Вмінню взаємодіяти з навколишнім світом можна навчитися у будь-якому віці. Але краще раніше

Саме онлайн курс з громадянської освіти націлений на розвиток компетенцій школярів, потрібних для викликів дорослого світу.

"З дітьми потрібно багато розмовляти. На жаль, це розуміють не всі дорослі"

Юлія Шелехова працює вчителькою початкових класів в Одеській спеціалізованій загальноосвітній школі I-III ступенів "Освітні ресурси та технологічний тренінг" № 94 з поглибленим вивченням івриту та інформатики ім. Володимира (Зеєва) Жаботинського. На платформу www.citizen.in.ua вона натрапила випадково.

Фото: архів Юлії Шелехової

— Я зараз працюю зі своїми четверокласниками за старою програмою, і у мене є предмет "Я у світі". Коли я зайшла на сайт громадянської освіти, перша думка у мене була: а чи не запізно у 10-му класі розмовляти на ці важливі теми? Мої діти вже у першому класі точно знають, на що дорослі мають право, а на що ні, непогано орієнтуються у власних правах. Я залюбки беру теми і, головне, практичні кейси саме з курсу для 10-класників. Ось зараз учням цікава тема фемінізму. Вони взагалі дуже люблять нові слова і визначення. І для них феміністки – це жінки, які боряться за свої права. Я їх запитую: чому ви так вирішили? Феміністки і феміністи – це ті, хто сповідує рівність прав у всіх сферах життя. Запитую у дітей, ким вони хочуть бути? Лікарями, спортсменами і так далі. Запитую у дівчаток, чи не мріють вони стати президентками країни? А вони мені: а хіба жінка може нею стати? У них перед очима не має такого прикладу і вони вважають, що жінки-президентки не існує в природі. Мені у викладанні допомагають практично всі розділи платформи. Матеріалами користуюсь як основою, адаптую, щоб було зручно моїм четверокласникам.

Юлія розповідає, що нинішні діти досить таки відрізняються від тих, які приходили до неї в перший клас ще кілька років тому. Вони досить самовпевнені і вільні, на все мають свою думку і свій погляд.

А це хіба погано?

— Навпаки – це добре. Але подібне є досить тяжким для вчителів, які звикли бути беззаперечним авторитетом. Я працюю в школі 30 років і по собі знаю, як болісно і тяжко змінюватися. І як важливо самій розвиватися, постійно вчитися і бути в темах, які цікавлять моїх учнів. Тому що інакше ти ніколи не зможеш достойно навчати дітей.

Юлія Вікторівна, вчителька четверокласників, тепер розбирається в комп’ютерних іграх, веде свій Інстаграм, вміє налаштувати будь-який розумний годинник.

— Наші підручники досить застарілі. От як зацікавити дітей математикою, коли їм пропонується зважити картоплю та моркву. Так, це важливо, але чи цікаво? Тому мені доводиться придумувати свої задачки. Наприклад, використовуючи гру Minecraft. Розкажу смішний випадок. В одній із задач персонажі Minecraft, Стів та Алекс, будували будинок. Стів будував, а Алекс йому допомагав. Поки зачитую умови, відчуваю, що у класі незвична тиша. Повертаюсь, а діти мені: "Юлію Вікторівно, Алекс – це ж дівчинка!". І тоді я їм кажу, що дуже добре, що вони помітили помилку. Кажу про те, що вчителька не завжди все знає і не завжди права. Що дорослі помиляються. Що діти мають користуватися своїми знаннями і своїми відчуттями. І це якраз стає приводом для розмови про критичне мислення, про право сумніватися.

Вчителька, коли розписує завдання на дошці, періодично робить помилки. Спростовуючи загальновідому систему підходу до навчання, що помилка – це двійка. Ні, помилка – це спосіб запам’ятати, навчитися.

— Діти вчаться бути уважними. А, найголовніше, вчаться не боятися заперечувати дорослій людині. Аргументувати свою точку зору. І це вже про комунікацію, про спілкування. Тому, коли учні мені вказують на мою помилку, я впираюсь і прошу їх довести мені, що я не права. Ми вчимося вислуховувати одне одного. Робити зауваження, не критикуючи персону, а лише її дії. І коли я не права, я обов’язково це визнаю. І кажу їм: "Так, я помилилася. Але кожна людина має право на помилку. Я дуже дякую вам, що ви мені допомогли". Люди різні, і важливо це усвідомлювати з раннього дитинства.

Якщо ми чогось не знаємо, ми навчаємось. Я своїм учням розповідаю, як і чому навчаюсь я. Пропоную їм допомагати мені, і вони радо долучаються. Ми разом придумали персонажа Михайла Івановича, це ведмедик, звичайна м’яка іграшка. Він приходив до дітей на уроки української мови, щоб їх послухати. А ще приходив професор- лінгвіст і дівчинка Смурфета. А на математику до нас завітав професор із Канади. Це була іграшка, яку моїй доньці подарувала подружка із Канади. Той професор мав свою канадську історію. Він спеціально прилетів із іншої країни, щоб допомогти дітям опановувати математику. І ми не тільки математику вчили, а і дізнавались багато цікавого про іншу країну, про традиції, клімат. Наші сучасні діти, які обожнюють комп’ютерні ігри, із величезним задоволенням і нетерпінням чекали на своїх іграшкових гостей.

Юлія розповідає, що дуже важливо в процесі навчання не знецінювати дітей. Хтось гарно розв’язує задачі, а хтось добре малює, хтось може швидко пробігти, а хтось прекрасно розповідає історії.

Скажіть, а як ви вважаєте, яких навичок не вистачає сучасним дітям?

— Слухати і говорити. Я з кожним набором витрачаю на це досить багато часу. Діти завжди хочуть говорити одночасно. А це 6-річки, вони мають мало терпіння. Якщо ти не викликаєш їх одразу, то один – ображається та хоче вийти з класу, інший – лягає на парту, третій – падає під парту. Тому ми завжди, ще в 1-му класі, пишемо разом правила нашого класу. Завжди, коли йде якесь обговорення, я кажу, що бачу всіх, хто хоче говорити. Ми встановлюємо чергу і дотримуємось її. Тобто, діти мають вислухати свого однокласника і мати змогу самим висловитися. Якщо у нас виникає конфліктна ситуація, тут надзвичайно важливо все проговорити.

У мене в класі 21 хлопчик і 6 дівчаток. Тому періодично спалахують бійки. Свіжий випадок – побилися два хлопчика. Я дуже не люблю, коли один підходить та розповідає про вчинок іншого. Я кличу до себе одразу двох. "Розказуйте. Хто буде говорити першим?". Або: "Я вам даю право вибору, хто хоче говорити першим?". Говорить перший, ми його вислуховуємо, не перебиваємо. Потім інший говорить. У 90 відсотків випадків вони просто не розуміють, чому так відреагували. Один, наприклад, сидів та зав’язував шнурки, інший йшов та ненавмисно його зачепив. Через тисняву приміщення. Той, що сидів та зав’язував шнурки, відчув поштовх і відразу підвівся та дав штурхана. З’ясовуємо все. І конфлікту немає. Але з дітьми, на жаль, мало хто говорить. Дуже часто діти чують таке: "Обом двійка!" або "Ти його першим вдарив, тобі двійка!". Так, такі розмови забирають багато часу. Але потім навички таких розмов дуже спрощують життя, коли наші діти виростають. Тому я дуже тішусь, коли мої учні підбігають до мене втрьох чи вчотирьох та кажуть: "Юліє Вікторівно, треба поговорити". І я все відкладаю, щоб поговорити з ними.

А як ви готуєте своїх дітей до викликів дорослого світу?

— Немає таких уроків - підготовки до дорослого життя. Але у нас в школі є, наприклад, буфет. І діти дуже люблять туди бігати і щось собі купувати. Батьки їм дають гроші. І я завжди кажу батькам: "Давайте їм гроші з першого класу". Вони мають вдома прийняти рішення, яка це буде сума, що можна купувати, а що ні. Вони йдуть до буфету і вчаться користуватися грошима. Або поїздки наших дітей на шкільному автобусі. Ми розмовляємо з дітьми про їхню безпеку. Вони знають, як поводитися і куди телефонувати в разі, якщо батьки, наприклад, затрималися і не зустріли їх на зупинці.

"Я, як вчитель, в жодному випадку не маю щось закладати в голови учням – я можу лише вмотивувати задуматися"

Коли ви відкриваєте початкову сторінку сайту citizen.in.ua, і слухаєте відео-знайомство, то бачите саме Миколу Попадюка, тренера освітніх програм, проєктного координатора "Громадянська освіта: онлайн-курс".

Фото: архів Миколи Попадюка

За два роки, що викладається курс громадянської освіти, було випробувано багато різних форм і методів. Авторський колектив намагався відпрацювати по максимуму, врахувавши всі тонкощі і можливі питання.

• Я можу констатувати: матеріали курсу створені таким чином, що при одній і тій же програмі, матеріали і підходи до викладання можуть різнитися. Підручники, методику вибирає фактично вчитель – викладач курсу. Педагогічна рада затверджує своїм рішенням. Але нашим сайтом може користуватися будь-хто, хто має інтерес до теми.

• Унікальність платформи в тому, що вона єдина в сфері громадянської освіти. Це перше.
• Друге – у створенні 70 відеоуроків взяли участь учителі з усіх регіонів України. Ці вчителі – практики, ті, хто працює з темою громадянської освіти і добре на ній знається. До окремих тем ми залучали знаних спеціалістів. Наприклад, з прав людини ми маємо експерта з Amnesty International. З медіаграмотності – професіонали з Internews. Нам було важливо, щоб кожна тема була створена компетентною людиною.
• Третє – в умовах пандемії та дистанційного навчання, наш курс доволі серйозний помічник для вчителів. До того ж, він безкоштовний і доступний 24/7.
• Четверте – на платформі можуть комунікувати одночасно учні і вчителі. Це означає, що учень може виконувати завдання, а вчитель може прослідковувати його навчальний прогрес та давати йому зворотній зв’язок. Там навіть вбудована елементарна система обміну текстовими повідомленнями. Для вчителя доступний функціонал журналу, він бачить скільки, чого і як учень зробив. Тобто система автоматично нараховує умовні бали за те, що переглянуто відео, або взята участь у форумі тощо.
• П’яте – платформа може бути місцем обміну інформацією, ідеями, досвідом. Це своєрідна мережа як для вчителів, так і для учнів, які так само можуть спілкуватися з однолітками в сфері вивчення громадянської освіти.
• Шосте – в багатогранності тих партнерів, які працювали над ресурсом, це досвід активної колаборації великої кількості профі.

І наша головна ідея досить зрозуміла – курс має мотивувати до формування компетентностей, які важливі в житті.

Вам вдалося втілити вашу ідею на цій платформі?

— Більшою мірою так. Громадянська освіта має давати відповіді на два запитання. Перше – як жити в цьому світі? Друге – що ти можеш робити в цьому світі? Саме цього і не вистачає, на мою думку, сучасним школярам. Тобто їм потрібні відповіді на ці запитання. Є така тема "Для чого ми сплачуємо податки?". І вона пояснює учням механізми сплати податків. Або наприклад, тема, яка допомагає ідентифікувати джинсу і фейки.

Коли учні з цим працюють, вони починають дивитися на звичні предмети іншими очима. Вони задають дуже правильні питання. Громадянська освіта – це той предмет, який підштовхує до самостійного пошуку відповідей на важливі запитання. Я, як вчитель, в жодному випадку не маю їм щось закладати/втискувати в голову. Лише вмотивувати задуматися.

Микола налаштований дуже оптимістично, він щиро тішиться змінам, які відбуваються з освітнім процесом.

— Розумієте, традиційну школу з усіх боків починає розмивати. Школа націлюється на формування компетенцій, які мають значення для повсякденного життя. Варто не забувати, що за останніми змінами в законодавстві, вже декілька років, кожний предмет має змістові лінії. Наприклад, якщо вчитель чи вчителька фізики викладає тему про електроенергію або про батарейки, то при цьому може формувати громадянську відповідальність. Для цього він чи вона мають розповісти, як їх правильно утилізувати.

Якщо вчитель не толерує прийняття інших, учні дуже легко це все розуміють. Якщо вчитель розповідає про проєктний менеджмент, а сам має лише теоретичні уявлення про це, не сумнівайтеся, учні вас розкриють. Розкажу вам такий епізод. Їду я в авто зі своєю дівчиною, навкруги прекрасні краєвиди, вона їх знімає і з мого телефону розміщує в моєму профілі в Інстаграм. І мені тут же пишуть учні: "Микола Миколайович, а хіба можна знімати відео, тримаючи телефон за кермом?". Я відповів, що то не я знімав. Висновок який? Ти маєш сам дотримуватися тих принципів, які сповідуєш, викладаєш. Інакше тобі не буде віри. Або, до прикладу, мої учні спілкуються з однолітками з інших країн в рамках програми "ENGin". Вони автоматично прокачують не лише англійську мову, а і свої громадянські компетентності. Тому що коли ти розмовляєш з іноземцем, ти маєш розповісти про себе. А для цього ти сам себе ідентифікуєш, ти розповідаєш про країну, ти починаєш задумуватися над тим, що для тебе країна, люди, ти сам.

Які теми викликають найбільшу цікавість у ваших учнів?

— Певне, ті, під час яких ми розмовляємо про ідентичність. Коли говоримо про стать, гендер, орієнтацію. Друге – це всі теми, пов’язані з сьогоденням. Наступне – зовнішні відносини. Тема Брекзиту, наприклад, це те, що відбувалось на очах учнів. І ще я б говорив про економіку. Це ті теми, які пов’язані напряму з повсякденним життям сучасних дітей і вони їх досить цікавлять.

Скажіть, будь ласка, чому я, не вчителька, не учениця, не мати учнів, мала би зацікавитися платформою? У вас є опція для користувачів, яка називається "незалежний користувач". От я якраз про це.

— Вам варто піти туди хоча б тому, щоб знайти відповіді на ті питання, які ви не почули колись раніше. Відшукати відповіді на питання, які сьогодні постають перед всіма нами. Завтра керувати світом будуть ті, кому сьогодні 15. Думаю, нам з вами варто розуміти, чим вони живуть, на яких цінностях виховані. Ну і не варто оминати нагоду, щоб скористатися можливістю прокачати себе в новій сфері.

"Діти непогано знають свої права, але вони не знають, яким чином можуть їх застосувати чи захистити"

Зізнаюсь, я не дуже люблю спілкуватися з чиновниками. На жаль, я тут думаю досить стереотипно: ну що мені нового може сказати бюрократ?

Мої упередження отримали фіаско під час спілкування з Раїсою Євтушенко, головною спеціалісткою відділу змісту освіти, мовної політики та освіти національних меншин Директорату дошкільної, шкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти та науки України.

Фото: Детектор медіа

— Я не буду вас переконувати в тому, що громадянська освіта важлива, - каже мені пані Раїса. - Скажу лише одне: ми повинні говорити про громадянську освіту не як про предмет, який викладається в школах, а як про процес, як складову позакласної та позашкільної роботи. Була у мене колись дискусія із одним доктором юридичних наук. Він сказав, що в Україні неправильно назвали курс: "Ви перекладаєте з англійської civic education, то будьте послідовними, називайте "цивільна освіта", тому що те, про що ви говорите, відповідає цивільному праву". І я з ним дискутувала в тому плані, що ми маємо на увазі громадянську освіту, яку ми не прив’язуємо безпосередньо до цивільного права. Ми говоримо про те, як виховати активного громадянина. Такого, який зможе будувати громадянське суспільство, де будуть шанувати та поважати права людини.

А чому МОН так довго не міг наважитися і включити в шкільну програму цей таки важливий курс?

— Складова громадянської освіти інтегрувалася в деякі курси. І таке впровадження почалося ще з 1998 року. За ці роки відбулась насправді потужна робота. Створювались посібники і методичні матеріали. Основи громадянської освіти з 2005 року почали активно інтегруватися в інші предмети. А коли доопрацьовувалася типова освітня програма, то було вирішено курс громадянської освіти зробити в 10 класі обов’язковим. І це сталося. Тут же ми зіткнулися з проблемою – наявність та підготовка фахових викладачів. Не так багато вишів готують кваліфікованих вчителів громадянської освіти. Нам, в МОН, відомі випадки, коли курсом з громадянської освіти просто довантажується вчитель. І той вчитель, наприклад, історії, прямо говорить: "Я не розумію, що таке ця ваша громадянська освіта. Я ці години буду витрачати для того, щоби дітей краще готувати до ЗНО". Розумієте, що про якість ми в цьому випадку навіть не думаємо.

Тобто, вузи не готують викладачів саме з громадянської освіти?

— Готують, на щастя. Наш головний Національний педагогічний універистет імені М. П. Драгоманова, на історичному факультеті готують вчителів історії та громадянської освіти. До того ж, досить давно. Починаючи з 2000 року. І в інших вишах також. Знаю, що є в Харківському педуніверситеті імені Сковороди, в Ніжинському педуніверситеті. Інша справа, що випускники педвузів не завжди починають працювати у школі або не завжди мають можливість викладати громадянську освіту. Але якщо адміністрація школи і викладачі зацікавлені у якісному викладанні і прагнуть того, то технологічно з підготовкою кадрів проблем немає. Станом на сьогодні існує безліч проєктів, які проводять тренінгове навчання, забезпечують різними методичними матеріалами. У нас проходила якось велика конференція, і нас попросили, щоби ми дали інформацію про те, як громадянська освіта впроваджувалася в умовах карантину. Хочу зауважити, що Україна дуже вигідно відрізняється у порівнянні з іншими країнами пострадянського простору. Починаючи з 2018 року, коли впроваджувався цей курс у школах і дякуючи Програмі сприяння громадській активності "Долучайся!", Всеукраїнська асоціація "Нова доба" зробили чудову онлайн-платформу з громадянської освіти. Навіть якщо вчитель не підготовлений, але має бажання, він зможе дуже легко працювати з ресурсом. Там можуть працювати не тільки діти, але і батьки, бажаючі дорослі. Курс адаптований для людей із інвалідністю, детальні транскрипції аудіоматеріалів, текстова адаптація. Я поцікавилася кількістю відвідувачів сайту в 2020 році, то, наприклад, у січні було 5 тисяч відвідувань та 43 тисяч переглянутих сторінок, а в грудні вже було 16 тисяч відвідувань та понад мільйон переглянутих сторінок за місяць. А за рік у них було майже 148 тисяч візитів та майже 6 мільйонів переглядів. Непогані результати, хочу вам сказати.

А на що націлене міністерство? Що для вас важливо?

— Міністром освіти підписано типову освітню програму, яка буде працювати, починаючи з 2022-23 навчального року. В школах з 5 класу вводиться інтегрований курс, він буде за вибором навчального закладу, називається "Вступ до історії України та громадянської освіти" або "Україна й світ", "Історія та громадянська освіта". Крім того, обов’язковим буде курс для викладання в 8-му класі з громадянської освіти, в 9-му – правознавство теж як складова громадянської освіти. І однозначно МОН буде працювати над тим, щоб громадянська освіта стала складовою для всієї демократичної школи.

Пані Раїсо, я запитую у всіх, з ким спілкуюсь про громадянську освіту, тому і вас запитаю: яких навичок та компетенцій не вистачає сучасним дітям?

— Моїй онучці зараз 5 років. Її дуже цікавить ТікТок. Вона мені про нього досить захоплено розповідає. І я розумію, що навіть маленькі діти добре опановують мережу, але погано знають про небезпеки, які там на них можуть чекати. Дітям у такому насиченому онлайн середовищі дуже потрібна цифрова грамотність і медіаграмотність. На одній із конференцій східного партнерства, яку організовувала Рада Європи, ми розмовляли з колегами з України, Молдови, Грузії, Вірменії, Азербайджану та Білорусі. І ми всі зійшлися на одній думці: діти вже непогано знають свої права, але вони не знають, яким чином свої права вони можуть захистити чи застосувати.

Сучасним дітям не вистачає практичної спрямованості. Тому я переконана: те, що ми впроваджуємо в зміст нашої освіти громадянський компонент, це добре. Але ще більш важливо те, щоби ця громадянська освіта була присутня в повсякденному шкільному житті. Це те, що зараз дуже ефективно впроваджує "Демократична школа". Вже тисячі шкіл приєднаних до цього проєкту. І вони дуже гарно там вчать і вчителів, і батьків, і дітей.

"Громадянська освіта в першу чергу – це про мислення без кордонів"

Леся Юрчишин, учителька історії, правознавства, громадянської освіти в Новопечерській школі міста Києва. Леся – найкраща учителька громадянської освіти за версією премії Global Teacher Prize Ukraine 2020. А ще вона авторка курсу "Основи правознавства" для 9-го класу Всеукраїнської школи онлайн та співавторка методичних посібників "Бабин Яр: пам'ять на тлі історії", "Мій парламент: розумію і впливаю".

Фото: архів Лесі Юрчишин

Ми з Лесею почали розмірковувати над тим, що нинішніх учнів в школах навчають не зовсім тому, що буде затребуване за 5-7 років. Це стосується і всього навчального процесу загалом, і уроків громадянської освіти зокрема. Питаю, у неї про майбутнє громадянської освіти – на що потрібно звертати увагу під час навчального процесу?

— Мені особисто завжди складно орієнтуватися на офіційні програми. Коли я бачу програму МОН, я розумію, що вона пройшла через мільйон експертів, і багато хто із них іншої парадигми бачення. І точно так писалися підручники – не факт, що з акцентом на прогрес. На офіційному рівні нещодавно почали говорити про академічну свободу вчителя – тобто, він може скоригувати, поміняти місцями, розставити певні акценти у викладанні предмету для своїх учнів, але на практиці – лише частина вчителів реально має можливість і сміливість реалізовувати цю свободу. Я особисто протягом останніх років працюю в приватних закладах і маю можливість вибудовувати програму індивідуально, враховуючи нинішню ситуацію і майбутні потреби. Чого я вчу на всіх своїх предметах і на уроках громадянської освіти в першу чергу?

Важлива взаємодія. Не просто знайомство, а вміння про себе розповідати. Самопрезентація, уміння сформулювати свою позицію, донести її та вислухати позицію іншого. Це перше. Друге, на що варто звертати увагу – навчання протягом всього життя. Ми працюємо з різними типами джерел і з різними способами передачі інформації. Я люблю давати спочатку дітям завдання на випередження, прочитати щось, подивитися ролик і написати, що вони про це думають. І потім ми вже працюємо з їхніми враженнями і рефлексіями. Розкажу на прикладі. Я задаю десятикласникам окремі дослідницькі міні-завдання. Коли вони презентують результати, це не значить, що всі інші сидять і терпляче чекають, коли буде фініш. Ми розбираємо виступ чи доповідь за цілим рядом критеріїв, і кожний учень при цьому має свою роль в процесі розбору. Є той, хто стежить за часом. Є той, хто стежить за вимовою, тому що ми використовуємо багато англіцизмів, русизмів. Є у нас той, хто стежить за змістом – людина Black, яка аналізує, чого в твоїй інформації не вистачило і як можна було подати, щоб вийшло глибше, і є людина White, яка говорить про те, що саме вийшло вдало, про сильні сторони твоєї презентації чи доповіді. Є людина, яка стежить за візуальними речами – за мовою тіла. Є люди, які мають задати спеціальні запитання за темою, і це питання на поглиблення змісту.

Це все в комплексі формує вміння чітко і ясно доносити інформацію. Я люблю роботу в парах і в групах, але не просто "зібралися і щось там робимо", а коли ми даємо зворотній зв’язок на роботу одне одного. Зараз онлайн це також круто виходить. Оця всебічна взаємодія, і вміння послухати одне одного, вміння зрозуміти позицію іншого і висловити свою позицію – це, я вважаю, глобальна і потрібна навичка.

Леся розповідає, що часто доводиться на ходу перебудовувати тему. Бо раптом виявляється, що у учнів назріло якесь важливе питання. Так було з темою інклюзії, наприклад.

— Своїм учням я дала маленький опитувальник на 5 різних вправ для самостійної роботи. І під час виконання однієї із них, треба було уявити, що ти студент і тобі треба поселитися в гуртожиток. А для цього ти маєш вибрати собі сусіда чи сусідку. Пропонується 10 варіантів, але від зворотнього – ти маєш визначити, з ким ти точно НЕ хочеш жити в одній кімнаті. Діти зразу почали про те, що це дискримінація і ми б не хотіли так визначатися. Звісно, кажу, але уявіть, що вам все-таки потрібно вибрати і аргументуйте, будь ласка, свій вибір. Багато хто НЕ вибрав для спільного проживання в кімнаті людину з інвалідністю. Це було сумне перше місце.

Мене найбільше зачепило не те, кого вони НЕ вибрали, а те, як вони це аргументували. Було багато такого: мені буде незручно дивитися на людину з інвалідністю, я буду себе відчувати некомфортно, бо він "бідний-нещасний", він на візку і я маю йому весь час допомагати. І я зрозуміла, що у них немає конкретних уявлень про людей з інвалідністю і стоїть якийсь ментальний блок на пошук можливих шляхів взаємодії. В школі, де я викладаю, є департамент, який працює з інклюзивністю, у нас вчаться діти з особливими освітніми потребами.

Я пішла до керівниці департаменту і сказала, що у нас виникла така навчальна ситуація. І ми почали працювати, почали говорити – починаючи від поняття "інвалідність" з точки зору права і закінчуючи тим, що люди набувають інвалідність внаслідок інсульту чи цукрового діабету, однак ведуть активний спосіб життя. Для учнів це було шоком. Вони, швидше, не задумувались про це. Потім ми говорили, що людина на будь-якому етапі свого розвитку потребує певної допомоги. Коли ми маленькі, наприклад. А є люди, яким така допомога може бути потрібна протягом всього життя.

А потім ми поговорили, що у нас є в школі, що допомагає дітям. Ті ж жовті перила – цей колір краще розрізняють ті, хто має вади зору. Поговорили, як правильно, з якого боку ходити сходами. Мова йшла про реально базові речі. Про які, як я думала, дітям відомо. Але ні, як виявилось. Окремо запланували говорити про аутизм. У нас вчаться діти з розладами аутистичного спектру. Ми переглянули ролик, як реагувати, коли поруч з вами людина чи дитина поводяться не так, як ви звикли чи очікуєте. І потім, після перегляду, учні писали свої враження. Декілька моїх учнів вже ходили на корекційне заняття, дивились, як це відбувається і зацікавилися взаємодією.

Якщо уявити собі ідеальні уроки громадянської освіти, ідеальну методику, як би ви це робили?

— Всі це теми, на які ми з вами говоримо, їх точно потрібно ще з дитячого садочка впроваджувати. І якби громадянська освіта у нас була від початку навчання, то тоді в 10 класі можна було б зануритися у світоглядні речі. Про демократію, наприклад, ширше говорити.

А що для вас є найскладнішим при викладанні уроків з громадянської освіти, при взаємодії з учнями на ці життєві теми?

— Мені найскладніша тема політики. Я ніколи не знаю, які політичні погляди у моїх учнів, а вони у них є. Тому я маю бути максимально коректна з точки зору права. Коли були минулорічні місцеві вибори (жовтень 2020 року – прим. авт.), ми не могли про них не говорити. Але потрібно було вибрати такий формат, який би був відповідальним з точки зору мене як громадянина і одночасно не був сприйнятий як агітація за когось. Так, ми провели імітаційну гру "Я обираю місцеву владу" в рамках Міжнародного проєкту "Ми можемо більше! Для активної громадянської участі молоді в Східній Європі".

Як вам особисто допомагає онлайн курс з громадянської освіти?

— Я дуже поважаю експертів Всеукраїнської асоціації "Нова доба" і вчителів, які дотичні до створення цього ресурсу. Коли раніше дивилась їхні підручники, методичні матеріали, пишалась, що у нас таке є, бо там справді професійна робота. Звісно, є куди вдосконалюватися. Тому що життя змінюється, з’являються нові технічні та цивілізаційні виклики. Переглядала кілька відеоуроків – заслухалась пані Еллою Ситник – навіть через екран вона дуже круто взаємодіє з аудиторію. Ефект присутності потужний і це й справді захоплює. Багато додаткових матеріалів для уроків я беру саме з платформи. А за додатковими матеріалами часто виникають ще якісь цікаві посилання і ти постійно щось читаєш, переглядаєш, пізнаєш, адже і громадські організації не стоять на місці. Платформа – це хороша збірка можливостей. Особливо для тих, хто починає викладати. Все можна знайти саме на онлайн-платформі.

Знову таки, питання, яке я задаю всім, хто викладає громадянську освіту. У чому для вас суть громадянської освіти?

— У мене є два виміри, про які я хочу розповісти, відповідаючи на це питання. Перший вимір – про те, хто я, який є, як я розумію свої потреби. Це про розуміння себе, своїх внутрішніх бажань і прагнень в цьому світі. І потім, другий вимір – як я можу взаємодіяти з навколишнім світом – з іншими людьми, з державою, з світом. Громадянська освіта для мене – це мислення без кордонів. Без стереотипів, установок, ментальних патернів, зашореності. Це про те, чому важливо сформулювати свою позицію з того чи іншого питання і відповідати за неї.

Підготувала Зоя Казанжи

Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст публікації є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.