Коли дім перестає
бути домом:

історія жінки, яка втекла від побоїв у родині
За підтримки
22 січня 2025
Кожна людина, яка приходить у цей світ, з народження критично потребує декількох речей: повітря, їжі, води та дому. Це базові потреби, завдяки яким ми можемо сказати, що перебуваємо в безпеці. Тільки задовільнивши їх, ми можемо жити життя, реалізовувати мрії та відчувати внутрішній спокій.
На жаль, для багатьох людей поняття дому та спокою не завжди стоять поруч. Часто вони розділені неприємним та болючим словом "насильство".
За даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, протягом першого півріччя цього року в Україні зафіксували 97 706 звернень про домашнє насильство.
Офіс Генерального прокурора повідомляє, що станом на жовтень 2024 року офіційно задокументовано 8185 кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, та відомо про більше ніж 5000 постраждалих, серед яких більшість – жінки та діти.
Загалом тільки за останній рік в Україні на 80% зросла кількість звернень щодо домашнього насильства.
Насправді ж людей, що потребують допомоги – значно більше, адже багато хто мовчить і керується небезпечним правилом: не виносити сміття з хати. Або ж просто боїться розказати про кривду чи піти з дому, не знаючи, де знайти прихисток.
І якщо в уяві багатьох насильство в основному асоціюється з п’яним чоловіком, який підіймає руку на дружину та дітей, то насправді у проблеми є багато облич. Насильниками можуть бути діти, дорослі та пенсіонери. Вони можуть не тільки бити та кричати, а й ґвалтувати, псувати речі, морити голодом, забирати ліки, принижувати, забирати гроші та надміру контролювати.
За кожною історією домашнього насильства – насамперед людина, яка зазнає травми від найрідніших. Тих, хто мав оберігати, піклуватися та любити.
Однією з вразливих груп, які через вік та залежність від сторонньої допомоги потерпають від домашнього насильства, є пенсіонери – бабусі та дідусі, які замість спокійної старості живуть в страху, що їх скривдить рідна дитина.
"Українська правда. Життя" розповість історію жінки з Львівщини, яка у 89 років вже вдруге повертається у прихисток – центр соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства, бо у своєму домі зазнає побоїв від рідної дочки.
А також про те, куди звертатися, якщо ви потерпаєте від домашнього насильства. Та що робити, якщо ви стали свідком.
З липня 2024 року для всебічної підтримки мешканців Львівської області, які постраждали від домашнього насильства, благодійний фонд "Запорука" започаткував проєкт "Розриваючи тишу", який підтримує жінок у 4-х прихистках області (у Трускавці, Дрогобичі, Львові, Глинянах), а також у двох денних центрах у Новояворівську та Шептицькому.
Ініціатива впроваджується за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
Фото: все життя Валентина працювала кухаркою у шкільній їдальні

Присвятила доньці все своє життя

Львів’янці Валентині (ім’я героїнь змінено з етичних міркувань) 89 років. Вже вдруге жінка потрапляє в прихисток для осіб, постраждалих від домашнього насильства. Перший раз бабусю привезла поліція опісля того, як її дочка – 54-річна Марина – побила матір і свою дитину й закрила їх у кімнаті.
Сусіди, які стали свідками знущань, викликали поліцію: правоохоронці через вікно дістали пані Валентину з онучкою та відвезли пенсіонерку в притулок. Дівчинку ж забрав до себе її батько.
Попри поважний вік, у пані Валентини чудова пам’ять. Жінка з посмішкою на обличчі розповідає історію свого дитинства та згадує найяскравіший момент, коли разом з мамою, братами та сестрами дочекалася тата з війни.
Про свою зрілість та старість, на жаль, львів’янка згадує зі сльозами на очах. Чоловік Валентини пішов з життя рано через хворобу. Жінці довелося самій виховувати дочку. Все своє життя працювала та заробляла не надто багато. Попри те, завжди забезпечувала доньку всім необхідним.

Боялася засинати у власній домівці

Довгий час Марина працювала диспетчеркою на заводі. Її мати розповідає, що донька любила свою роботу.
У Марини двоє доньок від двох шлюбів. У старшої – вроджена інвалідність, зараз дівчинка перебуває в спеціалізованому закладі, куди її забрав батько, перший чоловік жінки. Пані Валентина згадує, що сама онучка просилась, щоб її забрали від матері. Адже після розлучення і невдалих стосунків Марина неодноразово кидалась з кулаками й на дітей.
Зараз у жінки немає постійної роботи, лише тимчасові підробітки. Траплялось і так, що копійчану пенсію бабусі вона забирала силоміць.
Пані Валентина зі сльозами на очах розповідає, як боялась засинати в рідній домівці. Марина кілька разів пробувала задушити подушкою уві сні маму.
Фото: через постійні хвилювання й невизначеність у жінки часто погіршується самопочуття та бувають проблеми зі здоров'ям
"Це було вночі, я не хотіла лягати спати, бо боялася її, – говорить 89-річна бабуся. – Вона запитала, чому я не лягаю, і я збрехала, що ще не хочу. Тоді вона дістала подушку й почала мене душити. Я ледве вирвалась".
Проте вже після трьох днів перебування вдома 89-річна львів’янка повернулася знову в центр соціально-психологічної допомоги. За той короткий час Марина кидалася на маму з кулаками, погрожувала ножем. А коли бабуся попросилась надвір, мовляв, відпусти мене на вулицю подихати свіжим повітрям – дочка схопила пані Валентину за одяг, потягла до дверей і звідти виштовхала так, що старенька ледь не вбилась на сходах.
На допомогу знову прийшли сторонні люди, які, побачивши насильство, викликали поліцію.
Сьогодні пані Валентина проживає в прихистку і вважає працівниць закладу своїми рятівницями. Нарешті про жінку турбуються, як про рідну маму та бабусю. У цьому прихистку фонд "Запорука" також допомагає жінкам "торбами турботи", в яких зібрали засоби піклування про себе для постраждалих.
Львів’янка Валентина найбільше мріє про спокій і хоче знайти місце, де зможе спокійно жити. Жінка любить куховарити вдома на своїй кухні та часто робила це для рідних. Але, на жаль, там, де раніше був затишок, тепер панує тільки насильство і страх.
Фото: Пані Валентина мріє повернутися додому, але, на жаль, це стало небезпечно

Як вийти з кола насилля

За словами психологині Юлії Кошлай, яка працює в Денному центрі соціально-психологічної допомоги особам, постраждалим від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, та є фахівчинею у проєкті "Розриваючи тишу", у поведінці Марини має бути причина. Фахівчиня зазначає, що, зокрема, стан психічного здоров’я впливає на схильність людини чинити насильницькі дії.
"Інколи буває так, що дитину б’ють у дитинстві, а потім вона виростає і дає здачу. Однак це радше одиничні прояви агресії. Якщо Марина б’є матір систематично, то треба розбиратися у причинах: можливо, є якась прихована образа, безсилля від власної нереалізованості, супутній психічний розлад чи зловживання як фактори, що сприяють агресивній поведінці... 

Просто так не буває нічого, людина просто так не може вирости й почати бити батьків", – пояснює Юлія Кошлай.
Проте пам’ятайте, що в будь-якому разі насильству немає виправдань. І кожен агресор має бути притягнений до відповідальності.
Психологиня зазначає, що з людьми, які здійснюють насилля, можна і треба працювати, адже існують спеціальні програми для корекції поведінки агресорів. Але вони ефективні лиш тоді, коли кривдник сам визнає свою вину та усвідомлено звертається за допомогою. Якщо ж агресора силоміць привели на таку програму – результату не буде.
Фонд "Запорука" на Львівщині надає психологічну допомогу жінкам та дівчатам, а також проводить заняття психологів з дітьми. Також фахівці проводять індивідуальні психологічні консультації та групову арттерапію.
Така допомога надається не тільки жінкам та дівчатам, які мешкають у притулках, а й на базі денних центрів, оскільки багато постраждалих з різних причин не йдуть від кривдників.
Часто, за словами Юлії Кошлай, супутником насильства є співзалежні стосунки: поведінка одного співзалежного призводить до певної поведінки іншого. Це взаємопов’язано, йде ланцюгова реакція:
"Якщо одна людина починає змінювати свою поведінку, то змінюється весь механізм взаємодії. Люди або розходяться, або змінюють характер стосунків. Але чим старша людина, тим важче їй усвідомлювати необхідність змін, важко змінювати звички та формувати власну автономію. Тим паче коли це людина, яка потребує сторонньої допомоги. Тут порятунком може бути лиш окреме проживання".
Юлія Кошлай ділиться, що працювати з людьми, які потерпають від домашнього насильства – непросто. Часто постраждалі бажають лише, щоб кривдник змінився і все стало добре.
Фото: пані Валентина мріє повернутися додому, але, на жаль, це стало небезпечно
"Це, напевно, найпоширеніше бажання людей: просто почекати, просто подивитися, може йому щось прийде в голову і все стане нормально. Так ніколи не буває. Нічого не змінюється просто так. Зміни настають від якихось дій: роботи над собою, самоаналізу тощо", – пояснює психологиня.
Щоб вийти з кола насильства, дуже важливо усвідомити проблему, працювати над собою та звертатися за допомогою.
"Дуже важливе усвідомлення, коли постраждала робить перший крок сама. Це не значить, що вона одразу піде з сім’ї, але вона стає на шлях змін. Наша робота не полягає в тому, щоб сказати: «Ану, кидай того кривдника». На таке постраждалі зазвичай реагують різко. Ми пропонуємо працювати над собою. Подумати, чи подобається людині жити таким життям. Після певної роботи над собою людина змінюється, задумується над тим: чому вона має так жити", – говорить Юлія Кошлай.

Куди звертатися у випадку домашнього насилля

Постраждалі від домашнього насилля можуть отримати фахову консультацію та інформацію про доступну допомогу, зокрема медичну, соціальну та правничу, звернувшись за допомогою до поліції (телефонувати за номером 102) або на спеціальні гарячі лінії:
  • 15-47 – урядова гаряча лінія із запобігання домашньому насильству;
  • 116-123 (для дзвінків з мобільного) та 0-800-500-335 (зі стаціонарного) – національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації;
  • 116-111 (для дзвінків з мобільного) або 0-800-500-225 (зі стаціонарного) – національна гаряча лінія для дітей та молоді;
  • 0-800-213-103 – контактний центр системи безоплатної правничої допомоги.
Також про випадки неналежної допомоги чи захисту від домашнього насилля можна повідомити в Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за адресою вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008.
Звернення можна надіслати електронною поштою [email protected] або за номером гарячої лінії 0-800-501-720.
Люди, які зазнали насилля в сім’ї, можуть розраховувати на тимчасовий притулок у спеціальних прихистках.
Там є змога безпечно жити та отримувати необхідну допомогу: психологічну, соціально-побутову, соціально-медичну, інформаційну, юридичну тощо.
Електронні канали консультування громадської організації "Ла Страда – Україна":
Фото: Понад усе жінка сумує за своїми онуками, яких уже дуже давно не бачила

Хто може отримати допомогу в прихистку

  • повнолітні постраждалі особи, яких направили поліцейський, працівники центрів соціальних служб та мобільної бригади соціально-психологічної допомоги, а також уповноважений представник місцевого органу влади;
    Якщо ви стали жертвою домашнього насильства і потребуєте перебування у прихистку, зверніться за допомогою до однієї з вищезазначених установ.
  • постраждалі особи, які не досягли повноліття, але перебувають (перебували) у зареєстрованому шлюбі;
  • діти, які потрапляють у притулок разом з матір’ю/батьком або особою, яка їх заміняє.
У притулку не може перебувати людина, яка вчинила насильство стосовно постраждалих осіб, які також перебувають у тому ж приміщенні. Загалом постраждалі можуть перебувати у притулку три місяці з можливістю продовження до шести.
Фото: так виглядає кімната у прихистку для постраждалих від домашнього насильства
У денних центрах постраждалі можуть перебувати короткостроково, у кризових кімнатах максимальний термін цілодобового перебування становить 10 днів.
Інформація про розташування установ є засекреченою, щоби вберегти осіб, які там перебувають.

Що робити, якщо ви стали свідком домашнього насильства

Якщо ви помітили, що над людиною вчиняють насильство – на вулиці, на роботі тощо – дійте за правилом "4В":
  • втрутьтеся – спробуйте зупинити насильство й допоможіть постраждалим, якщо це безпечно;
  • викличте поліцію чи покличте по допомогу;
  • відверніть увагу кривдника – наприклад, підійдіть і запитайте дорогу до найближчого магазину;
  • відкладіть – якщо це доречно, запропонуйте допомогу постраждалій людині пізніше. Якщо кривдник ваш знайомий, спробуйте поговорити з ним по-дружньому, розповісти про неприпустимість насильства й що всі питання можна владнати спокійно.
Автор фото – Данило Секунда
Ініціатива впроваджується за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.
© 2007-2025, Українська правда.

Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.

Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.

Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".