Не чекати, коли життя повернеться назад:
історії людей, які після евакуації почали все спочатку
СПЕЦПРОЄКТ
12 жовтня 2026
Рішення про евакуацію часто доводиться приймати в ситуації, коли немає хороших варіантів. Залишатися – страшно через небезпеку, виїжджати – через невідомість: куди їхати, де знайти житло, як перевезти близьких і що буде далі. Такий страх може змусити відкладати рішення до останнього.
Світлана та Денис теж залишали свої домівки не тому, що були готові до нового життя, а тому, що іншого вибору не залишалося. Згодом вони змогли відновити роботу, знайти своє місце й почати будувати життя заново.
Їхні історії – про страх, втрати й рішення рухатися далі, а також про те, як підготуватися до евакуації тим, хто досі залишається на небезпечних територіях.
Далі – пряма мова.
"Я мусила рухатись далі"
Світлана
Уперше я стала переселенкою у 2014 році, коли окупували мій рідний Стаханов на Луганщині. Почалися сильні обстріли, на блокпостах постійно стояли люди з автоматами, гроші неможливо було зняти, магазини спорожніли. Я розуміла, що є загроза життю, тож запропонувала першому чоловікові виїхати. Він відмовився, тому ми з дітьми поїхали до моїх батьків у Харківську область. Для мене це було свідоме рішення: я розуміла, що хочу жити в Україні.
На Харківщині я влаштувалася на роботу в банк, бо раніше працювала у сфері кредитування, але згодом була змушена звільнитися за станом здоровʼя.
А коли ми з Женею познайомилися і переїхали до Харкова, я шукала будь-яку роботу біля дому, готова була стояти за касою чи викладати товар у супермаркеті. Але таких вакансій не було, мені запропонували формувати булочки. Я погодилася.
Мою випічку хвалили, Женя бачив, як мені подобається ця робота. Тож ми стали мріяти про свій невеликий бізнес – кавʼярню або пекарню. Чоловік дуже мене підтримував: він хотів, щоб я була незалежною. Але реалізувати цю ідею у Харкові не вдалося з багатьох причин, зокрема й через локдаун під час коронавірусу та високі ціни на оренду.
На початку повномасштабного вторгнення ми не знали, куди їхати. Потяги були переповнені, знайомі намагалися виїхати й поверталися. Але обстріли посилювалися, тож ми вирішили евакуйовуватись. Виїхати вдалось не одразу, а аж наприкінці квітня.
Так ми опинилися у Львові. Перші дні ходили на вокзал їсти, шукали гуманітарну допомогу та теплий одяг, бо у валізі мали лише легкі речі. За кілька тижнів нам вдалося знайти житло, а мені – роботу пекарем. Женя став на облік і майже одразу рушив на схід, бо мав військовий досвід.
Ми з Женею разом планували, якою буде наша пекарня: де каса, де виробництво, яке обладнання, яким має бути приміщення. Але він загинув у липні 2022 року. Це була дуже важка для мене втрата.
Я розуміла, що мені потрібна допомога, і почала звертатися до психологів. Одна психологиня порадила згадати нашу з Женею спільну мрію. Тоді я зрозуміла: мушу відкрити пекарню за нас двох.
Я почала проходити навчання за навчанням. На одному з них нам розповіли про грант на 25 тисяч гривень. Для пекарні це були дуже маленькі гроші, але я подалася. Від душі описала, як бачу свою пекарню – і виграла. За ці гроші купила тістоміс. Коли його привезли до нас на п’ятий поверх, я сказала сину: "Все, тепер назад шляху немає. Я мушу відкрити пекарню". Далі були інші гранти, обладнання, пошуки приміщення. Купувала щось сама, шукала вживане, відкладала гроші.
Мені дуже хотілося віддячити Жені за все – за його захист, за підтримку, за те, чого він мене навчив. Я вирішила, що буду роздавати хліб у його пам’ять, допомагати військовим. Пекарня стала моїм сенсом життя.
Від загибелі Жені до відкриття минуло два роки. У серпні 2024-го ми відкрили "Духмяну мрію" у Львові. Відкриття ми почали з хвилини мовчання. Я помолилася і подякувала Жені. Було дуже важко, бо ми планували зробити це разом. Але водночас відчувала захват: я це зробила!
А людям, які бояться виїжджати, я хочу сказати: страшно буде. Не треба казати "не бійтесь", бо страх нікуди не зникне. Але треба наважитися на перший крок. Головне – не замикатися в собі. Не боятися попросити допомоги. Хтось відмовить, але дуже багато людей підтримають. Треба рухатися, питати, звертатись по допомогу. Життя – найцінніше.
"Потрібно було не чекати, коли життя повернеться до того, яким воно було раніше"
Денис
У Маріуполі я мав власну автошколу. Ми працювали з 2012 року, поступово розвивали бізнес, сформували команду та власні робочі процеси. Це була стабільна справа, якій я присвятив багато років.
Але 24 лютого 2022 року змінило мої плани. Початок повномасштабного вторгнення я зараз згадую як один довгий день, який пройшов на адреналіні та в постійному хаосі. Потрібно було весь час вирішувати базові, але життєво важливі питання: де знайти укриття, воду, продукти, як виїхати. Не було можливості думати про майбутнє чи планувати щось наперед.
Тоді й прийшло усвідомлення, що повернутися до попереднього життя швидко не вийде – так, як раніше, вже не буде. Після евакуації до Києва це стало остаточно очевидним. Ти опиняєшся в іншому місті й фактично починаєш усе спочатку. Із собою вдалося забрати лише документи. Все інше залишилося в Маріуполі. Тому потрібно було не чекати, коли життя повернеться до того, яким воно було раніше, а думати, як будувати його далі.
Певний час я намагався знайти себе в різних сферах і напрямах. Були різні підробітки, різні варіанти роботи. Але приблизно через пів року прийняв рішення відновлювати саме свій бізнес. Це й був мій перший крок. Я зрозумів, що це справа, яку я добре знаю, маю в ній досвід і хочу продовжувати нею займатися.
Далі почалася вже практична робота: потрібно було заново організувати процеси, сформувати команду, пройти необхідні процедури та отримати можливість офіційно працювати.
Формально сертифікат про державну акредитацію автошкола "Київ-Автопрогрес" отримала 7 листопада 2022 року, а в грудні 2022 року перша група вже розпочала навчання. Тобто від рішення відновлювати бізнес до фактичного старту роботи минуло кілька місяців.
Складним було фактично все, тому що доводилося починати з нуля. Але особливо важливим питанням була команда. Ми формували колектив із земляків і переселенців. У людей було спільне розуміння того, через що ми всі пройшли, і спільне бажання працювати та рухатися далі.
Зараз у нашій команді є адміністратор та інструктор, які також родом із Маріуполя та були змушені переїхати у 2022 році. Вони почали працювати з нами вже в Києві. Так поступово навколо автошколи сформувалася нова команда людей, яких об’єднує не лише робота, а й спільний досвід вимушеного переїзду та бажання почати життя заново.
Перші пів року після початку роботи близько 70% учнів у наших групах були маріупольцями. Для нас це було дуже показово. Люди, які так само були змушені залишити Маріуполь і починати життя заново, приходили до нашої автошколи, щоб отримати водійське посвідчення та рухатися далі. У певному сенсі автошкола стала місцем, де зустрічалися люди з подібним досвідом.
Мені складно було б радити щось людині, яка опинилась у схожій життєвій ситуації, бо кожна з них індивідуальна. Я можу говорити лише зі свого досвіду. Після евакуації справді може здаватися, що ти втратив усе. Я теж певний час не розумів, що робити далі. Але потрібно сподіватися і покладатися насамперед на себе та на своє коло людей. На тих, хто поруч, хто може підтримати й допомогти почати все заново. Ми теж починали практично з нуля. І поступово, крок за кроком, відновили те, що спочатку здавалося втраченим назавжди.
Якщо ви ще думаєте про виїзд
Історії людей, які вже пройшли шлях евакуації, можуть зменшити страх перед невідомістю. Але практичне питання залишається: що робити, якщо ви самі зараз живете в небезпечному районі й розглядаєте можливість виїхати? Якщо ви знаходитесь в безпеці, але у вас є родичі чи близькі, які проживають на прифронтових територіях і думають про виїзд, наступна інформація також буде важливою і для них.
Якщо людина вже вирішила виїхати, їй варто зателефонувати на 1548 або на гарячу лінію відповідної обласної військової адміністрації. Там допоможуть зорієнтуватися щодо регіону, куди можна евакуюватися, та місць тимчасового проживання.
Після звернення на 1548 оператор може прийняти заявку на евакуацію та передати її відповідальним представникам ОВА і координаційного гуманітарного центру. Для цього потрібно буде надати базову інформацію про людину або родину: контакти, місце перебування, кількість людей, стан здоров’я, наявність домашніх тварин тощо.
Окремо передбачена допомога для людей, які не можуть самостійно дістатися до місця евакуації. Якщо людина маломобільна або має інвалідність, міжнародні організації зі спеціальним транспортом можуть забрати її безпосередньо з адреси та доправити до кінцевого місця евакуації. Маршрут організовують ОВА спільно з міжнародними партнерами, які враховують безпекову ситуацію на місці.
На шляху евакуації люди можуть потрапити до транзитного центру – тимчасового хабу, де можна отримати гуманітарну допомогу, зареєструватися на грошову допомогу від міжнародних партнерів, а також отримати допомогу з пошуком місця тимчасового проживання. Зазвичай перебування там триває до трьох діб, хоча в окремих випадках цей термін може бути довшим.
Для ВПО також передбачені різні види підтримки: державна грошова допомога на проживання – дві тисячі гривень для дорослої людини та три тисячі гривень для дітей і людей з інвалідністю на місяць, одноразова грошова допомога від УВКБ ООН у розмірі 12 300 гривень на людину, а також гуманітарна, психологічна та безоплатна юридична допомога.
Якщо документи залишилися на окупованій території або були втрачені, оператори 1548 можуть пояснити, які дії необхідні для їх відновлення.
Утім, на гарячій лінії зазначають: одне з найпоширеніших питань, яке стримує людей від евакуації, – де вони житимуть після виїзду. Особливо це стосується людей старшого віку й тих, кому потрібен сторонній догляд. Саме тому фахівці радять заздалегідь скласти хоча б приблизний особистий план евакуації.
Якщо ви розглядаєте евакуацію зараз, на 1548 радять зробити щонайменше три речі: не чекати погіршення безпекової ситуації, зібрати документи в одному місці та підготувати речі найпершої потреби. А якщо запитань поки більше, ніж готовності їхати, на гарячу лінію можна звернутися просто за консультацією.
Отримати консультацію або розпочати оформлення евакуації можна:
За номером 1548
Через вебпортал 1548.gov.ua
У Telegram-боті @MinRe1548_bot
У Viber, WhatsApp і Telegram за номером +380 96 078 8433
Звернутися можна і на електронну пошту [email protected].
© 2007-2026, Українська правда.
Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.
Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.
Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".
Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.
Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.
Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".