осліп.
На ногах у мене були старезні валянки з войлоку. Колись ходив міф, що вони добре тримають дрібні осколки. Ще й холодно було, тож у перший вихід в "обновці" перевірив міцність.
Лікарі потім сказали, що якби не валянки, то стопу би теж відірвало. А так – лише відкритий перелом, що вже загоївся. У нозі після всіх операцій лишається понад 10 осколків.
Побратими дивувались, як мені вдалось вижити після такого. Але, напевно, у Господа ще є на мене плани.
Коли стався вибух, я втратив свідомість, але вона швидко повернулася. Допоки чекали на евакуацію, запитався в хлопців, що з рукою, бо дуже боліла. По відчуттях ніби схопила судома.
У дорозі я знову втратив свідомість – цього разу від больового шоку.
Дружина Дарина: Я дізналась про поранення чоловіка від його вітчима, який постійно був на зв’язку з командиром. Звісно, я дуже засмутилась, але й зраділа водночас, бо мій чоловік – живий!
Він проходив тривалий шлях реабілітації, зокрема й у центрі "Незламні" у Львові. Через кілька тижнів нам подзвонили та запропонували отримати біонічний протез від igaming-компанії донатора Favbet Foundation.
Де мене оперували – я не пам’ятаю. Ані лікарень, ані міст України. Згодом я опинився у Львові – офтальмологи мали замінити мені кришталик та витягнути осколок з іншого ока.
Коли рани загоїлись, я перевівся у частину, щоб продовжувати службу та проходити ВЛК та МСЕК. З Центру "Незламні" подзвонили з пропозицією поставити мені біонічний протез.
Для дітей це було великою несподіванкою. Після поранення вони часто мене питали: "Тато, ти що ручку загубив?". А я жартома погоджувався та обіцяв сину, що залізну руку поставлю, буду як Трансформер. Він, напевно, найбільше за всіх у сім’ї на неї чекав, а коли я приїхав з протезом додому, то навіть не звернув уваги.
Поки біонічний протез найбільше подобається середньому сину – він обожнює носити його по квартирі, навіть приміряє. Але я прошу його бути вкрай обережним із такою дороговартісною "іграшкою".
Якби не дружина, то я б і не став протезуватись. Один друг мені сказав: "Вчись підлаштовуватись до життя, бо воно під тебе підлаштовуватись не буде". Я був морально готовий до того, що руки більше нема.
Тож призвичаївся самостійно обходитись в усіх побутових питаннях. Наприклад, одягнути шкарпетки чи закрутити гайки.
Завдяки біонічному протезу, який найкраще замінює функцію втраченої кінцівки, я можу робити хват – брати в руку рюкзак чи чашку – і нести. З ним можна й на фронт повернутись.
Якщо говорити відверто, то гадаю, що зарано пішов. Я хочу зі своїми хлопцями на фронті святкувати перемогу! Якщо усі військово-медичні комісії мене "спишуть" (визнають непридатним – ред.), то присвячу час сім’ї, але якщо дозволять воювати – повернусь.
Саме провідна українська iGaming-компанія, яка є головним донором благодійного фонду Favbet Foundation, допомогла захиснику Бахмута отримати сучасний біонічний протез.
Діяльність самого ж фонду – це системна підтримка українських героїв. І такі соціально відповідальні благодійні фонди як Favbet Foundation не стоять осторонь і прагнуть максимально допомагати військовим.
Так з початку повномасштабної війни ЗСУ та інші Сили оборони отримали від фонду вже 251 автомобіль. Більшість переданих військовим авто – пікапи та позашляховики підвищеної прохідності. Cумарна допомога українським військовим за сприяння Favbet Foundation склала понад 190 млн грн. Окрім того, бійцям передали понад 130 дронів різного типу, зокрема ударного.
За словами члена наглядової ради фонду Favbet Foundation Сергія Ковальчука, місія Favbet Foundation – допомагати переважно підрозділам системно, та інколи фонд працює з окремими запитами бригад.
“Вибірковості немає, є лише питання наявного ресурсу та терміновості. Очевидно, що передусім реагуємо на потреби наших захисників у найгарячіших точках.
Найбільший виклик як в перші дні вторгнення, так і зараз – час. Ситуація на фронті змінюється дуже динамічно, такими ж мають бути всі процеси у фонді. Тому завдання завжди не просто "знайти-купити-доставити", а зробити це у максимально короткий строк”, – пояснює він.
Сергій Ковальчук каже, що найчастішими запитами військових є авто і дрони, які у сучасній війні є витратним матеріалом.
“Серед номенклатури, яку постачаємо найчастіше, особливо у зимовий період, є також зарядні станції, обігрівачі, комплекти зимової форми”, – підсумовує член наглядової ради фонду Favbet Foundation.
Читайте також:
Забудьте про жалість. Як комунікувати з військовими в побуті, сім'ї та на роботі
Школярі – це важливо. Яка є пільгова освіта для УБД та їхніх дітей в Україні
