"Я з Лисичанська. І я біжу додому".

Історії бігунів ювілейного Київського марафону
Спецпроєкт, 23 жовтня 2025
Історія Київського марафону почалась у 2010 році. Учасники зазначали, що це був перший марафон високого рівня в Україні. Тоді виклик дистанції у 42,2 км кинули 144 бігуни.
11–12 жовтня 2025 року проходив ювілейний 15-й Київський марафон Незламності 2025.
Цього року він зібрав вже 13 508 учасників. Подія традиційно обʼєднала людей, для яких рух – це щось більше, аніж спосіб пересування, серед них сотні військовослужбовців, ветеранів на протезах, бігунів з 45 країн світу.
Вже третій рік поспіль генеральним партнером забігу є ПриватБанк. Там кажуть, що розглядають партнерство як довгострокове.
Попри повітряні тривоги та не найкращі погодні умови у Києві, головний марафон країни відбувся та виконав свою головну місію – зібрати кошти для Сил спеціальних операцій Збройних сил України. Завдяки марафону ССО отримали 2,5 мільйона гривень на закупівлю великих дронів.
В основний день заходу, 12 жовтня, на старт вийшли 50 ветеранів російсько-української війни та чинні військовослужбовці, які отримали важкі поранення на фронті, – вони здолали символічні 100 метрів в межах дистанції "Зроби Next Step".
Захід відкрив гендиректор Run Ukraine Дмитро Черніцький та член правління ПриватБанку Антон Разумний.
"ПриватБанк третій рік поспіль підтримує марафон, ми пишаємось цим партнерством. Сьогодні серед інших учасників представлені працівники ПриватБанку – це одна з найбільших команд заходу", – сказав Антон Разумний.
"5… 4… 3… 2… 1… Старт!" – перший забіг у 5 кілометрів розпочався. Попереду – 10 км, 20 км та омріяні 42 км.
Для когось цей марафон став першим у житті, для когось – підтвердженням результату, для інших – способом розважитись серед важкої буденності. "Українська правда. Життя" зібрала живі історії учасників Київського марафону:
Ветеран, який після поранення і протезування пробіг свій перший марафон, вважає, що рух – це можливості попри втрати. І він довів це своїм прикладом, пробігши дистанцію з кращим результатом, ніж до поранення.
Син легендарного спортсмена, який готував до марафону команду з понад 500 учасників, вважає, що біг – це про спільноту, рівність і підтримку.
Ветеран і банкір, який після ампутації ноги повернувся до активного життя. Для нього біг – це спосіб відчувати власні можливості та повернутись до активності.
Дівчина родом з Луганщини, для якої біг – емоційний зв’язок із рідним містом, а мета – пробігти дистанцію додому: з Києва до Лисичанська.
Банкірка з Бердянська. Мріє знову пробігтись набережною й зануритись в Азовське море, як до війни.

Владислав Блажчук: "Свій перший марафон в житті я пробіг після того, як отримав поранення і був протезований"

Трохи більше ніж за 5 годин свій перший у житті марафон пробіг Владислав. Після підриву на міні, важкого поранення і протезування, 30-річний ветеран вперше біг 42 кілометри. Своїм результатом Владислав задоволений, але наступного разу планує пришвидшити його на кілька десятків хвилин.
Готуватись до Київського марафону він почав за три місяці до старту – тренування були розписані по тижнях. А серйозно займатись бігом Владислав почав одразу після того, як отримав біговий протез від Superhumans.
"Півтора року тому я отримав новий протез і поступово збільшував дистанції – від 500 метрів, потім кілометр, два. Була ідея пробігти марафон і я це зробив", – каже він.
Такі великі дистанції чоловік не пробігав навіть до протеза. Максимум – півмарафон, ще й з гіршим результатом, ніж зараз.
Владислав ділиться, що бігти з протезом набагато важче. Він компенсує лише частину навантаження на ногу, намагаючись імітувати роботу стопи, але порівняти зі здоровою ногою це неможливо.
Біг для Владислава був захопленням, від якого він не збирався відмовлятись навіть після поранення. Саме тому інтенсивні тренування стали для ветерана буденністю, що наближають до цілі.
"Для мене було дуже важливо пробігти цю дистанцію і довести собі та надихнути інших на те, що навіть коли щось здається неможливим, насправді можливо все", – розповідає Владислав.
Цьогоріч Київський марафон Незламності став також можливістю підтримати Superhumans та ветеранів і ветеранок, які проходять там реабілітацію і лікування. Завдяки "бігозбору" ПриватБанк передав центру майже два мільйони гривень.
"Superhumans – це проєкт, який ми підтримуємо від початку його створення. Долучилися до відкриття відділення відновлення слуху, підтримали роботу відділення протезування в новоствореному центрі Superhumans Dnipro, нині продовжуємо збір «Обличчя людяності», де збираємо кошти на реконструктивну хірургію для пацієнтів Superhumans з травмами обличчя. Завдяки «бігозбору» ми також змогли підтримати центр. Для нас підтримка Київського марафону Незламності й таких соціальних проєктів, як Superhumans, – частина корпоративної відповідальності та можливість розвивати безбар’єрність в українському суспільстві. Я переконаний, що це вдається, адже щороку в марафоні беруть участь все більше і більше ветеранів і ветеранок", – каже член правління ПриватБанку Антон Разумний. 

Біг як прояв свободи: історія Анатолія Твердохліба

Посеред переповненого людьми Труханового острова до виходу своїх підопічних готується тренер Анатолій Твердохліб. Він зосереджений перед стартом і водночас носить впевнену посмішку на обличчі.
Анатолій – син Олега Твердохліба – учасника Олімпійських ігор 1992 року в Барселоні, чемпіона Європи та рекордсмена України на дистанції 400 метрів із бар’єрами.
Біг для Анатолія – це про можливість бути собою та відчувати внутрішню гармонію, дисципліна у цьому контексті є проявом свободи та певною терапією.
Сьогодні син продовжує справу батька, вшановуючи його пам’ять і любов до спорту. Анатолій впевнений, що пробігти дистанцію у 42 км може будь-хто з відповідним бажанням. Це спосіб продовжувати активний спосіб життя, знаходити однодумців. Сьогодні це особливо важливо для військовослужбовців, ветеранів війни.
"Хтось повертається з фронту і має сильне бажання займатись бігом, комусь для цього потрібна підтримка. Коли збирається команда – це завжди й про спільноту, про спілкування, така собі терапія", – каже Твердохліб.
До цьогорічного Київського марафону Незламності він готував команду ПриватБанку, яка налічує понад півтисячі учасників. Це найбільша корпоративна команда марафону.
"Це неймовірна спільнота людей, які, можливо, ніколи б не перетнулися в повсякденному житті: фахівці з ризиків, аналітики, юристи, маркетологи. Але на біговій доріжці всі рівні – всі помиляються, підтримують одне одного й жартують однаково. Без цих тренувань багато хто навіть не познайомився б на роботі", – каже він.
Це підтверджує і член правління ПриватБанку з питань корпоративного та малого і середнього бізнесу Євген Заіграєв. У буденному житті в його команді майже 400 людей і майже 50 мільярдний портфель кредитування для бізнесу. Та нині він з командою біжить на рівних. Попереду у нього 42 кілометри його першого в житті марафону.
"Ми щосуботи з колегами займаємося бігом. У ці моменти немає керівників і підлеглих, немає задач і OKR. У ці моменти ми по-справжньому стаємо командою, де єдине, що важить, – підтримка і чесність. І це те, що ми після тренувань переносимо в щоденну операційну роботу. Відтоді як біг став частиною нашої корпоративної культури, ефективність роботи зросла в рази – як і рівень довіри", – каже Євген Заіграєв.

Рух як мірило стійкості: історія Максима Висоцького

Один з учасників команди банку – ветеран і банкір Максим Висоцький. Для нього кожен крок – це декларація можливостей попри важке поранення.
У листопаді 2023 року він отримав поранення після того, як наступив на міну. Той день у пам’яті – уривками: вибух, кілька секунд тиші, турнікет, єдина думка: "Треба вижити".
Потім були лікарні, ампутація ноги, протезування, реабілітація в Superhumans Center і довгий шлях від перших кроків до впевненого руху. Уже через чотири місяці після поранення він стояв на ногах, а згодом прийняв рішення бігти.
"Біг – це можливість зануритись у звичне життя. Людина з однією ампутацією нижче коліна здатна повернути собі значний відсоток мобільності. Це таке собі запевнення, що попри поранення у тебе все ще є відчуття можливостей, які були раніше. Звичайних людських можливостей", – каже Максим.
Пробіжки як хобі зʼявились у житті Максима ще до поранення, і залишати цей процес він не збирається. Ветеран впевнений, що біг є доступним для кожної людини: різні дистанції можна підлаштувати під будь-кого.

Біг як звʼязок із домом: історія Катерини Дудар

"Я з Лисичанська. І я біжу додому", – говорить Катерина, чиє рідне місто нині залишається під окупацією. 
Катерина бігає в команді ПриватБанку вже другий рік. Звичка переросла в справжнє захоплення – і згодом привела до першого півмарафону. Сьогодні в її біговому застосунку вже понад 900 кілометрів.
Біг з’явився в житті Катерини випадково – під час корпоративного челенджу: хто за три місяці подолає найбільшу дистанцію. Спершу вона не сприймала це серйозно – просто вирішила пробігтися після роботи. Але коли побачила, що серед жінок лідирує, – азарт переріс у натхнення.
"Додати ще 500 км до мого рекорду – і буде дві дороги додому, тому всім кажу, що результатом моїх тренувань буде пробіжка у Лисичанськ", – ділиться Катерина.

Рух та занурення у спогади: історія Дарʼї Соколової

"Це була моя мрія – пробігти на такому заході", – каже Дарʼя з Бердянська. Це був її другий півмарафон.
Серйозні тренування почались, коли ПриватБанк найняв тренера для тих, хто хотів у компанії займатись бігом. Для Дарʼї це був особливий знак і після цього тренування та пробіжки стали регулярними.
Дарʼя щиро ділиться, що навіть не сам біг, а атмосфера спілкування з колегами під час тренування є найважливішим аспектом для неї.
"На тренуваннях ти знаходиш нових друзів, які реально залишаються у твоєму житті. У нас є традиція після пробіжки збиратись на сніданок, сміятись, плакати ділитись усім, що сталось у твоєму житті", – каже вона.
Місто Дарʼї третій рік перебуває в окупації. Там дівчина любила бігати набережною зі своїми собаками, які все ще чекають її вдома. Остання пробіжка Дарʼї в Бердянську була влітку перед окупацією.
"Я памʼятаю той день. Після пробіжки занурилась в Азовське море, захід сонця… Згадую цей момент і ось, бачите, сльози зʼявляються", – каже Дарʼя.
Свій наступний забіг у Бердянську вона уявляє детально: пробігтись косою з улюбленим собакою, набережною та знову, як тоді, зануритися в Азовське море на заході сонця.
© 2007-2025, Українська правда.

Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.

Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".