1
Скільки грошей виділяють
на лікарняне харчування і що з ним не так
Медичні установи України отримують кошти на харчування пацієнтів від Національної служби здоров’я та розподіляють їх на власний розсуд.
Лише на продукти для приготування денного раціону одного пацієнта без урахування всіх супутніх витрат, згідно з наказом МОЗ № 931, необхідно передбачити приблизно 80 гривень. Денний раціон за кейтеринговою послугою в середньому вартує 160 грн. Цю суму можна вирахувати, проаналізувавши закупівлі через систему публічних закупівель "Прозоро". Вона охоплює всі витрати, пов’язані з організацією харчування, наприклад, зарплату кухарів, впровадження системи НАССР, ремонт обладнання.
"Якщо йдеться про власний харчоблок і лікарні не переходять на кейтеринг, то порахувати, скільки точно витрачається на харчування, дуже складно. І ті лікарні, які розуміють, навіщо потрібне якісне харчування пацієнтів і що таке харчування має коштувати дорого, виділяють необхідну суму. Якщо ж харчуванням в лікарні нехтують, то сума формується за залишковим принципом. І я це вважаю найбільшою проблемою", – каже Тетяна Коваль.
Однак навіть якщо адміністрація медичного закладу з розумінням підходить до ситуації, має бажання змін і виділяє необхідну суму на харчування хворих, то нерідко стає заручником реалій, коли приготувати їжу, яка б відповідала сучасним вимогам, є неможливим через застарілість харчоблоків у більшості лікарень України. А вартість їх ремонту та оновлення для однієї установи впирається у непідйомні суми – від 6 мільйонів гривень, залежно від розміру харчоблока.
"Безумовно, лікарня передусім має вкладати кошти в ремонт палат та операційних. Але не можна ігнорувати умови, в яких готується їжа для пацієнтів. Від цього залежить не лише її якість, а й дотримання санітарних норм та епідеміологічного контролю. Ці процеси можуть бути ефективно забезпечені підприємцями з відповідним досвідом", – пояснює пані Тетяна.
Також одним із можливих рішень, за словами експертки, могло б стати створення єдиного харчоблока на кілька лікарень у місті чи регіоні: "Це потребує значно менших інвестицій і дозволяє зосередити контроль в одному місці, а отже – забезпечити вищу якість".
Така оптимізація допомогла б частково вирішити й кадрову проблему – одну з головних причин слабкої організації лікарняного харчування. Сьогодні меню в стаціонарі формує медична сестра з дієтичного харчування, або ж дієтсестра. У більшості лікарень її роль – знецінена, дієтсестра не має належного впливу й підтримки, а звідси – низька мотивація та хронічний брак професійних кадрів.
"Низькі заробітні плати дієтсестер, недооціненість їхньої роботи на рівні молодшого медичного персоналу призвели до того, що в цій сфері залишаються переважно жінки пенсійного віку, часто без фахової освіти. Їхня роль у лікарняній структурі маргіналізована, позбавлена впливу чи авторитету. Ба більше, чимало з них просто змирилися з цією реальністю. І не мають ані запиту на розвиток, ані бажання щось змінювати", – підсумовує Тетяна Коваль.
Молоді фахівці з освітою дієтолога чи нутриціолога, безумовно, зʼявляються. Але їх усе ще надто мало, аби змінити систему.
"Цю професію потрібно трансформувати – змінити не лише назву, а й місце в ієрархії лікарні. Це має бути фахівець рівня завідувача відділення, а не просто представниця молодшого медичного персоналу", – переконана пані Тетяна.
Один із критичних наслідків браку знань серед тих, хто відповідає за лікарняне харчування, – відсутність індивідуального підходу до пацієнтів.
"Ми досі орієнтуємося лише на вагу пацієнта і не враховуємо, наприклад, непереносимість лактози чи глютену. Але нехтування такими особливостями – це не просто про відсутність сервісу. Це безпосередньо впливає на здоров’я людини", – наголошує експертка з організації харчування в медичних закладах Тетяна Коваль.